Тема 5а (нова)

Міжнародні інвестиційні, валютно-кредитні відносини України.

1. Міжнародний валютно-фінансовий та кредитний ринок

Глобалізація та інтернаціоналізація світової економі­ки сприяє розвитку міжнародних валютно-фінансових відно­син, які є сукупністю економічних відносин, пов'язаних з функціонуванням грошей як світових грошей. Функцією грошей як світових грошей є обслуговування зовнішньої торгівлі, послуг, міграції капіталів, інвестицій, позик та субсидій, науково-технічного обміну, туризму, державних та приватних грошових переказів.

На національному рівні валютно-фінансові відносини охоплюють сферу національної валютної системи, органі­зація якої визначається внутрішнім валютним законодав­ством. Вона характеризується: національною валютною оди­ницею, складом офіційних золотовалютних резервів, пари­тетом національної валюти і механізмом формування ва­лютного курсу; умовами конвертованості валюти, валют­ними обмеженнями, порядком здійснення зовнішньоеконо­мічних розрахунків тощо. Побудова національної валютно-фінансової системи почалась з набуття Україною незалеж­ності, і вона постійно удосконалюється в напрямку узгод­ження розбіжностей з міжнародною валютною системою.

Функціонування міжнародної фінансової системи за­безпечується функціонуванням грошової системи, основною

Міжнародні фінанси в сучас­- них умовах являють собою міжна- ­родні економічні відносини, які обумовлюють формування, роз- ­поділ, перерозподіл та використання як централізованих, так і децент­- ралізованих коштів з метою вико- ­ристання їх для розширеного відтворення, стимулювання життє- ­діяльності та виконання функцій накопичення грошових доходів у суб'єктів господарювання різних країн і забезпечення виконання по- ­кладених завдань кожною певною державою.

складовою якої є гроші. Гроші є категорією, яка розширила протиріччя то­варного виробництва, тоб­то протиріччя між спожив­чою вартістю та вартістю. Гроші, зі своєю появою, стали виразом споживчої вартості всіх товарів через свою вартість. Особливість грошей полягає в тому, що це є товар, що стихійно виді­лився, тобто особливий вид товару, який відіграє роль всезагального еквівалента, є кількісним показником, який визначає обмінну вартість продукту або послуг, що знаходяться в різних формах (товарній або грошовій), тоб­то ціну.

Сутність грошей проявляється в їх функціях, які є вира­женням їх внутрішнього змісту. Функцією грошей є здійснення міри вартості, засобу обороту, засобу платежу, засобу накопи­чення і заощадження, виконання функції світових грошей. У світі існують два види грошей: дійсні гроші та знаки вар­тості (або замінники дійсних грошей). Якщо дійсні гроші відпо­відають реальній вартості, тобто вартості металу, з якого вони зроблені (мідь, срібло, золото тощо), то замінники, як прави­ло, складаються з паперових та кредитних грошей. Кредитні гроші у своєму розвитку виступають як векселі, банкноти, чеки, електронні гроші, кредитні картки.

Усі товари, послуги, природні ресурси, здатність лю­дей до праці набули грошової форми, яка перетворюється на грошовий капітал, або самозростаючу вартість. Грошовий обо­рот встановлює кількість грошей, необхідну для виконання ними функцій засобів обігу і засобів платежу.

Грошова система являє собою грошові відносини, які склались на національному ринку і визначені законодавчо для певної держави за допомогою таких складових, як дійсні гроші, що виконують всі сформульовані функції, та паперово-кредитний обіг, в якому дійсні гроші витіс­нені знаками вартості.

У сучасному світі грошові системи, маючи свої націо­нальні особливості, набули також і багато спільних рис, серед яких можна виділити: грошові одиниці, масштаби цін, види грошей, які є узаконеним платіжним засобом, емісійну сис­тему, державні органи регулювання грошового обігу.

Відмінності фінансів від грошей полягають як в їхньо­му змісті, так і виконуваних ними функціях. Якщо гроші визначені загальним еквівалентом, за допомогою якого мож­на оцінити витрати, пов'язані з будь-яким видом діяль­ності, то фінанси виконують роль інструменту, за допомо­гою якого здійснюється контроль за використанням грошо­вих коштів, розподілом та перерозподілом ВВП та національ­ного доходу (НД).

