Тема 7. Гігієна праці та виробнича санітарія.

Література:

1. Закон України “Про охорону праці” від 21.11.02р.

2. Закон України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" від 24.02.94р.

3. Науково-практичний коментар до Закону України “Про охорону праці”.

4. Наказ МОЗ України №5 від 10.01.95р. "Про прийняття до апробації гігієнічної класифікації праці за показниками шкідливості і небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу".

5. Жарков Г.Н. “Охрана труда”. К. Вища школа. 1989р.

6. Кобевник В.Ф. “Охрана труда”. К. Вища школа. 1990р.

7. Набович Р.Д., Познанський С.С., Шахбазян Г.Х. “Гигиена” К.Вища школа. 1983р.

8. Орлов Г.Г. Охрана труда в строительстве.

9. Наказ № 685 від 9 жовтня 1997 р. “Про затвердження інструкції з охорони праці для працівників підрозділів ДСО при МВСУ”

10. “Положення про розслідування та облік нещасних випадків, профзахворювань і аварій на підприємствах, установах і в організаціях” від 21.08.01р. №1094.

Учбові питання:

1. Поняття гігієни праці та виробничої санітарії.

2. Принципи, закладені в показники оцінки умов праці на виробництві.

3. Засоби індивідуального і колективного захисту працюючих. Їх класифікація. Порядок забезпечення ними працівників.

4. Застосування Положення про розслідування та облік нещасних випадків, профзахворювань і аварій на підприємствах, установах і в організаціях при розслідуванні профзахворювань. Реєстрація та облік профзахворювань.

Стаття 8.

Соціальне страхування від нещасних випадків і професійних захворювань

Усі працівники підлягають обов'язковому соці­альному страхуванню власником від нещасних випадків і професійних захворювань.

Страхування здійснюється в порядку і на умовах, що визначаються законодавством і колективним договором (угодою, трудовим договором).

Із фонду соціального страхування здійснюються виплати сум, що належать потерпілому працівникові, за період його тимчасової непрацездатності або в порядку відшкодування шкоди та одноразової допомоги, передбаченої статтею II цього Закону. Власник зобов'язаний повернути зазначені суми до фонду соціального страхування, якщо нещасний випадок або професійне захворювання сталися з його вини.

Соціальне страхування є важливим фактором соціального захисту населення. Воно являє собою систему прав і га­рантій, які спрямовані на матеріальну підтримку грома­дян, насамперед працюючих, і членів їх сімей у разі втра­ти ними з незалежних від них обставин (захворювання, нещасний випадок на виробництві, безробіття, досягнення пенсійного віку тощо) заробітку (доходу); а також здій­снення заходів, пов'язаних з охороною здоров'я застрахо­ваних осіб. Кошти на вказані цілі формуються шляхом сплати страхових внесків. Характерною рисою обов'яз­кового соціального страхування від нещасних випадків і професійних захворювань є:

встановлена державою в законодавчому порядку невід­воротність відповідальності для власника за шкоду, запо­діяну працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків; сплата страхових внесків тільки власником; делегування державою обов'язків по організації цього виду страхування відповідній страховій організації, але під наглядом держави;

перенесення відповідальності по відшкодуванню шкоди за втрату працездатності працівником з власника на стра­хову організацію, яка стає основою юридичною особою, що це страхування виділяється в окремий вид загальної системи соціального страхування.

Нещасними випадками за змістом цієї статті вважають­ся такі, що сталися:

при виконанні трудових обов'язків (у тому числі рід час відрядження), а також при здійсненні будь-яких дій в інтересах підприємства або організації, хоча б і без спеці­ального доручення; по дорозі на роботу або з роботи; на території підприємства, організації або в іншому місці роботи протягом робочого часу (включаючи і встановлені перерви), протягом часу, необхідного для приведення в порядок знарядь виробництва, одягу тощо, перед почат­ком або після закінчення роботи;

поблизу підприємства, організації або іншого місця ро­боти протягом робочого часу (включаючи і встановлені перерви), якщо перебування там не суперечило правилам внутрішнього трудового розпорядку; при виконанні державних або громадських обов'язків; при виконанні дій по рятуванню людського життя, по охороні державної, колективної власності, а також по охороні правопорядку.

Чинним законодавством України можуть встановлювати­ся й додаткові визначення нещасного випадку на роботі з урахуванням особливостей галузей господарства.

