1. Об’єкт соціальної екології

Об'єкт соціальної екології виникає одночасно з пере­творенням біологічного виду homo sapiens в людину - істоту соціальну. як визначає Г.О.Бачинський, «об'єктом вивчення соціо-екології, є соціоекосистеми: глобальна, ре­гіональні (державні, обласні, районні) та локальні (міські, сільськогосподарські) ». спочатку- біоценози як об’єкт ( зв’язки між живими оргіназмами але це неправильно) , тому > екосистема ( 1935 Тенслі)Термін «соціоекосистема», можна визначити як стійку сукупність зв'язків між людським суспільством або його окремими, відносно самостійними, частинами та оточуючим природним середовищем. А, отже, і сам об'єкт можна визначити саме як взаємозв'язки між суспільством та оточуючим середовищем, або як систему «суспільство-природа», але ні в якому разі не як саме суспільство і не як саму природу. соціальна екологія - це інтегративна наука, що вивчає основні закони та закономірності взаємодії суспільства і природи з метою оптимізації та гармонізації їх взаємодії.

Предмет СЕ

Предметом соціальної екології є основні закони та зако­номірності взаємодії суспільства та природи, розвитку системи «суспільство-природа».- закони вивчення та закономірності взаємовідносин живих організмів з оточуючим середовищем.

Предмет соціальної екології можна умовно розділити на дві основні частини - теоретичну та прикладну. Теоретична частина предмета направлена на вивчення законо­мірностей функціонування об'єкта науки і вираження їх у вигляді законів даної науки, а прикладна - на використання вже пізнаних законів існування та розвитку об'єкта для вироблення стратегій управління процесами, що в ньому відбуваються. Г.О. Бачинський відзначав:предметом теоретичної соціоекології є вивчення законо­мірностей взаємодії суспільства та оточуючого природного середовища й розробка на цій основі загальної програми оптимізації та гармонізації цієї взаємодії. предметом прикладної соціоекології, є вивчення, моделювання і прогнозування соціоекосистем з метою їх оптимізації та управління гармонійним розвитком.

Комаров вважає, що можна виділити два етапи в розвитку предмету науки: 1) коли переважно вивчаються властивості та зовнішні зв'язки вибраних об'єктів та 2) коли наука вже досліджує сутність цих об'єктів, розкриває закони їх будови, розвитку та функціонування. Предмет соціальної екології уточнюється на другому етапі розвитку наукової основи раціонального природокористування, ним є специфічні закони взаємодії суспільства та природи.

2. Основні та неосновні закони се

Закони соціальної екології - це, способи, методи взаємодії людини з навколишнім природним сере­довищем. Алгоритм у даному випадку - це правило, якого необхідно дотримуватись для досягнення поставленої мети - оптимізації взаємодії між суспільством та природою. Закони соціальної екології - це не що інше, як соціальна інтерпретація загальних законів природи.

Основні закони:

Пануюче в суспільстві ставлення людини до природи, суть пануюче в ньому ставлення людини до людини, і навпаки???

1. Усе пов’язано з усім, 2. Усе повинно десь подітися, 3. Природа краще знає, 4. Ніщо не дається задарма

Неосновні закони СЕ:

1. усе тече, усе змінюється, рух є вічним і нескінченним. Зміни в природі відбуваються спонтанно і під впливом людини. Спроби зберегти природу незмінною є нереальними;

2. біосфера дуже вразлива. Процеси порушення балансів рівноваги біосфери взаємодіють і пришвидшуються. За певних умов невеликі зміни середовища можуть викликати потужні екологічні наслідки;

3. ресурси і ємність біосфери обмежені. Більшість ресурсів вичерпні. Невичерпних ресурсів немає, а є лише вичерпні, але за різний час;

4. потреби людини постійно зростають. Задоволення одних потреб призводить до появи інших, значно більших. Це зростання відбувається як ланцюгова реакція. Обмеження потреб (переорієнтація на інші види споживання) - історична необхідність;

5. будь-яке виробництво дає відходи. Безвідхідна технологія неможлива, як і «вічний двигун». Природа теж знає відходи, але вони не є токсичними і утилізуються або складуються в екологічні «тупики» (на дні морів, океанів, озер, боліт і т.д.). Відходи природи є такими лише певний час і за деяких умов можуть повертатись в біотичні колообіги речовини та енергії;

6. розмаїтість - основа стабільності. Розмаїтість генофонду середовища і біоти забезпечує розмаїтість біоресурсів, задо­вольняє різнобічні запити людства;

7. малі об'єкти є вразливішими за великі. Нечисленні популяції рослин і тварин менш стійкі, ніж численні в тих самих умовах;

• закон колообігу речовин у природі.

• закон відповідності організованості суспільства і навколишнього середовища - біосфери. (Гірусов)

Метод науки можна визначити як сукупність прийомів, способів дослідження її предмета та систематизації отриманих даних. Академік П.В.Копнін вважав, що пізнання законо­мірностей складає об'єктивну сторону методу, а правила, прийоми дослідження та перетворення явищ є суб'єктивна сторона методу.

3. Поняття діяльності, специфіка людської природо перетворюючої діяльності. Спосіб буття називається діяльністю. Діяльність - спосіб буття людини, здатність вносити зміни. Праця- вид діяльності. Людину відрізняє не те, якою вона є, а як вона існує- її діяльність. Предметність. Мета. Свідомість..Доцільність( ставлення мету, цілепокладання), предметний, універсальний характер. Словник визначає діяльність як суттєву визначеність способу буття людини в світі, здатність її вносити в дійсність зміни, опосередковані ідеальним.Тарасенко діяльність - це об'єктивний процес взаємодії між людьми і природою, головною особливістю якого є колективність, або суспільна форма діяльності, предметність, знарядійність, покладання та реалізація мети, вольове ставлення, універ­сальність, контрольованість та керованість з боку суб'єкта.К.Маркс для того, щоб розрізняти діяльність людини та тварини, щодо останньої застосовує термін життєдіяльність, використовуючи його також і для означення способу буття людини як представ­ника біологічного виду homo sapiens.Свідома життєдіяльність безпосередньо відрізняє людину від тваринної життєдіяльності.Зв'язуючою ланкою між природою і людиною виступає практична перетворююча діяльність.Тваринна дія безпосередньо зв'язана з предметом. Причому тварина споживає предмет таким, яким він заданий природою в натуральному вигляді.Специфіка людської діяльності, як зазначає російський філософ О.Г.Дробницький, полягає в тому, що присвоєння природного матеріалу відбу­вається не безпосередньо шляхом асиміляції його біологічним тілом, але через творення особливого, предметного світу в праці, а розвиток людини відбувається як вдосконалення нею своїх предметних сил. Цим способом буття людина і відрізняється від тварини, але тим не менш ні предметний світ, створений працею людини, ні сама праця, взяті самі по собі, абстрактно, не відділяють людину від царства природи.

Особливості свідомості:активність, об’єктивність, мета, предметність, універсальність, суспільний характер.