Висновки.

Таким чином, доказування – це об­ставини справи встановлюються судом, прокурором, слідчим шляхом кримінального процесуального доказування, під час якого збираються, перевіряються, оцінюються докази і на їх підставі приймаються й обґрунтовуються процесуальні рішення.

Доказування посідає важливе місце в кримінально-процесуальному праві, складовою частиною якого є доказове право.

За своєю гносеологічною суттю доказування являє собою різновид людського пізнання дійсності, логічне сприйняття тих подій, які могли відбуватися у минулому.

Кримінальне процесуальне доказування розглядаються у трьох площинах:

1. Доказування - це дослідження фактичних обставин справи, що полягає в діяльності слідчого та судді по збиранню, перевірці та оцінці доказів;

2. Доказування – це логічне і процесуальне обґрунтування висновків та рішень по справі;

3. Доказування – це сукупність практичних дій і розумової діяльності суб’єктів кримінального процесу.

Доказування в кримінальному процесі – це діяльність суб'єктів провадження по збиранню, перевірці й оцінці доказів та їх процесуальних джерел, а також по формулюванню на цій основі певних версій і аргументів для їх обґрунтування.

Елементами процесу доказування є:

1. Збирання (формування), перевірка й оцінка доказів та їх джерел (ст. 93 – 94 н. КПК).

2. Письмове або усне формулювання певного припущення тобто версії (обвинувальної чи виправдувальної) і наведення аргументів для її обґрунтування.

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»

І НСТИТУТ ПРАВА ТА ПСИХОЛОГІЇ

Кафедра кримінального права і процесу

ТЕЗИ ЛЕКЦІЙ

з навчальної дисципліни

“ДОКАЗУВАННЯ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ”

для студентів денної форми навчання освітньо-кваліфікаційного рівня «Магістр» спеціальності 081 «Право»

Тема 4.

Предмет, межі та суб’єкти доказування.

Денна форма навчання – 4 год.

Розробники: Канцір В.С., д.ю.н., професор

Львів 2016

План.

Вступ.

1. Поняття предмета доказування у кримінальному процесі.

2. Обставини, що підлягають доказуванню в кримінальній справі.

3. Поняття меж доказування та їх співвідношення з предметом доказування у справі.

4. Наслідки неправильного визначення меж доказування у кримінальній справі.

5. Суб’єкти судочинства, на яких законом покладено обов’язок доказування.

Висновки.

Література до теми.

1. Бирюков В. В. Фиксация доказательств. Криминалистический и процесуальный аспекты // Вісник Луганської академії внутрішніх справ. – Луганськ: РВВ ЛАВС, 2005. – Спец. вип. Ч. 2. – С.52-57. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.lduvs.edu.ua

2. Благодир В.С. Суб’єкти доказування в досудових стадіях кримінального процесу // Вісник Запорізького юрид. інституту. – 2011. − № 3. – С. 243-253. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://collegium.org.ua

3. Божьев В. Издержки системного характера при корректировке норм УПК о доказывании и преюдиции / В. Божьев // Законность. – 2010. – № 6. – С.3-7. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pressa-lex.ru

4. Бочаров Д. У пошуках химери або дещо про "об’єктивні властивості" доказів / Д. Бочаров // Підприємництво, господарство і право. – 2012. – № 5. – С.159-163. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.pgpjournal.com.ua

5. Бочаров Д. О. Загальна теорiя знакiв Ч. С. Пiрса та теорiя доказiв: точки перетину [Електронний ресурс] // Науковий журнал «Філософія права і загальна теорія права» . - № 1/2013. - Режим доступу: http://pravoua.com.ua

6. Бугаков О. Співвідношення оперативно-розшукових матеріалів і доказів у кримінальному процесі // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 7. – С.120-124. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.pgpjournal.com.ua

7. Быков В.М. Процессуальный порядок признания доказательств недопустимыми по УПК РФ // Российский следователь. – 2008. – № 12. – С.9-11. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://lawinfo.ru

