статутні товариства - основним внутрігосподарським нормативним актом, що регулює діяльність товариства, є його статут (установчий договір може укладатися, проте втрачає свою силу після проведення державної реєстрації товариства).

За характером майнової відповідальності учасників розріз­няють:

• товариства, учасники яких несуть обмежену відпові­дальність (у межах вкладу в статутний капітал) за зобов’язан­нями товариства (TOB, АТ);

• товариства, учасники яких ризикують не тільки своїми вкладами до статутного капіталу, але й несуть додаткову відпо­відальність по зобов’язаннях товариства (ТДВ);

• товариства, учасники яких несуть повну відповідальність по боргах товариства всім належним їм майном (ПТ, КТ).

За метою діяльності товариства поділяються на:

• комерційні - це товариства, які здійснюють підприєм­ницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками;

• некомерційні - це товариства, які не мають на меті одер­жання прибутку для його наступного розподілу між учасниками (наприклад, фондова біржа, Національний депозитарій України).

ницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність по зобо- в’язаннях товариства всім своїм майном. Відповідно до Госпо­дарського кодексу повним визнається товариство, всі учасники якого на підставі укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додат­кову солідарну відповідальність по зобов’язаннях товариства всім своїм майном. Цивільній кодекс визначає повне товариство,як товариство, учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені това­риства і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відпові­дальність за його зобов’язаннями усім майном, що їм належить.

Вважаємо, що визначальною ознакою повного товариства є ознака спільної підприємницької діяльності,як прийнято у за­рубіжних країнах та історично складалося у нас. Відпові­дальність учасників повного товариства є додатковою (субсиді- арною) стосовно відповідальності самого повного товариства. Це означає, що кредитор повинен спершу звернутися зі своєю ви­могою до повного товариства, і якщо майна повного товариства виявилось недостатньо для задоволення вимог кредиторів у по­вному обсязі, звернутися за вимогою до учасників товариства.

Термін «повне товариство» насамперед застосовується для визначення форми господарського товариства, однак поза ува­гою дослідників залишається визначення повного товариства у якості підприємства. Поняття підприємство є узагальнюючим. З одного боку, воно визначає підприємства як суб’єкти госпо­дарського права стосовно всіх форм і видів власності в Україні (організаційні форми і види підприємств), з іншого боку, виз­начає промислові, будівельні, сільськогосподарські та інші підприємства, і тому є загальногалузевим поняттям.

Повне товариство є видом корпоративного підприємства, яке утворюються двома або більше засновниками за їх спільним рішенням на підставі укладеного між ними договору, діє на ос­нові об’єднання майна та підприємницької діяльності заснов­ників (учасників), їх спільного управління справами на основі корпоративних прав, участі засновників (учасників) у розподілі Доходів та участі у розподілі ризиків у якості солідарної додат­кової відповідальності за зобов’язаннями підприємства всім своїм майном.

Повні товариства можуть бути двох видів: товариства, які створюються на певний строк, товариства, які створюються на невизначений строк.

Створення повного товариства. Повне товариство ство­рюється фізичними та/або юридичними особами. До того ж, Господарським кодексом ч. 7 ст. 80 передбачено, що учасника­ми повного товариства можуть бути лише особи, зареєстровані як суб’єкти підприємництва. Цивільним кодексом України (ч. 2 ст. 114) встановлено обмеження мінімальної кількості учас­ників повного товариства, двома або більше учасниками, також одна і та ж особа може бути засновником тільки одного повного товариства.

Процедура створення повного товариства складається з двох етапів: підготовчого етапу та етапу державної реєстрації. Для створення повного товариства необхідне додержання таких умов: укладення засновницького договору між учасниками по­вного товариства, який є його єдиним установчим документом та реєстрація цього договору уповноваженим на те державним органом. У повних товариствах засновницький договір виконує одразу ж декілька функцій. По-перше, він регламентує спільну діяльність засновників по створенню повного товариства: вста­новлює обов’язки учасників по формуванню його майна, дер­жавній реєстрації. По-друге, договір визначає внутрішні відно­сини в повному товаристві, зокрема, відносини по веденню справ, по управлінню товариством, по порядку розподілу при­бутку та участі у покритті збитків, порядку виходу з товариства та прийому нових учасників та інші питання спільної підприє­мницької діяльності. По-третє, засновницький договір є єди­ним документом, на підставі якого повне товариство створюєть­ся та діє. Остання функція є особливо важливою.

