Українська музика

«Радісно усвідомлювати, що в нас шанують дорогоцінні традиції, що, за словами поета,«бринять струни Лисенка живії» в операх і піснях, гімнах і хорах його учнів і послідовників - тих, хто своїми творами продовжує титанічну роботу батька української музики»

Л. Ревуцький

У перші два десятиліття XX ст. ос­таточно завершився важливий етап розвитку української музичної куль­тури, що увійшов в історію під знаком становлення професіоналізму в усіх сферах музичної творчості, виконав­ства, освіти, науки. Було сформовано національну композиторську школу, фундатором якої став М. Лисенко. Подальшому розвитку сприяла твор­чість плеяди його сучасників - компо­зиторі в-професіоналів і митців-патріотів.

У першій чверті XX ст., у буревії війни й рево­люції українська музична культура зазнала багатьох утрат, зокрема впро­довж 1921-1922 рр. пішли з життя троє її лідерів - К. Стеценко, Я. Сте­повий і М. Леонтович, творчість яких стала значним внеском у скарбницю вітчизняної музики.

Вони плекали традиції української музики…

Кирило Стеценко

Яків Степовий

Микола Леонтовича

Олександр Кошиць

Микола Аркас

Про­відною цариною їхньої творчості за­лишалася хорова музика, що охоплю­вала обробки народних пісень, канта­ти, церковні жанри тощо. Саме у цій галузі музичного мистецтва україн­ські композитори, передусім К.Стеценко і М. Леонтович, досягли найви­щого рівня професійної майстерності.

Українська хорова музика має найдавніші традиції

Жанри

Обробки народних пісень

Кантати

Ораторії

Оригінальні твори

Церковні твори

Кирило Стеценко (1882-1922)

Кирило Стеценко музично-громадський діяч, компози­тор і диригент, священик, педагог, учень і духовний спадкоємець М. Ли­сенка. В образній сфері його музики домінують ліричні та лірико-драматичні мотиви. В деяких музичних творах відображено бурхливі події суспільно­го життя, відчувається своєрідний «пульс» епохи. До самобутніх зразків української хорової класики належать хори «Сон» і «Прометей», кантати «Шевченкові», «Єднаймося», «У неді­леньку святую», церковна музика (лі­тургії, «Панахида», «Всеношна»), обробки українських народних пісень, зокрема для дитячих хорів (збірки «Луна», «Шкільні співанки»).

У витончених і майстерних солоспі­вах К. Стеценка домінують пейзажні та світлі ліричні образи, як, наприк­лад, у «Вечірній пісні» на слова В. Самійленка, що стала народною, «Пла­вай, плавай, лебедонько» на вірші Т. Шевченка, «Стояла я і слухала вес­ну» на слова Лесі Українки.

Творчість К. Стеценка стала цін­ним доробком в українську музичну, передусім вокально-хорову культуру.

Яків Степовий (1883-1921)

Я ків Степовий - ми­тець ліричного спрямування, самобут­нього композиторського стилю. Він писав камерну музику - вокальну та інструментальну. Відмітною рисою творчого почерку цього композитора було опосередковане відтворення на­ціонального колориту. В обробках на­родних пісень Я. Степового переважа­ють ліричні та жартівливо-сатиричні образи. І досі залишаються популяр­ними збірки його пісень для дітей («Проліски», «Кобзар» та ін.), во­кальні мініатюри («Пісні настрою»). Для вокальних творів композитора ха­рактерний органічний синтез поетич­ного тексту й музики, який відіграє значну роль у створенні образу.

Одним із вершинних творів Я. Сте­пового став відомий епіко-драматичний солоспів «Степ». Він навіть впли­нув на походження псевдоніма компо­зитора. Цей твір увійшов до циклу «Барвінки», до якого також слід від­нести баладу «Три шляхи» на вірші Т. Шевченка.

Фортепіанна спадщина Я. Степово­го охоплює твори великої форми (со­ната, фантазія) і п'єси-мініатюри. їй притаманні два струмені музичної об­разності: ніжна лірика («Елегія», «Прелюди») і сповнена радісного від­чуття танцювальність («Мазурка», «Танець»). Фортепіанний стиль ком­позитора вирізняється філігранною відточеністю деталей, лаконізмом музичного вираження, кришталевою прозорістю фактури. Серед драматич­них творів митця – відомий «Етюд пам'яті Шевченка»

Мистецька спадщина Я. Степового залишила помітний слід в історії ук­раїнської музики. Його твори часто виконуються в концертному і педаго­гічному репертуарі.

Микола Леонтович (1877-1921)

Микола Леонтович - видатний майстер хорової мініатюри, автор численних хорових обробок ук­раїнських народних пісень, що увій­шли до золотого фонду української культури: «Щедрик», «Дударик», «Пряля», «Мала мати одну дочку», «Ой з-за гори кам'яної», «За городом качки пливуть» та ін. Хоровій обробці української народної пісні композитор присвятив майже все життя, досягнув­ши у цій царині творчості мистецьких вершин. Зазвичай ме­лодію М. Леонтович залишав незмінною, зберігаючи інтонаційну чистоту першоджерела.

У доробку композитора є також чо­тири високохудожні акапельні хорові поеми: «Льодолом», «Літні тони», «Легенда» і «Моя пісня», опера «Ру­салчин Великдень».

Обробки народних пісень, оригі­нальні вокально-хорові твори та ду­ховна музика М. Леонтовича (літур­гія, серія «Херувимських», «Світе ти­хий», релігійні колядки тощо) нале­жать до кращих зразків української хорової класики.

Музей М. Леонтовича в Макарівні Вінницької області

У містах і селах виникло багато самодіяльних оркестрів на­родних інструментів, державних, професійних хорів, мандрівних хорових капел.

У 1918 р., за гетьмана Скоропадського, було засновано Державний симфонічний оркестр під проводом О. Горілого та Українська державна капела під проводом О. Кошиця.

У цей період за активного сприяння Міністерства народної освіти і мистецтва було створено Перший україн­ський національний хор у Києві, Державну капелу бандуристів Г. Хоткевича.

Уряд асигнував 66 тис. крб. на заснування Державного симфонічного оркестру ім. М. Лисенка.

Гнат Хоткевич

У 1919 р. кооперативна спілка «Дніпрсоюз» об'єднала два хори, організовані для популяризації української пісні, в Державну українську ман­дрівну капелу («Думка»), керівником якої став М. Городовенко.

На початку 1919 р. відділ музики Міністерства народної освіти УНР створив у Києві новий хоровий колектив — Українську Республіканську капелу, якою керували К. Стеценко, О. Кошиць. У 1919-1920 рр. колектим з тріумфом виступив у Чехо-Словаччині, Австрії, Швейцарії, Франції, Бельгії, Англії, Голландії..

Плідно працювали Київська, Одеська й Харківськії консерваторії, театри , концертні зали

У 1918 р. активно творили М. Вериківський, Г. Верьовка, Б. Лятошинський, Л. Ревуцький, П. Демуцький та інші діячі музичного ти хорового мистецтва.

Одеська філармонія

Одеський оперний театр

Львівський театр опери і балету

Київський театр опери і балету

Отже, перші десятиліття XX ст. увійшли в історію вітчизняної музичної культури як епо­ха національного відродження, ста­новлення професіоналізму в галузі творчості й виконавства, виходу укра­їнської музики на світовий рівень.