Урок 17 Політика більшовиків

Україна наприкінці 1919- на початку 1920 р.

Відновлення більшовицької влади в Україні.

Незалежність Радянської України: форма і суть.

• На початку 1920 р. більшовики втретє прийшли до влади в Україні після розгрому білогвардійців?

Січень 1918 р., Лютий 1919 р.

• Політичний курс щодо України розроблявся в Москві і врахову­вав перш за все інтереси більшовицького центру, що диктували не­обхідність уніфікації всіх галузей економіки та управління України згідно з нормами, запровадженими в РСФРР.

• Радянська влада намагалась максимально враховувати негативний політичний досвід двох війн з УНР. Все робилося для того, щоб в очах народу прихід Червоної Армії був визвольним, а не черговою окупацією.

• В. Ленін – проект резолюції «Про радянську владу в Україні»,

• 4 грудня 1919 р. прийнято VIII Всеросійською конференцією РКП(б)

• заклала пропагандистські підвалини української по­літики РНК Росії.

• в 1 пункті урочисто проголошувалося: «РКП стоїть на точці зору визнання самостійності УСРР».

Суть документа полягала в певному пом'якшенні офіційно­го курсу, в намаганні розширити соціальну базу радянської влади:

• формально визнавалася самостійність України

• повільнішими темпами, порівняно з Росією, відбувалась націоналізація промисловості;

• частина колишніх радгоспних земель передавалась селянству;

• зменшувалися розміри продрозкладки;

• залучались до партійного керівництва українці;

• налагоджувалася співпраця з колишньою політичною опозицією – партіями боротьбистів та борбистів.

Проте незалежність УСРР була декларативною. Як і раніше, контроль за всіма сторонами громадського життя належав РКП(б) – партії максимально централізованого типу, КП(б)У підпорядковувалась єдиному московському центру.

• В.Винниченко гаряче вітав резолюцію VIII Всеросійської Конференції РКП(б) Він на початку квітня 1920 р. повернувся до Києва. Проте реалії політичного життя в Україні і Росії спонукали В. Винниченка знову виїхати за кордон.

І все ж гасло державної самостійності України відіграло свою роль. Більшовики не могли ігнорувати його і, здобувши перемогу, винес­ли на порядок денний першочергове завдання – організацію влади в Україні.

Радянське будівництво

• Керівництво РКП(б) наполягало на створенні в Україні міцних органів державної влади.

• Усі структури, що діяли у 1919 р., за винятком ВУЦВК і РНК УСРР, були ліквідовані. Не чекаючи, поки Ради будуть створені через вибори, більшовики знову почали з формування надзвичай­них органів – ревкомів

• Верховна законодавча і виконавча влада передавалась Всеукраїнському революційному комітету (Всеукрревкому), створеному в Моск­ві 11 грудня 1919 р. на спільному засіданні ВУЦВК і РНК УСРР.

• До його складу увійшли: від більшовиків - Г. Петровський (голова), Д. Мануїльський і В. Затонський, від боротьбистів — Г. Гринько, від борбистів - В. Качинський.

• 5 лютого 1920 р. затверджено важливий для сільськогосподарського виробництва «Закон про землю», за яким скасовувалось від­новлене А. Денікіним поміщицьке землеволодіння. Майже всі ко­лишні землі поміщиків підлягали рівному переділу серед селян.

• В. Ленін вимагав від X. Раковського відкласти створення радгоспів та комун і максимально врахувати інтереси дрібного селянства, бо блок з селянством був необхідний для утвердження Рад.

• Щоб посилити свій вплив на село більшовики ще з кінця 1918 р. створювали комбіди – комітети бідноти. Вперше вони з'явились в Україні 1919 р.

• Проте на початку 1920 р. спиратися на комбіди було недоцільно, бо кількість бідняцьких господарств після розподілу угідь різко скоротилася.

• КП(б)У взяла курс на створення так званих комітетів незаможних селян (комнезамів) – паралельних Радам організацій, до яких входили б як бідняки, так і середняки – незаможники з колишніх бідняків, вдячні більшовикам за одержане майно і землю. До кінця 1920 р. в комнезамах нараховувалося понад 1 мли селян.

• Наприкінці лютого 1920 р. в умовах зміцнення позицій більшо­виків Всеукрревком припинив своє існування, передавши владу РНК на чолі з X. Раковським та ВУЦВК на чолі з Г. Петровським.

• У березні-квітні 1920 р. пройшли вибори до Рад усіх рівнів. Більшовики завоювали на них переважну більшість депутатських мандатів.

• У травні в Харкові відбувся IV Всеукраїнський з'їзд Рад. Серед 811 делегатів виявилося 710 членів КП(б)У.

• Скликанням цього з'їзду завершилася побудова нового, цілком підконтрольного більшовикам апарату державної влади.

Становлення однопартійної системи

• Багатопартійність в УСРР, наявність впливової течії націонал комуністів, орієнтованих на створення справді самостійної Радянської України, одверто лякали більшовиків.

• Для В. Леніна і його соратників величезна влада партії повинна була використовуватися в інтересах більшовицького центру.