8. Быков В.С.Т. Иные процессуальные действия как способы собирания доказательств // Уголовное право. – 2007. – № 6. – С.75-79. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.jurpro.ru

9. Вапнярчук В. Сторона кримінально-процесуального доказування / В. Вапнярчук // Вісник Академії правових наук України. – Х. : Право, 2012. – № 1(68). – С.217-223. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.aprnu.kharkiv.org

10. Волошина В. К. Реалізація принципу безпосередності дослідження доказів у стадії досудового розслідування // Вісник Луганського державного ун-ту внутрішніх справ. Спец. вип. – 2011. − № 8. – С. 240-247. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.lduvs.edu.ua

11. Глазунова И.В. Способы введения в уголовное судопроизводство информации, полученной в порядке экспертной инициативы // Российский следователь. – 2008. – № 20. – С.9-11. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://lawinfo.ru

12. Гмирко В. Легальне визначення "загального" поняття доказів: чи зберігати у новому КПК // Право України. – 2003. – № 11. – С.101-106. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pravoua.com.ua

13. Трефілов А. А. Порівняльно-правові аспекти інституту доказування у кримінальному процесі Росії та зарубіжних країн [Електронний ресурс] // Журнал «Студентський». - № 3, 2011. - Режим доступу: http://pravoua.com.ua

14. Шумило М. Докази досудового і судового провадження в КПК України: співвідношення та їх функціональне призначення [Електронний ресурс] // Право України . - № 11/2013. - Режим доступу: http://pravoua.com.ua

15. Шумило М. Імовірність і вірогідність знання у кримінальному провадженні як передумова потреби об’єктивізації результатів доказування [Електронний ресурс] // Право України . - № 10, 2014. - Режим доступу: http://pravoua.com.ua

16. Тютюннік В. Проблеми виокремлення критеріїв допустимості доказів у кримінальному процесі [Електронний ресурс] // Право України . - № 10, 2014. - Режим доступу: http://pravoua.com.ua

17. Шило О. Особливості правового регулювання використання показань у доказуванні в кримінальному провадженні [Електронний ресурс] // Право України . - № 10, 2014. - Режим доступу: http://pravoua.com.ua

18. Лук’янчиков Є., Лук’янчиков Б. Негласні слідчі (розшукові) дії — засоби процесуального доказування [Електронний ресурс] // Право України 10, 2014. - Режим доступу: http://pravoua.com.ua

19. Сергєєва Д. Проблемні аспекти використання результатів зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж як доказів у кримінальному провадженні [Електронний ресурс] // Право України. - № 11, 2014. - Режим доступу: http://pravoua.com.ua

20. Сергєєва Д. Б. Проблемні аспекти використання результатів зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж як доказів у кримінальному провадженні [Електронний ресурс] // Право України. - № 11, 2014. - Режим доступу: http://

21. Прилуцький П. Оскарження рішень слідчого судді: проблеми застосування чинного КПК України [Електронний ресурс] // Право України . - № 11, 2013. - Режим доступу: http://pravoua.com.ua

22. Берназ В. Доказування обставин вчинення кримінального правопорушення за чинним КПК України  [Електронний ресурс] // Право України. - № 11, 2013. - Режим доступу: http://pravoua.com.ua

23. Шумило М. Докази досудового і судового провадження в КПК України: співвідношення та їх функціональне призначення [Електронний ресурс] // Право України . - № 11, 2013. - Режим доступу: http://pravoua.com.ua

24. Сліпченко В. Тимчасовий доступ до речей і документів: проблеми застосування [Електронний ресурс] // Право України . - № 11, 2013. - Режим доступу: http://pravoua.com.ua

25. Шевчук В. Функції тактичних операцій у кримінальному провадженні [Електронний ресурс] // Право України . - № 1, 2014. - Режим доступу: http://pravoua.com.ua