Положення щодо змісту засновницького договору повного товариства містяться у Цивільному кодексі України, Законі України «Про господарські товариства», але аналіз цих поло­жень вказує на те, що Господарський кодекс передбачає більш детальне правове регулювання засновницького договору повно­го товариства. Так, Господарський кодекс вказує на необхідність існування у засновницькому договорі відомостей щодо форми участі у справах товариства кожного учасника.

Засновницький договір містить відомості про найменування повного товариства, предмет і цілі його діяльності, склад заснов­ників та учасників, управління діяльністю товариства та участі в ньому засновників, порядок вступу до товариства та виходу з ньо­го,розмір та склад складеного капіталу, розмір частки кожного учасника, порядок зміни часток кожного з учасників у складе­ному капіталі товариства, розподіл прибутків та збитків, поря­док внесення змін до установчих документів, умови його реорга­нізації та ліквідації, а також інші відомості. Крім того, вважаємо доцільним доповнити перелік відомостей, які мають відобража­тися у засновницькому договорі, відомостями про відпові­дальність за порушення зобов’язань щодо внесення вкладів.

Засновницький договір має бути викладений письмово, про­шитий, пронумерований та підписаний учасниками або упов­новаженими особами.

Повне товариство має своє найменування. Найменування повного товариства має містити імена (найменування) всіх його учасників, слова «повне товариство», або містити ім’я (найме­нування) одного чи кількох учасників із додаванням слів «і ком­панія» , а також «повне товариство». На практиці повні товари­ства стикаються з певними труднощами щодо відображення імен учасників в їх найменуванні. У багатьох зарубіжних краї­нах вимога внесення прізвищ (найменувань) учасників у най­менування повного товариства не висувається, наприклад, у СІНА, Естонії, країнах Європи⁴¹.

З урахуванням господарської правосуб’єктності повного товариства і з використанням зарубіжного досвіду доцільно пе­редбачити в законодавстві можливість збереження без змін фірмового найменування повного товариства при зміні складу учасників (за згоди вибулого учасника або спадкоємців помер­лого члена товариства) або ж зовсім відмінити існуючу вимогу

(адже згоди не завжди легко досягти). Разом з цим, для захисту інтересів підприємства у стабільності фірмового найменуван­ня, необхідно також встановити, що найменування не повинно вводити в оману відносно організаційно-правової форми, виду і масштабу діяльності підприємства.

Майно повного товариства. Для функціонування товари­ства необхідно майно. Законодавством не регламентовано поря­док формування чи зміни складеного капіталу, а також не вста­новлено вимоги щодо мінімального розміру майнової бази по­вного товариства, оскільки інтереси кредиторів гарантує не тільки майно товариства, а й майно всіх учасників. Складений капітал повного товариства формується за рахунок вкладів учас­ників. Вкладами учасників можуть виступати гроші, цінні па­пери, майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку й не заборонені законом у якості вкладу до складеного капіталу.

Порядок управління повним товариством. При розгляді цього питання необхідно відокремити поняття «управління по­вним товариством» та «ведення справ повного товариства». Уп­равління товариством - це вплив на товариство для впорядку­вання та розвитку його діяльності. Ведення справ поняття значно вужче, ніж поняття «управління», під ним розуміється реаліза­ція дієздатності, шляхом визначення тих осіб, що діють від імені повного товариства. Управління діяльністю повного товариства здійснюється за спільною згодою всіх учасників. Водночас учас­ники у засновницькому договорі можуть передбачити випадки прийняття рішення більшістю голосів.

Ведення справ товариства може здійснюватися або всіма учасниками, або одним чи кількома з них, які виступають від імені товариства. В останньому випадку обсяг повноважень учас­ників визначається дорученням, яке повинно бути підписано рештою учасників товариства. Повноваження учасника на ве­дення справ товариства припиняються повністю або частково з припиненням діяльності самого товариства у зв’язку з відмо­вою учасника від доручення чи скасуванням доручення на ви­могу хоча б одного з решти учасників. Учасник, який діяв у спільних інтересах, не маючи повноважень, у випадках, якщо

його дії не булі схвалені іншими учасниками, вимагати від то­вариства відшкодування витрат за умови, якщо доведено, що внаслідок його дій товариство зберегло чи відповідно набуло майно, яке перебільшує за вартістю понесені товариством вит­рати. Кожен учасник повного товариства має право ознайомлю­ватися з усією документацією щодо ведення справ товариства.

