ХМЕЛЬНИЦЬКА ОБЛАСНА РАДА

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ УПРАВЛІННЯ ТА ПРАВА

Кафедра цивільного права та процесу

Навчальна дисципліна

Цивільне право України

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

Зобов'язання з публічного обіцяння винагороди (оголошення конкурсу)

Виконав:

Ручка Юрій Ігорович,

студент 3 курсу, 3 групи

юридичного факультету

Перевірила:

Чорна Жанна Леонтіївна

Кандидат юридичних наук, доцент кафедри

Оцінка:

_____________

_____________ Ж.Л. Чорна

(підпис)

Хмельницький

2017

ЗМІСТ

Y

ЗМІСТ 2

ВСТУП 3

Розділ 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ЗОБОВ’ЯЗАННЯ У ЗВ’ЯЗКУ З ПУБЛІЧНОЮ ОБІЦЯНКОЮ ВИНАГОРОДИ 6

1.1. Поняття публічної обіцянки винагороди 6

1.2. Підстави виникнення зобов’язання у зв’язку з публічною обіцянкою  винагороди 9

Розділ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ЗОБОВ’ЯЗАННЯ У ЗВ’ЯЗКУ З ПУБЛІЧНОЮ  ОБІЦЯНКОЮ ВИНАГОРОДИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ КОНКУРСУ 12

2.1. Ознаки, умови та види конкурсів 12

2.2. Зміна умов конкурсу та відмова від проведення конкурсу 15

2.3.  Виконання та припинення зобов’язання у зв’язку з публічною обіцянкою винагороди за результатами конкурсу 18

ВИСНОВКИ 21

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 25

ВСТУП

Цивільне право на протязі всього розвитку людства відігравало і буде відігравати надзвичайно важливу роль у захисті інтересів громадян і суспільства. Недарма Цивільний кодекс називають другою конституцією держави.

На етапі побудови і утвердження суверенної демократичної України, з соціально-орієнтованою ринковою економікою, набуває особливого значення проблема реалізації закладених в Конституції України принципів регулювання майнових відносин, захисту прав власників, честі і гідності людини.

Зобов'язальне право традиційно вважається кровоносною системою всього цивільного права Недарма зобов'язанням присвячено п'яту книгу Цивільного кодексу України, що займає його більшу частину. Після 1 січня 2004 року регулювання зобов'язань висвітлено також і в окремому розділі IV Господарського кодексу України. Пропоную сьогодні зупинитися на них докладніше.

Найбільш розповсюдженим різновидом зобов’язань є договір, який є основою виникнення зобов’язань у цивільному праві. Нарівні з договорами найбільш розповсюдженими підставами виникнення зобов'язань можуть виступати зобов'язання з односторонніх дій (не договірних зобов’язань), до яких, зокрема, належать зобов'язання, що виникають із публічної обіцянки винагороди без оголошення конкурсу, та зобов'язання, що виникають із публічної обіцянки винагороди за результатами конкурсу, вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення, запобігання загрози життю, здоров'ю, майну фізичної або юридичної особи, рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи. Вказані вище інститути є новими для цивільного права, ще не повністю висвітлені в юридичній літературі. І тому розкриття даної теми є дуже актуальним на даному етапі.

Особливістю нового цивільного законодавства, що регулює публічну обіцянку винагороди, у порівнянні з старим, є те, що воно не ототожнює публічну обіцянку винагороди й оголошення конкурсу, а передбачає, як правило, публічну обіцянку винагороди без оголошення конкурсу, так і спеціальні правила про публічну обіцянку винагороди через конкурс. Тим самим зобов'язання з публічної обіцянки винагороди через конкурс розглядаються як різновид зобов'язань з публічної обіцянки винагороди.

В останні роки в науковій юридичній літературі України теоретичні питання виникнення зобов’язань в результаті публічної обіцянки винагороди в цивільному праві не були предметом комплексного, цілісного вивчення. Проте розроблення доктринального поняття публічної обіцянки винагороди в цивільному праві та способів здійснення даного зобов’язання, а також використання теоретичних здобутків у процесі правотворення є надзвичайно важливими, оскільки від того, наскільки чітко окреслено межі виникнення вищеназваних зобов’язань залежать якість та адекватність цивільно-правової діяльності, ефективність застосування норм права юрисдикційними органами.

Метою даного дослідження є визначення меж та порядку виникнення зобов’язань в результаті публічної обіцянки винагороди як за результатами конкурсу, так і без оголошення конкурсу, а також провести порівняльний аналіз цивільного законодавства до 01.01.2004 року і після вказаної дати, тобто нового цивільного законодавства України.

