2. :Пичують клітини всіх шарів епідермісу, включаючи роговий.

Дерма (власне шкіра) складається з поверхневого, сосочкового і глибокого, сітчастого, шарів. Сосочковий шар утворений пухкою сполучною тканиною, яка у вигляді сосочків вростає в епідерміс. Сі­тчастий шар дерми утворений щільною волокнистою неоформлепою сполучною тканиною. У сітчастому шарі дерми знаходяться сальні та потові залози, корені волосся.

Підшкірна жирова клітковина побудована зі сполучної тканини, яка є скупченням жирових клітин і відіграє амортизаційну роль під час дії на шкіру механічних чинників.

Потові залози знаходяться майже на всіх ділянках тіла, окрім проміжної частини губ, головки статевого члена та його передньої шкірочки. У шкірі дорослої людини є близько 2,5 мли потових залоз, які за добу виділяють до 550—650 мл поту.

Сальні залози розташовані на всіх ділянках тіла, за винятком підошов та долонь. За добу залози виділяють близько 20 г шкірного сала, яке змащує поверхню шкіри та волосся, надає їм еластичності, пом’якшує їх, робить епідерміс непроникним для різних мікроор­ганізмів і хімічних речовин.

Вісцеральний (інтеророцептивний) аналізатор. Рецептори цьо­го аналізатора містяться у внутрішніх органах, серозних і слизових оболонках, стінках кровоносних і лімфатичних судин та сприймають хімічні, механічні, температурні подразнення, коливання гідравліч ного і осмотичного тиску, зміни об'єму речовин, біль. Таким чином, основна функціональна роль інтерорецепторів полягає у забезпечен­ні надходження до ЦНС інформації про зміни внутрішнього стану організму, а також у встановленні зворотного зв’язку, який передає інформацію про перебіг регуляторних процесів.

Орган зору, або око, є периферійною частиною зорового аналіза­тора. Око складається з очного яблука та додаткових органів. Очне яблуко має такі оболопки:

• зовнішня оболонка, або фіброзна, складається з білкової оболон­ки (склери) і рогівки;

• середня, або судинна, поділяється на 3 частини: райдужну, вій­кове тіло, власне судинну оболонку;

• внутрішня оболонка, або сітківка, в якій виділяють 2 нерівні частини: зорову частину сітківки і передню частину сітківки.

Усі шари сітківки, окрім зовнішнього, утворені нейронами, З види яких є основними: фотосенсорні нейрони (їхні дендрити утво­рюють палички і колбочки), біполярні (провідникові) нейрони (пере­дають інформацію), оптично вузлові нейрони (аксони яких утворю­ють зоровий нерв).

Ядро очного яблука — це прозорі середовища ока: кришталик, склисте тіло, передня та задня камера ока. Таким чином, око скла­дається з оптичної та рецепторної систем.

Додаткові структури ока представлені: повіками, руховим апара том (зовнішні м’язи ока) та сльозовим апаратом.

Фізіологія органу зору полягає в пристосуванні бачення пред­метів на різні відстані (акомодація), а також у сприйманні і оброб­ленні світлових сигналів за рахунок родопсину і йодопсину та в пристосуванні ока до бачення за умов різного ступеня освітлення і адаптація ). Тому при різних патологічних станах можуть спостері­гатися аномалії рефракції, найчастіше це — міопія (короткозорість), гіперметропія (далекозорість) і астигматизм — порушення рефракції з різних меридіанах. При порушенні синтезу родопсину, внаслідок дефіциту вітаміну А, розвивається так звана куряча сліпота — пору­шення зору при поганому освітленні.

Орган слуху та рівноваги. Слуховий аналізатор (слухова сенсор­на система) — другий за значенням дистанційний аналізатор люди­ни. Слухові рецептори знаходяться у вушній раковині внутрішнього вуха, яка міститься в піраміді скроневої кістки. Звукові коливання передаються до них скрізь цілу систему утворень: зовнішній слухо­вий хід, барабанну перетинку, слухові кісточки, рідину лабіринта та основну перетинку вушної раковини, на якій знаходиться звуко- сприймальний апарат — спіральний (кортієвий) орган, що містить на собі рецепторні волоскові клітини.

