6

Тема семінарського заняття 4. Пізнання як теоретичне освоєння світу людиною. Рівні наукового пізнання. План

1. Пізнання. Сенсуалізм, раціоналізм.

2. Єдність чуттєвого та раціонального пізнання

3. Наука, особливості наукового знання, його форми

4. Загальнологічні методи пізнання

5. Емпіричний рівень пізнання та його методи

6.Методи теоретичного дослідження

1. Пізнання. Сенсуалізм, раціоналізм

Теорія пізнання (гносеологія) — розділ філософії, що вивчає природу пізнання, закономірності пізнавальної діяльності людини.

Гносеологія — це вчення про можливість пізнання людиною предметів і явищ дійсності, їх властивостей, зв'язків і відношень, про джерела, шляхи, методи, форми і закономірності пізнавального процесу. У науковій філософії вона виходить з визнання тієї принципової обставини, що пізнання є відображенням об'єктивної реальності, яка існує поза і незалежно від свідомості; що суб'єкт, який пізнає, — це соціально-природна істота, включена в об'єктивну реальність; що пізнання здійснюється за допомогою мозку — високоорганізованої матеріальної системи, — і передбачає вплив зовнішніх об'єктів на органи чуття людини; що процес пізнання є відображенням особливого типу, і для його пояснення необхідно використовувати весь арсенал діалектичних методологічних засобів. Гносеологія — філософська дисципліна, яка аналізує всезагальні основи пізнавального процесу, розглядає його результати як реальне та істинне знання.

Пізнання — процес здобуття, переробки, передачі та використання знання про навколишній світ.

Пізнання – це здатність людини досліджувати і вивчати дійсність, сприймати і використовувати знання, фіксувати його в певних знакових системах

Це процес, здійснюваний людиною від незнання до знання і від нього – до нового знання тощо.

Головним у теорії пізнання с питання про відношення знання про світ до власне світу: чи спроможна наша свідомість (мислення, і відчуття, уявлення) давати адекватне відображення дійсності? Можливі і два основні підходи до вирішення цієї проблеми:

І. Гносеологічний оптимізм стверджує можливість об'єктивного пізнання світу таким, яким він є насправді, існує поза людською волею і і свідомістю.

2. Агностицизм (І. Кант. Д. Юм) повністю або частково заперечує пізнаваність світу.

Структуру процесу пізнання складають суб'єкт та об'єкт пізнання, форми і методи пізнавальної діяльності

Суб'єкти пізнання — це всі ті, хто його реалізує, тобто творчі особистості та їх об'єднання, соціальні групи і верстви населення, їх організації та установи, які здобувають нове знання. Особливо важливою є роль вчених і колективів вчених, що роблять наукові відкриття в інтересах суспільного прогресу

Об'єкти пізнання — конкретні речі, предмети, явища і процеси матеріального і духовного світу, на які спрямована пізнавальна діяльність людей. Наприклад, об'єктом пізнання фундаментальних наук є закони взаємодії базисних систем природи, суспільства і мислення; прикладних наук — способи застосування результатів фундаментальних наук для вирішення пізнавальних і соціально-практичних проблем; природничих наук — природа; суспільних — людина, суспільство, особистість; технічних — авангардні технології (мікроелектронні, робототехнічні, інформативні та ін.). Чим вищий рівень розвитку науки і пізнавальної діяльності людей, тим ширше коло об'єктів пізнання.

Принцип об'єктивності пізнання вимагає вивчати об'єкт таким, яким він є насправді. Суб'єкти пізнавальної діяльності повинні не вносити в результати пізнання нічого від своєї суб'єктивності (бажань, прагнень, ідейних позицій, переконань, ідеалів, орієнтацій), а керуватися тільки об'єктивними законами розвитку в їх застосуванні для конкретних об'єктів, явищ, ситуацій. Інакше неминучий суб'єктивізм, тобто необгрунтовані претензії окремих осіб на безгрішність, всезнайство, нав'язування ними своїх поглядів, думок, позицій іншим людям, як правило, помилкових і навіть фальшивих.

Згідно з принципом відображення, всезагальною формою пізнання є образ. Люди думають, сприймають дійсність за допомогою образів. Образи об'єктивні за джерелом — відображуваними об'єктами та ідеальні за способом існування. Ідеальний образ вторинний, похідний від об'єкта, тому образ об'єкта — не сам об'єкт, а його "копія", причому така, яка лише приблизно збігається з об'єктом, але відповідає йому і включає всі знання та практичний досвід суб'єкта пізнання. Отже, ідеальний образ — не дзеркальна копія і не знак, це не те саме, що й об'єкт або — в об'єкті, а відповідність об'єкту. Якби об'єкт і його ідеальний образ повністю збігалися, то в людей не було б потреби в науковому пізнанні. Покликання науки полягає в тому, щоб кожного разу така розбіжність усувалася.

Принцип творчої активності у пізнанні передбачає вибір суб'єктом об'єктів для вивчення, здібностей і вмінь мислити перспективно, використовувати оптимальні методи і методики, керувати пізнавальним процесом.

Весь комплекс суттєвих зв'язків у пізнавальному процесі виражає принцип практики як основи пізнання. Пізнання розвивається разом із досконалістю практики, поза практикою пізнання неможливе, без практики — безглузде, а практика завжди пізнаванна. У практиці люди матеріалізують свої наміри, перетворюють свої суб'єктивні творчі здібності, замисли, ідеї на форму предметності, на об'єктивно існуючі речі, упредметнюють свої сутнісні сили. У практиці інтегруються зусилля і результати діяльності не тільки сучасників, а й досягнення попередніх поколінь.

Як взаємозалежать в процесі пізнання почуттєві конкретні образи і абстрактні поняття? Різноманіття відповідей на це питання можна звести до трьох основних позицій.

Сенсуалізм (від лат. sensus - почуття, відчуття) - напрямок у теорії пізнання, відповідно до якого чуттєвість є головною формою достовірного знання. Сенсуалізм близький до емпіризму, що визнає почуттєвий досвід єдиним джерелом знання. Сенсуалісти стверджують, що тільки відчуття зв'язують нас із зовнішнім світом і в них формується основа знання, а мислення лише класифікує, укладає отриману інформацію, не додаючи до неї ніякого нового змісту.

Раціоналізм (від лат. ratio - розум) - напрямок у філософії, що визнає розум основою пізнання і поводження людей. Раціоналізм, на противагу сенсуалізму, абсолютизує роль мислення в пізнанні, аргументуючи це тим, що тільки думка проникає в сутність речей, тільки завдяки розуму людина піднімається над світом природи і здобуває здатність осягнути не тільки частку, випадкове, але і загальне, необхідне, здатність до творчості.

Діалектична теорія пізнання розглядає почуттєве і раціональне як дві протилежні сторони того самого процесу. Розрив протилежностей і абсолютизація однієї з них веде до однобічного трактування пізнання. З діалектичної точки зору результати мислення не тільки дають нове знання, але і активно впливають на структуру і зміст почуттєвого пізнання. Разом з тим чуттєвий досвід, що виступає як вихідна основа пізнавального процесу, розуміється не як пасивне втілення впливу предметів зовнішнього світу, а як момент активної практичної, чуттєво-предметної діяльності.