Тема 2. Основні напрями і показники розвитку зовнішньоекономічної діяльності в Україні

1. Зовнішньоекономічна політика держави.

2. Сучасні концептуальні підходи до формування зовнішньоекономічної політики України в контексті реалізації національних економічних інтересів.

3. Основні етапи розвитку ЗЕД в Україні.

4. Аналіз та оцінка сучасного стану ЗЕД України.

5. Характеристика основних показників розвитку зовнішньоекономічного сектора країни: абсолютні (обсяг та динаміка зовнішнього товарообігу; торговельне сальдо, генеральна торгівля), відносні (індекси динаміки експорту та імпорту, коефіцієнт покриття імпорту експортом, індекс концентрації експорту, індекс «умов торгівлі», індекс імпортної залежності країни, індекс чистої торгівлі), показники структури (індекс диверсифікації експорту/ імпорту, частка продукції обробної промисловості в загальному обсязі експорту продукції, індекс географічної концентрації експорту/імпорту); показники інтенсивності та ефективності зовнішньоекономічних зв'язків країни.

6. Платіжний баланс України, його структура та характеристика.

Зовнішньоекономічна політика — це сукупність цілеспрямованих державних заходів щодо реалізації економічного по­тенціалу країни на зовнішньому ринку та задоволення власних потреб за рахунок товарів і послуг іноземного виробника.

При визначенні зовнішньоекономічної політики як економічної ка­тегорії слід акцентувати увагу на двох суттєвих моментах: наступально­му і захисному.

Наступальна функція спрямована передусім на отримання країною порівняльних та абсолютних переваг у результаті участі у світогосподарських відносинах, тобто на реалізацію економічного потенціалу країни на світовому ринку.

Захисна функція реалізується з метою формування народногоспо­дарської структури у відповідності з національними інтересами і ціля­ми зовнішньоекономічної політики. Основними причинами введення і підтримання захисних заходів є:

• створення системи регулювання імпорту з метою захисту вітчиз­няного ринку від іноземної конкуренції;

• необхідність захисту певних галузей і підприємств у, період становлення нових виробництв, структурної перебудови і подолання кризових явищ.

• необхідність захисту за будь-яких обставин певних стратегічних галузей і підприємств, які забезпечують безперервність процесу відтворення (енергетика, транспорт, зв'язок і т.п.) або обороноздатність кра­їни.

• необхідність мати резерв торговельно-політичних поступок в об­мін на аналогічні поступки країн-партнерів, важливих для вітчизняно­го експорту.

• сучасний протекціонізм здебільшого є інструментом проведення вибіркової структурної політики, ніж джерелом поповнення державного бюджету, хоча безперечно дані фіскальні заходи відіграють значну роль у країнах, які розвиваються;

• необхідна реалізація даної функції при розв'язанні проблеми екстерналізації, тобто перекладання на інші національні господарські сис­теми своїх проблем, витрат, складнощів. Це проявляється в тому, що економічно розвинуті країни екстерналізують свої витрати шляхом розширення зовнішньоекономічної сфери, імпорту дешевої сировини і палива, експорту готової продукції і капіталу, перенесення екологіч­но забруднених виробництв на територію інших країн, переважно тих, які знаходяться на світогосподарській периферії.

Основні складові зовнішньоекономічної політики держави:

• Зовнішньоторговельна політика;

• Валютна політика;

• Політика у сфері залучення іноземних інвестицій;

• Митно-тарифна політика.

Зовнішньоторговельна політика — це державна політика, яка впли­ває на зовнішню торгівлю через податки, субсидії, прямі обмеження експортних та імпортних операцій. Об'єктом регулювання зовнішньо­торговельної політики є товаропотоки між країнами. Залежно від спря­мованості товаропотоків розрізняють експортну та імпортну політику держави.

Експортна політика держави спрямована на реалізацію на зовнішніх ринках товарів, стосовно яких країна має порівняльні переваги, стимулювання конкурентоспроможності вітчизняних підприємств, підвищення серійності (масштабності) вітчизняного виробництва конкурентоспроможної продукції з метою розширен­ня її вивозу на зовнішні ринки, тобто експортна політика спрямо­вана на реалізацію економічного потенціалу країни на зовнішніх ринках.

