4. Універсально-предметний характер людської діяльності

Людина знаходить себе лише в предметному світі і тільки в ньому одному, але зовсім не як один з предметів чи їх сукупність.

Ця особливість призводить до того, що людина, з одного боку, не може пізнати і перетворити всі предмети природи, але лише окремі з них (предметність), і в той же час вона здатна пізнати будь-який з предметів природи (універсальність), найсуттєвіші зв'язки між ними.В універсальному та предметному характері людської діяльності полягає не лише причина глобальної екологічної кризи, а й передумова виходу з неї. Окрема людина пізнати природу в цілому не може, а людство - може. Людина володіє в природному світі специфічним способом передачі та нако­пичення інформації - соціальним. Вона здатна сприймати досвід попередніх поколінь і передавати свій власний майбутнім у процесі спілкування з іншими за допомогою мови.

5. Єдність людини і природи

Людина, людське суспільство є невід'ємною частиною природи, однією з її підсистем, яка, однак, має таку специфіку, яка дозволяє їй, в той же час, виступати як рівноправний контрагент природної системи в цілому. Людина- є спадкоємцем та перетворюючим природи.Від таких особливостей мислення (що Людина панує над природою) людству і необхідно звільнитися в першу чергу, якщо воно хоче запобігти глобальній екологічній кризі і зберегти об'єктивні умови свого існування.

Підкреслюючи нерозривність суспільства та природи, К.Маркс і Ф.Енгельс в одній з свої ранніх робіт «Німецька ідеологія» з самого початку відзначали вихідним пунктом їх теоретичних конструкцій тезу про єдність людини та природи.

6. Проблема відчудження людини від природи

Отчуждение – социальный процесс, характеризующийся превращение деятельности человека и ее результатов в самостоятельную силу, господствующею над ним.

• виникає і подвійне ставлення до природи. З одного боку, в масовій свідомості замість олюднення природи поступово починає формуватись утилітарно-прагматичне ставлення до неї як до джерела ресурсів людської діяльності, з іншого - йде процес обожнювання природних сил, керувати якими було практично не можливим, допускалося лише їх задобрювання через жертвоприношення.

• В античні часи, в процесі першопочаткового накопичення наукових знань, починає складатись цілісне сприйняття свідомості античного суспільства у вигляді міфу про «золотий вік» - час, коли людство жило в гармонії з природою, а люди були вільними і щасливими. (ідеал держави – побудована на законах природи)

• В монотеїстичних релігіях відбулось подвоєння світу на реальний, тимчасовий і потойбічний, вічний. Згідно з цими уявленнями все було створено Богом - людина для служіння Богу, а природа для служіння людині. Природа трактувалась як щось одномоментно створене і незмінне. Зміни в ній могли відбуватись лише з волі Бога.

• Відродження. Намагаючись примирити його з ідеєю єдиного Бога-творця, вони «розчиняли» Бога в природі, заявляючи, що природа і є Бог. Людина також трактувалась як частина Бога і наділялась «правом» на втручання в природу, її пізнання та внесення в неї змін згідно з людською волею. значного розвитку набуває вивчення людського організму, властивостей рослин та мінералів.

• Аналітичний підхід до дослідження природи зумовив значні успіхи в її «підкоренні» владі людини. Для ранньобуржуазного світогляду характерним є погляд на природу як на об'єкт необмеженої експансії капіталу та невичерпне джерело отримання все нових і нових прибутків. Людина ж виступає як володар природи, її цар і вінець творіння.

• Подальше відчуження людини від природи сприяло по­силенню утилітарно-прагматичного ставлення до неї. Це призвело до того, що вважалось можливим безконтрольно втручатись у природні процеси без врахування можливих негативних наслідків.