Зовнішнє вухо виконує роль проведення звукових коливань до ба­рабанної перетинки.

Середнє вухо складається з трьох кісточок: молоточка, ковадел­ка і стремінця. Вони утворюють рухомий ланцюг, що йде вздовж гарабанної порожнини, і передає коливання з барабанної перетинки на внутрішнє вухо, за рахунок цих кісточок відбувається посилення звукових коливань.

Вестибулярний орган входить до складу кісткового лабіринту внутрішнього вуха, є органом, який сприймає положення тіла і збе­реження рівноваги. До його складу входять присінок і півколові ка- •зли, які розташовані у трьох взаємоперпендикулярних площинах: верхній — у сагітальній, задній — у фронтальній і зовнішній — у го ризонтальній. Локалізацію вестибулярної зони кори людини до кінця =е з’ясовано. Варто підкреслити, що в нормальних умовах просторова :?:єнтація забезпечується спільно з діяльністю зорової та вестибуляр­ні сенсорної систем.

Р озділ III

О СНОВИ ФАРМАКОТЕРАПІЇ

Личная библиотека ЗОЛОТЬКО Е.В.

Перед сучасною фармакотерапією поставлена чітка вимога: міні­мальною дозою лікарської субстанції досягти оптимальної лікуваль­ної дії без побічних ефектів.

Для виконання цього “соціального замовлення” охорони здоров’я медична сестра, яка бере безпосередню участь у лікувальній терапії хворих, повинна знати фактори, від яких залежить взаємодія ліків з організмом, і вміло користуватися цими знаннями.

Запропонований посібник ставить за мету допомогти медсестрам- практикам, студентам медичних коледжів брати до уваги численні фактори, що впливають на складні і тонкі механізми взаємодії ліків з організмом.

У кожному конкретному випадку слід враховувати принцип дії ліків, засвоєння їх організмом, а це значить: спосіб введення, проце­си всмоктування з місця введення, розподіл і біотрансформацію в ор­ганізмі, взаємодію з іншими лікарськими речовинами, час і шляхи виведення ліків з організму.

Суттєво позначається на результатах терапії і лікувального хар­чування чітке дотримання науково обґрунтованого режиму застосу­вання ліків, врахування залежності дії ліків від біологічних ритмів організму і біоритмів захворювання (аспекти хронофармакології і біоритмології), а також віку, статі хворого, екологічних показників тощо.

Усе це дає змогу індивідуалізувати лікування, прискорити досяг­нення потрібного ефекту, знизити ризик ускладнень фармакотерапії.

Для медичної сестри, медсестри-бакалавра важливо знати прави­ла безпечного зберігання ліків, їх виписування для потреб лікуваль­но-профілактичних закладів. Ці питання висвітлені в одному з роз­ділів посібника.

У додаткових матеріалах подано алгоритм виписування різних лікарських форм у рецептах та паведені розрахунки доз препаратів при різних шляхах введення ліків.

Зміст посібника має професійно орієнтований напрям для прак­тичної роботи медичної сестри, а також буде корисним студентам гри вивченні фармакології.

У наш час на світовому фармацевтичному ринку в обігу близько аЮ тис оригінальних і комерційних найменувань лікарських препа- :атів.

Правильне, науково обґрунтоване використання великого арсена­ту лікарських препаратів вимагає від спеціаліста (лікаря, фармацев­ті. медичної сестри) і більш глибоких знань основ фармакотерапії, грофесіональної інформації про ліки.

Побудова основ раціональної лікарської терапії ускладнюється тим, що ліки мають різноманітний як позитивний, так і негативний золив на організм хворої людини.

Повсякденна робота медичної сестри потребує певного рівня ме- лнчних знань, які дозволяли б надавати кваліфіковану, ефективну і >гшечну медикаментозну допомогу хворому.

Загальні правила зберігання та виписування лікарських засобів у лікувально-профілактичних закладах