Імпортна політика, як правило, спрямована на регулювання імпорту з метою захисту вітчизняного ринку від іноземної конкуренції та задо­волення власних потреб за рахунок товарів іноземного виробництва.

Основними напрямами імпортної політики є: обґрунтована полі­тика імпортозаміщення та відповідні протекційні заходи стосовно товарів іноземного виробництва. При цьому основними інструмента­ми регулювання імпорту є досить жорстка митно-тарифна система та застосування нетарифних бар'єрів.

Валютна політика — це сукупність дій держави з метою підтриман­ня економічної стабільності і створення основних засад розвитку між­народних економічних відносин за рахунок впливу на валютний курс і на валютні відносини. Основними складовими валютної політики є дисконтна та девізна політика держави.

Під дисконтною політикою розуміють систему економічних та ор­ганізаційних заходів, які використовуються при застосуванні дискон­тної ставки (відсотка) при регулюванні інвестицій та збалансуванні платіжних зобов'язань. Дана політика орієнтована передусім на ко­ригування валютного курсу з метою регулювання грошового потоку, динаміки і рівня цін, обсягу грошової маси та міграцію короткотермі­нових активів.

Основою механізму девізної політики є застосування валютної інтервенції та валютних обмежень на покупку та продаж валюти з ме­тою збереження стабільності валютного курсу.

Політика в сфері стимулювання іноземних інвестицій передбачає реалізацію таких цілей:

• створення конкурентного середовища;

• привнесення в країну передової технології і досвіду ринкового господарювання;

• додатковий інвестиційний капітал;

• розширення масштабів вітчизняного накопичення за рахунок зовнішніх джерел фінансування;

• збільшення національного виробництва за рахунок іноземних вкладень;

• сприяння структурній перебудові економіки;

• створення передумов для поєднання вітчизняного та іноземного капіталів.

Під митно-тарифною політикою розуміється комплексна система заходів, спрямованих на забезпечення економічного суверенітету кра­їни, охорони державних кордонів, реалізації зовнішньоекономічної стратегії через сферу митних відносин.

Основними цілями цієї політики є:

• забезпечення найбільш ефективного використання інструментів мінного контролю і регулювання товарообміну на митній території України;

• участь у реалізації торговельно-політичних завдань щодо захисту внутрішнього ринку;

• стимулювання розвитку національної економіки;

• сприяння проведенню структурної перебудови та інших завдань економічної політики України.

Дисконтна політика	Це система економічних організаційних заходів щодо використання дисконтної ставки (відсотка) для регулювання руху інвестицій і збалансування платіжних зобов'язань. Орієнтована на коригування валютного курсу. Ця політика виявляється у впливі на стан грошового попиту, динаміку і рівень цін, обсяги грошової маси, міграцію короткострокових інвестицій
Девізна політика	це система регулювання вшютного курсу покупками і продажем валюті за допомогою валютної інтервенції та валют шх обмежень
Валютне субсидування	це цільова операція Центра іьного банку країни з купівлі-продажу іноземне ї валюти для обмеження динаміки курсу національної валюти за визначеними межами
Диверсифікація валютних резервів	це система економічних, правових, організаційних заходів, що регламентують операції з національною й іноземною валютою, золотом
Митна політика	це комплексна система заходів, спрямованих на забезпечення економічного суверенітету країни, охорони державних кордонів, реалізації зовнішньоекономічної стратегії через сферу митних відносин
Митно-тарифна політика з точки зору функціональ-ної спрямованості	це система заходів економічної і зовнішньоекономічної політики, які вживаються державою у сфері митного оподаткування, митного контролю та митного оформлення
Митне оподаткування	економічні важелі регулювання
Митне оформ лення і митний контроль	адміністративні інструменти здійснення митної політики

В економічній теорії виділяють дві основні моделі зовнішньо­економічної політики: ліберальна (вільна торгівля) і автаркія.

Етапи розвитку зовнішньоекономічної діяльності і управління нею в Україні

В світовій практиці менеджмент як практична діяльність, наука і навчальна дисципліна існує трохи більше 100 років. За цей час він отримав широке розповсюдження, особливо в країнах з розвинутою ринковою економікою.

