До складу прямих інвестицій входять:

• вкладання компаніями власного капіталу за кордон – формування капіталу філій (підприємства, які повністю належать прямому інвесторові дочірніх підприємств, частка акцій головної компанії, в яких більше 50%), асоційованих компаній (в яких інвесторові-нерезиденту належать 25% капіталу і більше);

• реінвестування прибутку – частка іноземного інвестора в прибутках компанії, яка не розділена як дивіденди і не переказана інвесторові, а використана для подальшого збільшення активів компанії;

• внутрішньокорпораційний рух капіталу у формі кредитів та позик від материнської компанії до дочірніх, асоційованих компаній та філій.

При прямих інвестиціях інвестор безпосередньо бере участь у виборі об’єкта інвестування і вкладенні коштів.

Основними формами прямих інвестицій є:

• відкриття за кордоном підприємств, у тому числі створення дочірніх компаній або відкриття філій.

• створення спільних підприємств на конкретній основі;

• спільні розробки природних ресурсів;

• купівля або анексія («приватизація») підприємств країни, які приймають іноземний капітал.

Вигоди прямих інвестицій. Іноземні філіали мають кілька потенційних переваг над суто місцевими фірмами країн, що приймають, у доступі та обслуговувані іноземних ринків. Філіали використовують вигоду своєї приналежності до системи ТНК , її дистрибутивної мережі, зв’язків головної компанії із споживачами. Материнська компанія може підтримувати міцні зв’язки з покупцями країни-імпортера , такі зв’язки особливо важливі в боротьбі за великі проектні замовлення ( обладнання, спеціальні компоненти, постачання заводів «під ключ»).

Основною причиною експорту та імпорту прямих іноземних інвестицій є спроба інвесторів розмістити капітал у тій країні й у тій галузі промисловості, де він приноситиме найбільший прибуток, скоротити рівень оподаткування і диверсифікувати ризик. Дослідження показали , що специфічні причини експорту та імпорту прямих іноземних інвестицій значно перетинаються, хоча їх відносна роль є різною.

Проблематика міжнародного руху капіталів та оптимізації національної соціально-економічної сфери з метою максимізації надходження капіталу ззовні та мінімізації його відпливу з країни є однією з найбільш актуальних для сучасної України.

Несприятлива конюнктура в українській економіці, висока криміногенність у суспільстві є причинами масового нелегального відпливу національного капіталу за кордон, переважно на персональні рахунки в закордонних банках та на купівлю нерухомості за кордон.

За деякими підрахунками, середні щомісячні обсяги нелегального відпливу капіталу з України становлять 300 млн. дол.

На початку 21ст. від 213 до 415 світового обсягу прямих іноземних інвестицій припадають на провідні індустріальні держави, 25-30% - на країни, що розвиваються, 5%-7% на постсоціалістичні країни, що здійснюють ринкову трансформацію.

Найбільші країни-інвестори в економіку України (1995 –2010 рр,) млн. дол. США – це: США , Нідерланди , Німеччина , Велика Британія, Росія,; Республіка Корея, Кіпр .

Найбільше інвестицій в харчову промисловість дає внутрішня торгівля. Для інвесторів вкладення капіталів означає розширення сфери, обсягів господарської діяльності, додаткові можливості отримання прибутку. Згідно з Законом “ Про режим іноземного інвестування” обєктами інвестиційної діяльності в Україні є :

• новоутворювані та ті, що реконструюються, основні фонди, а також обігові кошти в усіх галузях народного господарства;

• цінні папери (акції, облігації та інше);

• цільові грошові внески;

• науково-технічна продукція та інші обєкти власності; майнові права та права на інтелектуальну власність.

До числа іноземгих інвесторів належать такі категорії економічних субєктів:

1. іноземні юридичні особи;

2. іноземні фізичні особи;

3. особи без громадянства;

4. вітчизняні громадяни, що проживають за рубежем;

5. іноземні держави;

6. міжнародні організації.

