Висновки.

Таким чином, зацікавлені у результатах справи особи завжди прагнуть вплинути на досудове розслідування та судовий розгляд. Такий вплив здійснюється як безпосередньо на слідчого чи суддю, так і на інших учасників процесу - свідків, потерпілих, підозрюваних тощо. Він може здійснюватися фрагментарно, тобто на окремих етапах процесуальної діяльності, або з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і аж на стадії розгляду справи Верховним судом чи за нововиявленими обставинами.

Вплив на діяльність органів досудового розслідування та суду може реалізовуватися у двох формах:

а) правомірний вплив на діяльність слідчого, прокурора, судді та інших учасників процесу з метою сприяння встановленню істини, захисту прав, інтересів суб'єктів судочинства - чітко визначений новим КПК - це збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг тощо;

б) протиправний вплив – це сукупність протиправних дій заінтересованих осіб (обвинуваченого, його родичів та інших пов'язаних з ними осіб), які спрямовані перешкодити встановленню істини у розслідуванні та розгляді справи (проф. В.Карагодін, А.Волинський, В.Лавров, А.Маслов).

Найбільша активність протидії відбувається на досудовій стадії, коли формується доказова база у справі, коли слідчим збирається та процесуально закріплюється доказова інформація.

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»

І НСТИТУТ ПРАВА ТА ПСИХОЛОГІЇ

Кафедра кримінального права і процесу

ТЕЗИ ЛЕКЦІЙ

з навчальної дисципліни

“ДОКАЗУВАННЯ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ”

для студентів денної форми навчання освітньо-кваліфікаційного рівня «Магістр» спеціальності 081 «Право»

Тема 8. Особливості доказування

у справах неповнолітніх.

Денна форма навчання – 4 год.

Розробники: Канцір В.С., д.ю.н., професор

Львів 2016

План.

Вступ.

1. Особливості предмету процесуального доказування у справах неповнолітніх.

2. Обставини, що підлягають доказуванню у кримінальній справі неповнолітнього.

3. Специфіка проведення окремих слідчих (розшукових) дій стосовно неповнолітнього (сам).

4. Особливості судового розгляду у справах неповнолітніх.

Висновки

Література до теми.

1. Благодир С, Смітієнко 3. Закриття кримінальних справ щодо неповнолітніх: вирішення проблем // Право України. — 1998. — №2. — С. 45.

2. Омельяненко Г.М. Провадження у справах про злочини неповнолітніх як диференціація кримінально-процесуальної форми: Навчальний посібник. / Г.М. Омельяненко. – К.: Атіка, 2002.

3. Пиюк А.В. Собирание доказательств защитником − декларация или реальность? / А. В. Пиюк // Российская юстиция. – 2010. – № 3. – С.32-35. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://lawinfo.ru

4. Підюков П. Відомчий контроль за доказуванням на досудовому провадженні кримінального судочинства / П. Підюков, Я. Конюшенко // Вісник Академії управління МВС. – К., 2010. – № 1 (13). – С.107-116 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua

5. Підюков П. Захист доказів і доказового провадження у кримінальному процесі України / П.Підюков, Я.Конюшенко // Вісник Академії управління МВС. – 2010. – № 2 (14). – С.109-117. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua

6. Пінчук Д.В. Кримінально-процесуальні наслідки фальсифікації доказів: автореф. дис. ...канд. юрид. наук (12.00.09) / КНУВС. – К., 2009. – 16с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua

7. Погорецкий Н.А. Использование результатов оперативно-розыскной деятельности в качестве доказательств в уголовном процессе России и Украины: сравнительный анализ // Российский следователь. – 2003. – № 4. – С.45-47. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://lawinfo.ru

8. Погорецький М. Докази у кримінальному процессі. Використання матеріалів оперативно-розшукової діяльності для отримання доказів // Вісник прокуратури. – 2003. – № 2. – С.59-65. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.gp.gov.ua

9. Погорецький М. Доказування у кримінальному процесі: гносеологічні і правові питання // Вісник Академії правових наук України. – Х.: Право, 2008. – Вип.3(54). – С.266-275. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.aprnu.kharkiv.org

10. Поляков М.Р. О модели правового института использования результатов оперативно-розыскной деятельности в уголовном процессе // Уголовное право. – 2005. – № 1. – С.88-90. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.jurpro.ru

