ГОДІВЛЯ

Сільськогосподарських тварин

ГОДІВЛЯ

Сільськогосподарських тварин

За редакцією доктора сільськогосподарських наук,

академіка УААН І.І. Ібатулліна

Допущено Міністерством аграрної політики України як підручник для підготовки фахівців напряму 1305 “Ветеринарна медицина” у вищих навчальних закладах ііі-іv рівнів акредитації

Київ – 2006

УДК Гриф надано Міністерством аграрної політики України (лист від 21.07.06р.

№ 18-128-13/806)

ББК

Т

Рецензенти: доктор сільськогосподарських наук, академік УААН

Ю.І. Савченко Ю.І. (Інститут Полісся УААН)

доктор сільськогосподарських наук, професор

А.Т. Цвігун (Подільська державна аграрно-технічна академія)

Доктор сільськогосподарських наук, професор

В.І. Костенко (Вінницький державний аграрний університет)

Редактор г.Г. Руденко

1!!!!Годівля сільськогосподарських тварин: Підручник / І.І. Ібатуллін, Д.О. Мельничук, Г.О. Богданов та ін.; За ред. І.І. Ібатулліна. – Київ, 2006. – с.: іл.

Викладені питання історичного розвитку систем оцінки поживності кормів, хімічного складу, класифікації, характеристики та технології заготівлі кормів. Наведена характеристика кормових добавок та біологічно активних речовин. Детально розглянуті питання організації нормованої годівлі сільськогосподарських тварин окремих видів і вікових груп, потреби їх в енергії та поживних речовинах.

Підручник розрахований на фахівців зооветеринарних спеціалістів аграрних вищих навчальних закладів ІІІ–ІV рівнів акредитації, керівників та спеціалістів господарств, фермерів.

ББК

@ Ібатуллін І.І., Мельничук Д.О.