Менеджмент ЗЕД. міжнародний менеджмент виникають трохи пізніше, приблизно в 60-х роках, під впливом бурхливого розвитку міжнародної і комерційної діяльності ТНК, поглиблен­ня міжнародного розподілу праці, розвитку міжнародної еко­номічної інтеграції.

В Україні можливість використання менеджменту, в тому числі у зовнішній сфері. з’явилася в роки перебудови, на початку переходу країни до ринкової економіки Тому, звичайно, мова тут іде про становлення менеджменту ЗЕД. про вироблення підходів і принципів до його формування і використання на сучасному етапі розвитку країни.

Щоб розуміти цей процес, доречно розглянути (хоча б коротко) етапи розвитку ЗЕД в Україні.

Виділяють три етапи розвитку даного процесу. Перший (1918-1987 р.) — радянські роки, зокрема, післявоєнні і, особливо, десятиріччя до перебудови.

Зовнішньоекономічні зв'язки колишнього Радянського Со­юзу в цей період розвивались по-різному: в роки "холодної”війни менш інтенсивно, а пізніше більш інтенсивно. Але в цілому об'єм зовнішнього торгового обігу постійно збільшується. Так. в 1960 р. він складає 10 млрд. карбованців, в 1970 — 22 млрд., в 1980 р. — 91 млрд., в 1985 — 145 млрд. карбованців (22).

Проте в середині 80-х років темпи росту зовнішньоторго­вого обігу Союзу почали різко знижуватись. До цього часу в роз­витку зовнішньоекономічних зв’язків СРСР та інших соціалістичних країн з’явились ще інші негативні фактори:

• відстала стратегія і структура зовнішньоторгового обігу, його переважно сировинна направленість;

• незадовільне використання експортного потенціалу об­роблюваної промисловості, особливо, машинобудування;

• нераціональний характер імпорт)-: в країну ввозився ду­же широкий асортимент продукції, яку можна було виробляти на вітчизняних підприємствах;

• недостатнє використання нових форм зовнішньоеко­номічних зв’язків, основною формою міжнародного економічно­го співробітництва була зовнішня торгівля, а такі нові форми як міжнародна спеціалізація і кооперування виробництва, прямі зв’язки. компенсаційні угоди, ліцензійна торгівля та інші мали незначний розвиток:

• спостерігалась недооцінка ролі ЗЕЗ як фактора еко­номічного росту;

- відчуження безпосередніх виробників від зовнішніх ринків.

Підприємства не мали права безпосередньо виходити на зовнішні ринки. Всі питання (замовлення на експорт, закордонні закупки та ін.) знаходились у віданні держави та її органів, що мак­симально знижувало зацікавленість виробників у розвитку екс­портної продукції, покращення її якості і технічних характеристик. Багато із названих негативних факторів були зумовлені пе­реважно екстенсивним характером економічного росту, а також специфікою відповідних механізмів управління економікою, вра­ховуючи зовнішньоекономічні зв'язки. В умовах екстенсивного росту головним було досягнення кількісних результатів, а витрати виробництва, якість продукції, її конкурентноздатність, технічний прогрес, соціальні проблеми відходили на другий план, що нега­тивно впливало на соціально-економічний розвиток країни.

Другий етап (1987-1991 рр.) — роки перебудови економіки, в тому числі ЗЕЗ в Україні в складі СРСР. Цей етап характеризу­вався ліквідацією державної монополії на зовнішню торгівлю та зміною принципів організації управління ЗЕД. В цей період вирішуються два основних завдання:

1.Розширення прав міністерств і відомств, об’єднань і підприємств для виходу на зовнішній ринок, установлення прямих зв'язків, розвитку виробничої і науково-технічної кооперації.

