51. Соціально-екологічні цінності

Соціально-екологічні цінності значимі для процесу розвитку взаємовідносин суспільства та природи людськими та культурними явищами. Вони є результатом синтезу цінностей екологічних, соціальних і політичних і виступають результатом та основою підвищення ефективності екологічного виховання.

51. Соціально-екологічний імператив

Екологічний імператив - це сукупність умов взаємодії суспільства та природи, порушення яких буде мати ката­строфічні наслідки для людства. Він є усвідомленням об'єк­тивної необхідності рахуватись не просто з законами природи, а й з пред'явленими нам з її боку «технічними» умовами. Екологічний імператив виражає необхідність оцінювати наслідки будь-якої діяльності, пов'язаної з втручанням у природні процеси з точки зору загальних умов взаємовідносин суспільства та природи, збереження умов біологічного існу­вання людини.

51. Основні напрямки оптимізації системи „суспільство-природа”

Вихідним принципом для теоретичного вирішення даної проблеми є визнання нерозривної єдності людини та природи.

У подоланні цієї кризи існує кілька варіантів.

1) повернення до доіндустріальних способів виробництва. Цей варіант не вирішує проблему, а лише відтягує це вирішення в часі;

2) заміна біологічної основи існування людини. Цей варіант люблять розглядати письменники-фантасти з різним ступенем

наукоподібності, однак людство не має достатньо часу для його реального втілення (а також і особливого бажання);

3) «вмирання» людини в традиційному її розумінні як частини природи, що протистоїть цілому, шляхом корінної зміни способу реалізації людини самої себе.

основне соціальне замовлення в науці: забезпечити теоретичну розробку засад оптимізації природокористування.

проблема ефективності людської діяльності. Вона може бути визначена як співвідношення бажаного ре­зультату (мети) з отриманим. Ефективність діяльності визначається і ефективністю технології як способу її організації, тобто, чим більше спосіб реалізації відповідає можливостям досягнення поставленої мети, тим вищим буде ступінь відповідності їй отриманого результату. Найважливішою умовою підвищення ефективності людської діяльності є рівень уявлень про бажаний результат та можливі способи його реального досягнення, тобто рівень знань.

Оптимальність діяльності є співвідношенням способу організації людської діяльності з дійсними законами природи

Оптимізація відносин суспільства з природою означає поєднання елементів пристосування суспільства до природи з усе більшим посиленням елементів оволодіння нею на основі пізнання та практичного застосування її об'єктивних законів.Під опти-мізацією соціоекосистем слід розуміти створення в них таких оптимальних функціональних структур, які могли б забезпечити гармонійне поєднання антропогенних та природних компонентів та збереження динамічної рівноваги цих компо­нентів на основі речовинно-енергетичного балансу.

Основні етапи та напрямки оптимізації відносин у системі «суспільство-природа»:

1) на перших порах все більш широке застосування та систематичне вдосконалення очисних споруд на виробництвах, що забруднюють оточуюче середовище;

2) повсякчасна і повсюдна економія та збереження природ­них ресурсів: сировини, матеріалів, пального, енергії і т.д.;

3) поступовий перехід народного господарства на мало-відхідне, а потім і безвідхідне виробництво;

4) створення замкнених циклів колообігу речовини та енергії, що створюються людською природоперетворюючою діяльністю, або гармонійне «вписання» їх у природні колообіги.

Під оптимальним слід розуміти такий режим використання природних ресурсів, при якому найбільший економічний ефект досягається без перевищення гранично допустимих антро­погенних навантажень на геоекосистеми, що входять до функціональної зони території досліджуваної екосистеми.