Богданов Г.О. та ін., 2006

ЗМІСТ

Передмова............................................................................................................	7
Вступ.....................................................................................................................	9
1. Основи живлення тварин і оцінка поживності кормів..........................	19
2. Оцінка корму за хімічним складом............................................................	20
2.1. Схема зоотехнічного аналізу кормів....................................................	20
2.1.1. Вода і суха речовина............................................................................	23
2.1.2. Мінеральні речовини (сира зола)........................................................	24
2.1.3. Сирий протеїн.......................................................................................	25
2.1.4. Сирий жир.............................................................................................	27
2.1.5. Сира клітковина....................................................................................	28
2.1.6. Безазотисті екстрактивні речовини.....................................................	29
2.1.7. Вітаміни та інші біологічно активні речовини..................................	30
3. Використання поживних речовин в організмі тварин...........................	31
3.1. Перетравлювання і абсорбція поживних речовин.............................	31
3.2. Баланс речовин і енергії..........................................................................	37
4. Оцінка поживності кормів..........................................................................	43
4.1. Енергетична поживність..........................................................................	43
4.2. Протеїнова поживність............................................................................	47
4.3. Вуглеводна поживність............................................................................	54
4.4. Жирова поживність..................................................................................	57
4.5. Мінеральна поживність............................................................................	61
4.6. Вітамінна поживність...............................................................................	80
4.7. Комплексна оцінка поживності кормів..................................................	101
5. Корми...............................................................................................................	103
5.1. Фактори, що впливають на склад і поживність кормів.........................	105
5.2. Зелені корми..............................................................................................	111
5.3. Грубі корми...............................................................................................	134
5.4. Силосовані корми.....................................................................................	148
5.5. Коренебульбоплоди і плоди баштанних культур..................................	157
5.6. Зернові корми............................................................................................	160
5.6.1. Зернові злакові корми..........................................................................	161
5.6.2. Зернові бобові корми............................................................................	164
5.7. Залишки технічних виробництв..............................................................	171
5.8. Залишки цукрового і крохмалевого виробництв.................................	175
5.9. Залишки бродильного виробництва........................................................	178
5.10. Корми тваринного походження.............................................................	181
5.11. Кормові добавки.....................................................................................	187
5.12. Комбікорми.............................................................................................	216
6. Нормована годівля сільськогосподарських тварин...............................	227
7. Годівля великої рогатої худоби...................................................................	239
7.1. Годівля тільних сухостійних корів і нетелів..........................................	242
7.2. Годівля лактуючих корів..........................................................................	248
7.3. Годівля племінних бугаїв.........................................................................	263
7.4. Годівля молодняку великої рогатої худоби...........................................	267
7.5. Вирощування і відгодівля молодняку великої рогатої худоби............	282
8. Годівля мясної худоби..................................................................................	292
9. Годівля овець..................................................................................................	301
9.1. Господарські і біологічні особливості овець.........................................	301
9.2. Вплив годівлі на вовнову продуктивність і плодючість овець............	302
9.3. Годівля вовнових валухів.........................................................................	304
9.4. Годівля баранів-плідників........................................................................	304
9.5. Годівля вівцематок...................................................................................	306
9.6. Годівля ягнят і ремонтного молодняку..................................................	312
9.7. Відгодівля овець.......................................................................................	316
9.8. Особливості годівлі овець у зимовий і літній періоди..........................	318
9.9. Годівля кіз.................................................................................................	319
9.10. Контроль повноцінності годівлі овець і кіз.........................................	324
10. Годівля свиней.............................................................................................	326
10.1. Біологічні і господарські особливості свиней.....................................	326
10.2. Годівля кнурів-плідників.......................................................................	328
10.3. Годівля свиноматок................................................................................	331
10.4. Годівля молодняку свиней.....................................................................	339
10.5. Відгодівля свиней...................................................................................	350
10.6. Контроль повноцінності годівлі свиней...............................................	355
11. Годівля коней...............................................................................................	358
11.1. Годівля жеребців-плідників і кобил......................................................	362
11.2. Годівля лошат і молодняку....................................................................	367
11.3. Годівля робочих коней...........................................................................	371
11.4. Відгодівля коней.....................................................................................	376
11.5. Контроль повноцінності годівлі коней.................................................	376
12. Годівля сільськогосподарської птиці......................................................	378
12.1. Потреба птиці в енергії і поживних речовинах...................................	379
12.2. Корми для птиці та підготовка їх до згодовування.............................	383
12.3. Годівля курей..........................................................................................	386
12.4. Годівля індиків........................................................................................	395
12.5. Годівля качок..........................................................................................	399
12.6. Годівля гусей...........................................................................................	402
13. Годівля кролів..............................................................................................	406
14. Годівля хутрових звірів..............................................................................	413
15. Годівля собак................................................................................................	421
16. Годівля ставових риб..................................................................................	433
17. Основи профілактичної і лікувальної годівлі сільськогосподарських тварин.......................................................................	438
Література...........................................................................................................	443

Присвячується світлій памяті

заслуженого діяча науки УРСР,

доктора сільськогосподарських

наук, професора П.Д. Пшеничного

Передмова

Головною передумовою для суспільного прогресу у вирішенні стратегічних питань соціально-економічного розвитку суспільства є підготовка кваліфікованих кадрів, здатних до освоєння та впровадження наукоємних і інформаційних технологій, на яких базується сучасне сільськогосподарське виробництво. В зв’язку з цим пріоритетом аграрної освіти є подальше вдосконалення навчального процесу та надання сучасному фахівцю фундаментальних знань, які відображають досягнутий рівень розвитку зоотехнічної науки, в поєднанні з вмінням ефективно використовувати їх на практиці.

