13.1. Форми міжнародних економічних зв’язків

Міжнародні економічні зв’язки – система господарських зв’язків між національними економіками різних країн, що здійснюються на основі міжнародного поділу та інтеграції праці.

Зовнішня торгівля – одна з найдавніших форм економічних зв’язків між країнами, яка полягає у вивезенні одних товарів за межі держави (експорт) та ввезенні інших із-за кордону (імпорт). На сьогодні темпи зовнішньоторгового обороту випереджують темпи зростання виробництва, що свідчить про поглиблення міжнародного (географічного) поділу праці. Цей показник відображає ступінь участі країни в міжнародному поділі праці, тут лідирують ЄС, США, Японія. Головною світовою корпорацією, яка врегульовує питання світової торгівлі, є світова організація торгівлі (WTO).

Міжнародна спеціалізація і кооперування здійснюється між підприємствами різних країн. Це перш за все виготовлення продукції на дво- чи багатосторонній основі, коли окремі підрозділи беруть участь у випуску тієї чи іншої продукції. Таку співпрацю широко застосовують в машинобудуванні, зокрема автомобілебудуванні, ракето- та авіабудуванні.

Вкладення капіталів полягає у наданні коштів чи матеріальних ресурсів підприємцями однієї країни для будівництва, переобладнання господарських об’єктів, створення спільних підприємств в інших країнах. Рушійною силою цих відносин є транснаціональні корпорації. У світі сформувались три центри фінансово-кредитної діяльності: США, Японія. Світові інтереси зацікавлені в співпраці з країнами Азії, зокрема їх приваблює Китай, Індія, країни Центральної та Південної Америки, країни Східної Європи та окремі країни Африки.

Обмін робочою силою відбувається у результаті виїзду громадян на роботу в інші країни.

Обмін науково-технічною інформацією, тобто найновішими досягненнями у науці та техніці. Це здійснюється на комерційній та некомерційній основі та проявляється в обміні або купівлі-продажу науково-технічних знань, а також у розроблені спільних проектів.

Міжнародні послуги – це послуги з обслуговування іноземних людських суден і літаків, а також надання послуг у страхуванні, рекламі, кінопрокаті, оренда наукового і виробничого обладнання.

13.2. Міжнародний туризм

Туризм – це тимчасовий виїзд (подорож) осіб із постійного місця проживання з пізнавальною, оздоровчою, професійно-діловою, спортивною, релігійною та іншою метою на термін від 24 годин до одного року поспіль, без зайняття оплачуваною діяльністю в місці тимчасового перебування.

Найбільш відомі трактування «туризму»:

1) як особливої форми пересування людей за визначеним маршрутом із метою відвідування конкретного об’єкта або задоволення своїх інтересів і повернення на постійне місце проживання;

2) як форми розвитку особистості, яка реалізується через соціально-гуманітарні функції (виховну, навчальну, оздоровчу та спортивну);

3) як форми організації відпочинку, проведення дозвілля;

4) як галузі господарства, пов’язаної з обслуговуванням людей, що тимчасово перебувають поза межами постійного місця проживання;

5) як комплексний елемент ринку, в якому поєднані підприємства таких галузей господарства, як транспорт, харчування, готельне господарство, культура, торгівля тощо.

У світовому міжнародному туризмі виділяють шість основних регіонів: Європа, Азійсько-Тихоокеанський регіон, Південна Азія, Америка, Близький Схід, Африка. На 10 країн – Францію, Іспанію, США, Італію, Китай, Велику Британію,

Канаду, Мексику, Австрію, ФРН на які припадає половина світового туристичного потоку.

Європа є лідером туристичного ринку, вона приймає майже 65 % іноземних туристів, отримуючи при цьому 55 % валютних надходжень. Насамперед це пояснюється такими чинниками:

- концентрацією значної кількості розвинених держав на відносно невеликій території;

- високими реальними доходами населення Європейських країн;

- бажанням більшості населення деяких Європейських країн проводити відпустку за кордоном поблизу своєї країни;

- наявністю багатьох культурно-історичних пам’ятників, створених природою та людиною;

- задоволенням попиту на міжнародні подорожі потужною індустрією туризму та необхідною інфраструктурою.

Активність Європейського туризму пояснюється насамперед територіальною близькістю і доступністю туристичних ресурсів.

В Європі переважає внутрішньо регіональний туристичний обмін.

Південно-Східна Азія і Тихоокеанський регіон розвивається в туристичній індустрії найбільш динамічно (у 1999 р. країни цього регіону прийняли 93,7 млн. туристів, а у 2005 р. – 153 млн. туристів). Тут також велику роль відіграє внутрішньо регіональний туризм, на який припадає 70 % прибутків. Лідером Тихоокеанського регіону є Китай та Сінгапур, швидко розвивається туризм в Індонезії і Малайзії, набувають популярності Камбоджа та В’єтнам. Так, у 1995 році Китай відвідало 23 млн. туристів, а у 2005 р. – 42 млн., і цей показникпродовжує зростати. Активному використанню туристичних ресурсів Південно-Східної Азії сприяє економіка країн цього регіону, пересічнорічні темпи зростання якої становлять 4-5 %.

Південна Азія також характеризується темпами зростання міжнародних туристських прибутків. Найбільш туристично-розвиненими країнами є Індія (+24 %), Мальдіви (+9 %) та Шрі-Ланка (+13 %). Це, перш за, все гарні можливості для пляжного відпочинку, підводного плавання та міжнародної торгівлі.

Америка на рівні 75 % туристичного потоку формується всередині регіону. Лідером є США, зростає відвідуваність Куби та Мексики. Вищі від середньосвітових показників темпи зростання потоку туристів у Південну Америку. Цей потік формується переважно з американських і канадських туристів до Бразилії, Аргентини, Уругваю.

Близький Схід. У 2005 році туристичний потік у цей регіон продемонстрував найбільший приріст, переважно завдяки збільшенню кількості подорожей до Єгипту (+39 %). Іншими популярними туристичними напрямками є Йорданія, Бахрейн, Ліван. Однак, поруч із підвищеним інтересом до культурно-історичних пам’яток необхідні заходи, спрямовані на підвищення безпеки та зміцнення політичної стабільності.

Африка володіє значним туристичним потенціалом, але туристична індустрія інвестується недостатньо: політична нестабільність і проблеми інфекційних захворювань впливають на імідж цього регіону. Досить високі показники рекреаційного й ділового туризму ПАР. У Північній Африці стрімко зростають туристичні потоки у Туніс і Марокко. Зацікавленість туристів цим регіоном зростає.

З-поміж окремих країн зазначимо, що найбільші надходження від міжнародного туризму в США, Іспанії, Франції, Італії та Великій Британії. Можна твердити про існування залежності між добробутом країни та її доходами від міжнародного туризму. Найвищі витрати на міжнародний туризм у Німеччині, Великій Британії та Японії.