Висновки.

Таким чином, розвиток науки вітчизняного кримінального процесу спонукає до необхідності дослідження та перегляду традиційних наукових поглядів щодо окремих особливостей кримінального проесуального доказування. Особливості актуальності вирішення цього питання набуло у звязку із прийняттям КПК України 2012 року, в якому запропоноввані дещо інщі новітні підходи доказування. В КПК України 2012 року передбачена Глава 4. Докази і доказування, де розкривається поняття доказів (ст. 84 КПК), належність (ст. 85 КПК) та допустимість (ст. 86 КПК) при визнанні відомостей доказами; визначено які докази є недопустимими (ст. 87-89 КПК). У ч.2 ст. 84 КПК України 2012 закріплено, що процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів. Визначено обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні ( ч.1ст. 91 КПК), зазначено, що доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження. Розкриті найбільш важливі положення збирання (ст. 93 КПК) і оцінки доказів (ст. 94 КПК ). Крім того, окремі положення інституту доказування набули якісних змін. Так, запровадження засади безпосередності дослідження показань, речей і документів (п. 16 ст. 7, ст. 23 КПК України) свідчить про те, що суд вправі обґрунтовувати свої рішення виключно тими доказами, які він особисто і безпосередньо дослідив у судовому засіданні за участю сторін і ін.

Доказування в кримінальному провадженні здійснюється на основі законів логіки і за допомогою доказів, якими є фактичні дані, отримані у передбаченому законом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, адвокат, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню (див. ч. 1 ст. 84 КПК України).

Важливо відзначити, що для визначення поняття «доказ» законодавець використав вираз «фактичні дані». Це пояснюється тим, що факти об’єктивного світу, які існують поза свідомістю людини і незалежно від неї, не можуть бути використані безпосередньо в доказуванні, їх не можна ввести в кримінальне провадження для підтвердження або спростування якихось обставин - оперувати в доказуванні можна лише відомостями про факти, даними про них. Для суб’єкта доказування фактами стають лише ті предмети, явища, події об’єктивної дійсності, які він в процесі пізнання сам суб’єктивно виділив з решти за їх зв’язок з вчиненим кримінальним правопорушенням, і вони на цій підставі можуть підтверджувати або спростовувати обставини предмета доказування.

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»

І НСТИТУТ ПРАВА ТА ПСИХОЛОГІЇ

Кафедра кримінального права і процесу

ТЕЗИ ЛЕКЦІЙ

з навчальної дисципліни

“ДОКАЗУВАННЯ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ”

для студентів денної форми навчання освітньо-кваліфікаційного рівня «Магістр» спеціальності 081 «Право»