26. Рогатюк І. Початок досудового розслідування стосовно окремих категорій осіб: правові та організаційні проблеми [Електронний ресурс] // Право України . - № 3, 2014. - Режим доступу: http://pravoua.com.ua

27. Рогальський І., Калинюк Н. Процесуальні і тактичні особливості залучення лікаря при проведенні слідчих (розшукових) дій [Електронний ресурс] // Науково-практичний журнал «Медичне право». - № 9, 2014. - Режим доступу: http://pravoua.com.ua

28. Погорецький М. Теорія кримінального процесуального доказування: проблемні питання [Електронний ресурс] // Право України . - № 10, 2014. - Режим доступу: http://pravoua.com.ua

29. Прилуцький П. Поняття доказів у сучасному кримінальному процесуальному праві України // Право України . - № 10, 2014. - Режим доступу: http://pravoua.com.ua

30. Лобойко Л. Співвідношення даних досудового розслідування і доказів [Електронний ресурс] // Право України 10, 2014. - Режим доступу: http://pravoua.com.ua

31. Трофименко В. Система кримінального процесу України (спроба концептуального аналізу) [Електронний ресурс] // Право України. - № 11, 2014. - Режим доступу: http://pravoua.com.ua

32. Сергєєва Д. Проблемні аспекти використання результатів зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж як доказів у кримінальному провадженні [Електронний ресурс] // Право України . - № 11, 2014. - Режим доступу: http://pravoua.com.ua

33. Гринюк В. Отримання доказів стороною обвинувачення у досудовому розслідуванні: деякі проблемні питання  [Електронний ресурс] // Право України 1, 2015. - Режим доступу: http://pravoua.com.ua

34. Цуцкірідзе М., Старенький О. Використання негласних слідчих (розшукових) дій як засобів доказування у кримінальному провадженні на досудовому розслідуванні [Електронний ресурс] // Право України . - № 1, 2015 . - Режим доступу: http://pravoua.com.ua

35. Юрчишин В.Процесуальні повноваження прокурора щодо доказування вини на досудовому розслідуванні [Електронний ресурс] // Право України. - № 5, 2015. - Режим доступу: http://pravoua.com.ua

36. Толочко О. Процесуальні функції прокурора у кримінальному провадженні [Електронний ресурс] // Право України . - № 6, 2015. - Режим доступу: http://pravoua.com.ua

37. Погорецький М. Прокурор у кримінальному процесі: щодо визначення функцій [Електронний ресурс] // Право України . - № 6, 2015. - Режим доступу: http://pravoua.com.ua

38. Галаган В., Удовенко Ж. Дотримання засади невтручання у приватне життя під час спеціального досудового розслідування [Електронний ресурс] // Право України. - № 7, 2015. - Режим доступу: http://pravoua.com.ua

39. Попелюшко В. Провадження in absentia у кримінальному процесі Німеччини  [Електронний ресурс] // Право України. - № 7, 2015. - Режим доступу: http://pravoua.com.ua

40. Кучинська О., Черниченко І. Спеціальне досудове розслідування і судове провадження (in absentia) та відеоконференція: порівняльний аналіз [Електронний ресурс] // Право України. - № 7, 2015. - Режим доступу: http://pravoua.com.ua

41. Удалова Л., Письменний Д. Здійснення кримінального провадження за відсутності підозрюваного, обвинуваченого [Електронний ресурс] // Право України. - № 7, 2015. - Режим доступу: http://pravoua.com.ua

42. Молдован А. Підстави припинення суддівських повноважень у Федеративній Республіці Німеччині [Електронний ресурс] / А. Молдован // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. - 2012. - Вип. 90. - С. 73-75. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua

43. Лунін С. В. Докази — ключ до змагальності сторін у судовому процесі [Електронний ресурс] / С. В. Лунін // Вісник Академії адвокатури України. - 2010. - Число 2. - С. 86-89. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua

44. Тихоненко І. В. Доказування у кримінальних справах у судах першої та апеляційної інстанцій[Електронний ресурс] / І. В. Тихоненко // Вісник Академії адвокатури України. - 2006. - Вип. 7. - С. 66-70. - Режим доступу: http: // nbuv.gov.ua

45. Панько Н. А. Доказове значення висновку експерта [Електронний ресурс] / Н. А. Панько Панько Н. А. Доказове значення висновку експерта: практичний аспект [Електронний ресурс] / Н. А. Панько // Право і суспільство. - 2014. - № 1. - С. 260-265. - Режим доступу:http://nbuv.gov.ua

46. Брус І. І. Доказова дієвість судової експертизи у сфері інтелектуальної власності [Електронний ресурс] / І. І. Брус // Право і суспільство. - 2014. - № 5. - С. 46-51. - Режим доступу:http://nbuv.gov.ua

47. Юрчишин В. Поняття суб’єктів кримінальної юстиції, що діють за КПК України [Електронний ресурс] // Право України. - № 11, 2013. - Режим доступу: http://pravoua.com.ua.

Вступ.

Взаємозв’язок з попередніми темами. На попередній лекції нами було з’ясовано, що доказування в кримінальному процесі – це діяльність суб'єктів провадження по збиранню, перевірці й оцінці доказів та їх процесуальних джерел, а також по формулюванню на цій основі певних версій і аргументів для їх обґрунтування.

Елементами процесу доказування є:

1. Збирання (формування), перевірка й оцінка доказів та їх джерел (ст. 93 – 94 н. КПК).

2. Письмове або усне формулювання певного припущення тобто версії (обвинувальної чи виправдувальної) і наведення аргументів для її обґрунтування.

Мета теми – з’ясувати ціле коло обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні:

1) подію кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення);

2) винуватість обвинуваченого, форма вини, мотив і мета;

3) вид і розмір завданої шкоди, а також розмір процесуальних витрат;

4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають відповідальність або є підставою закриття провадження;

5) обставини, що є підставою для звільнення від відповідальності або покарання.

Питання 1. Поняття предмета доказування у кримінальному процесі.

Предмет доказування в кримінальному процесі – це така сукупність передбачених кримінальним процесуальним законом обставин, установлення яких необхідно для вирішення заяв і повідомлень про кримінальне правопорушення, для вирішення справи – по суті. Іншими словами, які обставини потрібно з’ясувати слідчому та судді, щоб досягнути завдань провадження (ст. 2 КПК).

Ст. 91 КПК визначає коло обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні:

1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення);

2) винуватість обвинуваченого, форма вини, мотив і мета;

3) вид і розмір завданої шкоди, а також розмір процесуальних витрат;

4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають відповідальність або є підставою закриття провадження;

5) обставини, що є підставою для звільнення від відповідальності або покарання.

Отже, окреслений в ст. 91 КПК предмет доказування є загальним, єдиним для всіх стадій процесу, за трьома особливостями:

1) основною (а нерідко й єдиною) обставиною, яку необхідно з’ясувати на момент внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, є наявність або відсутність самої події злочину;

2) на стадії виконання вироку характерна відсутність єдиного предмета дослідження, яке проводить суд залежно від змісту кожного розглядуваного ним питання (наприклад: про відстрочку виконання вироку чи заміну невідбутої частини покарання більш м'яким – ст. 537 КПК);

3) при провадженні в конкретних справах, а також стосовно окремих категорій справ, наприклад, неповнолітніх, предмет доказування конкретизується (наприклад, встановлення дорослих підбурювачів).

Першим у предметі доказування є встановлення події кримінального правопорушення, тобто необхідно з’ясувати об’єкт і такі ознаки об’єктивної сторони, як: чи мали місце дія або бездіяльність, час, місце спосіб і обстановку, умови, при яких вони були вчинені. Щодо наслідків злочину і причинно-наслідкового зв’язку, то вони встановлюються при доказуванні виду і розміру завданої шкоди (п. 3 ст. 91 КПК).