Дана книга покликана дати читачу насичену інформацію про найважливіші досягнення і сучасний рівень знань в області живлення тварин та реалізацію цих досягнень в практичних аспектах нормованої годівлі. Книга містить актуальні матеріали з фізіології живлення, поживності кормів та спеціальних питань нормованої годівлі. В ній детально розглядається значення основних поживних речовин, мінеральних елементів та вітамінів як необхідних складових живлення тварин. З теоретичних міркувань ми вважаємо за доцільне детально зупинитись на викладенні матеріалу про фізіологічну роль мінеральних речовин і вітамінів, щоб глибше пояснити читачеві біохімічні взаємозв’язки між поживними речовинами і їх роль в забезпеченні реалізації генетичного потенціалу продуктивності і збереження здоров’я тварин.

Для розділів прийнято перелік тем, який повинен повністю передати основоутворюючі знання для розуміння всієї дисципліни. Зокрема, детально висвітлюються питання перетравлювання та абсорбції поживних речовин, що дозволяє розкрити сутність процесів ефективного використання кормів і біологічні основи отримання високої продуктивності тварин. Особлива увага приділена реалізації наукових положень по енергетичному і протеїновому живленню тварин, що знайшло відображення у детальному описі сучасних систем оцінки поживності кормів.

Значний обсяг у розділі “Корми” займає матеріал про хімічний склад та поживність кормів рослинного і тваринного походження. При цьому взято до уваги численні фактори, які впливають на ці показники. Враховуючи, що сучасне кормовиробництво поєднує інтенсивне рослинництво з промисловими методами виробництва кормів, в підручнику висвітлено нові прогресивні технології заготівлі кормів, які довели свою високу практичну ефективність. Наступні розділи інформують про кормові добавки і доповнюючі речовини, комбікорми, консервування та зберігання кормових засобів, а також способи підготовки кормів до згодовування з точки зору підвищення їх якості. Викладений матеріал може успішно використовуватись спеціалістами ветеринарної медицини при прогнозуванні впливу кормів на якість продукції тваринництва з точки зору її біобезпеки для людини.

У розділі “Нормована годівля сільськогосподарських тварин”, який охоплює такі види як велика рогата худоба, вівці, коні, свині, птиця, кролі, хутрові звірі, собаки і ставові риби, після коротких викладень фізіологічних основ живлення йде датальний рогляд потреби у енергій і поживних речовинах відносно продуктивності тварин, включаючи приклади для її визначення. При цьому автори намагались повною мірою розкрити принципи раціональної годівлі, які покладено в основу сучасних технологій виробництва продукції тваринництва. Вони дозволяють спеціалістам ветеринарної медицини повною мірою використовувати набуті знання у вирішенні питань контролю повноцінності годівлі, профілактики і лікування захворювань тварин.

В кінцевому рахунку, сприйняття всіх розділів підручника повинно сприяти вирішенню стратегічного завдання підготовки фахівців ветеринарної медицини  вихід вітчизняного сільськогосподарського виробництва на світовий рівень та розширення участі навчальних закладів, вчених і студентів у проектах міжнародних організацій і співтовариств для вирішення проблем забезпечення екологічного виробництва біологічно безпечних продуктів тваринництва.

Автори сподіваються, що досвід вітчизняних і зарубіжних вчених, викладений у цій книзі, буде корисним не тільки для студентів ветеринарної медицини, але також і для співробітників лабораторій аналізу кормів та спеціалістів в галузі тваринництва.

академік УААН,

доктор сільськогосподарських наук,

професор І.І. Ібатуллін

Вступ

Годівля тварин – це організація виробничого процесу, направлена на забезпечення життєвих потреб тварин у поживних, мінеральних і біологічно активних речовинах для одержання запланованого виробництва продукції високої якості.

Продукція тваринництва: молоко, мясо, яйця, вовна, механічна робота являють собою видозмінені в організмі поживні речовини кормів. Від рівня годівлі, вмісту в кормах поживних речовин, співвідношення між окремими елементами живлення залежать продуктивність і здоровя тварин.

Успішне розвязання завдань збільшення виробництва продукції тваринництва на основі значного підвищення продуктивності худоби і птиці вимагає впровадження у кожному господарстві заходів, спрямованих на забезпечення інтенсифікації тваринництва. За інтенсивного ведення тваринництва необхідно якнайповніше забезпечити тварин поживними і біологічно активними речовинами у необхідних кількостях та співвідношеннях.

