Тези лекцій з навчальної дисципліни

“ДОКАЗУВАННЯ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ”

для студентів денної форми навчання освітньо-кваліфікаційного рівня «Магістр» спеціальності 081 «Право»

Тема 7. Захист доказів у кримінальному процесі.

Денна форма навчання – 2 год.

Розробники: Канцір В.С., д.ю.н., професор

Львів 2016

План.

Вступ.

1. Поняття захисту доказів у кримінальному процесі та способи запобігання її витоку.

2. Напрями захисту доказової інформації та їх зміст.

3. Види розголошення доказової інформації.

4. Вплив неправомірного розголошення доказової інформації на вирішення справи (сам).

Висновки.

Література до теми.

1. Лук’янчиков Б.Є. Доказування як засіб встановлення об’єктивної істини // Науковий вісник КНУВС. – К., 2006. – Вип.6. – С.118-124. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://scientbul.naiau.kiev.ua

2. Лукашевич В.Г. Розвиток доказування як форми пізнання в сучасному кримінальному процесі // Науковий вісник НАВСУ. – К., 2004. – Вип.4. – С.205-211. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://scientbul.naiau.kiev.ua

3. Макогон И. Построение комплексов улик для оптимизации доказывания по уголовному делу // Законность. – 2007. – № 10. – С.21-23. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pressa-lex.ru

4. Мамка Г. Особливості діяльності начальника слідчого відділу як суб’єкта доказування на досудовому слідстві // Підприємництво, господарство і право. – 2010. – № 3. – С.149-152. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.pgpjournal.com.ua

5. Марітчак Т.М. Проблеми визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню // Вісник Верховного Суду України. – 2004. – № 5. – С.40-44. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.scourt.gov.ua

6. Меркулов С.Н. Предмет и пределы доказывания в уголовных делах о разбоях / С.Н.Меркулов, Н.Н.Тарасенко // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ ім. Е. О. Дідоренка. – Луганськ: РВВ ЛІВС, 2011. – Спец. Вип. № 5. – С.313-315. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.lduvs.edu.ua

7. Мікулін В.П. Проблеми доведення обвинувачення про злочини, вчинені в організованих формах // Проблеми відповідальності за злочини проти громадської безпеки за новим кримінальним кодексом України. – Х., 2003. – С.175-182. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.lsl.lviv.ua

8. Нарійчук О. Об’єктивна істина як мета доказування у кримінальному процесі України / О. Нарійчук // Підприємництво, господарство і право. – 2010. – № 11. – С.141-142. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.pgpjournal.com.ua/archive1.htm

9. Палюх А.І. Особливості оцінки допустимості та відності доказів під час доказування при розслідуванні кримінальної справи слідчо-оперативною групою // Науковий вісник Львівського державного ун-ту внутрішніх справ. – 2011. − № 4. – С. 383-395. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://journal.lvduvs.edu.ua/

10. Пастернак Ю. Проблема істини в сучасному кримінальному процесі / Ю. Пастернак // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2009. – Вип.49. – С.274-280. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://journal.lvduvs.edu.ua/

11. Пастернак Ю.Б. Методологічні проблеми доказування у кримінальному процесі України: автореф. Дис. … канд.юрид. наук (12.00.09) / Нац. Акад. Прокуратури України. – К., 2011. – 19с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua

12. Погорецький М. Теорія кримінального процесуального доказування: проблемні питання [Електронний ресурс] // Право України . - № 10, 2014. – Режим доступу: http://pravoua.com.ua

13. Тютюннік В. Проблеми виокремлення критеріїв допустимості доказів у кримінальному процесі [Електронний ресурс] // Право України . - № 10, 2014. – Режим доступу: http://pravoua.com.ua

14. Шумило М. Імовірність і вірогідність знання у кримінальному провадженні як передумова потреби об’єктивізації результатів доказування [Електронний ресурс] // Право України . - № 10, 2014. - Режим доступу: http://pravoua.com.ua

15. Шило О. Особливості правового регулювання використання показань у доказуванні в кримінальному провадженні [Електронний ресурс] // Право України . - № 10, 2014. - Режим доступу: http://pravoua.com.ua

Вступ.

Взаємозв’язок з попередніми темами. На попередній лекції нами було з’ясовано, що відповідальність за своєчасність, законність збору доказової інформації (будь – яким дозволеним способом) - покладається персонально на слідчого та керівника органу досудового розслідування.

Слідчі (розшукові) дії - це частина процесуальних дій під час розслідування, в яких безпосередню участь приймає слідчий (прокурор), ці дії спрямовані на збирання, дослідження і оцінку доказів або перевірку раніше отриманих.