Для реципієнтів надходження капіталів означає не тільки приплив інвестиційних ресурсів, а й новітніх технологій, методик управління, оволодіння новими інструментами маткетингу.

В умовах транзитивної економіки України необхідна активна державна політика залучення іноземних інвестицій та забузпечення умов нагромадження в країні. Така політика, з одного боку, повинна мати своїм прямим результатом оптимізацію міжнародно-інвестиційного режиму (спеціальні законодавчі акти, міжурядові угоди про взаємне сприяння інвестиціям, уточнення податкових ставок тощо), а з іншого боку – загальне поліпшення господарської ситуації в країні, забезпечення сталого економічного зростання, що має вирішальне значення для повноцінного розвитку інвестиційного, міжнародного інвестиційного процесу. Адже, саме здоровий ринковий простір, для якого типовим є пришвидшений розвиток високотехнологічних виробництв, може перетворити територію держави на бажаний обєкт здійснення інвестицій, який би притягував капітали, а не відштовхував їх так, як це переважно тряплялось протягом 80-90-х років та на початку ХХІ ст.

Для України актуальним завданням є подолання криміналізації інвестиційної сфери, для чого необхідно ефективніше застосування пеніцитарної системи та недопущення ущеплення інтересів легального бізнесу. Потрібні і стабілізація законодавства, обгрунтоване податкове регулювання.

Найбільш успішні транзитивні економіки активно впроваджують досвід ряду првідних індустріально розвинутих країн щодо проведення цілеспрямованої політики з концентрації як національних, так і іноземних капіталовкладень відповідно до пріоритетних науково-технічних напрямків розвитку, Найбільш характерний приклад цьому – розвиток мережі технопарків, що дає змогу поглибюлювати сферу виробництва на нові технологічні цикли, формувати потужніший експортний потенціал, поліпшувати умови потенціальної участі в системі міжнародного поділу праці.

Залучаючи інвестиції до економіки України, слід брати до уваги, що загальний успіх цієї справи залежить від того, наскільки вдасться забезпечити агрегативний фактор підприємницького інтересу. Посилення ж цього фактору є пріоритетним завданням оптимізації іноземного інвестиційного процесу, Крім того, слід враховувати, що з метою підвищення дієвості та результативності політики залучення іноземних інвестицій необхідно проводити диферсифіковано по країнах та галузях, а також конкретно, орієнтуючись на конкретних підприємців та групи підприємців.

У вітчизняних умовах модель відносин з міжнародним капіталом може формуватися за допомогою таких важливих інструментів:

• надання в оренду (наданя концесій) іноземним фізичним та юридичним особам окремих виробничих обєктів, покладів корисних копалин, земельних ділянок;

• аукціонний продаж іноземним юридичним та фізичним особам нерухомості, зокрема обєктів незавершеного будівництва;

• продаж іноземним підприємцям цінних паперів;

• часткова конверсія національної заборгованості в акції та інші цінні папери чи внески у спільні підприємства, часткова оплата зовнішніх боргів через передання нерухомості у власність кредиторів (цей інструмент може застосовуватись обмежено, тільки в окремих випадках);

• імпорт з оплатою в національній валюті за надання можливості застосовувати отримані кошти з метою здійснення інвестицій (і в даному разі можна зробити застереження про обмеженість застосування зазначеного інструменту).

Перелік практичних організаційних заходів інвестиційної політики має виходити з визначення основних її пріоритетів і принципів. Відзначимо необхідність комплексності та програмно-цільового підходу, що має забезпечити спрямованість будь-яких інвестиційних акцій на досягнення загальноекономічних цілей України. Необхідною є, також, розроблення механізму залучення портфельних інвестицій через випуск цінних паперів, уточнення регіональних, галузевих та міжгалузевих пріоритетів, визначення обєктів для продажу іноземним інвесторам.