Вимоги тваринництва до кормовиробництва і кормоприготування для організації повноцінної годівлі тварин полягають, насамперед, у стабільності кормової бази та забезпеченні тварин високоякісними кормами. Необхідно провести ряд заходів, спрямованих на підвищення врожайності кормових культур та поліпшення якості кормів на основі прискореного переходу на сучасні технології вирощування, заготівлі та використання їх у годівлі тварин.

Традиційний раціон сільськогосподарських тварин включає різноманітні корми, які відрізняються за поживністю та фізико-механічними властивостями. Роздільне згодовування не дозволяє механізувати процеси роздавання кормів та ефективне їх використання. Інтенсивні методи виробництва продуктів тваринництва потребують удосконалення технологій заготівлі та використання кормів. Запроваджувати прогресивні технології у тваринництві дозволяють такі перспективні види кормів, як сіно, сінаж, силос, виготовлені за оптимальних фаз розвитку рослин, та приготовлені на їх основі повнораціонні кормові суміші, збагачені кормовими добавками, а також виробництво якісних комбікормів.

Впровадження прогресивних методів виробництва, зберігання і використання кормів є одним з основних резервів збільшення виробнитцва продукції тваринництва. У звязку з цим технологія виробництва кормів як складова вчення про годівлю тварин, а також розробка досконалої організації і техніки годівлі тварин набувають широкого значення.

При цьому корми, як і кожна складова системи годівлі сільськогосподарських тварин, повинні розглядатися як важливий економічний фактор виробництва продукції тваринництва, оскільки у структурі собівартості продукції частка кормів при виробництві молока становить не менше 50–55%, яловичини – 65–70, свинини, яєць і мяса птиці – 70–80%.

З урахуванням технологій виробництва продуктів тваринництва, що склалися на даний час, необхідно постійно удосконалювати норми годівлі сільськогосподарських тварин, визначити нові підходи до оцінки поживності кормів і балансування поживних речовин у раціонах. Теперішні знання з обміну речовин в організмі тварин та з вивчення складу і властивостей кормів значно розширилися і поглибилися порівняно з тим періодом, на основі якого формувалися принципові положення оцінки їх поживності і норм годівлі.

Останнім часом значно розширено норми норми годівлі тварин за кількістю показників нормування, що дає можливість найбільш повно задовольняти їх потребу в необхідних елементах живлення. Запроваджується нова система оцінки поживності кормів і раціонів за обмінною енергією, яка значно повніше розкриває доступність енергії для організму тварин.

Потреба останніх у поживних речовинах визначається рядом чинників: фізіологічним станом організму, рівнем продуктивності, видом кормів, технологією їх заготівлі й підготовки до згодовування, співвідношенням поживних речовин у раціоні, їх доступністю для засвоєння та використання. Повноцінна годівля впливає на розвиток, стан здоровя сільськогосподарських тварин і одержання від них високоякісної продукції за мінімальних затрат праці. Отже, годівля – це найважливіший фактор, який забезпечує продуктивність, оплату корму та економічну ефективність тваринництва і являє собою організоване, контрольоване й регульоване людиною живлення тварин.

Наука про годівлю вивчає: хімічний склад, поживність і властивості кормів; потреби тварин у поживних речовинах залежно від їхнього виду, фізіологічного стану, рівня та характеру продуктивності; техніку годівлі.

Таким чином, годівля сільськогосподарських тварин є однією з найважливіших складових зоотехнічної науки, яка розробляє теоретичні основи, методи й технологічні прийоми забезпечення раціонального живлення, що сприяє нормальному росту і розвитку, досягнення генетично зумовленого рівня продуктивності тварин та необхідної якості продукції, добре здоровя й високу відтворну здатність за економного витрачання кормів. Значною мірою вона забезпечує успіх роботи з удосконалення існуючих та виведення нових порід і кросів тварин.

