Тема 8. Система валютного регулювання та валютного контролю в Україні Мета лекційного заняття:

– ознайомитися з системою валютного регулювання і валютного контролю в Україні

– з’ясувати місце, значення та роль валютної політики, як складової економічної політики держави

– ознайомитися з вітчизняним та міжнародним валютним законодавством

– розглянути систему органів валютного контролю в Україні, їх функції і завдання

План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:

1. Формування системи валютного регулювання в Україні

2. Структура системи валютного регулювання і контролю в Україні.

3. Валютна політика держави.

4. Валютне законодавство.

5. Органи валютного регулювання і контролю, їх основні функції і завдання.

1. Формування системи валютного регулювання в Україні

Система валютного контролю є однією з найважливіших сфер державного регулювання у будь-якій країні. Розбудова цієї сфери в Україні почалася відразу після оголошення економічної самостій­ності України. У Законі "Про економічну самостійність Української РСР" від 3 серпня 1990 року було вказано, що на основі Декларації про державний суверенітет України її Національний банк поряд з іншими важливими функціями здійснює єдину валютну політику. Даним Законом було встановлено, що з метою валютного забезпе­чення власної грошової одиниці та її повної зовнішньої конвертованості створюються відповідні державні валютні запаси.

Проте у межах діючого на той час законодавства, яке встанов­лювало пріоритет законодавства СРСР, неможливо було організува­ти незалежний ефективний валютний ринок України. Тільки після набуття Україною реального державного суверенітету стало мож­ливим формування повнокровної системи валютного регулювання і контролю, формування незалежного валютного ринку країни.

Початкове формування валютного законодавства здійснюва­лося у межах того правового поля, яке діяло на той час. Тому не­можливо було одразу сформувати валютне законодавство на пов­ністю нових принципах. Потрібно було здійснити заходи щодо реформування багатьох сфер економічного законодавства, таких як зовнішньоекономічна діяльність, грошово-кредитна політика і впро­вадження національної валюти, формування валютного ринку та порядок встановлення валютного курсу, податкова політика та фор­мування Державного бюджету і фондів та інші, що вимагало при­йняття відповідних рішень.

Початок законодавчих дій, які заклали фундамент валютного законодавства України, припадає на 1991 р., коли у квітні був при­йнятий Закон "Про зовнішньоекономічну діяльність", у якому були законодавчо закріплені такі поняття, як "валютні кошти", "експорт (імпорт) капіталу", "іноземна валюта" та визначені основні принципи і засади зовнішньоекономічної діяльності, якими повинні керуватися всі господарюючі суб'єкти в Україні. Цим Законом також вперше встановлювалося, що придбання валюти здійснювалося на валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку, визначені функції Національного банку України із встановлення валютного курсу та інше.

Відповідним етапом у формуванні валютного законодавства було прийняття у лютому 1992 р. постанови Верховної Ради України "Про формування валютних фондів України у 1992 році", відповідно до якої суб'єкти підприємницької діяльності, розташовані в Україні, незалежно від місця реєстрації та форм власності, крім тих, що створені за участю іноземного капіталу, частка якого у статутному фонді становить не менше ЗО %, сплачують податок на валютну виручку від експорту продукції (робіт, послуг) за всіма видами іно­земної валюти за встановленими ставками. Ця постанова заклала основи формування Державного валютного фонду країни.

Наступним важливим етапом було, безумовно, прийняття у лютому 1993 р. Декрету Кабінету Міністрів "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", який заклав основи валютного регулювання, що діють і сьогодні. До цього ж етапу необхідно віднести і Декрет Кабінету Міністрів "Про режим іноземного інвес­тування", що діяв до прийняття Верховною Радою України Закону "Про іноземні інвестиції"" у березні 1996 р. Вказаний Закон побудо­ваний на основних принципах регулювання іноземних інвестицій, які викладені у Декреті, хоча і відрізняється від нього у деяких статтях, які насамперед стосуються пільг іноземним інвесторам.

У період 1993-1994 рр. внаслідок зростання інфляції, подаль­шого спаду виробництва, зростання цін на енергоносії, відсутність як зовнішньої, так і внутрішньої рівноваги грошового обігу, проблеми, пов'язані з використанням "тимчасової" валюти - карбованця, при­звели до різкого падіння курсу карбованця щодо іноземних валют.

