3. Калькуляція.

Основою оцінки засобів підприємств та здійснюваних господарських процесів є фактична собівартість. Для визначення її величини використовують калькуляцію.

Для визначення собівартості використовується спосіб, який називається калькуляцією.

Калькуляція (лат. саісиїаїіо - обчислення) - бухгалтерська категорія, яка є способом групування витрат, визначення собівартості отриманих матеріальних цінностей, виготовленої продукції і виконаних робіт та визначається як:

1) обчислення в єдиному грошовому вимірнику результатів будь-якого господарського процесу;

2) обчислення собівартості одиниці продукції (робіт, послуг).

Калькуляція - це спосіб групування витрат для обчислення собівартості одиниці придбаних запасів, виробленої і реалізованої продукції, виконаних робіт і наданих послуг

Калькулювання собівартості продукції складається з цілого комплексу робіт, виконання яких і становить основний зміст калькуляції:

• по-перше, це визначення кола витрат, що включаються в со­бівартість продукції, і чітке розмежування їх між виробничою і повною собівартістю;

• по-друге, економічне обґрунтування кла­сифікації витрат та їх групування для цілей визначення собівар­тості продукції;

• по-третє, розробка й обґрунтування методів вар­тісної оцінки кожного елемента витрат, розмежування їх між одержаною продукцією і незавершеним виробництвом, методика розподілу непрямих витрат, визначення обсягу продукції, що калькулюється, її об'єктів і калькуляційних одиниць., установ­лення періодичності (строків) калькулювання; і, нарешті, визна­чення собівартості всієї одержаної продукції та її одиниці, вклю­чаючи складання калькуляційних листів (калькуляцій), розподіл витрат між супутніми видами продукції, а також обґрунтування оцінки побічної продукції.

Калькуляція — це спосіб вартісного вимірювання процесів придбання матеріальних цінностей, виробництва продукції, їх реалізації, а також окремих етапів процесу розширеного від­творення.

Калькуляційні розрахунки з визначення собівартості в розрізі встановлених статей, оформлені у вигляді документа, і мають на­зву калькуляції. Сам процес здійснення, проведення цих розра­хунків називається калькулюванням.

Отже, під калькулюванням слід розуміти спосіб групу­вання витрат і визначення собівартості придбаних матеріаль­них цінностей, виготовленої продукції та виконаних робіт. Отже, калькулювання являє собою процес оцінювання резуль­татів господарських процесів: постачання, виробництва, реа­лізації.

Об'єктами калькулювання собівартості виробництва продукції є витрати виробництва, що виникають і які згруповані за відпові­дними ознаками для формування показників собівартості.

Калькуляція є елементом бухгалтерського обліку. Вона тісно пов'язана з рахунками, оскільки за їх допомогою забезпечується необхідна інформація для визначення собівартості. На таких ра­хунках дані відображають відповідно до встановлених вимог сто­совно калькуляційних розрахунків. Тому ці рахунки за їхньої класифікації називають калькуляційними.

Виділяють декілька класифікацій видів калькуляцій за різни­ми ознаками:

•   За призначенням і часом складання — попередні (проек­тні, планові, кошторисні) і виконавчі (звітні, нормативно- звітні);

•   За охопленням витрат або місцем здійснення — галузеві, повні, виробничі, внутрішньогосподарські, змінних витрат, тех­нологічні;

•   За характером виробництва — масові (періодичні), індиві­дуальні, проміжні;

•   За властивостями калькуляційного об'єкта — загальні, па­раметричні;

•   За характером вихідних даних — технічні, планові, норма­тивні, фактичні;

•   За методом калькулювання — позамовні, попередільні, по- процесні, нормативні.

Різні види калькуляцій складаються та використовуються за­лежно від системи, що прийнята на підприємстві, наявності відо­мостей і потреб керівництва.