Для встановлення вини особи і мотивів злочину необхідно встановлення суб’єкта і суб’єктивну сторону злочину (умисел чи необережність, їх форми, мотив і мета).

Для правильного вирішення кримінальної справи, застосування запобіжних заходів, недостатньо встановити тільки ознаки, властиві особі як суб’єкту злочину. Для цього необхідно зібрати дані, які всебічно характеризують обвинуваченого як особистість, зокрема наявність постійного місця роботи або навчання; стан здоров'я, наявність в нього родини й утриманців, репутацію обвинуваченого і наявність судимостей, – тобто всіх тих обставин, які обтяжують чи пом'якшують покарання, виключають відповідальність або є підставою закриття провадження.

Слідчий з’ясовує решту обставин, що можуть бути підставою для звільнення від відповідальності або покарання (наприклад, у разі встановлення добровільної відмови від доведення злочину до кінця (ст. 17 КК), за державну зраду (ч. 2 ст. 111 КК) чи шпигунство (ч. 2 ст. 114 КК).

Питання 2. Обставини, що підлягають доказуванню в кримінальній справі.

Центральне місце в системі діяльності з доказування у кримінальному провадженні займають обставини, які підлягають доказуванню. Кожне кримінальне провадження, починаючи з внесення заяви про подію з ознаками кримінального правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчуючи постановленням підсумкових рішень в суді, повинно бути зорієнтоване на повне і всебічне встановлення всіх обставин, передбачених як трафарет у ч. 1 ст. 91 КПК України, безумовно, з урахуванням особливостей кожного конкретного кримінального провадження.

Перелік обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, відкривається вказівкою на «подію кримінального правопорушення» (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення). Як видно із змісту норми закону, подія кримінального правопорушення складається з низки елементів, перелік яких не є вичерпним. Перш за все, необхідно встановити зміст і характер самої події, визначити об’єкт кримінального правопорушення та предмет посягання, що є необхідною умовою правильної кваліфікації вчиненого правопорушення. А зрештою потрібно вивчити всі об’єктивні фактори і ознаки, які складають зміст правопорушення та є йому супутніми.

Встановлення часу і місця події дозволяє індивідуалізувати й конкретизувати досліджувану подію, а також може мати значення для юридичної кваліфікації діяння. Ці елементи об’єктивної сторони складу кримінального правопорушення, як правило, виконують другорядну роль у встановленні загальної картини події, проте в окремих випадках вони можуть виступати як істотні ознаки протиправності вчиненого правопорушення. Наприклад, встановлення точного часу перебування особи в певному місці може допомогти у вирішенні питання про алібі, доведення наявності кримінального правопорушення може залежати від точно встановленого дня події тощо. Водночас, у триваючих злочинах можна встановити лише час початку і закінчення злочинної діяльності з визначенням іноді часу і місця окремих її епізодів.

Встановлення події обов’язково слід пов’язувати зі способом вчинення кримінального правопорушення. Спосіб трактується як прийом здійснення злочинного замислу, комплекс дій для досягнення передбачуваного результату. Хоча спосіб вчинення не є обов’язковим елементом предмета доказування, але доволі часто відіграє визначальну роль в точній кваліфікації події. Наприклад, вимагання певних показань способом катування особи або вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох людей, тощо.

Що стосується інших обставин, то це можуть бути, крім зазначених, будь-які обставини, якими оперують у кожному окремому випадку кримінального провадження кримінальний та кримінальний процесуальний закони і які прямо стосуються даного правопорушення (наприклад, поведінка потерпілого, ознаки необхідної оборони, ознаки співучасті, ступінь суспільної небезпеки тощо).

