6. Ознаки фізичної та юридичної особи у цивільному праві. Договірні відносини у цивільному праві . Спадкування за законом та за заповітом.

Юриди́чна осо́ба — організація, суб'єкт права, здатний від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов'язки та самостійно брати участь у правовідносинах, бути позивачем та відповідачем у суді. В Україні організація визнається юридичною особою виключно після проведення її державної реєстрації та внесення до Єдиного державного реєстру.

Юридичні особи - групи людей, організації (наприклад, такі, як корпорації), які розглядаються правом як окремі особи, суб’єкти права. ^[1] , ^[2] , ^[3] . У той час як люди набувають правосуб’єктності при народженні, юридичні особи набувають її при створенні відповідно до закону.

Юридична особа має офіційну назву та певні права, заходи захисту, привілеї, обов'язки та відповідальність відповідно до закону, подібні до тих, що має фізична особа. Поняття юридичної особи - фундаментальна юридична фікція. Воно має як загальнотеоретичне, так і галузеве значення (зокрема використовується у сфері приватного права).

Фізи́чна осо́ба — у цивільному та інших галузях права термінологія, що використовується для позначення людини (громадянина, особи без громадянства) як учасника правових відносин. Фізична особа також підпорядковується певним нормам та правилам поведінки.

Обмеження права фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності встановлюються Конституцією України та законом. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб-підприємців є відкритою. Якщо особа розпочала підприємницьку діяльність без державної реєстрації, уклавши відповідні договори, вона не має права оскаржувати ці договори на тій підставі, що вона не є підприємцем.

Фізична особа-підприємець відповідає по зобов'язаннях, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, всім своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернене стягнення.

Фізична особа реєструється підприємцем за місцем прописки (реєстрації).

Приватними підприємцями не можуть бути військовослужбовці, державні службовці, народні депутати.

Спеціального нормативного акта, який встановлював би правовий статус громадянина-підприємця, на сьогодні не існує. Відповідні положення щодо права фізичної особи на зайняття підприємницькою діяльністю містяться у гл. 13 ГК України, гл. 5 ЦК України та у відповідних галузевих документах, що регулюють відповідний вид діяльності. 19 жовтня 2000 р. Верховна Рада України прийняла Закон № 2063-Ш «Про державну підтримку малого підприємництва», ст. 1 якого віднесла фізичних осіб — приватних підприємців до суб'єктів малого підприємництва.

Договірні відносини у цивільному праві

Суб'єкти підприємництва будують взаємовідносини з іншими підприємствами, установами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності на основі договорів. Галузь цивільного права, що регулює договірні відносини, називається зобов'язальним правом.

У загальному випадку зобов'язанням є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Усі зобов'язання поділяються на договірні та недоговірні.

Договори можуть укладатись в усній, простій письмовій або у нотаріальній формі. Для деяких видів договорів форма договору встановлюється законодавчо. Проте недотримання необхідної за законом форми договору спричинює недійсність угоди лише у випадку, якщо це прямо зазначено в законі.

Договори можна поділити на:

♦ односторонні, двосторонні та багатосторонні;

♦ майнові та немайнові (договір про наміри);

♦ реальні та ф'ючерсні;

♦ цивільно-правові та трудові;

♦ внутрішні та зовнішньоекономічні.

Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе зобов'язання перед іншою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного зобов'язання щодо першої сторони.

Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.

Виділяють також публічний договір, договір приєднання, договір на користь третьої особи та попередній договір.

Публічний договір - це договір, у якому одна сторона - підприємець - взяла на себе зобов'язання здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг).

СПАДКУВАННЯ ЗА ЗАКОНОМ І ЗА ЗАПОВІТОМ

Спадкування – це перехід майна від померлого до інших осіб. Сукупність правових норм, які регулюють порядок переходу майна від померлого до інших осіб, називають спадковим правом,

У спадковому праві розрізняють такі основні поняття:

–    спадкодавець – власник, після смерті якого залишилося майно;

–    спадкоємець – особа, до якої майно переходить після смерті власника;

–    час відкриття спадщини – день смерті спадкодавця або день набрання законної сили рішення суду про оголошення його померлим;

–    місце відкриття спадщини = останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме – місцезнаходження майна або його основної частини.

Спадщина може складатися з прав і обов’язків спадкодавця, тобто до її складу можуть входити невиконані зобов’язання або неопла-чені кредити. Спадкоємець має право відмовитися від такої спадщини, але він не може прийняти тільки права і відмовитися від обов’язків спадкодавця.

Спадкування буває двох видів – за законом та за заповітом, Інколи частина майна успадковується за законом, інша частина – за заповітом.

Спадкоємцями можуть бути громадяни України, іноземці, особи без громадянства, юридичні особи і держава. Спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті І народжені після його смерті.

Спадкоємцями не можуть бути особи, які позбавили життя спадкодавця або інших спадкоємців чи вчинили замах на їх життя, а також особи (в т. ч. повнолітні діти), які злісно ухилялися від утримання спадкодавця, якщо це підтверджено у судовому порядку.

Спадкування за заповітом є поширеним видом спадкування. Заповіт – це розпорядження власника своїм майном на випадок смерті, Заповіт набуває чинності лише після смерті спадкодавця.

Вимоги до заповіту:

–    може бути укладений лише дієздатною особою;

–    укладається у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто спадкодавцем і нотаріально засвідчений;

–    спадкоємцем за заповітом може бути будь-яка фізична особа, юридична особа чи держава.