В результаті дослідження ми визначились з предметом даної курсової роботи.

Отже, предметом даної роботи є зобов’язання, які виникають в результаті публічної обіцянки винагороди за результатами конкурсу.

Об’єктом дослідження є законодавство України, що регулює цивільно-правові відносини учасників зобов’язань, які виникають в результаті публічної обіцянки винагороди за результатами конкурсу і без оголошення конкурсу.

Основними завданнями, які повинні бути вирішені в результаті написання курсової роботи є:

- розглянути поняття публічної обіцянки винагороди;

- визначити підстави виникнення зобов’язання у зв’язку з публічною обіцянкою  винагороди;

- дослідити ознаки, умови та види конкурсів;

- проаналізувати зміни умов конкурсу та відмови від проведення конкурсу;

- розглянути виконання та припинення зобов’язання у зв’язку з публічною обіцянкою винагороди за результатами конкурсу.

У даній роботі аналізуються зобов’язальне законодавство, цивільне право як галузь у системі сучасного права. Особлива увага приділяється чіткому визначенню публічному обіцянню винагороди, як нової категорії позадоговірних зобов’язань. Також дається характеристика конкурсу, як складової даної категорії, визначено права учасників конкурсу та його організаторів.

Структура роботи визначена з урахуванням мети і завдань дослідження. Робота містить вступ, два розділи, 5 підрозділів, висновки, список використаних джерел. Обсяг курсової роботи – 25 сторінок, список використаних джерел – 13 найменувань.

Розділ 1. Загальні положення про зобов’язання у зв’язку з публічною обіцянкою винагороди

1.1. Поняття публічної обіцянки винагороди

Інститут публічної обіцянки винагороди регулює два різновиди зобов'язань: зобов'язання, які виникають із публічної обіцянки винагороди без оголошення конкурсу і публічної обіцянки нагоро­ди за результатами конкурсу. Специфіка порядку виникнення, ви­конання та припинення указаних зобов'язань, а також особливості предмета дозволяє розрізняти їх як два окремих різновиди інсти­туту публічної обіцянки винагороди.

У чинному законодавстві не дається визначення терміна «пуб­лічна обіцянка винагороди» чи поняття «зобов'язання у зв'язку з публічною обіцянкою винагороди». Стаття 1144 ЦК України ви­значає: «Особа має право публічно пообіцяти винагороду (нагоро­ду) за передання їй відповідного результату (передання інформа­ції, знайдення речі, знайдення фізичної особи тощо)».

Однак оголошення особою про зацікавленість у здійсненні ви­значених дій і обіцянка нагороди є тільки передумовою виникнен­ня правовідносин. Лише після того як інша особа здійснить перед­бачені в оголошенні дії, у неї виникає право вимоги з приводу виплати винагороди стосовно особи, яка оголосила про обіцянку винагороди.

Тому треба чітко розрізняти, у якому сенсі вживається термін «публічна обіцянка винагороди»: як юридичний факт, як зобо­в'язальне правовідношення чи як інститут цивільного права.

Публічна обіцянка винагороди як юридичний факт — це, влас­не, сама пропозиція здійснити ту чи іншу дію за винагороду. У лі­тературі існує дві основні точки зору на юридичну природу публіч­ної обіцянки винагороди як юридичного факту, а саме: публічна обіцянка винагороди як пропозиція до вступу у договірні відноси­ни та як односторонній правочин.

У рамках першого погляду можна розглядати публічну обіцян­ку винагороди як пропозицію укласти договір, але тільки зверне­ну не до визначеної окремої особи чи до кількох визначених осіб, а як звернену до невизначеного кола осіб, — так звану публічну оферту. У цьому випадку одна сторона публічно обіцяє щось будь-кому, хто зі свого боку зробить щось (наприклад, доставить загублену річ), із дотриманням умов, вказаних у пропозиції вступити в договір. Інша сторона в договорі з'являється з моменту здійснення дії, за яку обіцяна винагорода, причому факт здійснення необхід­ної дії означає прийняття пропозиції. Якщо дії особи, яка знайшла річ чи надіслала роботи на конкурс, відповідають вимогам про ак­цепт, то договір вважається укладеним [3].

Однак договірна конструкція має ряд істотних недоліків та змен­шує практичне значення зобов'язання у зв'язку з публічною обіцян­кою винагороди. Очевидним мінусом публічної оферти є те, що її у будь-який момент може бути знято до надходження нового акцепту. Отже, сторона, що оголосила конкурс чи обіцяла винагороду без ого­лошення конкурсу, не будучи юридично пов'язаною до прийняття її пропозиції, практично завжди могла б скасувати конкурс чи обіцян­ку винагороди до моменту передання відповідного результату.