11. Попелюшко В.О. Предмет доказування в кримінальному процесі (кримінально-процесуальні та кримінально-правові аспекти): монографія / Нац. ун-т "Острозька академія". – Острог, 2001. – 195с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.lsl.lviv.ua

12. Попелюшко В.О. Предмет захисту та його доказування в кримінальній справі: монографія / Нац. ун-т "Острозька академія". Акад. адвокатури України. – К.: Прецедент, 2005. – 228с. – (Сер."Бібліотека адвоката"). [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.lsl.lviv.ua

13. Прилуцький П. Поняття і види істини в кримінальному судочинстві // Право України. – 2003. – № 6. – С.12-15. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pravoua.com.ua

14. Прилуцький П. Проблема істини в теорії кримінального судочинства // Право України. – 2004. – № 4. – С.41-45. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pravoua.com.ua

15. Прилуцький П.В. Проблема істини у кримінальному судочинстві України: автореф. дис. ... канд. юрид. наук (12.00.09) / Київський нац. ун-т ім.Т.Шевченка. – К., 2006. – 19 с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/

16. Рогатинська Н.З. Предмет доказування у справах, що закриваються провадженням за нереабілітуючими підставами: автореф. дис. ... канд. юрид. наук (12.00.09) / КНУВС. – К., 2008. – 16с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua

17. Рогатинська Н. Предмет доказування при закритті кримінальної справи у зв’язку з передачею особи на поруки колективу підприємства, установи чи організації // Підприємництво, господарство і право. – 2010. – № 6. – С.85-88. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.pgpjournal.com.ua

18. Рогатюк А. Імовірність у кримінальному процесі . ЇЇ значення при обгрунтуванні слідчим процесуальних рішень / А. Рогатюк // Вісник прокуратури. – 2012. – № 4-5. – С.115-121. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.gp.gov.ua/ua/announcer.html

19. Рожнова В.В. Деякі міркування про право на подання доказів у кримінальному процесі // Роль та місце ОВС у розбудові демократичної правової держави: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (Одеса, 24 лют. 2012 р.).– Одеса, 2012. – Ч. 1. - С. 241-242.

20. Романюк Б.В. Істина − мета пізнання на стадії досудового слідства // Науковий вісник КНУВС. – К., 2007. – Вип.5. – С.161-170. 55 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://scientbul.naiau.kiev.ua

21. Савицький Д.О. Деякі аспекти застосування запобіжних заходів // Проблеми розкриття та розслідування злочинів: матеріали науково-практичної конференції (Київ, 29 березня 2012 р.). – К.: НАВС, 2012. – С. 128-131.

22. Савицький Д. О. Доказування у справа про злочини приватного обвинувачення: монографія / Д. О. Савицький, О.М. Костовська. – Львів: Каменяр, 2012. – 235 с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.lsl.lviv.ua

23. Савицький Д. О. Документи як процесуальні джерела доказів у кримінальному судочинстві: монографія / Д.О.Савицький, А.П. Запотоцький. – К.: Бізнес Медіа Консалтінг, 2011. – 220 с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.lsl.lviv.ua

24. Савицький Д.О. Сутність і значення доказування у кримінальному процесі / Д.О. Савицький, А.А. Потребчук // Криміналістичний вісник: наук. – практ. зб. / ДНДЕКЦ МВС України; НАВСУ. – К.: ―Чайка, 2004. – № 2 (2). – С. 55-59. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.lsl.lviv.ua

25. Савонюк Р.Ю. Доказування в досудовому слідстві: навч. посіб. / МВС України. НУВС; за ред. О.М.Бандурки. – Сімферополь: Доля, 2003. – 183с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.lsl.lviv.ua

26. Семенцов В. Формирование доказательств и участие защитника в этом процессе / В. Семенцов, Г.Скребец // Уголовное право. – 2007. – № 4. – С.93-97. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.jurpro.ru

27. Сергєєва Д.Б. Співвідношення пізнання і доказування у кримінальному процесі / Д. Б. Сергєєва // Науковий вісник КНУВС. – К., 2010. – Вип.4(71). – С.144-149. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://scientbul.naiau.kiev.ua/index.php/ua

28. Сизоненко А.С. Використання доказів, отриманих на території інших країн, в кримінальному процесі України: автореф. дис. ... канд. юрид. наук (12.00.09) / НАВСУ. – К., 2004. – 18 с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua

29. Сівочек С.М. Оцінка джерел доказів у кримінальному процесі: автореф. дис. ... канд. юрид. канд. (12.00.09) / МВС України. НАВСУ. – К., 2003. – 17 с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua

Вступ.

