Міністерство освіти, науки, молоді та спорту України
Полтавський національний педагогічний університет імені В.Г. Короленка
Кафедра теорії та методики технологічної освіти
Інструктивно-методичні матеріали
до лабораторної роботи № 10
УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ВИШИВКА ОДЯГОВОГО ПРИЗНАЧЕННЯ. ОДЯГ ЯК СКЛАДОВА МАТЕРІАЛЬНОЇ ТА ДУХОВНОЇ КУЛЬТУРИ УКРАЇНЦІВ. КЛАСИФІКАЦІЯ ОДЯГУ. УКРАЇНСЬКИЙ КОСТЮМ ЯК ДЖЕРЕЛО ВИВЧЕННЯ ЕТНІЧНОЇ ІСТОРЇ. КРІЙ ЧОЛОВІЧОЇ СОРОЧКИ
з дисципліни: «Технологічний практикум»
для студентів ІІІ курсу (ІІ семестр)
Напрям підготовки 6.010103 Технологічна освіта
(код та назва напряму (спеціальності) підготовки
Розроблені: д.п.н., професором кафедри теорії та методики
технологічної освіти Титаренко В.П.
МЕТА РОБОТИ: отримати знання про українську народну вишивку одягового призначення, одяг як складова матеріальної та духовної культури українців, класифікацію одягу. Український костюм як джерело вивчення етнічної історї. Крій чоловічої сорочки.
НЕОБХІДНІ ПРИЛАДИ І МАТЕРІАЛИ: альбоми, підручники, інструкційні картки, вишиті зразки сорочок, зокрема сорочок Полтавщини.
ПОРЯДОК ОФОРМЛЕННЯ ЗВІТУ: уважно прочитати лабораторну роботу, законспектувати в зошит. Виконати практичну частину до теми.
Теоретичні відомості
Український народний одяг – яскраве й самобутнє культурне явище, котре розвивалося й удосконалювалося протягом століть. У народному костюмі відбилися спільність походження та історичної долі східних слов'ян, взаємовпливи культур інших народів. Зберігаючи ознаки різних епох, особливості костюма являють собою важливе джерело вивчення етнічної історії населення, його соціально-класової структури, естетичних поглядів та уявлень.
Вишивка є найбільш поширеним видом оздоблення різних виробів. Вона виконує різноманітні традиційні функції. Серед них важлива роль належить естетичній, пізнавальній, комунікативній, святковій, символічній функціям, а також зоровій передачі інформації від покоління до покоління, від творця до творця.
Всі вишиті вироби за призначенням поділяють на чотири групи .
І група – вишивка одягу (носильне вбрання). Це давня слов’янська традиція, яка особливого розвитку набула на Україні в ХУІІІ – ХІХ ст. Протягом віків визначилися сталі принципи розміщення вишивки на головних уборах, натільному, нагрудному, поясному, верхньому одязі та взутті.
Вишивка головних уборів – стрічок, хустин, капелюхів, шапок характеризується оригінальним композиційним вирішенням.
Вишивка сорочок (чоловічих і жіночих) виділяється логічністю розміщення, особливим багатством вишивальних технік. Здавна сорочці приписувалась чарівна сила, з нею пов’язано чимало звичаїв, обрядів. Її здавна наділяли магічними символами-знаками, щоб була захисницею здоров’я, оберегом людини. У жіночих сорочках вишивали коміри, пазухи, подоли, рукави, в чоловічих – коміри, манжети, манишки.
Багатющі художні засоби вишивального мистецтва Полтавщини. Серед них – використання для вишивок крім білих також ниток з безліччю відтінків сірого, вохристого, блакитного кольорів, фарбованих природними барвниками: дубовою, вільховою корою, ягодами бузини, шовковиці тощо.
Виходячи з характеру тонального звучання Є.Антонович виділяє п’ять основних груп полтавської білої вишивки. До найбільш поширених належать вишивки, виконані тільки білими нитками переважно такими техніками, як лиштва, виколювання, вирізування. Наступну групу становлять вишивки сорочок, в яких домінуючому білому кольорі мотиви, настили на мережці вишиті вохристо-коричневими нитками. Продумане зіставлення цих ниток з білими надає орнаменту золотистого відтінку. Окрема група вишивок на сорочках – це вишивки з введенням у біле тло сірих, а різними відтінками, ниток, зрідка чорних. З середини ХІХ ст. поширенням стало вкраплення до білих вишивок світло-голубуватих ниток, а з кінця ХІХ ст. все частіше у складних візерунках обрамування окремих мотивів зернові виводи вишивались червоними нитками. Поширенням був і так званий “полуботківський взір” (у геометричному орнаменті переважали блакитні, білі та коричневі нитки).
Вишивка нагрудного одягу – прямоспинного, приталеного , короткого, з рукавами і без них розміщена вертикальними смугам на полях, проймах і горизонтальними – внизу полів, спинки і рукавів. Особливо виділяється вишивка-строчка в нагрудній частині і внизу рукавів керсеток центральних областей України.
Вишивка поясного одягу – запасок, спідниць також своєрідна група одягу.
Вишивка кожухів розташовувалась широкими горизонтальними смугами внизу на рукавах, у нижній частині кожуха та вертикально на правій полі, а в кожухах з відрізною спинкою вишивали смуги на спині, біля розрізів кишень та рукавах.
Вишивка верхнього плечового одягу – свит, сердаків розміщувалась на спині, полях, рукавах тощо.
ІІ група – вишивка рушників, фіранок, порт’єр тощо.
ІІІ група – столова білизна – скатерки, скатертини, серветки різного призначення.
Вишивка скатертин розміщена: на центральній площині й каймі з чотирьох боків; тільки по каймі; окремими фігурами. Кольорове вирішення залежить від орнаменту та техніки вишивки.
Вишивають також скатерки-комплекти – скатерка або доріжка і шість або дванадцять серветок.
ІУ група – постільна білизна – покривала, підзори, підодіяльники , наволочки.
Узор на них розміщували суцільною смугою або окремими фігурами.
Вишивка на наволочках розміщена переважно з одного боку на прошвах. Іноді вишивку розміщують у двох або чотирьох кутах.
Різноманітний функціональний діапазон української народної вишивки лежить в основі поділу вишивки одягового, інтер’єрно-обрядового призначення на окремі типологічні групи, їх численні варіанти художнього вирішення.
Основною частиною жіночого і чоловічого плечового натільного вбрання була сорочка з полотна, витканого технікою простого переплетення з волокон конопель.
Землеробська спрямованість господарства Полтавщини значною мірою сприяла тривалішому збереженню деяких елементів традиційного вбрання в їхньому класичному вигляді. Насамперед це стосується полтавського типу сорочок. Найбільшого поширення на Полтавщині мали сорочки з уставками.