Другою складовою процесу калькулювання є калькуляційний облік — система аналітичного обліку витрат на виробництво в інтересах достовірного і точного калькулювання, основою зада­чею якого є повне відокремлення прямих витрат за об'єктами калькулювання й облік непрямих витрат.

Поєднання системи калькуляційного обліку та калькуляції здійснюється при застосуванні того чи іншого методу калькулю­вання.

Метод калькулювання — це сукупність способів аналітич­ного обліку витрат на виробництво та прийомів обчислення собі­вартості калькуляційних об'єктів.

Методи калькулювання відрізняються методикою калькуля­ційного обліку та способами калькуляції. У вітчизняній літерату­рі найчастіше зустрічаються простий, позамовний, попередільний, нормативний методи.

Простий метод використовується моновиробництвах (вироб­ництво електроенергії, видобування нафти, вугілля та ін.) де всі витрати безпосередньо відносяться на виготовлений продукт.

Собівартість одиниці продукції калькулюється шляхом розподілу витрат на кількість виготовленої продукції.

Попередільний (попроцесний) метод використовується у по­слідовних виробництвах (коли один технологічний процес настає за іншим) де він розділяється на окремі частини — переділи (процеси) і за кожним із них окремо обчисляються витрати. При цьому витрати обліковуються за кожним переділом (цехом), пе­редаються із переділу в переділ (із цеху в цех), і на останньому калькулюють собівартість виготовленої продукції.

Позамовний метод використовується у складних паралельних виробництвах, коли в ряді основних цехів паралельно виготов­ляють окремі частини, вузли, а потім збирають у загальному це­ху. Собівартість одиниці виробу визначається шляхом розподілу всіх витрат на кількість виготовлених на замовлення виробів.

Нормативний метод полягає в визначенні фактичної собівар­тості виробленого продукту як алгебраїчна сума витрат за нор­мами, відхилень від норм, а також змін норм.

Калькуляційні одиниці є таких видів:

- натуральні (т, л);

- умовно-натуральні (тонна умовного палива, тисяча умовних банок);

- вартісні (для послуг);

- одиниця часу (нормо-година, машино-день).

Виражені в грошовій формі поточні витрати є собівартістю, яка виступає одним з основних показників діяльності підприємства.

Відповідно до національних Положень (стандартів) бухгалтерського обліку собівартість - це витрати у вартісному вираженні, пов'язані з виробництвом і придбанням певного активу.

В залежності від часу складання і призначення калькуляції бувають планові і звітні.

Планові (нормативні) складають на основі прогресивних норм витрачання засобів виробництва і робочого часу і використовують як вихідні дані при встановленні цін.

Звітні калькуляції, складені за даними бухгалтерського обліку, відображають фактичні витрати.

Калькулювання собівартості продукції - це процес обчислення вартості об'єкта обліку, який здійснюється різними методами в залежності від виду, типу і характеру організації виробництва.

Калькулювання здійснюється у всіх господарських процесах. Так, у процесі постачання визначається собівартість одиниці придбаних виробничих запасів.

У процесі виробництва калькулюванню підлягає виробнича собівартість одиниці окремих видів продукції (робіт, послуг).

Остання використовується для оцінки реалізованої продукції (робіт, послуг) в процесі реалізації. Звідси з'являється такий термін, як "собівартість реалізації", який є ключовим для обчислення бази оподаткування податком на прибуток відповідно до нового Податкового кодексу України, чинного з 01.04.2011 року.

Складовою процесу калькулювання є калькуляційний облік - система аналітичного обліку витрат на виробництво в інтересах достовірного і точного калькулювання, основною задачею якого є повне відокремлення прямих та непрямих витрат за об'єктами калькулювання.

Поєднання системи калькуляційного обліку та калькуляції здійснюється при застосуванні того чи іншого методу калькулювання.

Метод калькулювання - це сукупність способів аналітичного обліку витрат на виробництво та прийомів обчислення собівартості калькуляційних об'єктів.

Характеристика видів собівартості наведена в таблиці 7.3.1.

Таблиця 7.3.1.