У таких умовах уряд прийняв рішення переорієнтувати свою політику і спробував відновити зовнішньоторговельну та валютну монополії. Така політика знайшла відображення у введенні режиму Так званих "спецекспортерів", впровадженні фіксованого валютного курсу та різкому зменшенні обсягів операцій на валютній біржі, а йодом взагалі в адміністративному припиненні її діяльності, а також у впровадженні аукціонного продажу іноземної валюти за адмі­ністративно встановленим курсом до іноземних валют через "тендерний комітет". Було також вирішено зменшити термін повер­нення у країну валютної виручки експортерів з 90 до ЗО днів та збіль­шити розмір пені за кожний день прострочки при порушенні цих термінів із 0,3 % до 1%.

У результаті цих заходів зменшився експорт з України та зріс імпорт, що, у свою чергу, призвело до зменшення валютних над­ходжень у країну разом з різким зростанням попиту на іноземну ва­люту.

У подальшому при регулюванні зовнішньоекономічних та валютних відносин впроваджувались ринкові механізми. Указом Президента від 22 серпня 1994 р. "Про вдосконалення валютного регулювання" було передбачено ряд заходів щодо лібералізації валютного ринку в Україні, насамперед з 1 жовтня 1994 р. віднов­лювалася робота валютної біржі НБУ, було розроблено систему заходів для наближення та уніфікації офіційного та ринкового кур­сів, встановлення валютного курсу карбованця за результатами тор­гів на валютній біржі. Ці заходи створили передумови для прове­дення грошової реформи.

Заходи щодо удосконалення валютного регулювання у 1995-1996 рр. сприяли позитивним тенденціям: значному зростанню ролі УМВБ як центру проведення валютних операцій, активізації валют­них операцій не тільки на біржовому, а й на позабіржовому валют­ному ринках, стабілізації курсу української валюти щодо основних іноземних валют, а також створенню значних резервів у іноземній валюті.

Усе це створило сприятливі передумови для проведення гро­шової реформи в Україні, яка і була здійснена у вересні 1996 р.

Сучасне валютне законодавство України - це сукупність норм, що регулюють суспільні відносини, пов'язані з порядком здійснення угод з валютними цінностями в межах країни та у відносинах з іноземними державами і громадянами (резидентами і нерезидентами), а також порядок ввезення, вивезення, переказування і пересилання з-за кордону і за кордон національної та іноземної валют, інших валютних цінностей. Валютне законодавство України, будучи зов­нішньою формою змісту правового регулювання валютних відносин, характеризується різноманітністю нормативних актів. Юридична форма зазначених актів залежить від значення державного органу, який регулює валютну діяльність, та від його економічного змісту. Валютне законодавство охоплює як безпосередньо закони, так і інші нормативні акти у сфері валютних відносин (декрети, укази, постанови, положення, інструкції тощо).

В основі валютного законодавства України лежить принцип обмеження використання іноземної валюти у господарському обігу держави. Відповідно до цивільного законодавства України іноземна валюта і валютні цінності належать до речей, обмежених у цивіль­ному обороті, і для них встановлено особливі правила. Крім того, використання іноземної валюти у грошових зобов'язаннях також обмежене. Грошові зобов'язання повинні бути виражені і підлягають оплаті в українській валюті (гривнях). Вираження і оплата грошо­вих зобов'язань в іноземній валюті дозволяються лише у випадках і порядку, встановлених законодавством України.

Україна за допомогою валютного регулювання визначає поря­док організації валютних відносин і контролює здійснення валют­них операцій, надання іноземним юридичним і фізичним особам кредитів та позик, встановлює порядок ввезення, вивезення та пере­казування валюти за кордон і тим самим підтримує рівновагу пла­тіжного балансу та стабільність національної валюти. Валютне ре­гулювання у державі є нормативним, що здійснюється шляхом укла­дання міжнародних валютних угод та видання нормативних актів у сфері валютних відносин. Валютне регулювання має велике значення у проведенні державою відповідної валютної політики, в організації валютних відносин і визначенні правового режиму операцій з ва­лютними цінностями.

За допомогою валютного регулювання повинне забезпечува­тися формування валютних коштів, їх накопичення і використання. З цією метою у державі створюються валютні фонди. Валютний фонд - це сукупність коштів в іноземній валюті, що перебувають у розпорядженні підприємств, організацій, міністерств, банків, місцевих рад та держави. У фінансову систему України включається Держав­ний валютний фонд. Кабінет Міністрів України формує Державний валютний фонд за рахунок коштів Державного бюджету України у межах сум видатків, затверджених Верховною Радою України. Цей валютний фонд утворюється шляхом купівлі валютних цінностей на міжбанківському валютному ринку України або за погодженням з Національним банком України на міжнародному валютному ринку, отримання кредитів в іноземній валюті в межах затвердженого Вер­ховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України, а також за рахунок інших надходжень, передбачених чинним зако­нодавством. Кабінет Міністрів України є розпорядником Державного валютного фонду України.

