Бронзовий вік – (ііі – і тис. До н. Е. )

Бронза сплав міді та олова. Завершується перший суспільний поділ праці –відокремлення скотарства від землеробства. У цей час на території України сформувались три етнокультурні зони: Степ, Лісостеп та Полісся. У Лісостепу розвивається орне землеробство, у степу – скотарство. Скотарські племена степу (від Дону до Дунаю): ямна культура – в басейні Дніпра, Приазов’ї, Криму. Присутні особливості поховального обряду в ямах над якими насипали кургани (с. Михайлівка на Херсонщині). Знайдено залишки возів (колісний транспорт). Катакомбні племена у Степовому Подніпров’ї, були кочовиками. Зрубна культура – від звичаю ховати померлих у дерев'яних зрубах. Землероби й скотарі лісостепу: культура шнурової кераміки – тип орнаменту на глиняному посуді, тваринництво та землеробство. У лісостеповій зоні – племена чорноліської культури (Волинь, Правобережжя, Середнє Подніпров’я). Встановлюється патріархат. В період бронзи занепадає родовий лад. Відбувається майнова диференціація суспільства. Епоху бронзи змінює залізний вік (І тис. до н.е. - перші століття н.е.).

В даний період започатковано нову еру в історії людства – залізну. Відбуваються значні міграції населення, посилюються торгівельні зв’язки, становлення приватної власності, поступова майнова диференціація суспільства.

Кочові племена на території України.

Першим етнічним утворенням на території України були кіммерійці – IX-VII ст. до н.е. (селилися між Дністром і Доном).

Про кіммерійців пише Гомер в «Одіссеї». Кіммерійці були проіранськими племена, першим кочовим народом на українських землях, які походять від племен зрубної культури, які вперше використали залізо. Войовничі скотарські племена вели війни з Ассірією та Урарту. Основою господарства у кіммерійців було конярство. Власне державне утворення кіммерійці не створили.

У VII ст. до н.е. скіфи витіснили кіммерійців і утворили політичне об’єднання – Велика Скіфія (столиця – Кам’янка, на р. Дніпро біля м. Нікополь Запорізької обл.), що проіснувала до ІІІ ст. до н.е. Скіфи прийшли з Північного Ірану. Суспільні відносини у скіфів еволюціонували від патріархально-родових до рабовласницьких. У V ст. до н. е. у скіфів утверджується «варварська демократія». У V ст. до н. е. Скіфія стала об’єктом агресії перського царя Дарія. 514-513 р. до н.е. – розгром скіфами військ перського царя Дарія І. Скіфи були хорошими воїнами, винайшли складний далекобійний лук. Найвищої могутності Скіфське царство досягло у IV ст. до н.е. за царя Атея. Централізована держава, де було започатковано карбування монети. Атей загинув у боротьбі з македонським царем Філіппом II. В 331 р. до н.е. скіфи воювали з військами царя Олександра Македонського. В III ст. до н.е. – під ударами сарматів Скіфія розпалась.

Курган – земляний насип, могила

Монета царя Атея

Релігія: родоначальником вважали бога Пакову (Папая), покровителем домашнього вогнища - богиню Табіті, бога війни - Apec.

Скіфи створили самобутню культуру. Найважливішими пам’ятками скіфів є так звані кам’яні баби (зображення скіфських воїнів на кам’яних плитах).Найяскравішими проявами скіфської культури були кургани – Чортомлик (золотий головний убір скіфської цариці), Солоха (золотий гребінь), Гайманова Могила, Товста Могила (Дніпропетровщина, золота пектораль (ювелірна прикраса, нагрудна)). У скіфському мистецтві був присутній звіриний стиль

Пектораль ( Звіриний стиль) Солоха

Грецький історик Геродот писав про скіфів-кочовиків (причорноморсько-приазовські степи), царських скіфів (правитель цар, вищий орган влади – рада скіфів), скіфів-орачів (лісостеповазона);скіфів-землеробів.

ІІІ ст. до н. е. – ІІІ ст. н. е. – скіфи проживали у Криму (Мала Скіфія, столиця Неаполь скіфський на околиці сучасного Сімферополя). Мала Скіфія вела успішну боротьбу з грецькими містами-державами.

В ІІІ ст. до н.е. сформувався в поволзько-приуральських степах союз кочових іраномовних племен – сарматів (савромати), який витіснив скіфів на Кримський півострів. Прийшли в Причорномор’я з Поволжя та Приуралля. Назва сармати має іранське походження, що означає народ, «оперзаний мечем». Сармати – войовничий народ. До них належали племена: язиги, роксолани, сіраки, алани. Ці кочовики торгували з Персією та Індією. Сармати вели війни проти Понту, давньогрецьких міст-держав, Римської імперії. Відомі поховання – курган «Соколова могила». Витіснили і частково асимілювали сарматів готи (близько IV ст. н.е.). У сарматів збереглися пережитки матріархату. Жінки вирізнялися войовничим характером: їздили верхи, володіли зброєю.

Розселення Кіммерійців, скіфів, сарматів, таврів.

В II ст. н.е. – поява готських племен (германські племена, вестготи - на захід від Дністра, та остготи у нижній течії Дніпра) на території України. Прийшли із Скандинавії. В III-IV ст. н.е. – Готська держава. Життя і побут готів описав візантійський історик Йордан. Наймогутнішими королями Готської держави були Германаріх та Вінітарій. Готи вели війни з грецькими колоніями у Причорномор’ї, були розбиті Гунами у 376 р.

Гуни у III ст. н.е. гуни з межиріччя Волги й Уралу підійшли до північного Причорномор’я, згодом зруйнували грецькі міста. У IV ст. н.е. – гуни пройшли через українські землі на захід (воювали з готами, антами, здійснювали набіги на Західну Європу). Найвідомішим гунським царем був Атілла. У «Битві народів» на Каталаунських полях (451 р.) гуни зазнали поразки від римлян.