Цукровий діабет

Цукровий діабет — це ендокринне захворювання, при якому по­рушуються всі види обміну речовин (вуглеводний, жировий, білко­вий). Це стан хронічної гіперглікемії, тобто підвищеної концентрації глюкози в крові.

При підвищенні глюкози в крові

після глюкозного навантаження

1. Це предіабет. Необхідно організовувати спостерігання за дитиною.

2. Скоригувати дієту, заборонити перегодовування. У склад дієти ввести повноцінні білки, жири, вуглеводи в кількості, яка потрібна дитині для її фізичного розвитку. Обмежити цукор і солодощі.

3. Створити нормальний психо-емоціональний клімат, нормалі­зувати фізичні навантаження.

4. Проводити своєчасну санацію хронічних вогнищ інфекції.

5. Періодично визначати толерантність до глюкози, проводити спеціальні обстеження.

■ ■ ■

6. Проводити планові консультації в ендокринолога і дотримува­тись усіх його рекомендацій.

При спразі, підвищенні апетиту,

збільшенні кількості сечовипускань за добу

1. Організувати разом із ендокринологом диспансерне спостері­гання.

2. Розписати дієту і контролювати її проведення.

3. Контролювати батьками і самою дитиною усіх призначень ен­докринолога щодо проведення інсулінотерапії.

4. Проводити заходи щодо загартовування організму дитини, ЛФК.

5. Вести боротьбу з хронічними вогнищами інфекції, запобігати інфекційним захворюванням.

При слабкості, кволості, спразі, сонливості,

головному болю, нудоті, блюванні, запаху ацетону з рота

1. Терміново госпіталізувати дитину, забезпечити ліжковий ре­жим.

2. Негайно визначити рівень глюкози в крові, рівень глюкози і ацетону в сечі.

3. Організувати постійне спостереження.

4. Уводити інсулін за призначенням лікаря. Наступні введення інсуліну проводити тільки під контролем рівня глюкози в крові.

5. За призначенням лікаря налагодити інфузійну терапію з уве­денням розчину Рінгера, 5 % розчину глюкози, 4 % розчину натрію гідрокарбонату, 3 % розчину калію хлориду.

6. Проводити оксигенотерапію.

7. Застосовувати содові клізми для уникнення ацидозу.

8. Стежити за станом шкіри і слизових оболонок. Проводити об­роблення шкіри і ротової порожпипи 2 % розчином патрію гідрокар­бонату.

9. За призначенням лікаря використовувати серцеві засоби; віта­міни, ліпотропні препарати.

Спостереження за пацієнтами гінекологічного і акушерського профілю та догляд за ними

Особливості догляду за гінекологічними хворими

Зазвичай хворі з патологією жіночих статевих органів, яка не потребує оперативних втручань, отримують спеціалізовану стаціо­нарну допомогу у відділенні консервативної гінекології. Основними завданнями середнього медичного персоналу гінекологічного стаціо­нару є створення лікувально-охоронного режиму для хворих з пози­тивним психотерапевтичним впливом, своєчасне і правильне прове-

дення медикаментозної терапії та сумлінне виконання лікувальних процедур за призначенням лікаря.

Догляд за гінекологічними хворими дещо відрізняється від дог­ляду за хворими загального профілю.

Велике значення під час догляду за гінекологічними хворими мас лікувально-охоронний режим. Медичний персонал повинен уважно і чуйно ставитися до хворих ще з початку їхньої госпіталізації. Особ­лива роль належить зовнішньому вигляду, поведінці медичної сес­три. Бесіда з хворою повинна створювати спокійні, сприятливі для видужання умови.

З метою досягнення певного ефекту в лікуванні хворих необхідно дотримуватися ліжкового режиму, особливості якого визначає лікар для кожної пацієнтки індивідуально, а реалізацію забезпечує серед­ній медичний персонал.

Ліжкового режиму повинні дотримуватися хворі з гострими за­пальними захворюваннями статевих органів і загостреннями хроніч­них процесів при гарячці, з явищами гострого живота, з вираженою анемією, у післяопераційний період. Після ліквідації гострих явищ постійне перебування в ліжку не обов’язкове, хвору переводять на загальний (палатний) режим, але фізичні навантаження протипока­зані.