Годівля сільськогосподарських тварин як наука й практика безпосередньо повязана з матеріальним виробництвом, тому в широкому значенні основним завданням її слід вважати розробку шляхів і методів підвищення ефективності суспільного виробництва. Своє конкретне втілення вона знаходить у розробці науково обгрунтованих норм і систем годівлі тварин, технології заготівлі та підготовки кормів до згодовування з використанням балансуючих добавок і біологічно активних речовин, що забезпечує максимальний вихід високоякісної продукції з одиниці земельної площі.

Матеріал дисципліни тісно повязаний з фізіологією і біохімією тварин, а також ботанікою, кормовиробництвом, мікробіологією, технологією виробництва продукції тваринництва, клінічною діагностикою, терапією та ветеринарно-санітарною експертизою.

Коротка історія розвитку про годівлю сільськогосподарських тварин.

Знання і практичний досвід годівлі домашніх тварин нагромаджуються з глибокої давнини. Проте тільки протягом останніх 200 років питання живлення тварин не тільки систематично і послідовно вивчаються, а й вирішуються шляхом організації їх нормованої годівлі. Слід зазначити, що поштовхом до цього послужив розвиток таких наук, як фізіологія, біохімія, агрономія та економіка сільськогосподарського виробництва.

Народи давнього світу, приручивши диких тварин, набували практичного досвіду з годівлі останніх, хоча і не мали на той час знань про процеси перетворення речовин кормів їх в організмі.

Прискорений розвиток тваринництва припадає на початок ХІХ століття, що викликало необхідність заготовляти корми про запас. Тому від природного лучного людина змушена була перейти до польового кормовиробництва. Це сприяло застосуванню в практиці тваринництва нових видів кормових культур: люцерни, конюшини, кормових буряків, картоплі, моркви, капусти, а також зерна злакових і бобових культур. Водночас постало питання оцінки поживності кормів і норм годівлі тварин на наукову основу.

Наука про годівлю сільськогосподарських тварин у своєму розвитку охоплює кілька періодів.

Перший період (1809–1842 рр.) характеризувався оцінкою поживності кормів і нормування годівлі тварин у сінних еквівалентах і повязаний з іменем німецького вченого агронома і грунтознавця Альбрехта Даніеля Теєра (1772–1828). Він зробив спробу прирівняти корми за поживністю до лучного сіна. Вперше на основі експериментів, хоча й недосконалих, було запропоновано звязок між окремими кормами і сіном, поживність якого приймалася за 100%.

Теєр склав кормові таблиці поживності кормів відносно сіна, у яких 100 фунтів сіна прирівнювалися до 400 фунтів трави, 300 житньої чи 200 вівсяної соломи, 200 картоплі, 35 фунтів макухи ріпакової і т.д. Але цим допускалася фундаментальна помилка, оскільки поживність самого сіна досить мінлива і залежить від багатьох факторів. Невдовзі зясувалося, що між окремими кормами існує невідповідність і щоб її пояснити співробітник Теєра Г. Ейнгоф поклав початок якісному аналізу кормів, екстрагуючи їх у воді, спирті, слабих розчинах кислот і лугів. Вважалося, що тварини використовують лише ті складові частини сіна або інших кормів, які розчиняються. Нерозчинна частина виділяється з організму. За пропозицією Ейнгофа, поживність двох кормів вважалась однаковою, якщо вони містили однакову кількість розчинних речовин.

У 1819 р. публікується аналіз кормів за вмістом розчинних речовин. Але виявляється, що використання кормів на цій основі не забезпечує бажаного результату і французський дослідник Боусингаульт доходить висновку, з якого причиною різних результатів при згодовуванні суміші кормів є неоднаковий вміст у них білка. У звязку з цим у кінці першого періоду розвитку науки про годівлю було прийнято вважати два корми рівноцінними, якщо вони містять однакову кількість білка. Цим була започаткувалася специфічна роль білка у годівлі тварин.

