2. Міжнародне пряме та портфельне інвестування.

Інвестиція – це спосіб розміщення (використання фінансових та інших економічних активів продуктивним шляхом, який забезпечує збереження або примноження вартості активів і додатковий чистий дохід (прибуток)).

Міжнародні, або іноземні інвестиції – це спосіб розміщення капіталу (активів) однієї країни в іншій країні.

Фактори динаміки міжнародних інвестицій полягають:

• у посиленні диверсифікації між рівнями економічного розвитку та його структурі в різних країнах, що впливає на темпи та структуру міжнародної торгівлі та інвестицій;

• у поширенні інновацій та високих технологій, що стає вирішальним фактором інвестування та та змін структури глобальної економіки;

• у розвитку економічних інтеграційних союзів, що призводить до збільшення взаємного руху товарів та капіталів у рамках інтеграційних угрупувань;

• у багатосторонніх угодах, які сприяють іноземним інвестиціям;

• у стимулюванні інвестицій на регіональному та багатосторонньому рівнях.

Вивіз капіталу являє собою процес вилучення частини капіталу з національного обороту однієї країни й переміщення його в товарній або грошовій формі у виробничий процес й обіг іншої країни.

Міжнародний рух капіталу, його активна міграція між країнами є найважливішою складовою частиною й формою сучасних міжнародних економічних відносин.

Суб’єктами руху капіталу у світовому господарстві й джерелами його походження виступають приватні комерційні структури, державні, міжнародні економічні й фінансові організації.

Державний (офіційний) капітал являє собою гроші державного бюджету, які переміщуються за кордон або прийняті з-за кордону за рішенням урядів, а також за рішенням міжурядових організацій. До цієї категорії відносяться всі державні позики, дарунки(гранти),допомога , що надається однією країною іншій країні на основі міжурядових угод. Офіційним вважається також капітал , яким розпоряджаються міжнародні міжурядові організації від імені своїх членів (кредити МВФ, витрати ООН на підтримку світу й т.п.). Рішення про міжнародний рух такого капіталу приймаються урядом і парламентом .

Приватний капітал (недержавний капітал) – це гроші приватних фірм, банків й інших недержавних організацій, переміщувані за кордон або прийняті з-за кордону за рішенням керівних органів цих організацій. Однак ці рішення повинні відповідати тим законодавчим нормам про міжнародний рух капіталу, які встановлюють державні регулювальні органи країни , з якої вивозиться капітал, а так само приймаючої країни.

Міжнародний рух капіталу являє собою фінансову операцію, звичайно він припускає рух фінансових потоків між різними комерційними фірмами кордонів.

Міжнародні інвестиції можуть здійснюватися у двох основних формах: продуктивного(підприємницького) капіталу й позичкового капіталу.

Продуктивний(підприємницький) капітал –це капітал, вкладений безпосередньо у виробництво з метою одержання прибутку. У якості підприємницького найчастіше використовується приватний капітал, але й держава може вкладати кошти за кордоном.

Можна виділити основні причини закордонних інвестицій підприємницького капіталу:

1.Прагнення розмістити капітал там де він буде приносити максимальний прибуток . Переміщення підприємницького капіталу за кордон може бути обумовлене тим, що виробництво товарів на місці виявляється більш дешевим способом обслуговування іноземного ринку

через економію на транспортних витратах. Країна, що приймає іноземний капітал, може бути місцем найбільш дешевого виробництва тих або інших товарів з метою їх поставки на світовий ринок.

2. Прагнення скоротити рівень оподаткування. При інших рівних витратах фірми прагнуть розмістити свої виробництва в країнах з мінімальними ставками оподаткування.

Продуктивний капітал підрозділяють на прямі інвестиції й портфельні інвестиції.

Мотиви інвестицій формуються під впливом сукупності факторів, перш про за все очікуваної прибутковості та ступеня ризику.

Ризик – це ймовірність відхилення досягнутого результату інвестицій від запланованого. Чим вищий очікуваний прибуток, тим більший ступінь ризику його досягнення, і навпаки – за високого ризику здійснення інвестицій очікуваний дохід має бути адекватно високий.