Тобто, це така діяльність слідчого, результати якої прямо пов’язані з можливістю отримання доказової інформації (: шляхом проведення огляду, допиту, обшуку, тощо).

Процесуальні дії – це дії, які регламентовані законом і спрямовані:

• на регулювання ходу розслідування (напр., укладення угоди про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим (стаття 469 КПК));

• на забезпечення законних прав та інтересів учасників процесу (напр., ознайомлення з матеріалами досудового розслідування сторони захисту, потерпілого (стаття 221 КПК));

• оформлення слідчим різних процесуальних рішень (напр., складання обвинувального акта (стаття 291 КПК)).

Основна відмінність слідчих (розшукових) дій від інших процесуальних дій у тому, що слідчі спрямовані на отримання доказової інформації, а інші процесуальні на регулювання усього ходу розслідування.

Мета теми – зрозуміти, що через ризик руйнування доказової бази у криміналь­них справах, актуальності набуває проблема проце­суальних засобів захисту доказів під час провадження у кримінальних справах. Ефективність розслідування і здійснення правосуддя залежить від того, наскільки повно закон в змозі закріпити всі можливі шляхи захисту доказової інформації.

Зацікавлені у результатах справи особи завжди прагнуть вплинути на досудове розслідування та судовий розгляд. Такий вплив здійснюється як безпосередньо на слідчого чи суддю, так і на інших учасників процесу - свідків, потерпілих, підозрюваних тощо. Він може здійснюватися фрагментарно, тобто на окремих етапах процесуальної діяльності, або з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і аж на стадії розгляду справи Верховним судом чи за нововиявленими обставинами.

Питання 1. Поняття захисту доказів у кримінальному процесі та види розголошення доказової інформації.

Через ризик руйнування доказової бази у криміналь­них справах, актуальності набуває проблема проце­суальних засобів захисту доказів під час провадження у кримінальних справах. Ефективність розслідування і здійснення правосуддя залежить від того, наскільки повно закон в змозі закріпити всі можливі шляхи захисту доказової інформації.

Зацікавлені у результатах справи особи завжди прагнуть вплинути на досудове розслідування та судовий розгляд. Такий вплив здійснюється як безпосередньо на слідчого чи суддю, так і на інших учасників процесу - свідків, потерпілих, підозрюваних тощо. Він може здійснюватися фрагментарно, тобто на окремих етапах процесуальної діяльності, або з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і аж на стадії розгляду справи Верховним судом чи за нововиявленими обставинами.

Вплив на діяльність органів досудового розслідування та суду може реалізовуватися у двох формах:

а) правомірний вплив на діяльність слідчого, прокурора, судді та інших учасників процесу з метою сприяння встановленню істини, захисту прав, інтересів суб'єктів судочинства - чітко визначений новим КПК - це збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг тощо;

б) протиправний вплив – це сукупність протиправних дій заінтересованих осіб (обвинуваченого, його родичів та інших пов'язаних з ними осіб), які спрямовані перешкодити встановленню істини у розслідуванні та розгляді справи (проф. В.Карагодін, А.Волинський, В.Лавров, А.Маслов).

Найбільша активність протидії відбувається на досудовій стадії, коли формується доказова база у справі, коли слідчим збирається та процесуально закріплюється доказова інформація.

Питання 2. Напрями захисту доказової інформації та їх зміст.

Практикою та наукою доказового права вироблені напрями захисту доказової інформації:

1. Обмеження доступу до доказової бази у справі. Із новели закону випливає не розголошувати без дозволу слідчого, прокурора, суду відомості, які стосуються суті кримінального провадження та процесуальних дій у зв'язку з участю у них (напр., потерпілим ст. 57; свідком ст. 66; перекладачем ст. 68 н. КПК та іншими учасниками). До таких відомостей, незалежно від виду злочину, відносять інформацію про слідчі версії, тактику проведення слідчих гласних та негласних дій, заходи безпеки, що застосовуються відносно учасників процесу, про осіб які виконують негласні розшукові дії, та осіб, які конфіденційно співпрацюють із органами.

Стаття 162 н. КПК визначає перелік речей і документів, які містять охоронювану законом таємницю (напр., відомості, які можуть становити лікарську таємницю, таємницю вчинення нотаріальних дій, банківську, комерційну, державну, записи особистого характеру, операторів зв’язку (напр., про маршрут абонента)). Сторони кримінального провадження, слідчий за погодженням з прокурором мають право звернутися до слідчого судді із клопотанням про тимчасовий доступ до речей і документів, за винятком листування між захисником та його клієнтом.