Взаємозв’язок з попередніми темами. На попередній лекції нами було з’ясовано, що під час доказування вплив здійснюється як безпосередньо на слідчого чи суддю, так і на інших учасників процесу - свідків, потерпілих, підозрюваних тощо. Він може здійснюватися фрагментарно, тобто на окремих етапах процесуальної діяльності, або з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і аж на стадії розгляду справи Верховним судом чи за нововиявленими обставинами.

Вплив на діяльність органів досудового розслідування та суду може реалізовуватися у двох формах:

а) правомірний вплив на діяльність слідчого, прокурора, судді та інших учасників процесу з метою сприяння встановленню істини, захисту прав, інтересів суб'єктів судочинства - чітко визначений новим КПК - це збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг тощо;

б) протиправний вплив – це сукупність протиправних дій заінтересованих осіб (обвинуваченого, його родичів та інших пов'язаних з ними осіб), які спрямовані перешкодити встановленню істини у розслідуванні та розгляді справи (проф. В.Карагодін, А.Волинський, В.Лавров, А.Маслов).

Найбільша активність протидії відбувається на досудовій стадії, коли формується доказова база у справі, коли слідчим збирається та процесуально закріплюється доказова інформація.

Мета теми – з’ясувати, що однією з особливостей провадження в справах про кримінальне правопорушення неповнолітніх є розширення меж предмета доказу­вання (ст. 91 КПК), тобто включення більш широкого кола обставин, які мають бути вста­новлені під час розслідування та судового слідства. Передбачені ці обставини з врахуванням віку, інтелектуальних і фізичних особливостей дітей.

Питання 1. Особливості предмету процесуального доказування у справах неповнолітніх.

Зважаючи на неповну фізичну та психічну зрілість неповнолітніх, законодавець передбачив такі особливості провадження, які надають їм додаткові гарантії права на захист, дозволяють судові звільняти їх від відповідальності або відбування покарання.

Предметом доказування у кримінальних справах є та­ка сукупність обставин, що передбачені кримінально-процесуальним законом, встановлення яких необхідне з метою правильного вирішення кримінальної справи в цілому. Тому обставини, які включені законом до предмета доказування, повинні бути встановлені і по спра­вах про кримінальне правопорушення неповнолітніх.

Таке положення застосовуються у справах осіб, які на момент провадження не досягли 18-річного віку і здійснюється слідчим, який спеціально уповноважений керівником органу розслідування (ст. 484 КПК).

Однією з особливостей провадження в справах про кримінальне правопорушення неповнолітніх є розширення меж предмета доказу­вання (ст. 91 КПК), тобто включення більш широкого кола обставин, які мають бути вста­новлені під час розслідування та судового слідства. Передбачені ці обставини з врахуванням віку, інтелектуальних і фізичних особливостей неповнолітніх.

Питання 2. Обставини, що підлягають доказуванню у кримінальній справі неповнолітнього.

Так, крім обставин, встановлення яких є обов'язковим при провадженні кожної справи, до предмета, доказування у справах дітей, згідно ст. 485 КПК України необхідно також включати:

1) відомості про особу неповнолітнього: його вік (число, місяць, рік народження), стан здоров'я та рівень розвитку, інші соціально-психологічні риси особи.

Істотне значення для вирішення питання про можливість притягнення до кримінальної відповідальності, її індивідуалізації чи обранні заходу виховного характеру, має з’ясування даних про особу обвинуваченого і, зокрема, про вік.

Якщо немає можливості встановити вік за документами (паспорт, свідоцтво, книга реєстрації органів юстиції), відповідно до п. 4 ст. 242 КПК України призначається судово-медична експертиза

На даний час експерти можуть визначити лише рік народження обвинуваченого або його мінімальний і максимальний вік. У такому разі при визначенні віку обви­нуваченого слід виходити з того, що у випадках, коли рік народження неповнолітнього встановлюється судово-медичною експертизою, днем народження треба вважати останній день року, вказаного експертами, а при визначенні ни­ми віку мінімальною і максимальною кількістю років не­обхідно виходити із зазначеного мінімального віку такої особи. Слід також враховувати, що особа вважається та­кою, яка досягла певного віку, починаючи з наступної доби після дня народження.

Закон вимагає з'ясування питання про стан його здоров'я та загального розвитку, а при наявності даних про розумову відсталість неповнолітнього, не пов’язану з душевним захворюванням, — також з'ясування питання про те, чи міг він повністю усвідомлювати значення своїх дій, і якою мірою керував ними.