Сутність фінансів виявляється у виконанні ними двох основних функцій: розподільної (яка полягає у створенні так званих первинних, або основних доходів) та контрольної (яка проявляється у контролі за розподілом ВВП та його цільовими витратами). Виділяють також регулюючу функ­цію фінансів, пов'язану з втручанням держави через дер­жавні витрати, податки, державні кредити, тобто фінансо­вий механізм у процеси відтворення. Такі складові ВВП, як державні фінанси і фінанси суб'єктів господарювання відіграють важливу роль у його відтворенні.

Сукупність різноманітних факторів фінансових відносин, які створюють і використовують кошти, являють собою фінан­сову систему. Фінансова система складається з форм і ланцюжків централізованих і децентралізованих фінансів (табл. 4.1).

Таблиця 4.1

Складові фінансової системи

Фінанси
Централізовані	Децентралізовані
1. Державна бюджетна система 2. Позабюджетні спеціальні фонди 3. Державний кредит	1. Фонди страхування 2. Фінанси суб'єктів господарювання

Бюджет держави є провідною ланкою фінансової сис­теми, поєднує доходи і витрати країни на поточний рік і має силу закону. Основними його функціями є: перерозподіл ВВП і НД; державне стимулювання і регулювання економі­ки; фінансове забезпечення соціально-економічної політи­ки держави; контроль за утворенням і використанням дер­жавних коштів.

За допомогою такого інструмента як розподіл витрат і стягнення податків до бюджету, можливим виявляється за­стосування регуляторно-стимулюючих механізмів відтворен­ня економіки і залучення інвестицій та підвищення ефек­тивності виробництва. Якщо видатки бюджету перевищу­ють надходження до нього, то виникає бюджетний дефі­цит. До речі, дефіцит державних бюджетів не розглядається у світовій практиці як категорично негативний показник, про що свідчить наявність переліку країн з розвинутою ринковою економікою, бюджети яких знаходяться в стані постійного стійкого дефіциту. Дж. Кейнс свого часу реко­мендував проводити політику дефіцитного фінансування для надання поштовху економічному зростанню і забезпечен­ню повної зайнятості.

Держаний борг є негативним явищем, основною причи­ною виникнення якого є недостатність власних фінансових ресурсів, а причиною його зростання - невміння використо­вувати залучені ресурси. Постійний дефіцит державного бюд­жету України протягом 1992-1999 рр., а також неефективне використання коштів призвели до стрімкого зростання дер­жавного боргу. Так, на 01.01.2000 р. зовнішній державний борг склав суму 12,5 млрд дол. США (у тому числі міжнарод­ним фінансовим організаціям - близько 5,35 млрд дол. СІЛА, країнам-членам Паризького клубу - близько 950 млн дол. СІЛА). Велика частка зовнішньої заборгованості України припа­дає на Росію. Аналіз стану зовнішньої заборгованості дає можливість зробити висновок, що головним завданням Ук­раїни в цій сфері є забезпечення ефективного використан­ня залучених фінансових ресурсів завдяки фінансовому інструментарію [81].

Національні гроші у своєму взаємозв'язку є основою міжнародної валютної системи.

Міжнародна валютна система є формою організації валютних відносин у світовому господарстві. її головними складовими є національні та колективні резервні валютні одиниці, склад та структура міжнародних ліквідних ак­тивів, механізм валютних паритетів і курсів, умови конвертованості валюти, форми міжнародних розрахунків, ре­жим світових валютних ринків та світових ринків золота, статус міждержавних регулюючих валютно-кредитних інституцій (МВФ, МБРР тощо). Валютне регулювання по­ширюється на операції, пов'язані із зовнішньою торгівлею, міжнародним рухом капіталів, міжнародними борговими відносинами, операціями із золотом та іншими валютними цінностями, з наданням туристичних послуг, виплатою ре­парацій. Воно також регламентує міжнародні розрахунки і порядок здійснення вказаних операцій із застосуванням валюти чи валютних цінностей на валютному ринку.

Валютний ринок є особливою формою економічних відносин, пов'язаних із здійсненням операцій (купівля, продаж, обмін) з іноземною валютою і платіжними доку­ментами (чеками, векселями, телеграфними та поштовими переказами, акредитивами). Світовий валютний ринок, ство­рений через кореспондентські зв'язки між банками різних країн, є механізмом, за допомогою якого здійснюються міжнародні грошові розрахунки, пов'язані із зовнішньою торгівлею, інвестиціями, туризмом та іншими діловими та культурними відносинами. Передумовами формування світо­вих валютних ринків є концентрація капіталу у виробництві та банківській справі, інтернаціоналізація господарських зв'язків, розвиток міжбанківських комунікацій. Це фінан­сові центри, де відбувається купівля-продаж іноземної ва­люти за курсом національної, що складається на засадах попиту та пропозиції. Розвиток національних ринків та зміцнення взаємозв'язків між ними склали єдиний світо­вий валютний ринок із світовими фінансовими центрами, які є місцями з найбільшою концентрацією банків, спеціалізованих кредитно-фінансових інституцій (Лондон, Нью-Йорк, Франкфурт-на-Майні, Цюріх, Париж, Токіо тощо). Обсяг валютних операцій, щоденно здійснюваних у світі, перевищує 900 млн дол. США.