2. Дальше вдосконалення державного регулювання ЗЕД. На даному етапі був прийнятий ряд важливих урядових постанов, спрямованих на вирішення даних завдань. Особливо треба відзначити постанову "Про дальший розвиток зовнішньоеко­номічної діяльності державних, кооперативних та Інших сус­пільних об’єднань і організацій" від 12.12.88 р.. у відповідності з яким всі підприємства отримали право виходу на зовнішній ри­нок. Велику увагу на даному етапі приділяється перебудові зовнішньоторгового апарату на рівні підприємств, регіонів і країни в цілому. Підприємства, що одержали право виходу на зовнішній ринок, не володіли належним досвідом ведення експортно-імпортних операцій, достатніми знаннями в галузі ділових відносин і етиці міжнародного бізнесу.

Третій етап (1991 р. до даного часу). Період реформування і розвитку ЗЕД і її управління в Україні як суверенній державі. Вступ країни на шлях самостійного розвитку вимагало ви­роблення нової концепції ЗЕЗ з урахуванням проведення Ук­раїною самостійної зовнішньоекономічної політики.

Суть прийнятої на початковому етапі концепції полягала: - в розвитку активного співробітництва з країнами даль­нього зарубіжжя, входження в світовий інтеграційний процес;

удосконалення і дальший розвиток економічних зв'язків з країнами ближнього зарубіжжя, переведення їх на ринкові відносини.

На даному етапі ЗЕД надається ще більшого значення. Вона розглядається не тільки як складова частина господарської діяльності підприємства, але й як важливий фактор економічного росту, створення передумов більш інтенсивного розвитку інтеграційних процесів на мікрорівні. В цей період був прийнятий ряд важливих законо­давчих актів, зокрема Закони України "Про зовнішньоекономічну діяльність'', '"Про єдиний митний тариф", "Про ре­жим іноземного інвестування", Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" та ін.

Експорт та імпорт розраховуються кожною країною в натуральних і вартісних показниках. Вартісні показники розраховуються у національній валюті і переводяться в долари США для міжнародного порівняння. Невелика група країн, особливо країни з високою інфляцією, розраховують експорт та імпорт напряму в доларах США. З метою міжнародного порівняння експорт розраховується в світових цінах на момент перетину товаром кордону на базі ФОБ – вільний на борту (FOB – free on board), імпорт – на базі цін СІФ – вартість, страхування і фрахт (CIF – cost, insurance, freight). Оскільки основна частка товарів в міжнародній торгівлі перевозиться морським транспортом, за основу розрахунку цін експорту та імпорту береться транспортування морем.

В результаті відмінності в базі розрахунків сукупна вартість світового експорту статистично буде завжди менше вартості світового імпорту на величину, приблизно рівну сплаті страхової премії на зовнішньоторговий товар, фрахту судна для його перевезення та інших портових зборів.

1. зовнішньоторговельний обіг – сума вартостей експорту та імпорту країни за певний період часу

ЗТО = Е + І

2. фізичний обсяг торгівлі – оцінка експорту чи імпорту в незмінних цінах одного періоду (як правило, року);

3. генеральна (загальна) торгівля – прийняте в статистиці зовнішньої торгівлі визначення зовнішньоторговельного обігу з включенням транзитних товарів;

4. спеціальна торгівля – чистий зовнішньоторговельний обіг, тобто продукція, ввезена в країну чи вивезена з неї

СТ = ЗТО – реекспорт – реімпорт

Показники структури:

товарна структура – це показники розподілу експорту та імпорту за основними товарними позиціями;

географічна структура – розподіл товарного потоку за країнами, групами країн та регіонами світу;

інституційна торгівля – розподіл торгівлі за суб’єктами і методами товарного обміну;

видова структура – розподіл торгівлі за видами товарного обміну.

Показники динаміки:

1. темпів росту:

• темпи росту експорту

Т_р.е. = Е_з.р. / Е_б.р. * 100%,

де Т_р.е. – темпи росту експорту;

Е_з.р. – обсяг експорту в звітному році;

Е_б.р. – обсяг експорту в базисному році.

• темпи росту імпорту

Т_р.і. = І_з.р. / І_б.р. * 100%,

де Т_р.і. – темпи росту імпорту;

І_з.р. – обсяг імпорту в звітному році;

І_б.р. – обсяг імпорту в базисному році.