Ці дані про стан здоров'я та загального розвитку неповнолітнього можуть вплинути на вирішення питання про те, чи слід притягати його до кримінальної відповідальності. З урахуванням цих даних вирішується питання про обрання міри покарання та ряд інших питань.

Для з'ясування стану здоров’я неповнолітнього слід допитати його батьків або осіб, які їх замінюють (опікуна, піклувальника) про те, чи не хворів неповнолітній тяжкими хворобами, чи немає у нього фізичних або психічних вад, які його здібності щодо логічного мислення, чи не відстає він у розвитку від однолітків.

Необхідно зібрати дані про загальний характер поведінки обвинуваченого до вчинення правопорушення, під час вчинення та після нього, про його поведінку в сім'ї, школі, на роботі. З цією метою доцільно допитати вчителів, які відповідали за виховання підлітка, а якщо він працював - бригадира чи майстра.

Коли неповнолітній перебував на обліку в зв'язку з психоневрологічним захворюванням або перебував у лікарні, слід витребувати відповідні медичні документи. Якщо одержані дані породжують сумнів в осудності неповнолітнього, слідчий відповідно до п. 3 ст. 242 та ст. 486 н. КПК України призначає комплексну психолого-психіатричну експертизу для вирішення питання про затримку психічного розвитку та його здатності повністю або частково усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними.

У випадках, коли одержано дані про розумову відста­лість неповнолітнього, не пов'язану з психічним розладом, має бути з'ясований рівень його розумової відсталості. Розумова відсталість - це значне відставання від нормального рівня роз­витку особи такого ж самого віку. Проте, це обмеження не пов'язано з хворобливим станом психіки, а є тільки затри­манням розумового розвитку неповнолітнього. У підлітка з розумовим відставанням менший запас знань і уявлень. За наявності даних про таку розумову відсталість необхідно з'ясувати, рівню розвитку якого віку відповідає фактичний розвиток неповнолітнього і чи повністю він усвідомлює значення своїх дій.

Як свідчить судова і слідча практика, вказані питання нерідко ставляться на вирішення судово-психіатричної екс­пертизи. Та предметом такої експертизи є дослідження хворої психіки, патології психічної діяльності. Вирішення ж питання про рівень розумової відсталості підлітка пов'язано з використанням спеціальних знань у галузі дитячої та юнацької психології, які мають фахівці з відповід­ною освітою та досвідом роботи (наприклад викладачі психології, наукові працівники відповідного профілю, досвід­чені педагоги).

Тому, питання про ступінь розумової відсталості неповнолітнього обвинуваченого має ставитися перед такими спеціалістами, тобто на вирішення так званої судово-психологічної експертизи або комплексної психологічно-психіатричної експертизи.

У зв'язку з вимогою закону про обов'язок слідчого і суду з'ясувати рівень розумової відсталості неповнолітнього, практичне значення має і питання, чи може неповнолітній нести кримінальну відповідальність за вчинені ним проти­правні діяння у випадку, коли судово-психологічна експер­тиза дійшла висновку, що він внаслідок розумової відста­лості за станом розвитку не досяг віку, з якого відповідно до ст. 22 КК України настає кримінальна відповідальність за такі діяння. У процесуальній літературі, що видана в Російській Федерації, висловлено думку, що в такому випадку справа щодо неповнолітнього має бути закрита, оскільки він не підлягає кримінальній відповідальності.

Кримінальний кодекс України норми, не передбачає. І це цілком слушно, бо уявляється, що не можна однозначно вирішувати це питання для всіх випадків. І лише, коли неповнолітній не міг у повній мірі усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеч­ність своїх дій або керувати ними, його не слід притягати до кримінальної відповідальності.

Необхідно з'ясувати характеристику неповнолітнього. Питання про те, які саме дані, що характеризують особу неповнолітнього, необхідно встановлювати, має істотне практичне значення.

У літературі зустрічаються твердження, що для з'ясування характеристики особи обвинуваченого достатньо встановити такі дані, які мають значення для визначення ступеня його суспільної небезпечності. На практиці нерідко з'ясування характеристики особи підлітка, який вчинив кримінальне правопорушення, обмежується обсягом відомостей, необхідних для встановлення обставин, що обтяжують та пом'якшують відповідальність. Особливо недостатньо досліджується питання про характеристику тих неповнолітніх, які вже засуджувалися.