Інвестиції з низьким ступенем ризику – це прямі інвестиції в країні зі стабільною законодавчою та економічною системами або в державні цінні папери розвинутих країн, як, наприклад, казначейські облігації США, які вважаються так званим “безризиковим” засобом отримання певного прибутку.

Інвестиції з високим ступенем ризику – це вкладення у країни з нестабільною економікою та правовою системою. Такими вважаються ризиковані цінні папери, що є спекулятивними стосовно можливостей отримання прибутку, тому його рівень має бути набагато вищим, ніж забезпечують “безризикові” інвестиції.

Портфельні іноземні інвестицій – це вкладення капіталу в іноземні цінні папери – інструменти власності, які дають інвесторові право отримувати відповідний дохід, але не дають реального контролю над обєктом інвестувань.

Ліквідність портфельних інвестицій є вищою, ніж у прямих.

Портфельні іноземні інвестиції поділяють на інвестиції в акціонерні та боргові цінні папери .Акціонерні цінні папери виступають у формі різних видів акцій, а боргові цінні папери - у формі облігацій, простих і казначейських векселів, боргових розписок, депозитних сертифікатів, банківських акцентів, фінансових деривативів тощо.

Основною причиною здійснення портфельних інвестицій є намагання розмістити капітал в тій країні та в таких цінних паперах, в яких він буде приносити максимальний прибуток при допустимому рівні ризику. Тобто можна розглядати портфельні інвестиції як засіб захисту капіталу від інфляції й отримання спекулятивного доходу.

Крім того, є також короткострокові (вкладення капіталу на період не більше одного року) та довгострокові ( вкладення капіталу на період більше одного року) інвестиції.

Позичковий капітал. Формою міжнародного руху позичкового руху капіталу є міжнародний кредит, тобто грошовий капітал, що віддається власником у позичку, що приносить відсоток й обслуговує кругообіг функціонуючого капіталу.

Його основні принципи:

1. Зворотність(інакше це було б субсидування);

2. Терміновість – позичку необхідно повернути в обговорений строк;

3. Платність, тобто виплата відсотків за користування кредитом. Величина відсотка може диференціюватися залежно від умов кредитної угоди;

4. Забезпеченість, тобто матеріальні гарантії погашення кредиту.

У міжнародних масштабах у якості позичкового використовується як офіційний, так і приватний капітал. Кредиторами і боржниками можуть виступати приватні підприємці, банки, держави, що надають позики іншим країнам, міжнародні організації.

Залежно від головних ознак, що харктеризують окремі сторони кредитних відносин, можна виділити кілька різних видів класифікацій Форм міжнародного кредиту:

1) за видами:

• товарні кредити , які надані експортерами імпортерам;

• валютні, які видаються банками в грошовій формі;

2) за валютою позики:

• кредити у валюті боржника;

• кредити у валюті кредитора;

• кредити в міжнародній рахунковій одиниці (СДР);

3) за строком:

• надстрокові –добові, тижневі, до трьох місяців;

• середньострокові – від одного року до п’яти років;

• довгострокові – понад п’ять років;

4) по забезпеченості:

• забезпечені (товарними документами, векселями, цінними паперами, нерухомістю й ін.);

• бланкові – під зобов’язання боржника (простий вексель);

5) за формою надання кредиту:

• наявні, зачислювані на рахунок й у розпорядження боржника;

• у безготівковій формі (перекладні векселі, депозитні сертифікати й ін.).

Теорії портфельних інвестицій. Ці теорії багато в чому визначаються тим, що портфельних інвесторів цікавлять,насамперед чотири моменти:

а) рівень прибутковості іноземних цінних паперів;

б) ступінь ризику по цінних вкладенях;

в) рівень ліквідності цих паперів;

г) бажання диверсифікувати свій портфель цінних паперів за рахунок паперів іноземного походження.

Комбінація цих чотирьох моментів призводить до того, що портфельні інвестиції особливо сильно залежить від коливань економічної й політичної кон’юнктури.

Прямі іноземні інвестиції (ППІ) – вкладання капіталу резидентом однієї країни (прямим інвестором) у підприємство-резидент іншої країни з метою набуття довготривалого економічного інтересу.

Довготривалий інтерес – це тривале володіння інвестором активами (акціями) компанії, а також участь інвестора у прийнятті стратегічних рішень в управлінні обєктом інвестування – компанією.