Розвиток економічних відносин між країнами та зростання товарообігу з іноземними державами та між українськими й інозем­ними фірмами потребує забезпечення безперебійних розрахунково-платіжних операцій між господарськими суб'єктами, що зумовлює необхідність створення на підприємствах, у міністерствах, у розпо­рядженні місцевих рад власних валютних фондів.

Валютні фонди підприємств - сукупність належних підприєм­ствам коштів у іноземній валюті, що перебувають на поточному валютному рахунку підприємств. Ці фонди формуються за рахунок відрахувань від виручки внаслідок реалізації на зовнішньому ринку товарів (робіт, послуг), а також всієї суми валютних коштів, що купувалися на внутрішньому валютному ринку, та інших валютних надходжень. Валютні фонди зберігаються на валютних рахунках підприємств і використовуються для здійснення експортно-імпорт­них операцій підприємств на потреби виробничого і соціального розвитку.

Практика валютного регулювання полягає у розробці та здійсненні валютної політики держави, що відповідно до чинного законодавства, у першу чергу, покладено на Національний банк України. Валютну політику держави можна поділити на дві частини - поточну та перспективну. Поточна - полягає в організації повсяк­денного оперативного регулювання поточної валютної кон'юнктури, а перспективна - у здійсненні довгострокових структурних змін у міжнародному валютному механізмі, що реалізується через участь держави в міждержавних угодах.

Особливістю механізму правового регулювання валютних від­носин як специфічного різновиду фінансових є їх особлива владно-майнова природа, яка визначається розробленою державою моделлю функціонування національного валютного ринку України, формами участі резидентів в іноземних та міжнародних валютних ринках, участь в яких дозволяється законодавством України.

Правовий режим валютних відносин в Україні можна визначити як режим валютних обмежень. Сутність такого режиму полягає в законодавчій або адміністративній забороні, лімітуванні або регла­ментації операцій з валютою або валютними цінностями. Одним з важливих валютних обмежень є заборона обігу і використання го­тівкової іноземної валюти як платіжного засобу на території України.

Режим валютних відносин передбачає виконання функцій уп­равління та контролю за здійсненням валютних операцій. Регулюван­ня валютними операціями покладено на Національний банк України.

Національний банк здійснює ліцензування валютних операцій, має можливість блокування валютних рахунків, обмеження або ска­сування виданих ліцензій на проведення валютних операцій комер­ційними банками та суб'єктами підприємницької діяльності. Він також контролює здійснення обов'язкового продажу резидентами-юридичними особами частини отриманої ними іноземної валюти.

Контрольні функції також здійснюються органами Державної податкової адміністрації України, іншими державними установами, які є органами валютного контролю. Крім того, агентами валютного контролю також виступають комерційні банки.

Законодавство України встановлює загальний дозвіл ведення валютних операцій, але в суворо обмеженому порядку і при забороні здійснення певних дій. Згідно з вказаним загальним дозволом кож­ний конкретний суб'єкт має право бути власником валютних цін­ностей з усіма повноваженнями, що з цього випливають, - володіння, користування, розпорядження валютними цінностями. Але при загальному дозволі існують певні обмеження:

- регулювання переказів та платежів за кордон, вивозу капіталу, репатріації прибутків, золота, грошових знаків та цінних паперів;

- обмеження вільної купівлі та продажу іноземної валюти;

- обов'язковий продаж державі частини одержаної іноземної валюти в обмін на національну валюту за офіційним курсом (цей порядок неодноразово змінювався);

- зосередження валютних операцій у центральних або уповно­важених банках;

- контроль за створенням та ліквідацією авуарів резидентів у країні;

- контроль за створенням та ліквідацією авуарів нерезидентів - учасників валютних операцій у країні;

- контроль за інвестуванням нерезидентів в економіку України та резидентів в економіку інших країн;

- здійснення декларування, попереднього дозволу, контролю або заборони у здійсненні окремих видів валютних операцій;

- обмеження ввозу-вивозу валюти та валютних цінностей через митний кордон України;

- контроль за отриманням суб'єктами підприємницької діяль­ності кредитів в іноземній валюті та інші.

Продовження процесу економічних перетворень, інтеграція України в світову економічну систему, вихід на міжнародні фінан­сові ринки потребують подальшого вдосконалення валютного зако­нодавства і його нормативної бази.