1.2. Протиріччя становлення сфери міжнародного туризму

Найвідомішим прикладом структурних диспропорцій у національ­ ному господарстві й дотепер є "голландська хвороба", проте термін зде­ більшого використовується стосовно галузей матеріального виробни­ цтва; але, за проведення аналогічних досліджень діяльності сфери послуг, можна виявити подібні закономірності. Надмірний розвиток сировин­номістких галузей призводить, по-перше, до недоотримання прибутку й високої залежності від експорту, по-друге, нехтування потребами несу­ міжних галузей та економічно небезпечної спеціалізації країни. Натомість, на прикладі України легко простежити значний відплив коштів за кордон через споживання та імпортування послуг, у тому числі і туристичних. Окрім суто грошових втрат (більша частина яких, до того ж, не піддають­ ся статистичному обчисленню, оскільки підрахувати витрати туристів за кордоном вкрай важко), наша держава поступово позбавляється існуючої туристичної інфраструктури та ресурсів, тому що ємності як внутрішнього ринку, так і попиту іноземних споживачів недостатньо, щоб поставити на меті планомірне виконання цільових державних, регіональних та місцевих програм. Отже, треба вирішити щонайменше два питання: балансування міжнародних туристичних потоків (і, відповідно, надходжень) і збільшення обсягів туризму в межах країни.

Неоднозначність сучасних підходів до визначення майбутніх моделей соціально-економічного і політичного розвитку регіонів та країн світу пояснюється відсутністю чіткого бачення, і, відповідно, єдиного теоретичного обґрунтування глобальних викликів, з якими неминуче зіткнуться всі національні економіки, кожна у свій час, позначений місцем даного суб’єкта господарювання у світовій спільноті. Неправильним було б стверджувати, що уряди не усвідомлюють тих проблем, над якими вимушені будуть працювати вони або їх наступники – навпаки, складається враження, що вони навмисно замовчуються і їх розгляд відкладається на невизначений термін.

Одним з найбільш обговорюваних зараз питань є спосіб вирішення протиріч між процесами глобалізації і регіоналізації, які так чи інакше стосуються абсолютно всіх учасників ринку, тільки ступінь та опосередкованість впливу залежать від масштабу їх діяльності. По суті, незважаючи на відмінність у тлумаченні самих термінів, єдиною проблемою є розробка і впровадження стратегії, що дозволяє отримувати найбільші вигоди від відкритості кордонів, для сильної держави, і шляху подолання загроз національній безпеці від впливу на найважливіші сфери суспільного устрою – для слабкого. Прихильність політиці добросусідства, налагодження довірчих відносин у межах географічних (набагато рідше, але зустрічається, і позапросторових) меж власного макрорегіону – це ні що інше, як прагнення створити надійний бар’єр від проникнення ззовні – будь то прояв класичного протекціонізму, основною метою якого стає захист національних виробників товарів і послуг та підтримка позитивного сальдо платіжного балансу, чи цілеспрямована жорстка інформаційна блокада, покликана зберегти аутентичність культури, традицій і засад соціуму. В останньому випадку придушення свободи особистості, установлення диктатури на рівні уряду або в окремих сферах життя країни розглядається як найбільш прийнятний, хоча і небезпечний з погляду виникнення прихованого опору, варіант протиборства з сильнішим суб’єктом міжнародних відносин. Крім того, просто позиція невтручання у вирішення як локальних, так і світових конфліктів не є гарантією аналогічної поведінки у взаєминах з нейтральною стороною. Яскравий приклад минулого (2009) року – спроба ліквідації офшорних центрів, яка може виявитися надалі згубною для національних економік, особливо малих держав. Збільшена кількість озброєних конфліктів також показує, що процес розмежування сфер впливу у світових масштабах значно посилився, провокований очікуваннями ресурсного голоду (від сировинної складової до технологічної і інноваційної), причому характерною особливістю є формальне невтручання провідних країн світу у військові операції. У той же час, будучи ідеологами багатьох конфліктів, представники "ядра" не приховують бажання якщо не одноособово, то в рамках певних домовленостей (які відразу ж будуть порушені за умови ослаблення супротивника) установити контроль над територіями периферії і напівпериферії, для перших – не шкодуючи грубої сили, для других – економічних і політичних способів впливу. Якщо поступово не замінювати технології виробництва на більш ресурсозберігаючі і нешкідливі для навколишнього середовища, перерозподіляти, погодившись з частковим збитком для доходу, продукцію, необхідну для підтримки фізичного існування населення, озброєних конфліктів не уникнути, оскільки постане питання не про добробут, а про елементарне виживання кожної держави.

