4. Психологічні аспекти цивільного процесу. Психологія міжособистісної взаємодії у цивільному процесі

Цивільне законодавство формує відповідну психологію по­ведінки людей в умовах ринкових відносин. Цивільне правове регулювання має дозвільну, а не заборонну зага­льну спрямованість. Особливостями цивільних правовідносин є те, що вони виявля­ються як різні варіанти трьох правочинностей:

1) правочинності вимоги (можливість очікувати від зобов'язаного суб'єкта виконання ним своїх обов'язків);

2) правочинності на власні дії;

3) правочинності на захист (можливість вимагати використання державно-примусових заходів у випадках порушення суб'єктом права).

Заперечування угод, що зроблені під впливом обману, насильст­ва, практично неможливе без урахування психологічних обставин. Наміри гро­мадянина, його інтереси, честь, гідність, воля й інші психологічні по­няття наведені в кожному цивільному процесі. Процесуальний статус визначає соціально-рольову поведінку громадянина (позивача чи відповідача). Предметом позову є спірні правовідносини.

Найскладнішою для аналізу цивільної справи є конфліктна ситуа­ція. Причини міжособистісних конфліктів різноманітні:

- природне зіткнення матеріальних і духовних інтересів сторін;

- неправильні рішення з оплатою праці або розподі­лом завдань;

- нездатність зрозуміти іншу сторону із-за перекручування інформації;

- незбалансована рольова взаємодія;

- егоїстичні орієнтації однієї зі сторін, необґрунтоване прагнен­ня бути лідером;

- неврівноваженість характеру, причепливість, схильність до під­бурювання.

У цивільному судочинстві кожна сторона має право на участь у дослідженні та пе­ревірці доказів, на участь у допиті свідків, має право висловити свою думку стосовно достовірності й доказової сили показань.

Важлива відмінність цивільних справ від кримінальних полягає в тому, що кримінальні справи приходять у суд і до адвоката вже розроблені. А в цивільній справі збір доказів, позиція, бесіди зі свідками — усе це адвокат повинен виконати са­мостійно. На відміну від судового розгляду по кримінальних спра­вах, промова прокурора в суді у цивільних справах не обвинувачує, а робить висновок у справі; промова адвоката не захищає, а надає юридичну допомогу сторонам.

Основне завдання цивільного суду — врегулювання протиборства інтересів сторін на законній підставі. Судове рішення виконує такі функції: інформаційну, уза­гальнену і спонукальну. Воля суду може виявлятися також у формі розпоряджень, припущень і дозволів.

5. Психологія діяльності судді у цивільному судочинстві. Проблема справедливості судових рішень.

Ефективність судового розгляду цивільних справ багато в чому за­лежить від старанності, скрупульозності їхньої попередньої підготов­ки, основу якої складає пізнавальна діяльність судді. При цьому завдання судді — не тільки усвідо­мити суть справи для себе, а й знайти можливість засвідчення відпові­дних фактів. Крім того, вивчаючи справу, суддя аналізує поведінкові особливості сторін, особистісні якості учасників цивільного процесу, використовуючи наявні психологічні знання, навички й уміння вивчен­ня оцінки особистості. Його пізнавальна діяльність потребує вирішення таких питань:

- визначення сукупності фактів, що підлягають виявленню;

- з'ясовування кола доказів, які підлягають дослідженню;

- визначення складу осіб, котрих доцільно залучи­ти до участі в процесі;

- призначення у разі потреби судово-психологічної експертизи тощо.

Складним елементом у пізнавальній діяльності суду є оцінка доказів. За своєю суттю оцінка доказів — явище об'єктивно-суб'єктивне. Вона багато в чому визначається правовою компетентністю судді, його пра­вовим світоглядом, а також ціннісними орієнтаціями особистості.

У діяльності господарського суду головна функція — посередниц­тво, необхідність якого виникає в разі, якщо не знайдене рішення при безпосередньому врегулюванні суперечки. Психологія переговорів — сукупність цілей, потреб, інтересів, пси­хологічних і соціально-психологічних явищ, що визначають характер взаємодії сторін у господарському суді.

Суддя, який організує взаємодію сторін, повинен відзначатися підвищеною раціональністю, об'єктивністю, здатністю передбачати можливу поведінку сторін і за необхідності нейтралізувати прояви конфронтаційної свідомості особистості.

Правильне судове рішення — це законне, обґрунтоване і справе­дливе рішення. У змістовному плані справедли­вість судового рішення — його моральна бездоганність, найдоцільніше застосування правових норм. З психологічного погляду справедливе рі­шення знаходить схвалення й у сторін судового розгляду, й у громадськості.