Другий період розвитку науки про годівлю тварин характеризувався оцінкою поживності кормів за хімічним складом і повязаний з іменем німецького вченого Юстуса Лібіха (1803–1873). У 1842 р. він опублікував книгу “Органічна хімія”, у якій піддав фундаментальній критиці теорію сінних еквівалентів і намітив, на той час теоретичну основу подальшого розвитку вчення про годівлю тварин. Його заслуга полягала в подальшій розробці хімічного аналізу кормів та встановленні в організмі ролі окремих груп речовин. Це теплоутворюючі (респіраційні), а саме: жир, крохмаль, цукор; азотовмісткі (пластичні), з яких утворюється мясо і кров, та мінеральні, які утворюють кістки.

Ю. Лібіх сприяв створенню в Німеччині першої сільськогосподарської дослідної станції, яку було організовано в 1852 р. у Гале, в 1858 р. – перенесено у Веенде, а в 1874 р. – у Готтінген.

У Веенде В. Геннеберг і Ф. Штоман розробили схему та хіміко-аналітичні методи аналізу кормів, які з невеликими змінами застосовуються і донині. Тут були опрацьовані схеми проведення дослідів з перетравності кормів, у результаті яких показано, що перетравність поживних речовин у різних кормах неоднакова і поживна цінність кожного залежить від вмісту в ньому перетравних речовин. З цього часу в годівлі тварин стали керуватись не хімічним складом, а вмістом у кормах перетравних поживних речовин.

Аналогічні дослідження у 1864 р. провів Емільф Вольф (1818-1896). Він у 1874 р. запропонував оцінювати поживність кормів за сумою перетравних поживних речовин (СППР) і на цій основі розробив норми годівлі корів. Хоча запропоновані ним норми були досконалішими за норми Грувена (1858 р), але не враховували рівня продуктивності тварин. З 1864 р. Е. Вольф публікував щорічно у Сільськогосподарському календарі потребу тварин у перетравних поживних речовинах, до якої час від часу вносились поправки, одержані у проведених дослідах.

Починаючи з другої половини ХІХ ст., значна частина досліджень спрямовується на визначення ролі окремих поживних речовин та енергетичного балансу в організмі. Ще Ю. Лібіх вважав, якщо вуглеводи і жири мають однакове співвідношення вуглецю до водню і різняться лише за вмістом кисню, то вуглеводи можуть перетворюватись у жир простою втратою кисню. Але проти цієї гіпотези виступили французькі дослідники (Боусингаульт, Буссенго, Дюма), які вважали, що жир тіла утворюється лише із жиру кормів.

На думку К. Фойта (1869 р.), джерелом утворення жиру в організмі є білки. Але точних експериментальних робіт, виконаних без методичних помилок, до 1866–1870 рр. не існувало.

У 1866 р. російський дослідник Радеєвський, у 1866–1870 рр. Субботін і в 1882 р. Лебедєв у дослідах на собаках експериментально довели утворення жиру тіла із жиру корму.

М.П. Чирвінський у 1880–1881 рр. у дослідах на поросятах вперше показав перетворення вуглеводів корму у жир тіла, а Є.А. Богданов у 1903–1905 рр. – утворення жиру з білків корму.

У середині ХІХ ст. зявилися респіраційні апарати і розпочались дослідження з вивчення обміну речовин. Перший апарат Реньо і Рейзе був невеликий за розмірами і вміщував лише кота. Надалі їх конструкції удосконалювалися і було проведено ряд досліджень з вивчення основного обміну та балансу речовин і енергії (Пашутін, 1866 р.).

У 1883–1884 рр. М. Рубнер сформував положення про витрати поживних речовин в організмі залежно від величини поверхні тіла тварин і про специфічно-динамічну дію корму. Він переніс закон збереження речовин і енергії з неорганічної природи на організм тварини і показав, що вся енергія корму за підтримуючої годівлі дорослої тварини перетворюється у тепло. У звязку з цим зявилася можливість виражати поживність кормів за вмістом у них енергії.

