85.Функції сучасної держави. Під функціями держави розуміють основні напрямки діяльності, що характеризують її призначення у суспільстві. У функціях держави виражається її сутність та реальна роль, яку держава відіграє у вирішенні основних питань суспільного життя. 1) відповідно до сфер діяльності держави:

- внутрішні – це такі напрями діяльності держави, що здійснюються в межах даної держави і в яких конкретизується внутрішня політика у сфері економічних, ідеологічних, політичних, екологічних, культурних та інших аспектів життя суспільства, що зумовлені необхідністю вирішення внутрішніх задач, які стоять перед державою;- зовнішні – ценапрями діяльності держави за її межами, що забезпечують здійснення її зовнішньої політики у взаємовідносинах з іншими державами, світовими громадськими організаціями і світовим товариством у цілому, та вирішенням інших цілей і задач, які стоять перед нею на міжнародній арені.До зовнішніх функцій держави відносяться:- оборона країни – полягає у захисті економічними, дипломатичними та воєнними засобами державного суверенітету та території;- економічна – встановлення та здійснення торгово-економічних відносин з іноземними державами та їх об’єднаннями; інтеграція у світову економіку;- підтримка міжнародного миру та світового правопорядку – запобігання виникненню міжнаціональних і міждержавних конфліктів та участь в їх урегулюванні (перебування українських миротворчих сил в Югославії); боротьба з міжнародним тероризмом;- дипломатична (політична) – встановлення і підтримання дипломатичних відносин із іноземними державами;- культурна – встановлення і розвиток культурних зв’язків з іншими державами; участь у збереженні пам’яток світової культури;- інформаційна – участь у розвитку світового інформаційного простору з метою забезпечення вільного обміну інформацією між країнами, народами й окремими громадянами;2) внутрішні функції держави поділяються:- основні (головні);Так, М.Н. Марченко до основних функцій сучасної держави відносить:- політичні – напрями діяльності держави (її органів) пов’язані із створенням умов для формування і функціонування державної влади на засадах демократії;- соціальні – створення належних умов для реалізації громадянам права на працю, на достатній життєвий рівень, на охорону здоров’я, на пенсійне забезпечення тощо;- економічні – це такі напрями діяльності держави (її органів) пов’язані з впливом на сферу економічних відносин шляхом створення сприятливих умов для сучасного виробництва, підтримки і сприяння розвитку всіх форм власності тощо;- оподаткування та фінансового контролю – запровадження і забезпечення функціонування системи оподаткування і контролю за законністю прибутків індивідів та організацій, а також і за використанням податків;- екологічна – охорона і забезпечення раціонального використання природних ресурсів; забезпечення екологічної безпеки суспільства;- культурна – забезпечення консолідації нації, формування загальної для всієї країни культури і водночас сприяння розвитку культури всіх народів, що проживають на території держави; заохочення науки, освіти; охорона культурної спадщини;- правоохоронна – контроль за неухильним дотриманням конституції та законів, встановлення і притягнення до юридичної відповідальності винних у їх порушеннях;- забезпечення реалізації і захисту прав та свобод людини й громадянина – створення найсприятливіших умов для реалізації суб’єктивних прав і свобод, а також ефективних засобів їх охорони, захисту і поновлення;- неосновні (додаткові, похідні). Неосновні функції держави є складовими елементами основних функцій, але самі собою не розкривають сутності держави. Вони мають супроводжувальний, допоміжний або обслуговуючий характер (наприклад, функція оподаткування та фінансового контролю щодо економічної та соціальної функції держави). Необхідно зазначити, що поняття "основні функції” та "неосновні функції” є певною мірою умовними, що допомагають виділити із всієї сукупності функцій держави такі, що є більш або менш широкими за своїм обсягом. Державна (публічна) політика - принципове керівництво до дії для органів державної влади, насамперед органів виконавчої влади, що стосується певних напрямків їх діяльності, відповідне законам і соціальним звичаям. Підставами державної (публічної) політики є конституційні закони і правила, тлумачення законів і правове регулювання.

Державну (публічну) політику визначають також як «систему дій, регулятивних заходів, законів, і фінансових пріоритетів з того чи іншого напрямку, проголошену органом державної влади або його представниками» ^[1]. Державна (публічна) політика зазвичай втілюється в «конституціях, законодавчих актах і судових рішеннях» .

86. Державна служба. Проходження державної служби.

Державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо:1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів;2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів;3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг;4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства;5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням;6) управління персоналом державних органів;7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.Право проходження державної служби надається громадянам України незалежно від походження, соціального й майнового стану, расової та національної належності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань і місця проживання. Для її проходження вони мають одержати відповідну освіту і професійну підготовку та пройти в установленому порядку конкурсний відбір, або за іншою процедурою, передбаченою чинними законодавчими й нормативними актами. Головним компонентом державної служби як юридичного інституту є посада.Посада — це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень. Посадовими особами вважаються керівники й заступники керівників державних органів та їхнього апарату, інші державні службовці, на яких законами чи іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих і консультативно-дорадчих функцій. Посада визначає коло службових обов'язків, права й межі відповідальності державного службовця, вимоги щодо його професійної підготовки. Крім того, вона відображає зміст роботи, яку виконує службовець, встановлює його правовий статус. Система посад будується за ієрархічним принципом; у її основу покладено сім категорій посад службовців. Основними критеріями класифікації посад державних службовців є організаційно-правовий рівень органу, який приймає їх на роботу, обсяг і характер компетенції на конкретній посаді, роль і місце посади у структурі державного органу.

87. Форма правління в сучасній державі. Форми правління держави – це вид системи державного управління. Це поняття включає метод її утворення, терміни дії цієї системи, права, а також способи взаємодії елементів правління між собою і народом. Вона ж визначає силу впливу громадськості на формування урядового складу. Критерії форми правлінняПеред тим, як приступити до опису, важливо виділити критерії , за допомогою яких вони визначаються. Отже, основні форми правління представлені двома видами: монархією і республікою. Вони кардинально відрізняються один від одного:\\\\\\\1. Способом, за допомогою якого передається влада. Вона може бути дана в якості спадкування або за допомогою вибору населення.\\\\\\\\\2. Відповідальністю: в республіці президент несе високу відповідальність перед суспільством, а глава держави з монархією практично безвідповідальний перед ним.\\\\\\\\\\3. Спектром повноважень між владними органами: республіканська влада більш обмежена в своїх діях. Форми правління держави: монархія Це така форма управління, коли держава очолює одна людина – монарх. Ця людина отримує владні права у спадщину, і перед суспільством держави, яким він керує, не несе відповідальності, а юридично його неможливо позбавити влади.1. Абсолютна. Вона представлена необмеженою владою глави: він вищий орган, і в його руках абсолютна влада. У сучасному світі з таким правлінням існує Оман і Саудівська Аравія.2. Обмежена. У цьому випадку державою править не одна людина, а ще владні органи, які монарху не підпорядковані. Влада між ними розосереджена, а повноваження його обмежуються традиціями або конституцією. Залежно від цього, такий вид правління поділяється на дві категорії: станово-представницьку монархію і конституційну. У першому випадку влада обмежується за умовою причетності до стану, найчастіше вона проявляється у нарадчій формі. У конституційній формі влада монарха обмежується Конституцією і разом з цим у державі присутній парламент, склад якого формується народом.Форми правління держави: республіка При такому типі пристрою органи влади, а, зокрема, їх склад, формується народом. Представники влади обов’язково несуть відповідальність перед громадянами країни в рівній мірі. Дії президента здійснюються від імені народу, а органи влади сформовані таким чином, щоб бути незалежними один від одного.Ліміт дії обраних народом – особлива міра, в якій виражається відповідальність їх перед громадянами країни. Влада дається на певний строк, який може бути скорочений, якщо обранці не виконують свої обов’язки належним чином.Існує три види республік:1. Парламентська, при якій парламент відіграє основну роль і має більше влади, ніж президент. Саме він формує уряд і відправляє його у відставку, якщо це необхідно. У Греції, Ізраїлі та ФРН саме така форма республіки, де президенти не володіють істотними повноваженнями.2. Президентська. Відмінна риса цієї форми правління держави в тому, що основна влада зосереджена в руках президента, який формує уряд. В даний час вона існує в США і на Еквадорі.3. Змішана форма. У цьому випадку повноваження розділяються між парламентом і президентом.Таким чином, перераховані типи правління мають ряд переваг і недоліків. На даний момент монархія не так поширена, і, ймовірно, її складно представити сьогодні як прогресивний варіант. Народний уряд також не ідеал правління, оскільки наявність безлічі відповідальних осіб в результаті призводить до того, що не відповідальний ніхто, а рівномірний розподіл влади сприяє перетягування канатів і порожнім спорах. У цьому сенсі монархічна форма правління увазі велику конкретику. Можливо, існує ідеальна форма правління, про яку нам ще невідомо, а може бути, вона полягає в його відсутності. Так чи інакше, але республіка і монархія – дві крайності, між якими знаходиться народ, який повинен миритися з однією з них.