Якщо розглядати публічну обіцянку винагороди і відгук на неї як договір, тоді відповідні правовідносини виникали б тільки між учас­никами цього договору. Якщо особа, що виконала дію, зазначену в публічній обіцянці, не мала на увазі прийняття пропозиції і взагалі не знала про публічну обіцянку, не може претендувати на сплату обі­цяної винагороди. Договору немає, якщо прийняття пропозиції не мало місця, а було лише здійснення дії, що випадково привело до ре­зультату, якого домагалася особа, що публічно обіцяла винагороду.

Крім того, згода на участь у конкурсі не тягне за собою обов'я­зок виплати винагороди, вона виплачується чи видається тільки за найкращий результат, і взагалі згода на участь у конкурсі чи згода виконати завдання публічної обіцянки винагороди без оголо­шення конкурсу не тягне за собою ніяких обов'язків у особи, яка таку згоду дала [4].

Зі сказаного можна зробити такі висновки:

1) обіцянка винагороди не може вважатися офертою, тому що є умовною і адресованою не конкретній особі, а зверненою до невизначеного кола осіб (якщо не брати до уваги можливість визнання публічної обіцянки винагороди публічною офертою, про що йшлося вище);

2) обов'язок виплати винагороди виникає не з угоди з особою, що досягнула зазначеного в обіцянці результату, а самого факту обіцянки винагороди при досягненні цього результату;

3) при скасуванні конкурсу чи обіцянки винагороди особи, які приступили до виконання завдання, мають право на відшкодування витрат;

4) для особи, яка обіцяє нагороду, важливий не вступ кого-небудь у зобов'язання здійснити відповідну дію, а сам факт здійснення дії.

Досягнення та передання відповідного результату не є акцеп­том, тому що, по-перше, цей результат може бути досягнутий невизначеною кількістю осіб; по-друге, при одночасному його досяг­ненні кількома особами кожен із них може розраховувати на відповідну частину винагороди; по-третє, особа може набути прав, що випливають із публічної обіцянки винагороди, і без прямо вираже­ної волі брати в ній участь.

Публічну обіцянку винагороди варто розглядати як односто­ронній правочин, особливість якого полягає в тому, що він відбу­вається стосовно невизначеного кола осіб, а учасником правовід-ношення, яке виникає на його основі, може бути кожний, хто до­сягне зазначеного в правочині результату.

Зобов'язання у зв'язку із публічною обіцянкою винагороди ви­никає на одному з етапів, що йдуть слідом за публічною обіцянкою винагороди, тому сама обіцянка винагороди не є відповідним зобов'язанням.

Підставою виникнення зобов'язання у зв'язку з публічною обіцянкою винагороди буде юридичний склад, елементами якого є два односторонніх правочини, вчинені його учасниками — публіч­на обіцянка винагороди за досягнення визначеного результату, з одного боку, і надання обумовленого результату — з іншого. Вони мають зустрічний характер, але не породжують договірних відно­син. У цьому випадку виникає недоговірне зобов'язання.

Публічна обіцянка винагороди як правовий інститут — це гру­па правових норм, що регулює суспільні відносини, які виникають з односторонніх правочинів, що здійснюють особа, яка публічно обіцяє нагороду, чи засновник конкурсу і особа (особи), що досяг-ла(и) зумовленого обіцянкою результату.

Винагорода може бути обіцяна за досягнення будь-якого непро­тивоправного результату. Але результати, які повинні бути досяг­нуті, можуть бути різного характеру:

1) єдині у своєму роді;

2) абсолютно непорівнянні між собою, які здійснити може необмежена кількість осіб, кожна з яких має право на отримання винагороди;

3) аналогічними, але право на отримання винагороди має лише одна особа;

4) такі, які можна порівняти за якістю.

У перших трьох випадках йде мова про такий вид публічної обіцянки винагороди, як публічна обіцянка винагороди без оголо­шення конкурсу, а в останньому — про публічний конкурс [5].

Таким чином, публічна обіцянка винагороди як родове поняття є підставою для виділення публічної обіцянки винагороди без ого­лошення конкурсу, а також конкурсу, який стимулює не просто до бажаного, а до такого результату, який виявиться кращим серед досягнутих. Зобов'язання, що виникають із названих юридичних актів, об'єднує те, що й у тому, і в іншому випадку особа бере на себе обов'язок сплатити винагороду за досягнення обумовленого результату тому, ким він буде досягнутий (для конкурсу досягну­тий результат повинен бути визнаний найкращим).