Розголосити таємницю розслідування можуть особи, які беруть участь у проведенні процесуальних дій (поняті, свідки, потерпілі, захисник). Однак, умисно або неумисно суб'єктом розголошення може бути особа, яка здійснює розслідування. Вона володіє найбільшим обсягом доказової та іншої конфіденційної інформації у справі (про тактику розслідування, про дані, які одержані в процесі проведення слідчих дій, оперативно-розшукових заходів, про місце проживання свідків, про заходи безпеки стосовно учасників тощо):

а) умисне розголошення доказової інформації від корумпованих працівники – інформаторів з правоохоронних органів. Вони одержують доказову інформацію осередком службових зв’язків, шляхом проведення перевірок та ревізій (напр., прокурором здійснюючи нагляд за додержанням законів під час досудового розслідування (п.6 ст. 36 н. КПК)), на підставі інсценованих скарг окремих учасників процесу на дії слідчих.

Розголошення інформації корумпованим слідчим суддею який, напр., дає дозвіл на проведення негласних слідчих (розшукових) дій;

б) неумисне (недбале) розголошення інформації працівниками органів розслідування своїм колегам, в тому числі колишнім, знайомим, представникам засобів масової інформації після огляду місця події, через телефонну мережу, що не санкціоновано прослуховується тощо.

Разом з тим, не уся інформація, яка міститься в матеріалах кримінальної справи, стосується доказової або є такою, що становить слідчу таємницю. Це питання слідчий чи прокурор мають вирішити самостійно, керуючись законом та професійною правосвідомістю. Віднесення усіх матеріалів справи (інформації) до слідчої таємниці може призвести до порушення прав і законних інтересів учасників процесу (наприклад, порушення права на захист), до непроінформованості громадськості, безконтрольності в діяльності правоохоронних органів.

2. Другим напрямом захисту доказової інформації у справі є обрання обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою – у випадках дозволених (ст. 183 КПК). Напр., з метою зменшення можливості спілкування співучасників між собою, їх поміщають до різних СІЗО (інших областей) адже у судді є можливість спілкуватися у режимі відеоконференції.

Сприяють спілкуванню обвинувачених окремі працівники персоналу установ, захисники (у виді передачі засобів зв’язку тощо)

Понад те, у цій же справі Мадуєва, передала йому револьвер, який був речовим доказом, не будь-хто інший, а слідчий з особливо важливих справ Прокуратури Росій­ської Федерації Воронова. За допомогою одержаної зброї злочинець вчинив спробу втекти із СІЗО, при цьому пора­нив співробітника слідчого ізолятора.

3. Третім напрямом у захисті доказової інформації є повне фіксування технічними засобами судового провадження, протоколів процесуальних дій та додатки до них, на яких за допомогою технічних засобів зафіксовано процесуальні дії (п. 20 ст. 9, п.5 ст. 27, ст. 103 – фіксування кримінального провадження, ст. 105 – додатками до протоколів можуть бути… н. КПК). Вони доповнюють протокольний запис і наочно відображають перебіг і результати слідчої дії (звуко- та відеозапис, фотозйомка). Їхнім застосуванням забезпечується максимальна повнота інформації у т.ч. для судового розгляду, дисциплінується поведінка осіб.

(!Разом з тим, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд мають право заборонити застосовування технічних засобів при проведенні окремої процесуальної дії з метою нерозголошення відомостей, які містять таємницю чи стосуються інтимного життя особи, про що виноситься вмотивована постанова (ухвала) (п.11 ст. 42 КПК)).

Юридична наука теж не повинна стояти осторонь цих проблем і покликана забезпечити слідчого, оперативного працівника, прокурора та суддю рекомендаціями щодо нейтралізації протидії розслідуванню злочинів чи запо­біганню такої протидії. Під нейтралізацією протидії необ­хідно розуміти створення слідчим чи іншим суб'єктом, який здійснює провадження у справі, ситуації, за якої осо­би, що здійснюють протидію розслідуванню злочинів, усві­домлюють безперспективність своєї діяльності й припи­няють її. Тобто саме через створені умови названі особи вимушені припинити вплив на органи розслідування, суду чи інших учасників процесу.

На теперішній час найбільш поширеною є відеозйомка, яка використовується при проведенні огляду місця події, обшуку, виїмки, відтворення обстановки і обставин події та інших слідчих дій. Дискредитуючи значення відеоза-пису, обвинувачені та їхні захисники іноді вказують на його монтаж. Однак все це спростовується проведенням відеофоноскопічної експертизи, в процесі якої досліджу­ється відеоплівка. Висновок про відсутність змін у відеозапису, а також фіксація дати і часу проведення слідчої дії на плівці підтверджують її справжність і дозволяють вико­ристовувати в процесі доказування.