Гінекологічні хворі не потребують якоїсь особливої дієти. Режим харчування залежить від тяжкості стану і виразності гінекологічної і соматичної патології. Більшості хворих призначають загальний стіл. Лікувальне харчування призначають залежно від супутніх захворю­вань.

Посилене харчування необхідне для ослаблених, переважно після

кровотечі, яка зазвичай супроводжується анемією. Для відновлен­ня запасів заліза таким хворим слід споживати продукти з високим вмістом вітамінів і мікроелементів: фруктові і ягідні соки (гранато­вий, смородиновий, яблучно-морквяний), м’ясо, печінку.

Пацієнткам із гострими запальними захворюваннями геніталій протипоказані гострі страви.

Хворих з гінекологічними захворюваннями, яких госпіталізува­ли з клінічною картиною гострого живота, не годують до остаточного з’ясування характеру захворювання у зв'язку з можливістю опера­ції. Харчування хворих після операції залежить від характеру опера­тивного втручання, перебігу післяопераційного періоду.

Часто хвороби статевої сфери супроводжуються розладами фун­кції сусідніх органів, тому гінекологічні хворі часто скаржаться на розлади з боку киїпок — закрепи. Функцію товстої кишки потрібно регулювати відповідною дієтою: їжа повинна бути багата на клітко­вину, містити достатню кількість овочів і фруктів, необхідно вжи-

-

вати сухофрукти, курагу, інжир, чорнослив. Якщо таке харчування не приводить до впорядкування діяльності органів травлення, засто­совують очисні клізми або проносні засоби (краще рослинного похо­дження — касія (сена), жостір (крушина), призначені лікарем.

При спостереженні за гінекологічними хворими велике значення має термометрія. Вимірювання температури тіла проводять за за­гальними правилами двічі на день. У разі потреби та за призначен­ням лікаря вимірювання температури тіла проводять частіше, через

2. 3 год.

У хворих з порушенням менструальної функції за призначенням лікаря вимірюють ректальну температуру.

Хворим, що перебувають на ліжковому режимі, гігієнічні проце­дури проводить медичний персонал. Кожен день обмивають зовнішні статеві органи і ділянку відхідника. У разі потреби туалет зовніш­ніх статевих органів проводять частіше (при кровотечах, наявності гнійних виділень зі статевих шляхів). Натільну і постільну білизну міняють за необхідністю.

У гінекологічному відділенні повинні бути передбачені гігієніч­ні кімнати, оснащені біде або душові з кабінками і ванні кімнати, де хворі можуть самостійно здійснювати гігієнічні процедури. Кожен тиждень, за відсутності протипоказань, призначається загальна ван­на або душ. Хворим, які перебувають на ліжковому режимі, прово­дять обтирання шкіри вологою серветкою або рушником. Застосову­ють також слабкий розчин етилового або камфорного спирту.

При запальних процесах, пухлинах матки, що тиснуть на сечо­вий міхур, сечовипускання стає частішим. Випадання матки часто супроводжується затримкою сечовипускання, спорожнення сечово­го міхура можливе лише за умови вправлення матки. Враховуючи ці особливості, медична сестра повинна стежити за функцією сечового міхура гінекологічної хворої і у разі потреби застосовувати виведен­ня сечі катетером не рідше, ніж 2—3 рази на добу за відсутності само­стійного сечовиділення.

Чергова медична сестра стежить за кількістю випитої і виділеної рідини і зазначає ці дані у листку спостереження.

У гінекологічній практиці медична сестра повинна вміти застосо­вувати як традиційні: грілку, зігрівальні компреси, міхур з льодом на низ живота, так і уведення пробірки з льодом у піхву або пряму кишку. Значне місце в гінекології займають місцеві види лікування: спринцювання, зрошення (іригація) піхви, введення у піхву тампо­на з маззю, порошкоподібної речовини, проведення піхвової ванноч­ки. Медична сестра повинна чітко виконувати призначення лікаря, пам’ятаючи, що одужання жінки великою мірою залежить від ре­тельного виконання медсестрою своїх обов’язків.