• На шляху до реалізації такої політики стояла партія боротьбистів – УКП(б), головний опонент більшовиків.

Партії – довідник сто. 325

• Наприкінці 1919 р. у Москві на переговорах між ЦК КП(б)У і ЦК УКП(б) боротьбисти поставили вимогу рівного представництва у Всеукрревкомі й наполягали на збереженні окремої Української Червоної Армії.

• Піти на такі поступки більшовики не могли. Тому співробітництво з ними зумовило невдоволення багатьох рядових боротьбистів.

• У січні-лютому 1920 р. сталися антибільшовицькі виступи в ряді губерній.

• ЦК УКП(б) відмежувався від них і прийняв рішення передати свої повстанські загони у розпорядження командування Червоної Армії. Здійснюю­чи політику ізоляції лідерів боротьбистів від основної маси партії, більшовики запропонували боротьбистам подати спільні списки на виборах до Рад. Практично це означало самоліквідацію УКП(б).

• У березні 1920 р. під час злиття УКП(б) з КП(б)У на основі індивідуальних заяв до КП(б)У було прийнято майже 4 тис. боротьбистів з наявних 15 тисяч. О. Шумського ввели до складу ЦК КП(б)У.

• Після боротьбистів КП(б)У поглинула борбистів, партія яких нараховувала понад 7 тис. членів. Вони змушені були прийняти рішення про саморозпуск і входження до КП(б)У за індивідуальними заявами.

Ці події свідчили про те, що форсовано формувалася однопартійна система.

• Політика керівництва РКП(б), яке на початку 1920 р. знову повернулося до методів «воєнного комунізму», зустріла протидію в самій партії.

• Зокрема, група демократичного централізму (децисти) Т. Сапронова не погоджувалася з мілітаризацією керівництва економікою, з формуванням для роботи в народному господарстві «трудо­вих військових частин». Такі настрої швидко поширилися в Україні, населення якої не бажало повернення «воєнного комунізму».

• До цього варто додати, що нехай куца, але деяка самостійність КП(б)У давно дратувала московські партійні верхи.

• На IV Всеукраїнській партконференції (березень 1920 р.) курс центру не одержав підтримки, більше того – делегати прийняли резолюцію децистів. Нечуваний «бунт» у цьому питанні ЦК РКП(б) вирішив рішуче придушити.

• До того КП(б)У фактично була обласною організацією РКП(б), а не самостійною партією

• З метою ліквідації небажаної опозиції 24 берез­ня 1920 р. Політбюро ЦК РКП(б) розпустило весь склад ЦК КП(б)У і призначило членів тимчасового ЦК КП(б)У на чолі з С.Косіором, який тривалий час працював у Петрограді.

• В Україну були відряджені близько тисячі відповідальних пар­тійних працівників, які провели перереєстрацію, тобто «чистку» лав партійної організації більшовиків України: з понад 30 тис. членів КП(б)У партійні квитки не одержали 21430. Але процес «оздоровлення» на цьому не зупинився, переглядалися справи і тільки-но прийнятих до партії.

Протягом 1920—1921 рр. з КП(б)У було виключено 42 500 чле­нів. Тепер це справді була «оновлена» КП(б)У, яка слухняно при­ймала потрібні рішення.

Економічна політика більшовиків.

• Третій прихід більшовиків до влади в Україні позначений відновленням політики «воєнного комунізму».

Наслідки для економіки політики «воєнного комунізму».

• Націоналізація промисловості перервала усталені господарські зв'язки, заміна ринкових механізмів централізованим директивним управлінням вела до зростання неефективних бюрократичних структур.

• Одним з проявів господарської катастрофи була масова втеча робітників з підприємств у сільську місцевість, де вони ще могли знайти засоби до існування.

• Керівництво РКП(б) вихід з такого становища вбачало у здійснен­ні курсу на воєнізацію великих підприємств і цілих галузей.

• Рішен­ням РНК у Москві від 29 січня 1920 р. у країні (в тому числі і в УСРР) запроваджувалась обов'язкова трудова повинність. Органи влади наділялися повноваженнями на свій розсуд залучати громадян до праці. Хто ухилявся від виконання розпоряджень, переслідувався за законами воєнного часу.

• Наприкінці січня 1920 р. РНК РСФРР за погодженням з Всеукрревкомом створив Українську трудову армію, керівником якої став Й.. Сталін. На неї покладалося налагодити заготівлю сировини і продовольства, видобуток палива, постачання підприємств робочою силою, дотримання трудової дисципліни.

• Донбас оголошувався єдиною економічною й адміністративно-військовою оди­ницею.

• Дедалі частіше організовувалися тепер суботники і недільники. 11 січня відбувся перший комуністичний суботник у Харкові.

Аграрна політика більшовиків на початку 1920 р.

Зберігалися основні принципи радянської продовольчої політики.

• державна заготівля хліба,

• заборона вільної торгівлі,

• примусова продрозкладка.

Проведення політики "воєнного комунізму" мало для України трагічні наслідки – скорочення посівних площ, руйнацію сільськогосподарського виробництва. Усе це призвело до голоду 1921-1923 рр.

4