Міжнародні фінансові ринки являють собою особливу форму організації руху коштів за допомогою ринку цінних паперів та ринку позичкових капіталів.

У фінансовому регулюванні зовнішньоекономічних відносин важливу роль відіграють валютні фонди, які ство­рюються для підтримки рівня держави у міжнародних відно­синах і зміцнення національної валюти. Валютні фонди фор­муються як централізовано, так і децентралізовано.

Валютні резерви визначаються за рахунок попиту і про­позиції на валютному ринку та поділяються на стабілі­заційний фонд (призначений для підтримки курсу націо­нальної валюти на внутрішньому ринку), і фонд держав­них потреб (призначений для обслуговування зовнішніх боргових зобов'язань). Одним із найважливіших засобів одержання додаткових фінансових ресурсів розглядається залучення іноземних інвестицій. Різними пільговими умо­вами створюються привабливі програми оздоровлення еко­номіки за допомогою зовнішніх запозичень, серед яких ви­діляють: спрощений порядок реєстрації спільних підпри­ємств, зменшення податкових ставок на прибуток, пільго­вий митний режим, залучення додаткових джерел фінан­сування спільних проектів.

Міжнародні фінансові ринки функціонують у вигляді ринків цінних паперів та позикового капіталу. Ті з них, які пов'язані з випуском нових цінних паперів (акцій, об­лігацій, казначейських зобов'язань, векселів, ощадних сер­тифікатів тощо), є первинними, а ті, що здійснюють пере­продаж цінних паперів, є вторинними. Структура міжна­родних фінансових ринків включає як банківські заклади, страхові компанії, так і фондові біржі. А складовими еле­ментами, які набирають вражаючих обертів за сучасних умов, є інвестиційні фонди, фінансово-промислові групи і приватні пенсійні фонди.

Валютно-фінансова система тісно переплетена з кредит­ною. Міжнародні фінансово-кредитні відносини охоплюють систему відносин, пов'язаних з рухом позикового капіталу на світових фінансовому та кредитному ринках між країна­ми на умовах повернення, строковості та сплати відсотків.

Міжнародний кредитний ринок як невід'ємна складо­ва міжнародного фінансового ринку являє собою процеси забезпечення кругообороту позичкового капіталу. Ринок по­зичкового капіталу складається з грошового ринку, ринку капіталів, фондового та іпотечного ринків. Функції креди­ту базуються на перерозподілі, економії витрат обороту, при­скоренні концентрації капіталу, обслуговуванні товарообо­роту, прискоренні НТП. Кредит як ланцюг міжнародної фінансової системи обслуговує формування і використання як централізованих, так і децентралізованих коштів, тобто бюджету і позабюджетних фондів. Інфраструктура кредит­ного ринку представлена Центральним банком, комерцій­ними банками, кредитними установами, їхніми філіями та представництвами іноземних банків.

Світовий кредитний ринок є частиною ринку позичко­вого капіталу, яка включає: світовий грошовий ринок (ко­роткострокові депозитно-позикові операції від одного дня до року, а також ринок євровалюти) та світовий ринок ка­піталів (середньо- та довгострокові іноземні кредити та єврокредити строком від 1 року до 15 років).

Світовий ринок позичкових капіталів виник на підставі міжнародних операцій національних ринків позичкових ка­піталів, їх інтернаціоналізації і набуває стрімкого розвитку. Він обумовлений довгостроковими тенденціями руху позич­кового капіталу, загальною лібералізацією державно-право­вих норм (що регулюють цей рух на національних рівнях), розширенням дії цінних паперів, інтеграційними процеса­ми. Інфраструктура цього ринку охоплює сукупність різних компаній, банків, валютно-кредитних організацій, що забез­печують рух позичкового капіталу у світовому господарстві.

Зараз перед Україною стоїть завдання щодо забезпечення вільного обміну гривні на конвертовану валюту. Це вимагає наявності збалансованого та відкритого для нерезидентів внут­рішнього ринку товарів, послуг, капіталу, валюти, скасування валютних обмежень, подолання доларизації економіки.