Н. Цунц і Геппер у 1885 р. створили переносний апарат для вивчення легеневого газообміну у тварин, який набув значного поширення у практиці.

У лабораторії Г. Кюна було сконструювано респіраційний апарат відкритої системи для великих тварин, в якому він, а потім О. Кельнер провели досліди на волах з метою встановлення ролі поживних речовин в орагнізмі.

У 1887 р. Г. Кюн обгрунтував положення про підтримуючий і продуктивний корм. Починаючи з 1897 р., Е. Леман кардинально переробив норми годівлі Е. Вольфа і ввів до них поправки згідно з рекомендаціями Кюна на підтримання життєдіяльності організму і продуктивність. Рекомендації з годівлі молочних корів були удосконалені Т. Геккером залежно від вмісту жиру в молоці.

Третій період розвитку наукових досліджень з оцінки поживності кормів і визначення норм годівлі тварин повязаний з іменем Оскара Кельнера.

У

Оскар Кельнер

своїх дослідах О. Кельнер виходив із гіпотези, що білки, жири і вуглеводи мають власну специфічну енергетичну цінність, але однакову однойменних речовин, незалежно від їх походження. Виходячи з цього, у диференційованих респіраційних дослідах за балансом азоту і вуглецю визначив продуктивну дію білків (пшенична клейковина), жирів (емульсія земляного горіха), клітковини (спеціально оброблена пшенична солома) і безазотистих екстрактивних речовин (крохмаль) за здатністю їх до жироутворення в організмі волів під час відгодівлі. Слід зазначити, що у проведених дослідженнях О. Кельнер виходив з уявлення, яке панувало на той час, що корм несе у собі два види енергії – статичну і динамічну. Статична енергія перетворюється в організмі лише в тепло, а динамічна – у продукцію. Якщо в організмі для утворення тепла не вистачає статистичної енергії, то частина динамічної енергії також може використовуватися для його продукування. Це положення він підтверджував у своїх дослідах. Так, додаючи до певного раціону 1 кг пшеничних висівок, було встановлено, що тільки 51% їх енергії переходить у продукцію. Доповнюючи цей раціон ще 1 кг висівок, у продукцію переходило знову лише близько 50% енергії.

Визначивши порівняльну ступінь перетворення білків, жирів і вуглеводів у жир тіла, О. Кельнер продуктивну дію корму виразив не абсолютним показником, а відносним, взявши за основу порівняння продуктивної дії кормів крохмаль. Він вважав, що здатність до відкладання білка і жиру не однакова не тільки у різних тварин, а й у однієї і тієї ж тварини та залежить від вгодованості, характеру живлення тощо. Так, 1 частина білка прирівнювалась до 0,94 частин крохмалю, жиру – до 1,91; 2,12 і 2,41 відповідно грубих кормів, зернових і насіння олійних і вуглеводів – до 1,0.

З інших систем цього періоду слід згадати Скандінавську систему, розроблену Фьордом у Данії і Генсоном у Швеції. В основу розробки Фьорда було покладено у науково-господарських дослідах на дійних коровах заміну ячменю на інший корм. Гансон розробив систему оцінки поживності кормів за принципом крохмального еквівалента, але визначив для молочних корів продуктивну дію білка не 0,94 одиниць крохмалю, а 1,43. В 1915 р. на конгресі в Копенгагені було вирішено встановити єдину скандінавську кормову одиницю, прирівнявши її до 1 кг ячменю або 1,1 кг сухої речовини кормових буряків.

Г. Армсбі у Пенсильванському інституті живлення (США) запропонував оцінювати поживність корму за чистою енергією. За одиницю оцінки було прийнято 1000 ккал, що назвали термом. Армсбі проводив диференційовані досліди подібно Кельнеру, але в респіраційному біокалориметрі. На основі своїх дослідів він допускав, що фізіологічно корисна (обмінна) енергія для окремих груп кормів величина постійна і складає на 1 кг перетравленої органічної речовини: для грубих кормів 3500 ккал (3,5 терма), концентрованих – 3900–4400 (3,9–4,4 терма), а втрати тепла з розрахунку на 1 кг сухої речовини для грубих кормів – близько 1000 ккал, для концентрованих – 1200 ккал. Система Армсбі не набула поширення, оскільки виявилася складнішою, ніж система Кельнера.