• темпи росту зовнішньоторговельного обігу

Т_{р.зт.об.} = ЗТО_з.р. / ЗТО_б.р. * 100%,

де Т_{р.зт.об.} – темпи росту зовнішньоторговельного обігу;

ЗТО_з.р. – обсяг зовнішньоторговельного обігу за звітний рік;

ЗТО_б.р. – обсяг зовнішньоторговельного обігу за базисний рік.

2. темпи приросту:

• темпи приросту експорту

Т_пр.е. = Т_р.е.з.р. / Т_р.е.б.р. * 100%,

де Т_пр.е. – темпи приросту експорту;

Т_р.е.з.р. – темпи росту експорту за звітний рік;

Т_р.е.б.р. – темпи росту експорту за базисний рік.

• темпи приросту імпорту

Т_пр.і. = Т_р.і.з.р. / Т_р.і.б.р. * 100%,

де Т_пр.і. – темпи приросту імпорту;

Т_р.і.з.р. – темпи росту імпорту за звітний рік;

Т_р.і.б.р. – темпи росту імпорту за базисний рік.

• темпи приросту зовнішньоторговельного обігу

Т_пр.зто = Т_{р.зто.з.р.} / Т_{р.зто.б.р.} * 100%,

де Т_пр.зто – темпи приросту зовнішньоторговельного обігу;

Т_{р.зто.з.р.} – темпи зовнішньоторговельного обігу за звітний рік;

Т_{р.зто.б.р.} – темпи зовнішньоторговельного обігу за базисний рік.

Показники результатів:

1. сальдо торгового балансу – це різниця між вартісним обсягом експорту та імпорту товарів окремої країни;

2. сальдо балансу послуг – це різниця між вартістю послуг, які надає країна, і вартістю послуг, які вона імпортує;

3. сальдо некомерційних операцій – це різниця між прибутками від інвестицій, грошових переказів, внесків, переміщення грошових засобів по спадщині, при вирішенні сімейних проблем. По кожному з цих напрямків руху грошових засобів складається баланс;

4. сальдо балансу поточних операцій – це сума сальдо торгового балансу, балансу послуг, некомерційних операцій;

5. індекс “умови торгівлі” – відношення індексу середніх цін експорту певного товару, країни в цілому, групи країн до індексу середніх цін імпорту за певний період часу.

“Умови торгівлі” відображають співвідношення взаємного попиту і взаємної пропозиції на експорт та імпорт кожної країни. Цей показник є важливим орієнтиром для зовнішньоекономічної політики країни. Для розрахунків “умов торгівлі” певної країни порівнюються індекси її експортних та імпортних цін, що публікуються в зіставленій для всіх формі в щомісячному виданні МВФ “International Financial Statistics”.

6. експорт на душу населення

Е_д.н. = Е_з.р. / населення,

де Е _д.н. – обсяг експорту на душу населення в звітному році;

Е_з.р. – обсяг експорту в звітному році.

7. імпорт на душу населення

І_д.н. = І_з.р. / населення,

де І _д.н. – обсяг імпорту на душу населення в звітному році;

І_з.р. – обсяг імпорту в звітному році.

8. експортна квота (відношення експорту до ВВП)

Е_к.в. = Е_з.р. / ВВП * 100%,

де Е_к.в. – експортна квота;

Е_з.р. - обсяг експорту в звітному році;

ВВП – валовий внутрішній продукт.

9. імпортна квота

І_к.в. = І_з.р. / ВВП * 100%,

де І_к.в. – імпортна квота;

І_з.р. – обсяг імпорту в звітному році;

ВВП – валовий внутрішній продукт.

10. квота зовнішньоторговельного обігу

ЗТО_к.в. = ЗТО_з.р. / ВВП * 100%,

де ЗТО_к.в. – квота зовнішньоторговельного обігу;

ЗТО_з.р. – обсяг зовнішньоторговельного обігу в звітному році;

ВВП – валовий внутрішній продукт.

Для аналізу зовнішньоторговельної діяльності країни використовують багато показників. Основні оціночні показники систематизовані у п'ять груп і представлені на рис. 2.1.

Рис. 2.1. Показники аналізу зовнішньоторговельної діяльності країни, регіону, галузі