Особливої уваги вимагає встановлення винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення з обов’язковою конкретизацією форми вини, що в найбільш загальному вигляді означає доведення доказами вчинення кримінального правопорушення конкретною особою. Доказування описаних обставин повинно дати відповідь на питання: чи вчинила особа інкриміноване їй кримінальне правопорушення; чи винувата особа у його вчиненні, тобто встановити обставини, які визначають особу, що вчинила кримінальне правопорушення, і його суб’єктивну сторону.

Як відомо, вина існує лише у встановлених законом формах і видах - навмисна (прямий та евентуальний умисел) і необережна (злочинна самовпевненість та злочинна недбалість), конкретний зміст яких в окремих злочинах передбачається визначеними нормами Особливої частини КК України. При цьому треба зауважити, що склад злочину включає психічне ставлення обвинуваченого до всіх фактичних обставин, які віднесені до об’єкта і об’єктивної сторони злочину, а тому, за теорією кримінального права, під час доказування умислу необхідно встановлювати конкретні фактичні дані, які доводили б, що свідомістю і волею обвинуваченого охоплювалися виявлені час, місце, спосіб вчинення злочину, а в злочинах з матеріальним складом - настання злочинних наслідків.

Доказуючи питання вини, не можна не встановити мету та мотиви суб’єкта кримінального правопорушення, які слід обов’язково враховувати при визначенні суспільної небезпеки вчиненого, особи обвинуваченого та при призначенні судом покарання, а в окремих випадках вони є необхідними елементами суб’єктивної сторони кримінального правопорушення, кваліфікуючими ознаками, без чіткого встановлення яких кримінальне провадження не може бути завершеним. Наприклад, дії, вчинені з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, а також змова про вчинення таких дій - ч. 1 ст. 109 КК України; умисне вбивство, вчинене з корисливих мотивів — п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України; викрадення людини з корисливих мотивів - ч. 2 ст. 146 КК України; умисне розголошення комерційної або банківської таємниці з корисливих або інших особистих мотивів - ст. 232 КК України тощо.

Важливим під час доказування винуватості особи в окремих випадках може стати питання про її осудність. Факт осудності кожної людини апріорно є очевидним, проте за на явності найменших сумнівів у суду і сторін щодо осудності особи цей факт підлягає доказуванню відповідно до п. З ч. 2 ст. 242 та ч. 1 ст. 332 КПК України шляхом проведення судово-психіатричної експертизи.

Іноді доводиться встановлювати щодо обвинуваченого вік кримінальної відповідальності за дане кримінальне правопорушення. Справа в тому, що вирішення питання про досягнення обвинуваченим 16-річного віку (а щодо деяких встановлених в КК України злочинів - 14-річного віку) може утруднюватись через відсутність документів про вік неповнолітнього або відсутність можливості встановити його іншим шляхом (наприклад, наявність свідків, шкільної документації тощо). У такому разі питання слід вирішувати шляхом проведення судово-психологічної експертизи. Більш складними в сенсі доказування є випадки встановлення віку недорозвинених розумово осіб (де- білізм), бо вирішальним тут є психічний вік, а не календарний, коли особа, досягши віку кримінальної відповідальності, за своїм розумовим розвитком такого віку явно не досягає. Слідство і суд у таких випадках, безумовно, повинні орієнтуватися на вік психічний з одержанням висновку судово-психологічної або комплексної психолого-психіатричної експертизи.

Теорія доказів на базі наукових розробок і узагальнення слідчої та судової практики виробила систему вимог до змісту доказування вини і мотивів вчинення кримінальних правопорушень. Доведенню підлягають:

1) обставини, які свідчать, що наслідки кримінальної події настали в результаті дій підозрюваного, обвинуваченого;

2) досягнення підозрюваним, обвинуваченим на час вчинення кримінального правопорушення віку кримінальної відповідальності;

3) психічний стан підозрюваного, обвинуваченого за наявності даних, які викликають сумнів у його осудності;

4) факти, які свідчать, що дана особа усвідомлювала проти- правність своїх дій, які повністю охоплюються формами і видами вини, передбаченими конкретним складом кримінального правопорушення;

5) ступінь вини обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, а у разі його вчинення кількома обвинуваченими - ступінь вини кожного з них;

6) фактичні дані, які свідчать про мотиви підозрюваного, обвинуваченого (потреби, інтереси, прагнення), які викликали у ньою рішучість вчинити дане кримінальне правопорушення;

7) фактичні дані, які вказували б на мету вчинення особою кримінального правопорушення.

