Новаторські театральні експерименти леся курбаса

Якщо картину розвитку україн­ського театру XX ст. уявити у вигля­ді генеалогічного дерева з розлогою гіллястою кроною, то кореневу систе­му цієї метафоричної рослини стано­витиме «Молодий театр» - колек­тив, очолюваний видатним україн­ським режисером і актором Лесем Курбасом, що існував у Києві в 1917-1919 рр. Фактично ця трупа, що скла­далася переважно з молоді, дала пош­товх творчому зростанню більшості провідних театральних діячів Украї­ни: акторам Г. Юрі, М. Терещенку, В. Васильку, Н. Ужвій, П. Самійленко, П. Долині, П. Нятко, художнику-сценографу А. Петрицькому, кіноре­жисеру О. Довженку, поетам П. Ти­чині, М. Семенку та багатьом іншим митцям.

Актор і режисер Лесь Курбас

Л. Жук. Портрет Л.Курбаса

На відміну від більшості європей­ських країн входження вітчизняного театру в нову мистецьку епоху, опано­вування ним модерністичної естетики в Україні не збіглося з початком сто­ліття. Новий етап у розвитку україн­ського сценічного мистецтва розпочав­ся, власне, завдяки діяльності Леся Курбаса.

Лесь Курбас здобував вищу освіту в університетах Відня та Львова, мав досвід акторської роботи в трупі, де працювали його батьки, - у театрі то­вариства «Руська бесіда» на Галичи­ні, а режисерської - в створеному ним колективі «Тернопільські театральні вечори». У 1916 р. він створив у Ки­єві театральну студію. Ця студія й ста­ла основою трупи «Молодого театру, яка, маючи за мсту осягнути театраль­ну модель модерністського мистецтва, здійснила справжню революцію в сце­нічному мистецтві України.

«Молодий театр» проіснував лише два сезони: з осені 1917 до весни 1919 року. Це були роки страшних лихоліть: революції, війни, постійні зміни влади. У програмі його діяль­ності, сформульованій у маніфесті, видрукованому на шпальтах київської преси восени 1917 р., оприлюднюва­лися не тільки естетичні, а й грома­дянські, соціальні та етичні позиції митців нової генерації, які вбачали у театрі рушійну силу культурного роз­витку загалом. Тому практично кожна нова вистава цього колективу ставала своєрідною сходинкою в осягненні пев­ного мистецького напряму, естетичної течії, не пройденої театром раніше.

За короткий буремний відрізок ча­су «Молодий театр» здійснив понад десять вистав (режисерами переважно виступали Лесь Курбас та Г. Юра). Паралельно велася студійна робота з акторської майстерності, пластики, мистецтва слова тощо. Традиції іта­лійської комедії дель арте знайшли ві­дображення в спектаклі «Горе брехунові» за Ф. Грільпарцером, театраль­ний символізм - у постановці «Чорної Пантери...» В. Винничснка та драма­тичних етюдів О. Олеся, естетика психологічного театру - у виставі «Лікар Керженцев» за Л. Андреєвим.

Сцена з вистави “Молодого театру “Цар Едип”

Однією з найвідоміших вистав в іс­торії українського театру взагалі і «Молодого театру» зокрема стала постановка Лесем Курбасом трагедії Софокла «Цар Едіп». Уперше репрезен­туючи на українській сцені давній текст, режисер та його сподвижники спромоглися мистецькими засобами втілити не лише міфологічний світ грецької античності, а й освоїти новіт­ні театральні течії, що розроблялися в Європі такими театральними діячами, як Жак-Далькроз та Дельсарт. Утім, принциповою у цій виставі була суго­лосність із сучасністю: Лесь Курбас (головну роль виконав він сам) сфор­мулював чи не найважливішу для того­часного українця проблему виживання в революційному вирі, схарактеризувавши у такий спосіб його світосприй­няття та світорозуміння. Адже у 1918 р., так само, як колись міфологіч­ний Едіп, пересічний житель України опинився на роздоріжжі і змушений був самостійно обирати свою майбутню долю, подекуди, наче засліплений, знищуючи своїх близьких і рідних.

«Молодий театр» припинив свою діяльність у 1919 р., коли його було об'єд­нано із Першим театром Української Радянської Республіки їм. Т. Шевченка. Згодом на його основі було створено Дніпропетровський театр ім. Т. Шев­ченка. Молодотеатрівці частково роз­чинилися у новій трупі (1920 р. її зу­силлями було здійснено знамениту інсценізацію Шевченківської поеми «Гайдамаки» в режисурі Леся Курбаса). Інша частина акторів залишила Київ, і саме з молодотеатрівського кореня проросли паростки нового театру ім. І. Франка, який спільно з акторами-галичанами заснував у Вінниці в 1920 р. актор і режисер Гнат Юра.

Діяльність більшовицької влади в театральній сфері позначена насамперед націоналізаціями, перейменуваннями і за­криттями «аполітичних» та «ідейно ворожих» закладів. Так, у серпні 1919 р. уряд УСРР перетворив на державні всі кращі театри. 1919 р. було засно­вано Новий драматичний театр ім. І. Франка, на чолі якого став молодий Гнат Юра