У відносинах з третіми особами повне товариство не може посилатися на положення засновницького договору, які обме­жують повноваження учасників повного товариства щодо права діяти від імені товариства, крім випадків, коли буде доведено, що третя особа на момент вчинення правочину знала чи могла знати про відсутність в учасника товариства права діяти від імені товариства.

Стаття 122 ЦК України визначає, що у разі спору між учас­никами повного товариства повноваження на ведення справ то­вариства, надані одному чи кільком учасникам, можуть бути припинені судом на вимогу одного чи кількох інших учасників товариства за наявності для цього достатніх підстав, зокрема, внаслідок грубого порушення учасником, уповноваженим на ведення справ товариства, своїх обов’язків чи виявлення його нездатності до розумного ведення справ. На підставі рішення суду до засновницького договору товариства вносяться необхідні зміни.

Права та обов’язки учасників повного товариства. Учас­ники повного товариства, так як і учасники інших господарсь­ких товариств, мають майнові і немайнові корпоративні права. Учасники повного товариства мають право в порядку, встанов­леному установчим документом і законом: брати участь в уп­равлінні товариством; брати участь у розподілі прибутку това­риства й одержувати його частину; вийти у встановленому по­рядку із товариства; здійснити відчуження часток у складено­му капіталі у порядку, встановленому законом; одержувати інформацію про діяльність товариства в порядку, встановлено­му установчим документом; вимагати від товариства відшкоду­вання здійснених ним витрат, якщо він доведе, що у зв’язку з його діями товариство зберегло чи набуло майно, інші права, встановлені установчим документом і законом.

Прибутки і збитки повного товариства розподіляються між його учасниками пропорційно до їхніх часток у складеному ка­піталі, якщо інше не передбачено засновницьким договором або домовленістю учасників. Жоден учасник повного товариства не може бути позбавлений права на участь у розподілі прибутку чи збитків. Згідно ч. 1 ст. 88 Господарського кодексу України та ст. 10 Закону України «Про господарські товариства» повне то­вариство за вимогою учасника зобов’язане надати йому для оз­найомлення річні баланси, звіти про фінансово-господарську діяльність товариства, протоколи ревізійної комісії, протоколи зборів органів управління товариства тощо.

Обов’язки учасників повного товариства досить великі по­рівняно з обов’язками учасників інших господарських това­риств. Це можна пояснити персональним характером відпові­дальності у повному товаристві. Порівняльний аналіз Госпо­дарського та Цивільного кодексів України показує, що відмін­ність у нормах цих кодексів є тільки по одному питанню, а саме: ст. 88 Господарського кодексу України вказує, що учасники товариства зобов’язані виконувати рішення його органів управ­ління; ст. 117 Цивільного кодексу України вказує на обов’язок дотримуватись установчого документа і виконувати рішення загальних зборів.

Вважаємо, що вказівка на обов’язок дотримуватись установ­чих документів важлива, але її відсутність не змінює характеру відносин, адже обов’язок дотримуватись засновницького дого­вору випливає вже з договірного характеру цього документа. А от обов’язок дотримуватись рішень не тільки загальних зборів, а й інших органів управління, що закріплений Господарським кодексом, дуже важливий, адже це необхідно для організації діяльності підприємства. Окрім того, ця потреба підкреслює необхідність надання учасникам чи уповноваженим ними третім особам статусу такого органу. Ст. 70 Закону України «Про господарські товариства» накладає деякі обмеження на учасників повного товариства стосовно їхньої діяльності. Зако­ном встановлено, що учасники товариства не вправі від свого імені й у своїх інтересах здійснювати угоди, однорідні з цілями діяльності товариства, а також брати участь у будь-яких інших

товариствах (крім акціонерних товариств), що мають однорідну з повним товариством ціль діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про господарські товариства» метою створення господарського товариства є от­римання прибутку. Якщо ж керуватись визначенням, яке на­дав законодавець у ст. 70 цього Закону, «учасники повного то­вариства не мають права займатись підприємницькою діяльні­стю, тобто самостійно, систематично, на власний ризик вироб­ляти товари, виконувати роботу та надавати послуги з метою отримання прибутку». Закон України «Про господарські това­риства» передбачає можливість стягнення з учасника повного товариства збитків, заподіяних товариству конкурентною діяль­ністю учасника. Розмір таких збитків на практиці визначити досить складно. Законодавство багатьох країн йде по іншому шляху: застосовується відповідальність не відновлюваного, а штрафного характеру - з учасника, що порушив заборону кон­курувати із товариством, стягується весь прибуток, отриманий ним від подібної діяльності [7, с. 374]⁴².