Професійними захворюваннями вважаються захворюван­ня, які виникли виключно в результаті здійснення профе­сійної діяльності з використанням шкідливих речовин або при певних видах робіт.

Захворювання, стосовно яких доведено, що вони стали результатом виключного виконання професійної діяльності, вважаються також професійними захворюваннями.

Професійне захворювання вважається виявленим з того моменту, коли працівник, який захворів, змушений був вперше пройти курс лікування або втратив здатність пра­цювати.

Нещасним випадком на роботі або професійним захворю­ванням вважаються такі, що сталися з вини власника внаслідок незабезпечення ним здорових і безпечних умов праці (недотримання вимог з охорони праці, техніки без­пеки та промислової санітарії).

Право на забезпечення по соціальному страхуванню від нещасних випадків настає з того дня, коли працівник почав або повинен був почати працювати згідно з трудо- вим договором (угодою, контрактом), але лише з того моменту, коли він відправився на роботу.

Джерелом фінансування за обов'язковим соціальним стра­хуванням від нещасних випадків і професійних захворю­вань є внески власників (підприємств), обчислені від ви­трат на оплату праці та включені у собівартість продукції (необхідні витрати по відтворенню робочої сили).

Порядок та умови, за якими здійснюється обов'язкове соціальне страхування від нещасних випадків і профе­сійних захворювань, визначається законом з цього виду страхування, іншими нормативними актами. Тимчасово, до створення фонду соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань, виплата відшкоду­вання шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здо­ров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, здійснюється безпосередньо власником або уповноваженим ним органом ( постанова Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 р. ¹ 472). Стосовно осіб, які мають право на відшкодування шкоди, але якщо такий власник від­сутній, функції по відшкодуванню шкоди тимчасово вико­нують місцеві органи Фонду соціального страхування Укра­їни (постанова Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 р. ¹ 71).

Колективним договором (угодою, трудовим договором) може визначатися розмір одноразової допомоги потерпілому (членам сім'ї та утриманцями померлого) за умови, якщо сума цієї допомоги, яка перевищує розмір, встановлений чинним законодавством, сплачується безпосередньо за ра­хунок власника.

Стаття 9.

Право працівників на пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці

Працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безплатно забез­печуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на опла­чувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в передбаченому законодавством порйіку.

При роз'їзному характері роботи працівнику виплачується грошова компенсація на придбання лікувально-профілактичного харчування, молока або рівноцінних йому харчових продуктів на умовах, передбачених колективним договором.

Власник може за свої кошти додатково вста­новлювати за колективним договором (угодою, трудовим договором) працівникам пільги І компенса­ції, не передбачені чинним законодавством.

Протягом дії трудового договору власник повинен своєчасно інформувати працівника про зміни у виробничих умовах та в розмірах пільг і компенса­цій, включаючи й ті, що надаються йому додатково.

1. Охорона здоров'я працівників, забезпечення безпечних умов праці, ліквідація професійних захворювань і виробничого травматизму є одним із основних піклувань Уряду України. Воно проявляється у комплексі еконо­мічних, технічних, санітарно-гігієнічних і правових заходів, спрямованих на прискорення технічного прогресу, автоматизацію і механізацію виробничих процесів, заміну ручної праці машинами, подальше поліпшення умов праці.

2. Разом з тим рівень розвитку техніки поки що не може забезпечити створення у всіх випадках і всім працівникам належних умов праці, що виключали б дію шкідливих умов праці на Їх організм. Тому для таких працівників передбачено законодавством різні пільги й компенсації.

Серед цих пільг - лікувально-профілактичне харчування (ЛПХ). Це харчування надається лише тим працівникам, які зайняті на роботах з особливо шкідливими умовами праці з метою зміцнення їх здоров'я і попередження про­фесійних захворювань згідно з Переліком виробництв, про­фесій і посад, робота в яких дає право на безплатне одер­жання лікувально-профілактичного харчування у зв'язку з особливо шкідливими умовами праці, затвердженим поста­новою Держкомпраці СРСР і президією ВЦРПС від 7 січня 1977 р. ¹ 4/П-1.

Харчування надається працівникам у ті дні, коли вони фактично виконували роботи на виробництвах, за про­фесіями і на посадах, передбачених цим Переліком.

Детальніше порядок і організація надання ЛПХ викла­дені у Правилах безплатної видачі лікувально-профілак­тичного харчування (додаток ¹ 3 до вищезгаданої поста­нови Держкомпраці СРСР).