При використанні відеозапису в ході розслідування пра­цівниками органів дізнання та досудового слідства допус­каються найбільш типові помилки, які полегшують спроби суб'єктів приховування злочинної діяльності дискредиту­вати зміст сформованих доказів. Зокрема:

- здійснюється відеозапис не всієї слідчої дії, а окремих її фрагментів, наприклад, при обшуку не фіксуються пошукові дії;

- при відеозйомці затримання не фіксується процес вилучення у затриманої особи предметів чи документів;

при зйомці відтворення обстановки і обставин події "випадають" дії слідчих та оперативних працівників, в результаті чого неможливо перевірити чи не "керують" вони поведінкою підозрюваного або обвинуваченого;

- при проведенні слідчих дій "за кадром" залишаються поняті: не видно, чи мають вони можливість підтвер­дити хід, результати і фіксацію певної слідчої дії.

Уявляється, що усунення цих помилок лише сприятиме надійності зібраних у справі доказів.

На сторінках юридичних видань диску­тується питання про обґрунтованість надання обвинува­ченому по закінченні розслідування копії обвинувального висновку, в якому детально аналізуються докази, що вик­ривають особу в учиненні злочину. Окремі науковці вва­жають, що слідство таким чином видає обвинуваченому та його захиснику стратегію і тактику обвинувачення на судо­вому розгляді кримінальної справи. Вони пропонують вру­чати обвинуваченому лише копію резолютивної частини обвинувального висновку, без аналізу доказів, оскільки це не порушує його права на захист. Адже в ході ознайомлен­ня з матеріалами справи обвинувачений безпосередньо мо­же сприйняти і оцінити кількість і якість доказової бази обвинувачення.

Уявляється, що така позиція навряд чи є прийнятною. Матеріали кримінальної справи містять значно більший обсяг інформації щодо доказової бази обвинувачення, ніж обвинувальний висновок. І саме там захисник з обвинува­ченим шукають можливі прорахунки та помилки слідчого, які можна використати під час судового розгляду справи з метою дискредитації його дій та спростування обвину­вачення.

Крім того, під час судового розгляду справи як держав­ний обвинувач виступає не слідчий, а прокурор. Останній не пов'язаний з висновком слідчого і сам розробляє так­тику обвинувачення на судовому процесі. І вона ґрунту­ється не лише на матеріалах обвинувального висновку, а кримінальної справи в цілому. Тому реалізація такої пропозиції є недоцільною. До того ж це буде дійсно порушен­ням принципу забезпечення обвинуваченому права на за­хист.

4. Четвертим напрямом захисту доказової інформації є запобігання знищенню окремих документів чи інших матеріальних носіїв доказової інформації, що містяться у справі. Слідча практика знає випадки, коли обвинувачені прагнули знищити певні документи у кримінальній справі з метою уникнення відповідальності (н., коли слідчий під час проведення допиту чи іншої слідчої дії пред'являє певні документи). Коли слідчий має підстави вважати, що під час ознайомлення з матеріалами, обвинувачений може знищити документи чи інші доказові носії інформації, він вправі замінити оригінал документа його копією.

Якщо копію матеріального носія доказової інформації зробити проблематично – в таких випадках при проведенні процесуальних дій потрібно або ж утриматись від їх пред'явлення обвинуваченому, або ж виявити максимум обережності, щоб не допустити їх знищення.

Досвідчені слідчі, розслідуючи тяжкі та особливо тяжкі злочини або ж злочини, вчинені організованими злочинними групами, завжди ведуть своє контрольно - наглядове провадження. До цього КНП вони поміщають копії основних процесуальних документів про рух кримінальної справи (постанови про проведення обшуку, виїмки, протоколи проведення цих дій, рішення про обрання запобіжного заходу, постанова про притягнення особи як обвинуваченого тощо). Таке наглядове провадження зберігається до прийняття судового рішення у кримінальній справі. У випадку втрати кримінальної справи чи її зни­щення слідчий в змозі швидко відновити кримінальну справу.

У КПК України є відповідний розділ VII "Відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження". Ця глава містить норми, які регулюють по­рядок відновлення втрачених чи знищених кримінальних справ (суд постановляє ухвалу про відновлення матеріалів втраченого кримінального провадження).