Тут найбільшу складність представляє, крім безпосередньої розробки системи глобального перерозподілу, трансформація суспільної свідомості, сприйняття нової економічної моделі замкнутого виробничого циклу. Дійсно, процеси глобалізації привели до того, що найбільш активні її учасники вже не сприймають меж, у тому числі і державних, під час планування виробничої і збутової стратегії. Наявність ресурсів оцінюється в загальнопланетарному масштабі, і їх просторова роз’єднаність, а також небажання власника їх надавати, вже не є абсолютно непереборною перешкодою. Не ставлячи перед собою завдання вирішення геополітичних протиріч, зупинимося на складнощах, які виникнуть у суб’єкта господарювання, що володіє повноваженнями визначати умови для розвитку всієї світової економіки. Перш за все, це стирання відмінностей між поняттями "національна економіка" і "світова економіка". Якщо раніше світовий ринок складався з сукупності національних, а зовнішньоторгівельні операції забезпечувалися надлишком коштів, то за умови встановлен­ ня монополії державою(-ами) "ядра" залишиться вільним незначний (що розраховується виходячи з ємкості периферійних ринків) простір, недостатній для розсіювання надмірних результатів виробництва, і глобальна система ризикує повернутися до "великої депресії". Тому до завдань макроекономічного планування додається проблема визначення єдиних параметрів за всіма галузями, крім того, демографічних і екологічних критеріїв, а також їх граничних значень. У свою чергу, необхідність, по-перше, на колективних (за участю всіх країн) і справедливих засадах встановити згадані параметри, по-друге, забезпечувати дотримання прийнятих правил, зумовить принципово новий зміст поняття влади. Уже сьогодні серйозно обговорюється питання про створення єдиного світового уряду, але з досвіду існування різних, профільних і різноспрямованих міжнародних організацій і наднаціональних об’єднань зрозуміло, що нехтувати інтересами найбільш впливових груп, що відповідають за наповнення бюджету, неможливо; таким чином, рівні умови для всіх сторін гарантувати не можна. Критичним чинником, усвідомлення якого здатне змусити примиритися з нерозв’язними суперечностями, може стати питання збереження цивілізації. Його актуальність у нинішній момент часу є досить спірною, хоча доводи на його користь звучать тим розумнішими, чим обізнанішим стає суспільство щодо результатів випробувань деякими державами новітньої зброї масового ураження. Утримання військово-промислового комплексу припускає істотне збільшення витратної статті державного бюджету, а витрати, за визначенням, не окупаються. Усунути ж потребу в його функціонуванні є ідеєю ще більш утопічною, ніж ідея рів­номірного розподілу ресурсів і готової продукції у світовому масштабі. Проте, як на практиці не реалізується жодна досконала теоретична модель, так і не можна відмовлятися від спроб вивести і упровадити нові соціально-економічні закони, здатні стати основою для принципово іншого підходу до господарювання.

Повертаючись до обговорюваних положень, слід зазначити, що за подальшого посилення процесів глобалізації ми отримаємо все те ж натуральне господарство, лише на технологічно вищому рівні і в планетарному масштабі. Злободенними залишаться питання регулювання ресурсних потоків, але тепер у сферах і матеріального, і нематеріального виробництва, з непередбачуваними запитами й результатами, і всі вказані елементи необхідно буде об’єднати в єдину систему, хоч би для статистичного обліку. Як показують дослідження економічних криз у розвинених країнах, їх причиною є не брак ресурсів, а їх неправильний перерозподіл. Гірше тільки те, що більшість загальноприйнятих теорій не призначені для управління абсолютно замкненою економічною системою. Таким чином, ключовою стає парадигма перерозподілу, і саме з подальшим перерозподілом повинні узгоджуватися видобування сировини, виробни­цтво і реалізація продукції, у тому числі і невиробничих галузей.

Далі, чим вище рівень розвитку держави й досконаліша економічна модель, тим важливіша наявність та якісна складова сектору послуг. Незважаючи на значне перевищення вартісного об’єму випуску невиробничих галузей над матеріальною продукцією і достатній досвід управління даною сферою, в загальній оцінці її впливу на національні економіки єдності немає. Особливо різкі відгуки отримала зараз так звана фіктивна економіка, побудована на управлінні похідними фінансовими інструментами. Фахівці згодні з тим, що наявна в обігу грошова маса повинна бути забезпечена; тоді виникає наступна проблема: по-перше, як оцінити вартість нематеріальних активів, щоб не повторити помилок кризи 2008 – 2009 рр., по-друге, який інструмент зв’язування зайвих засобів, що так або інакше виникають в економіці, заснованій на зростанні, не приведе до чергових руйнувань. У ролі подібного інструменту можуть виступати самі невиробничі галузі, повністю вилучаючи із обігу надлишок коштів за рахунок поточного споживання. На перший погляд, нерозв’язною є проб­лема інвестування, пов’язана з неможливістю зберігати послуги для майбутнього споживання; чи доцільно створювати вторинні інструменти вже стосовно невиробничої сфери, наприклад, що дають право на майбутнє споживання аналогічної або вдосконаленої з часом послуги або частину доходу від її продажу. Продукція деяких галузей спочатку розрахована саме на негайне використання, і складно передбачити її подальші модифікації; але існують послуги, які настільки міцно увійшли до оточення сучасної людини, що відмова від них неможлива.