Фізична шкода включає в себе сукупність змін, що настали внаслідок вчинення кримінального правопорушення в стані людини як біологічної істоти (тілесні ушкодження, розлад здоров’я, фізичні страждання тощо), а також розмір витрат закладу охорони здоров’я на стаціонарне лікування потерпілого від цього діяння. У кримінальних провадженнях про злочини, внаслідок яких сталася смерть потерпілого, право на відшкодування шкоди мають близькі родичі та члени сім’ї покійного.

Що стосується майнової шкоди, то необхідно незаперечно доводити у повній відповідності з цивільно-правовою класифікацією наявність так званої «позитивної» шкоди у реальних кількісних вимірах та неотриманих у зв’язку з кримінальним правопорушенням доходів (упущена вигода). В останньому випадку питання вирішується за допомогою судово-економічної експертизи.

Для розуміння поняття моральної шкоди найкраще буде скористатися визначенням, даним в Постанові Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немай- нової) шкоди» (п. 3): «Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб». Основними обставинами, що впливають на розмір компенсації слід вважати характер і тривалість страждань, стан здоров’я потерпілого, тяжкість завданої травми, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації тощо. Визначення конкретного розміру грошової компенсації за моральну шкоду покладено виключно на суд, а тому знаходиться поза межами доказування під час досудового розслідування.

Суттєвим елементом предмета доказування є встановлення обставин, які характеризують обвинуваченого і використовуються судом під час вирішення питання у вироку про міру покарання, особливо в плані його пом’якшення чи обтяження. Непорушною нашою правовою доктриною є суворо індивідуальний підхід до призначення кримінального покарання. Тут не може бути автоматизму й трафаретів. Тому законодавець особливо виділив серед обставин, які входять до предмета доказування, все, що тією чи іншою мірою характеризує обвину

Баченого, розкриває його внутрішній світ, перш за все і головним чином, що впливає на необхідність і ступінь тяжкості покарання. Аналіз норм КПК України дозволяє сформулювати певну систему таких обставин, яка може виглядати наступним чином:

а) усі доведені в суді пом’якшуючі обставини, крім тих, про які прямо йдеться у відповідній статті КК України;

б) усі доведені в суді обтяжуючі обставини, крім тих, про які прямо йдеться у відповідній статті КК України;

в) у разі виникнення у суду переконання про можливість призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, потрібно встановлювати сукупність обставин, які позитивно характеризували б винувату особу до вчинення кримінального правопорушення, а також після цього, що свідчить про можливість виправлення особи без призначеного їй покарання у вигляді позбавлення волі, зокрема, ставлення обвинуваченого до праці, навчання, громадського обов’язку, поведінка його в побуті і на виробництві, стан здоров’я, сімейний стан тощо;

д) обставини, які складають соціально-психологічну характеристику обвинуваченого;

е) обставини, що впливають на забезпечення в процесі доказування реалізації обвинуваченим своїх процесуальних прав - наявність у нього фізичних чи психічних вад, володіння мовою судочинства тощо.

Визначною з точки зору гуманістичної ідеології Конституції України про людину як найвищу соціальну цінність нашого суспільства є вимога обов’язкового встановлення в межах предмета доказування обставин, які можуть бути підставами для звільнення особи від кримінальної відповідальності або покарання. Обвинувачений може бути звільнений ухвалою суду за клопотанням прокурора від кримінальної відповідальності за процедурою, передбаченою ст.ст. 285-288 КПК України.

