Контрольні запитання

1. Особливості годівлі бугаїв мясних порід у непарувальний, підготовчий і парувальний періоди. 2. Рекомендовані даванки грубих, соковитих і концентрованих кормів у розрахунку на 100 кг живої маси. 3. Годівля корів мясних порід у сухостійний період та у перші дні після отелення. 4. Годівля мясних корів у період лактації. 5. Годівля телят мясних порід до 6–8-місячного віку. 6. Особливості годівлі ремонтних телиць і племінних бугайців старше 8-місячного віку. 7. Годівля молодняку при вирощуванні на мясо.

9. Годівля овець

9.1. Господарські і біологічні особливості овець

Вівчарство за різноманітністю одержуваної продукції посідає провідне місце серед інших галузей тваринництва. Вівці забезпечують потребу народного господарства у вовні, смушках, овчинах, шкірі, а населення – у таких продуктах харчування, як мясо і молоко.

Основна продукція вівчарства – це вовна, на яку припадає 40–42% вартості усієї продукції овець. Вона є незамінною сировиною для виготовлення високоякісних тканин, які характеризуються низькою теплопровідністю, високою гігроскопічністю, малою здатністю до електризації. Серед інших ознак вовни – здатність до звалювання, що дає можливість виробляти з неї валянки, фетр, повсть. Із овчин шиють шуби, кожухи і т.п.

Види вовни розрізняються за наявністю елементарних волокон (однорідна і неоднорідна), співвідношенням та тониною останніх (тонка, напівтонка, напівгруба і груба).

Як мясні тварини вівці майже не поступаються перед великою рогатою худобою за виходом їстівних частин туші та оплатою корму. Молода баранина відзначається високими смаковими якостями і за вмістом білка, незамінних амінокислот, вітамінів і мінеральних речовин подібно до яловичини, а за калорійністю навіть переважає її. Характерною особливістю баранини є низький вміст холестерину (290 мг/кг) порівняно з яловичиною і свининою 750 мг/кг та 745–1260 мг/кг відповідно. Жирнохвості породи овець забезпечують високий вихід сала. Проте ні в одного виду сільськогосподарських тварин, крім овець, немає такої великої різниці між особливостями мяса дорослих тварин і молодняку. Мясо дорослих овець часто буває неприємного запаху (за наявності у складі гірсинової кислоти), який посилюється при повторному підігріванні страв. Жир має високу точку топлення (40–47ºС), що також негативно впливає на якість мясних страв у міру зниження їх температури під час споживання. Тому баранину їдять гарячою з додаванням значної кількості ароматичних та гострих спецій. У ягнятини та молодої баранини приємні запах і смак, температура топлення жиру становить 32–37ºС. Таке мясо є цінним продуктом харчування. Найвищою мясною продуктивністю відзначаються спеціалізовані скороспілі мясні вівці (лінкольни, ромні-марш, гемпшири та ін.).

Молочна продуктивність овець невисока. Цих тварин, спеціалізованих за молочною продуктивністю не існує. Відома тільки одна молочно-вовнова порода – фрисляндська (300–400 кг молока). Але вона малопоширена і в Україні не розводиться. Лактація у овець триває близько 4 міс і за цей період тонкорунні і цигайські вівці продукують 100–250 кг молока. Для виробництва товарного молока використовують тварин каракульської (60–80 кг) і цигайської (120–250 кг) порід. Овець тонкорунних порід здоюють кілька разів після відлучення ягнят. Овече молоко містить, %: жиру – 6–8, білка – 5–6, що майже у 2 рази більше, ніж у молоці корів, цукру – близько 4,5 та золи – 0,9. З нього виготовляють мякі (бринза) і тверді (рокфор) сири та кисломолочні продукти.

Вівці – жуйні тварини з вузькою мордою, рухливими тонкими губами та косо поставленими різцями, що дозволяє їм дуже низько скушувати траву і завдяки цьому знаходити корм на пасовищі після випасання великої рогатої худоби і коней та ефективно підбирати післяжнивні рештки. Вони рухливі й витривалі, мають міцні кінцівки і здатні долати великі відстані, пересуваючись пасовищем під час збору корму. Вівці поїдають у 1,5–2 рази більше рослин, ніж велика рогата худоба і коні. У них добре розвинені органи травлення. Загальна місткість травного каналу сягає 44 л, де на обєм шлунка припадає 30 л, тонкого – 9, товстого кишечнику – 5 л. Довжина тонких кишок становить 26, товстих – 5 м, всмоктувальна площа сягає 2,8 м², що у перерахунку на 1 кг живої маси значно більше порівняно з великою рогатою худобою.

За адаптаційними можливостями вівці переважають інших сільськогосподарських тварин. У них досить розвинутий вовновий покрив, у результаті чого тварини без ускладнень витримують як холод так і жару, досконала система терморегуляції (посилення функції потовиділення та збільшення частоти дихання за високої температури). За холодної погоди вони скупчуються, у жару – розміщуються довгими вузькими рядами. Овець розводять у різних кліматичних умовах – у холодних гірських районах та зонах пустель і напівпустель. Жирнохвості породи овець за необхідності здатні використовувати запаси жиру для забезпечення організму енергією та метаболічною водою. Серед факторів, які негативно впливають на організм тварин – сирість, затхле повітря та протяги, особливо за підвищеної температури.

Овець відносять до плодючих тварин. У нормальних умовах годівлі та утримання від 100 вівцематок одержують 150–160, а від романовських – 300–350 ягнят. Це скороспілі тварини. За інтенсивного вирощування на мясо молодняк у 6–8 міс досягає живої маси 35–45 кг.

Вівці чутливі до стресових факторів, реагують на зміну температури, особливо у перші дні після стрижки, легко простуджуються. Через тепловий стрес влітку можливе затримання прояву охоти у вівцематок, а пряма сонячна інсоляція негативно діє на спермопродукцію у баранів.

Вівці – стадні тварини і легко переносять групове утримання. Вони не хворіють на туберкульоз, проте дуже часто у них виявляють бруцельоз, коросту, віспу, копитний гнилець, гельмінтози.

Тривалість життя овець сягає 18 років, але строк господарського використання не перевищує 7–8. До цього часу вони втрачають зуби і подальше їх утримання економічно не вигідне.