Учасник повного товариства відповідає за борги товариства незалежно від того, виникли ці борги до чи після його вступу в товариство. Учасник повного товариства, який вибув із товари­ства, відповідає за зобов’язаннями товариства, що виникли до моменту його вибуття, рівною мірою з учасниками, що залиши­лися, протягом трьох років з дня затвердження звіту про діяльність товариства за рік, у якому він вибув із товариства.

Учасник повного товариства, який сплатив повністю борги товариства, має право звернутися з регресною вимогою у відповідній частині до інших учасників, які несуть перед ним відповідальність пропорційно своїм часткам у складеному капі­талі товариства. Варто враховувати, що зміст цих положень до­повнюється положеннями ст. 124 Цивільного кодексу України, якими передбачено, що учасник повного товариства, який вибув із товариства, відповідає за зобов’язаннями товариства, що ви­никли до моменту його вибуття, рівною мірою з учасниками, що залишилися, протягом трьох років з дня затвердження звіту про діяльність товариства за рік, у якому він вибув із товариства.

3. Командитне товариство

Повні учасники здійснюють управління командитним то­вариством, у порядку встановленому для повного товариства.

Вкладники не мають права брати участі в управлінні діяль­ністю командитного товариства та заперечувати проти дій по­вних учасників щодо управління діяльністю товариства. Від імені командитного товариства вкладники можуть діяти тільки за довіреністю (ч. 2 ст. 136 ЦК).

Вкладник командитного товариства зобов’язаний зробити вклад до складеного капіталу (ч. 1 ст. 137 ЦК). Сукупний розмір вкладів вкладників не повинен перевищувати п’ятдесяти відсотків складеного капіталу командитного товариства (ч. З ст. 135 ЦК).

Вкладник командитного товариства має право (ч. 2 ст. 137 ЦК):

1. одержувати частину прибутку товариства відповідно до його частки у складеному капіталі товариства в порядку, вста­новленому засновницьким договором (меморандумом);

2. діяти від імені товариства у разі видачі йому довіреності та відповідно до неї;

3. переважно перед третіми особами набувати відчужувану частку (її частину) в складеному капіталі товариства відповід­но до положень ст. 147 ЦК. Якщо бажання викупити частку (її частину) виявили декілька вкладників, зазначена частка роз­поділяється між ними відповідно до їхніх часток у складеному капіталі товариства;

4. вимагати першочергового повернення вкладу у разі ліквідації товариства;

5. ознайомлюватися з річними звітами та балансами това­риства;

6. після закінчення фінансового року вийти з товариства та одержати свій вклад у порядку, встановленому засновницьким договором (меморандумом);

7. передати свою частку (її частину) у складеному капіталі іншому вкладнику або третій особі, повідомивши про це това­риство.

При вибутті усіх вкладників командитне товариство ліквідовується. Однак повні учасники мають право у разі ви­

буття всіх вкладників перетворити командитне товариство у повне товариство.

Для забезпечення фінансово-господарської діяльності ко- мандитного товариства за рахунок внесків його учасників фор­мується складений капітал.

Мінімальний розмір складеного капіталу командитного товариства законодавством не встановлено. Це обумовлюється насамперед тим, що кредитоспроможність товариств базується не тільки на майні товариства, а й на сумі всього майна, що на­лежить кожному із учасників такого повного товариства. Скла­дений капітал підлягає сплаті учасниками командитного това­риства протягом першого року з дня державної реєстрації това­риства.

не повністю внесли вклади, несуть солідарну відповідальність за його зобов’язаннями у межах вартості невнесеної частини вкладу кожного з учасників (ч. 2 ст. 140 ЦК);

2. TOB може бути засноване однією особою. При цьому ТОВ не може мати єдиним учасником інше господарське това­риство, учасником якого є одна особа. Особа може бути учасни­ком лише одного товариства з обмеженою відповідальністю, яке має одного учасника (ч. 2 ст. 141 ЦК);

3. Максимальна кількість учасників

установчим документом товариства з обмеженою відпові­дальністю є статут (ч. 1 ст. 143 ЦК). Відповідно до ч. 6 ст. 4 Закону України «Про господарські товариства» ТОВ може ство­рюватися та діяти на підставі модельного статуту в порядку, визначеному законом. Модельний статут ТОВ було затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2011 р. №1182⁴⁴. Договір про заснування товариства з обмеженою відпо­відальністю не є установчим документом. Подання цього дого­вору при державній реєстрації товариства не є обов’язковим, (ч. 2 ст. 142 ЦК);