Питання 3. Поняття меж доказування та їх співвідношення з предметом доказування у справі.

З предметом доказування тісно пов’язане поняття меж доказування (дослідження) обставин кримінальної справи. Межі доказування визначають глибину, ступінь дослідження обставин справи, коло, обсяг тих доказів, які необхідні для вирішення справи і постановлення вироку.

Під межами доказування розуміють такий обсяг доказового матеріалу, який забезпечить повне, достовірне встановлення всіх обставин, які входять до предмета доказування, правильне вирішення справи – по суті.

Питання 4. Наслідки неправильного визначення меж доказування у кримінальній справі.

Неправильне визначення меж доказування у справі може потягнути за собою їх звуження чи безпідставне розширення.

Звуження меж доказування призводить до того, що деякі обставини, які входять до предмета доказування, будуть недостатньо досліджені, залишаться поза увагою слідства і суду.

Безпідставне розширення меж доказування веде до нагромадження надмірності зібраної інформації, яка безпосередньо не стосується справи або підтверджує обставини, що вже доведені.

Не є тотожними поняття “межі доказування” і “межі судового розгляду” (ст. 337 КПК), оскільки під останнім розуміють те, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення, відповідно до обвинувального акта.

Питання 5. Суб’єкти судочинства, на яких законом покладено обов’язок доказування.

Розглядаючи питання судового пізнання й доказування, неодмінно треба визначити відповідальних суб’єктів цих процесів. У доказуванні, яке виконує пізнавальну й засвідчувальну функції, зрозуміло, беруть участь всі суб’єкти, що мають самостійні процесуальні інтереси і так чи інакше зацікавлені в результатах вирішення кримінального провадження по суті. Але питання про самостійного суб’єкта судового пізнання філософії використовується термін «суверен пізнання») повинно вирішуватися інакше, виходячи з розуміння критерію істини як суспільної практики людства, тобто практики не обов’язково і менш за все сьогохвилинної і не конкретної людини, а досвіду всього людства, оскільки мислення, пізнання окремої людини не є суверенним.

Обов'язок доказування покладається на:

1) на сторону обвинувачення (слідчого та прокурора) шляхом безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення (ст. 25 КПК), проведення гласних і негласних слідчих (розшукових) дій, витребування речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та інших процесуальних дій;

2) в окремих випадках на сторону захисту, коли сам потерпілий (його представник та законний представник) здійснює збирання доказів шляхом витребування речей, копій документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій; ініціювання проведення слідчих дій, а також шляхом здійснення інших дій, які здатні забезпечити подання суду належних і допустимих доказів (наприклад, згідно зі ст. 477 КПК лише на підставі заяви потерпілого розпочинається кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення щодо такого правопорушення як умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ч. 1 ст. 122 КК) – потрібен відповідний медичний висновок, наданий потерпілим);

3) обов'язок доказування даних щодо розміру процесуальних витрат та обставин, які характеризують обвинуваченого, покладається на сторону, що їх подає (стаття 92 КПК).

Сторона захисту (обвинувачений, його захисник, законний представник) не зобов'язані спростовувати обвинувачення. Вони мають право брати активну участь у доказуванні, надаючи докази про свою непричетність, заявляти клопотання про провадження слідчих дій, висловлюють своє ставлення до наявних у справі доказів тощо, але це не є їхнім обов'язком.

Збирати і подавати суду докази – право підозрюваного чи обвинуваченого (ст. 42);

Разом з тим, стаття 47 КПК зобов'язує захисника використовувати передбачені засоби захисту. Але це не означає, що він повинен доводити неви­нуватість через обов'язкове подання доказів. Захисник може обмежитися обґрунтованим твердженням, що не встановлено об­ставини предмета доказування. Активність або пасивність захисника в процесі доказування — питання тактики та його профе­сійної підготовки.