Зміни і доповнення до Переліку можуть бути внесені га­лузевими міністерствами після узгодження з Міністерством праці. Федерацією профспілок України і Міністерством охо­рони здоров'я.

Тим працівникам, які одержують ЛПХ, додаткова без­платна видача молока не провадиться.

Витрати, пов’язані з безплатною видачею ЛПХ праців­никам, повинні провадитись за рахунок собівартості про­дукції, а в бюджетних організаціях - за рахунок асигну­вань з бюджету.

3. Працівникам, зайнятим на роботах з шкідливими умо­вами праці, передбачено видачу молока. Починаючи з 1968 р. перелік робіт і професій, що дають право на одер­жання молока або інших рівноцінних харчових продуктів у зв'язку з шкідливими умовами праці, визначається керів­никами підприємств за погодженням з трудовим колектив вом згідно з медичним показниками для безплатної видачі молока або інших рівноцінних продуктів робітникам І службовцям, безпосередньо зайнятим на роботах з шкід­ливими умовами праці, затвердженими Міністерством охо­рони здоров'я СРСР 22 травня 1968 р.

Основна мета видачі молока - підвищення опору орга­нізму людини несприятливим факторам виробничого сере­довища.

Молоко слід видавати працівникам, які працюють в умо­вах постійного контакту з фізичними виробничими факто­рами і токсичними речовинами при їх виробництві, пере­робці і застосуванні.

4. Разом з тим не рекомендується видавати молоко на роботах, пов'язаних з дією свинцю. Тому на таких роботах замість 0,5 л молока слід видавати продукти, які містять пектин (киселі, мармелад, концентрат пектину з чаєм) із розрахунку 8-10 г пектину на одну робочу зміну. Якщо відсутні такі продукти, то, як виняток, можна видавати працівникам фруктові соки, повидло, джем, кон­фітюр.

5. При роботі в умовах високої температури (вище 30°) і інфачервоного випромінювання відбувається силь­не потовиділення. З потом із організму працівника ви­діляється ряд необхідних солей. Для збереження нормаль­ного стану організму при роботі в таких умовах велике значення має раціональний питний режим. Тому ще у 1934 р. Секретаріат ВЦРПС встановив обов'язкове надан­ня працівникам гарячих цехів підсоленої газованої води. Поряд з іншими санітарно-гігієнічними і технічними захо­дами це дозволяє зменшити шкідливу дію високої темпе­ратури і променистого тепла на організм працюючих і запобігти тепловим ударам.

6. Працюючим в холодну пору року на відкритому повітрі або в закритих неопалюваних приміщеннях, а також ван­тажникам та деяким іншим категоріям працівників у випадках, передбачених законодавством, надаються спеці­альні перерви для обігрівання і відпочинку, які включа­ються у робочий час. Для цього адміністрація підприємства повинна обладнати приміщення для обігрівання і відпо­чинку працівників (ст. 168 КЗпП України).

Питання про те, в яких саме випадках у кожному клі­матичному районі повинні надаватися такі перерви, вирі­шуються місцевими органами влади.

Надання перерв для обігрівання при роботах у закритих неопалюваних приміщеннях визначається стосовно до тем­ператур, передбачених для тихої погоди.

7. Правила внутрішнього трудового розпорядку повинні визначати порядок надання перерв для відпочинку вантаж­ників, а кількість перерв і їх тривалість для обігрівання і відпочинку визначається власником або уповноваженим ним органом за погодженням з трудовим колективом. Це все може знайти своє відображення у колективному договорі.

8. Згідно із статтями 50 і 75 КЗпП України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищу­вати 40 годин на тиждень, а щорічна відпустка надається тривалістю не менше 15 робочих днів.

Працівникам, які зайняті на роботах із шкідливими умовами праці, надається додаткова відпустка до основної відпустки і встановлюється скорочений робочий день.згідно із Списком виробництв, цехів, професій і посад з шкідли­вими умовами праці, робота в яких дає право на додатко­ву відпустку і скорочений робочий день (Список затвер­джений постановою Держкомпраці СРСР та Президії ВЦРПС від 25 жовтня 1974 р. ¹ 295/П-22).

До прийняття Закону України «Про відпустки» під­приємства і організації України користуються для надан­ня додаткових відпусток і скороченого робочого дня цим Списком.

Нині Закон України «Про відпустки» знаходиться на роз­гляді і після обговорення у відповідних комісіях буде ви­несений на розгляд Верховної Ради України.