Система свіфт.

В 1973 році в Брюселі було створено акціонерне товариство – Всесвітня міжбанківська фінансова телекомунікаційна мережа (SWIFT). Офіційно вона почала працювати з 1977 року. Головна мета СВІФТ – швидкісна передача банківської і фінансової інформації на базі засобів обчислювальної техніки. Перші передачі інформації охоплювали понад 500 банків із 15 країн світу. У 1993 році послугами СВІФТ користувалися вже 3700 банків і фінансових установ із 92 країн. Кількість користувачив системи із року в рік зростає. В 90-х роках банки України також стали користувачами системи СВІФТ. Щоденно через цю систему проходить більше 2 млн. повідомлень. Передачі ведуться цілодобово.

Мережа СВІФТ складається з двох поєднаних один з одним центрів управління в Амстердамі і Калпепері (США) з багаточисленними системами комп’ютерів для управління мережею і передачі даних. З цими центрами управління поєднані національні концентратори в окремих країнах-учасницях. Деякі кредитні установи поєднуються з центрами управління через підключені мережі, або через свої центральні інститути з національними концентраторами.

Головними сферами діяльності системи СВІФТ є:

• платежі – системи для виконання банківських інструкцій, інструкцій клієнта, повідомлень, заяв, клірингу і розрахунків;

• цінні папери – системи для підтримки торгових підтверджень, кліринга, розрахунків і процедури зберігання. СВІФТ надає мережеві послуги для CREST (система розрахунків по цінних паперах у Великобританії) і CGO (клірингова палата і депозитарій у Великобританії);

• іноземна валюта і грошові ринки – системи для підтримки повідомлень підтвердження, відповідностей, двосторонніх і багатосторонніх відношень. СВІФТ забезпечує засоби відповідностей і повідомлень для ECHO (Клірингова палата іноземної валюти Інтербанку в Лондоні).

Передача і обробка інформації через СВІФТ здійснюється протягом 20 сек. Основне досягнення СВІФТ – це створення і використання стандартів банківської документації, яку визнано Міжнародною організацією інформації (ISO). Уніфікація банківських документів дозволила уникнути багатьох помилок при здійсненні міжнародних міжбанківських розрахунків. Переваги стандартів системи міжбанківської комунікації стали настільки очевидними, що аналогічні системи почали їх також застосовувати на національному рівні (англійська ЧЕПС, французька САЖІТЕР, американська ЧІПС, швейцарська СІК, українська СЕП і др.).

Передумовою успішного функціонування системи СВІФТ була стандартизація форматів повідомлень і адрес, тобто розробка і фіксація єдиної “мови банків”. Цей процес почався у 70-ті роки ХХ ст. Через СВІФТ комп’ютери передають стандартну банківську і фінансову інформацію, яка поділяється на 7 категорій повідомлень, до яких входить понад 70 їх типів. Кожний тип зорієнтований на максимально повне і точне відображення вимог по представленню і передачі даних, які можуть виникнути в діяльності банків і фінансових установ. Текст повідомлення складається з полей, частина яких є обов’язковою. Деякі поля можуть опускатися, але всі вони заздалегідь пронумеровані. Обов’язкові поля утримують інформацію, необхідну для правильної обробки повідомлення. Додаткова інформація при необхідності розташовується на опціонних полях (необов’язкових) Повідомлення, як правило, передаються від одного учасника СВІФТ іншому, але крім того практикуються ще системні повідомлення, які дозволяють взаємодію між користувачем і комунікаційною системою. Системні повідомлення використовуються для запиту відповідної інформації і отримання спеціальних звітів, для пошуку повідомлень у базі даних, для учбових і тренувальних цілей.

Кожне повідомлення складається з чотирьох частин: заголовок, текст, посвідчення, закінчення. Заголовок має восьми- або одинадцятизначну адресу отримувача – банка або фінансової установи, код відправника, поточний п’ятизначний номер, а також тризначний код повідомлення з двозначним кодом-пріорітетом. Вид повідомлення визначається тризначним цифровим кодом. Його перша цифра відповідає категорії операцій. Так, переказ за дорученням клієнта позначається як 100, переказ за рахунок коштів банку – 200, переказ банку за рахунок третього банка – 202, підтвердження валютної угоди – 300. Для кодування повідомлень по документарному інкасо використовується категорія 4, для операцій з цінними паперами – 5, для акредитивних операцій – 7, для спеціальних повідомлень типу дебет-кредит-авізо і виписок по рахункам – категорія 9. В залежності від типу повідомлення відповідні поля заповнюються обов’язково, інші – за вибором, а деякі з них не повинні зовсім заповнюватись в тих або інших повідомленнях.

Для позначення валют використовується тризначний літерний код, прийнятий ISO. Дві перші літери визначають країну, а остання – валюту відповідної країни. Так, для відзначення гривні України використовується код UAH. Всі повідомлення шифруються автоматично з введенням до комунікаційної мережі, що забезпечує секретність інформації.

Ідентифікація банків здійснюється через посередництво BIC - кодів (Bank Identefier Codes), які є універсальною стандартною формою ідентифікації в телекомунікаційних повідомленнях і базуються на методиці, запропонованій СВІФТ своїм банкам-учасникам. BIC-код надається і банкам, які не вступили до СВІФТ і не працюють в його мережі, але бажають отримати код. Коди регулярно публікуються у довіднику кодів ідентифікації банків, який постійно оновлюється і розповсюджується.

Якісне обслуговування з використанням системи стандартів означає збереження, приватність, точність, контрольованість і стабільність. Це визначає інтегральну надійність системи.