3. Психологічні особливості відбування покарань жінками-засудженими.

Відповідно до ст. 18 КВК України жінки відбувають покарання у виправних колоніях мінімального і середнього рівня безпеки, відповідно — із загальними або полегшеними умовами утримання.

Засуджені жінки, які уперше відбувають покарання у вигляді позбавлення волі, є особливою категорією, яка має специфічні інтереси, настанови, цінності, що суттєво пов’язані із сім’єю, дітьми, ставленням оточуючих.

У виправних колоніях (секторах) середнього рівня безпеки тримають жінок, засуджених до покарання у вигляді довічного позбавлення волі, а також жінок, яким покарання у вигляді довічного позбавлення волі замінено позбавленням полі на певний строк у порядку помилування.

Закон не враховує фізіологічні, психологічні, психіатричні особливості засуджених жінок, але виділяє: жінок-інвалідів першої та другої групи; хворих на активну форму туберкульозу; тих, хто досяг пенсійного віку, тобто жінки у віці понад 55 років; жінок з вагітністю понад 4 місяці; і тих, хто має дітей у будинках дитини при виправних колоніях. Як правило, саме цим категоріям жінок дозволяється працювати за їх власним бажанням з урахуванням висновків лікарської комісії колонії.

Негативні наслідки відбування жінками позбавлення волі:

- перебування в ізоляції у соціально-несприятливому оточенні,

- обмеження зв’язків із сім’єю,

- складність адаптації до порядку та умов виконання цього покарання,

- виникнення у багатьох жінок стану депресії, пригніченості, апатії.

Фахівці-психіатри негативні психічні стани жінок пов'язують, головним чином, із протиріччями в моральних переконаннях особистості, з песимістичними поглядами, низьким ступенем задоволення потреб, поганим станом здоров'я, індивідуальними особливостями.

Протиправна поведінка жінок має глибоке соціально-психологічне коріння, свою специфіку. Психічне сприйняття соціальної дійсності в більшості випадків зумовлює поведінку винної. Належна оцінка суспільної небезпеки вчинку можлива лише при врахуванні єдності соціальних і психологічних аспектів злочинної діяльності жінок.

Чинники психологічного характеру найбільшою мірою позначаються на поведінці засудженої. Як частина біологічного в злочинниці, вони пов'язані з такими важливими кримінологічними моментами, як стать, вік, особливості фізичної конституції, стан соматичного здоров'я. Статеві відмінності мають певну соціальну природу. Саме соціальним чинникам, які накладаються на особливості біологічного порядку, належить головна роль у формуванні психології чоловіка і жінки.

4. Методи психологічного впливу на зміну психічних станів засуджених.

Методи психолого-педагогічного впливу, застосовувані у звичайній обстановці, у місцях позбавлення волі повинні бути трансформовані з урахуванням характе­ристик, притаманних особам, які відбувають покарання за вчинений ними злочин. Соціально-психологічні відхилення у поведін­ці та способі життя індивіда, що вкоренилися у процесі злочинної ді­яльності, вимагають соціального контролю, який спрямовано на руй­нування злочинних потреб, ліквідацію негативного соціального до­свіду.

Необхідною передумовою для вибору методів психолого-педагогічного впливу є вивчення особи засудженого, його поведінки, став­лення до праці, навчання, режиму, комплексу соціальних заходів. До цих методів належать методи бесіди, переконання, навіювання, основною рисою яких є такий вплив на психіку засудженого, за якого досягається розуміння завдань і формується згода з необхідністю їх виконання.

Важливим методом впливу на особу засудженого у пенітенціарній психології називають метод передавання інформації, яка спеціально і цілеспрямовано відбирається з тієї, що надходить до засудженого, та повинна сприяти доповненню його соці­ального досвіду, одержанню і засвоєнню ним відомостей, яких він раніше не одержував: про життя суспільства, інтереси і діяльність людей, трудові процеси, культуру та ін.

Специфічним методом впливу на особу засудженого є метод регу­лювання психічних спілкувань. Тут є певні можливості регулювати психічні спілкування, впливати на взаємодію з іншими засудженими, рідними та близькими. Такий метод також передбачає контроль за входженням засудженого до мікроколективів (у тому числі з негатив­ною спрямованістю).

Особливі умови перебування засудженого в місцях позбавлення волі передбачають застосування методу примушування. Покарання діє в одних випадках залякуючи, в інших — примушує ду­мати про те, який спосіб поведінки виявляється не тільки більш зруч­ним у певний час, а й перспективним у справі самовиправлення.

Велике значення в знятті негативних і формуванні позитивних психічних станів має попередження, запобігання і локалізація всіляких порушень взаємовідносин у колективі ув'язнених, а також між ув'язненими і співробітниками установ виконання покарань, умілий підхід до розв`язання конфліктних ситуацій серед ув'язнених. Водночас відсутність психологічного контакту і тим більш непродумані та нетактовні слова працівника колонії можуть викликати негативні, а іноді і хворобливі стани.

Управління психічними станами включає їх поглиблення і закріплення. Наприклад, стан каяття, що виник у людини в процесі слідства і суду. У цьому стані ув'язнений щиро засуджує вчинення ним злочину, а нерозкаяний злочинець прагне виправдати свої дії та поведінку. Але нерідко буває і так, що людина розкаюється у вчиненому злочині, а потім знову повторює те ж саме і знову розкаюється. При цьому в одному випадку розкаяння буває нещирим, в іншому — входить у звичку, без прагнення змінити свою поведінку. Підтримка і поглиблення стану розкаяння неможлива без нагадування ув'язненому про страждання, яких зазнали жертви його злочину. Проте, такі нагадування, якщо вони робляться без належного дають протилежний результат — викликають внутрішній протест з боку ув'язненого.