5. У захисті доказів істотну роль відіграє засвідчувальна функція, яку в кримінальному процесі реалізують незаінтересовані особи (поняті) при проведенні слідчих (розшукових) дій (п. 7 ст. 223 н. КПК). Винятками є випадки застосування безперервного відеозапису ходу проведення відповідної слідчої (розшукової) дії. Поняті можуть бути запрошені для участі в будь яких процесуальних діях, якщо слідчий, прокурор вважатиме це за доцільне (це позитивно) і, навпаки, зобов’язані для обшуку або огляду житла, пред'явлення для впізнання, огляду трупа, в тому числі пов'язаного з ексгумацією, слідчого експерименту, освідування особи. Це стосується тих слідчих дій, в ході яких суб'єк­тами процесу безпосередньо сприймається значний обсяг доказової інформації, причому з різних дже­рел, і ця інформація легко піддається викривленню, фаль­сифікації.

На сьогоднішній день частина науковців і практиків пропо­нують взагалі ліквідувати інститут понятих у криміналь­ному судочинстві або ж істотно звузити перелік слідчих дій, за яких вони мають бути присутні. Наприклад, на думку проф. Р.Бєлкіна, поняті мають брати участь лише під час проведення обшуку. І то, не для того, щоб захистити закон від слідчого, а щоб захистити слідчого від обмови, що він щось підкинув у місці обшуку і потім "виявив" це, чи він щось забрав з місця обшуку і не зробив відмітку про вилучене в протоколі. Інші науковці (про. В.Трухачев) вважають збереження інституту понятих архаїзмом, який не сприяє оперативності й чіткості слід­чих дій, а лише свідчить про недовіру процесуального за­кону слідчому. Навряд чи можна погодитись з таким підходом до цього процесуального інституту. Як справедливо відзначають проф. М.Вандер та В.Ісаєнко, в присутності понятих насамперед зацікавлений сам слід­чий, оскільки вони забезпечують збереження повноцінних доказів, допомагають спростувати твердження, які не від­повідають дійсності, створюють умови для ефективного прокурорського нагляду. В процесуальному праві всіх роз­винутих країн відомі учасники з функціями, аналогічними засвідчувальним діям понятих. Наприклад, у Франції - це свідки, не підпорядковані поліції, в США - незацікавлені особи, що заслуговують довір'я, у Великій Британії - свід­ки, які присутні на вимогу обшукуваної особи.

Використовуючи досвід зарубіжних країн, необхідно відзначити, що можлива присутність понятих також за клопотанням учасників процесу.

6. Ще одним напрямом захисту доказів у судочинстві є забезпечення безпеки фізичних осіб, які є носіями доказової інформації.

При проведенні окремих слідчих дій, зокрема впізнанні, коли особа, яку пред'являють для впізнання, не бачить і не чує особи, яка впізнає (поза візуальне спостереження) (ст. 228 н. КПК) або при проведенні допиту свідка з використанням технічних засобів з іншого приміщення, у тому числі за межами приміщення суду, що унеможливлює його ідентифікацію (ст. 352 н. КПК) в інших випадках передбачених Законом "Про забезпечення безпеки осіб, які бе­руть участь у кримінальному судочинстві" від 23.12.1993 року із змінами.

До заходів безпеки входять: особиста охорона, охорона житла і майна; видача спеціальних засобів індивідуального захисту або сповіщення про небезпеку; заміна документів та зміна зовнішності; зміна місця роботи або навчання, закритий судовий розгляд т.ін.

Питання 3. Види розголошення доказової інформації.

Існують наступні причини, які зумовлюють протиправний вплив на процес доказування:

а) діяльність злочинних угруповань, які володіють значними матеріальними ресурсами для підкупу учасників провадження;

б) наявність у злочинних групах колишніх працівників правоохоронних органів, які знають прийоми і методи розкриття та розслідування злочинів, знайомі з можливостями оперативно-розшукової діяльності, і таким чином можуть більш кваліфіковано організовувати протидію органам розслідування та суду;

в) на різних етапах розслідування, залежно від зміни слідчої ситуації, може змінитися і процесуальне становище осіб, які вчиняють протидію. Зміна статусу призводить до зміни прав і обов'язків. Наприклад, із статусу свідка (потерпілого) особа стає обвинуваченим, отримує можливість знайомитися з усіма матеріалами справи, з результатами і ходом розслідування. Це також відбивається на можливості протидії в залежності від одержаної інформації.

Підсумовуючи викладене, необхідно підкреслити, що захист доказової інформації у кримінальному судочинстві може бути ефективним лише в тому випадку, якщо всі за­соби захисту такої інформації застосовуються в комплексі.