У Радянському Союзі в 1922–1923 рр. комісією Наркомзему РСФСР під головуванням проф. Є.А. Богданова розпочалися розробки вітчизняної системи оцінки поживності кормів у вівсяних кормових одиницях. В основу оцінки була покладена продуктивна дія перетравлених поживних речовин за О. Кельнером, але для розрахунків використані вітчизняні дані хімічного складу і перетравності кормів. Затверджена Комітетом стандартів 24 грудня 1933 р. (ОСТ-3366).

Таким чином, наведені системи оцінки поживності кормів цього періоду будувалися на однаковій принциповій основі і виходили із незмінності продуктивної дії перетравлених поживних речовин корму незалежно від інших факторів. Тому між ними легко встановити співвідношення: 1 терм=1000 ккал, 1 крохмальний еквівалент=2365, 1 скандінавська кормова одиниця=1650 при відгодівлі і 2100–при виробництві молока та 1 вівсяна кормова одиниця–1414 ккал.

Пізніше численні дослідження з годівлі сільськогосподарських тварин різних видів показали недовершеність оцінки поживності кормів за сумою перетравлених поживних речовин, у крохмальних еквівалентах та інших одиницях. Ці одиниці не враховують того, що поживність корму змінюється залежно від виду тварин, характеру продуктивності, складу раціону тощо. Поправки і доповнення, які вносилися з метою усунення цих недоліків, суттєвого прогресу не забезпечували. Це спонукало до значно глибшого вивчення обміну енергії та речовин в організмі тварин.

Останніми роками у звязку з інтенсифікацією тваринництва та намаганням організувати як можна раціональніше живлення тварин були зроблені спроби удосконалення способів оцінки поживності кормів і нормування годівлі тварин. Найзначніші розробки з цього питання здійснені у другій половині минулого століття.

До числа розроблених систем оцінки поживності кормів відносяться:

за чистою енергією жироутворення (ЧЕЖ), інститут ім. О. Кельнера, Німечинна (Нерінг і Штоман);

за чистою енергією основного обміну для молодняку великої рогатої худоби, Каліфорнійська система (Лофгрін, Гаррет), за чистою енергією молока, белтсвиллська система (Мо, Флет, Тайлер), США;

за обмінною енергією (Блекстер, Великобританія; Дмитроченко та ін., СРСР).

У казані системи щодо визначення потреби тварин на підтримку життя поділяються на дві школи: Каліфорнійська і Британська допускають вираження потреби на підтримку життя у чистій енергії, еквівалентній голодному обміну; белтсвиллська і ростоцька – потребу на підтримку життєдіяльності виражають у чистій енергії продукції.

І

М.П. Чирвінський

з вітчизняних учених розвитку наукових основ годівлі тварин багато сил і енергії віддав колишній професор Петровської сільськогосподарської академії, а потім Київського політехнічного інституту Микола Петрович Чирвінський (1848-1920), який на основі досягнень фізіології і біохімії збагатив науку вченням про залежність інтенсивності росту і розвитку тварин від умов годівлі, а також одним із перших у дослідах на свинях довів про можливість синтезу в організмі жиру з вуглеводів.

Р озвитку вчення про годівлю сільськогосподарських тварин активно сприяв видатний російський вчений Єлій Анатолійович Богданов (1872-1931), який експериментально встановив можливість утворення жиру в організмі тварин із білка; обґрунтував необхідність враховувати поряд із загальною поживністю кормів також білкову, вітамінну і мінеральну; розвинув вчення про нормовану годівлю з урахуванням фізіологічного стану тварин, розробив важливі положення про годівлю племінних тварин.