Встановлення і дослідження відомостей, які характери­зують особу неповнолітнього обвинуваченого не можна обмежувати лише обсягом даних, необхідних для висновку про обставини, які обтяжують та пом'якшують відповідальність. Кожна особа характеризує себе своїм ставленням до суспільства, людей, до своїх громадянських обов'язків. Виходячи з цього, дані, що характеризують обвинуваченого, це дані, які містять відомості про його громадські риси (учбова, виробнича, побутова характеристики). Межі дослідження характеристики особи неповнолітнього залежать від характеру кожної конкретної справи. Дані, які його характеризують, повинні встановлюватися такою мірою, щоб були виявлені всі його як позитивні, так і негативні риси.

Для з'ясування цього слідчому необхідно зібрати такі дані:

1) де навчається обвинувачений; його ставлення до навчання поведінка в навчальному закладі; якщо не навчається, то з якої причини, коли залишив навчання, чи відомо про це сім'ї та районній (міській) службі у справах дітей;

2) де працює обвинувачений, на якій посаді, як ставиться до праці, його поведінка на роботі;

3) чи притягався обвинувачений раніше до адміністративної відповідальності, коли, за що, які заходи впливу було вжито, чому вони не дали належних результатів;

4) чи притягався раніше до кримінальної відповідальності, ким і коли; чи був засуджений, яким судом, коли, за що, до якої міри покарання;

5) чи мали місце явка з повинною обвинуваченого або щире розкаяння, сприяння розкриттю кримінального правопорушення;

6) якщо відбував міру покарання у виховній колонії, то як характеризувався з чи був працевлаштований після повернення з виховно-трудової колонії;

7) чи застосовувалися раніше заходи примусового впливу, за що і які саме.

До матеріалів справи мають приєднуватися характеристики з місця навчання і праці обвинуваченого, матеріали районної (міської) служби в справах дітей.

2). Ставлення неповнолітнього до вчиненого ним діяння, тобто повне або часткове визнання ним своєї вини або її невизнання, гордість за вчинене чи сором і каяття, щирі показання, бажання примирення з потерпілим.

3). Необхідність з'ясування умов життя і виховання неповнолітнього обвинуваченого та обставин, що негативно впливали на його виховання, передбачена п. 3 ст. 485 і ст. 487 КПК України. Без їх встановлення, як правило, неможливо зробити правильний висновок про безпосередні причини, які призвели до вчинення кримінального правопорушення.

Встановивши умови життя і виховання підлітка, можна зробити правильний висновок про те, внаслідок чого сталося кримінальне правопорушення: через збіг обставин чи моральний розлад обвинуваченого.

При з'ясуванні обставин, що негативно впливали на ви­ховання неповнолітнього, не можна не враховувати, що у зв'язку з суттєвою перебудовою економіки і соціального життя населення внаслідок переходу до ринкової економіки негативному впливу піддалися й умови життя та виховання підлітків. Негативне соціальне тло суспільного життя (еко­номічна і соціальна нерівність сімей, формування культу багатства як пріоритетної життєвої мети, байдужість до загаль­нолюдських духовних цінностей тощо) вимагає з'ясування даних про обстановку в сім'ї підлітка, у навчальному закла­ді, на роботі.

До такої інформації входять такі дані: чи були у неповнолітнього батьки, якщо їх не було, то хто займався його вихованням; чи проживав він з батьками, який їх культурний рівень, моральні риси, поведінка в побуті, яке матеріальне становище сім'ї (наявність непрацюючих, інвалідів); як батьки здійснювали нагляд за поведінкою чи підтримували вони зв'язок з навчальним закладом і колективом за його місцем роботи; чи приділялася достатня увага вихованню неповнолітнього з боку адміністрації і громадських організацій навчального закладу, чи здійсню­вався ними контроль за його поведінкою поза навчальним закладом.

У випадках, коли неповнолітній не вчився і не працював, слід з'ясувати, чи відомо про це сім'ї, службі у справах дітей, які причини призвели до залишення ним навчання або роботи. Необхідно також встановити, чим займався у вільний час, яке коло інтересів тощо.

4). Відповідно до п. 4 ст. 485 КПК України обов’язковому з'ясуванню в справі підлягає версія про дорослих підбурювачів та інших співучасників правопорушення.

Передумовами для перевірки такої версії можуть бути:

• повідомлення потерпілих або очевидців;

• спосіб вчинення правопорушення (напр., відімкнення сигналізації);

• виявлення слідів, які завідомо можуть належати тільки дорослому;

• застосування при вчиненні зброї або спеці­ально виготовлених засобів;

• факт не виявлення у неповнолітнього таких речових доказів як цінності чи майно, яке було викрадено та ін.

У випадку встановлення, що в оточенні неповнолітньо­го були повнолітні особи, необхідно ретельно перевірити спільне проведення ним вільного часу з такими особами, їх вплив на підлітка.

При притягненні до відповідальності до­рослого учасника кримінального правопорушення, слід виявити дійсну роль останнього у вчиненні, ступінь його впливу на неповно­літнього.

Встановлення дорослих співучасників кримінального правопорушення, який вчинив неповнолітній, нерідко утруднюється тим, що неповнолітні не завжди дають щирі показання з цього питання, а організатори і підмовники з числа дорослих намагаються приховати свою справжню роль.

Якщо неповнолітній підозрюється разом із повнолітнім, повинна бути з'ясована можливість виділення в окреме цього провадження під час досудового розслідування (Ст. 494 н. КПК).

Необхідно всебічно проаналізувати спосіб вчинення кримінального правопорушення, коло знайомих, вияви­ти серед них осіб, що вже засуджувалися, бо нерідко саме такі знайомі втягують підлітків їх у злочинну діяльність.

Питання 4. Особливості судового розгляду у справах неповнолітніх.

Неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання.

У цьому разі суд застосовує до неповнолітнього такі примусові заходи виховного характеру:

1) застереження;

2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;

3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;

4) покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків;

5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років.

Суд може також визнати за необхідне призначити неповнолітньому вихователя в порядку, передбаченому законом.

2) ставлення неповнолітнього до вчиненого ним діяння (повне або часткове визнання вини, гордість за вчинене чи щире каяття, бажання примирення з потерпілим);

3) умови життя та виховання неповнолітнього: чи проживав він з батьками, який їх культурний рівень, моральні риси, поведінка в побуті, яке матеріальне становище сім'ї (наявність непрацюючих, інвалідів), чим займався у вільний час, яке коло інтересів тощо (детальніше ст. 487 КПК).

4) наявність повнолітніх співучасників правопорушення.

Під час досудового провадження прокурор з’ясовує доцільність прийняття постанови про виділення в окреме провадження щодо неповнолітнього, якщо іншим підозрюваним є повнолітній (але це не обов’язково) ст. 494 КПК.

Про час і місце судового розгляду суд повідомляє відповідну службу у справах дітей та уповноважений підрозділ органів Національної поліції. 

Якщо в обвинуваченого немає батьків, опікунів, піклувальників, як законним представником виступає орган опіки і піклування або коли їх участь може завдати шкоди його інтересам, через них викликають до слідчого або в суд, а як виняток - безпосередньо (напр., коли батьки співучасники). Ст. 488 – 489 КПК.

Допит здійснюється у присутності захисника, а за рішенням слідчого, слідчого судді, суду або за клопотанням захисника - при участі законного представника, педагога, психолога чи лікаря (стаття 490 – 491КПК).

Окрім запобіжних заходів (ст. 176 КПК), може бути застосовано - передання під нагляд батьків, опікунів, піклувальників (за їх згодою) або адміністрації дитячої установи (напр., у приймальники-розподільники для дітей, спеціальні виховні установи Державної кримінально-виконавчої служби України, школи соціальної реабілітації та професійні училища соціальної реабілітації органів освіти; притулки для дітей, соціально-реабілітаційні центри (дитячі містечка)).

Тримання під вартою застосовується якщо обвинувачується у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину, негайно сповіщаються батьки чи особи, які їх замінюють, утримуються окремо від дорослих, не можуть тримати в одиночних камерах, а в разі виникнення загрози їх життю - переводяться до іншої загальної (маломісної) камери.

Ст. 497 КПК передбачає можливість застосування прокурором примусових заходів виховного характеру без покарання (н., вчинення кримінального проступку вперше, злочину невеликої тяжкості або з необережності, середньої тяжкості).

Ст. 498 – 502 КПК визначають порядок застосування примусових заходів виховного характеру до особи, яка після досягнення одинадцятирічного віку до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння – САМОСТІЙНО опрацювати.

(Приймальники-розподільники для дітей - спеціальні установи, призначені для тимчасового тримання дітей віком від 11 років. - до вирішення судом питання про застосування примусових заходів виховного характеру, але не більше 60 діб).