3. Система педагогічних знань.

Сучасна педагогіка існує як певна галузь теоретичних і емпіричних знань про педагогічні явища і являє собою систему педагогічних наук. На теоретичному рівні кожна з педагогік, що входять у цю систему, вивчає закони, закономірності, принципи та правила визначеної педагогічної цілісності; на технологічному – мету, зміст, методи, форми та результат педагогічного процесу; на змістовному - знання, способи діяльності, досвід творчої діяльності та досвід емоційно-ціннісних відносин, що кожна з них відбирає з соціального досвіду для передачі наступному поколінню. Крім цього, всі перелічені нижче педагогіки можуть бути представлені у вигляді науки, практичної діяльності та навчальної дисципліни.

Загальна педагогіка містить у собі дидактику (теорію навчання), що вивчає закони й закономірності навчання, визначає його принципи та правила, розглядає цілі, зміст, форми, засоби, результат навчального процесу; теорію виховання, що досліджує ці ж питання щодо виховного процесу; школознавство як теорію та практику управління сучасною школою.

Вікова педагогіка (за аналогією з віковою психологією) містить у собі ясельну педагогіку, що досліджує навчання, виховання та розвиток дітей ясельного віку; дошкільну, котра вивчає закономірності навчання та виховання дітей переддошкільного й дошкільного віку; педагогіку школи, що розглядає освіту дітей шкільного віку. Вона має додаткову градацію за типами навчально-виховних закладів, які поєднують дітей зазначеного віку, на педагогіку загальноосвітньої школи, педагогіку професійного навчання, педагогіку середньої фахової освіти; педагогіку вищої школи, що розглядає специфіку вищої освіти; педагогіку дорослих, яка останнім часом отримала більш правильну назву андрагогіка (від слова Andros – чоловік, дорослий). Вона розвивається, в основному, в двох напрямках: як педагогіка післядипломної освіти (перекваліфікації або підвищення кваліфікації) та як педагогіка «третього віку» (старості).

Галузева педагогіка являє собою систему спеціальних педагогічних знань, що використовуються в різних галузях науки та виробництва. Це військова педагогіка, інженерна, медична, юридична тощо.

Порівняльна педагогіка вивчає закономірності розвитку освітніх систем у різних країнах світу шляхом їх зіставлення, знаходження подібностей і розбіжностей, оцінки позитивних і негативних сторін.

Спеціальна педагогіка присвячена проблемам навчання й виховання дітей, що мають відхилення в фізичному, психічному та розумовому розвитку. Сурдопедагогіка вивчає закономірності навчання та виховання глухих дітей, тифлопедагогіка – сліпих, олігофренопедагогіка – розумововідсталих.

Лікувально-профілактична педагогіка – порівняно нова галузь педагогіки, що швидко прогресує в наш час. Це пов'язано з масовим погіршенням здоров'я підростаючого покоління. Розвивається вона на стику з медициною, розглядає закономірності навчання та виховання хворих і потенційно хворих дітей, що потребують особливих умов для збереження та відновлення здоров'я. Для таких дітей створюються спеціальні школи санаторного типу в курортних і екологічно чистих місцях.

Виправно-трудова педагогіка (чи педагогіка пенітенціарних установ) являє собою теорію та практику перевиховання людей, позбавлених волі. Вона спрямована на виправлення антисоціальних форм поведінки дітей і дорослих, що скоїли злочини. Ця галузь педагогічних знань тісно пов'язана з юриспруденцією та правознавством.

У останні роки в нашій країні набула особливої популярності та статусу педагогічної науки соціальна педагогіка, що розглядає налагодження контактів кожної особи із соціумом та закономірності позашкільної освіти дітей і дорослих.

Однією з нових педагогічних дисциплін сучасності є сама давня з педагогік – народна педагогіка. Вона відноситься до області емпіричних педагогічних знань і являє собою багатотомний усний підручник про виховання й навчання підростаючих поколінь, що створюється народом, зберігається в його пам'яті, постійно ним використовується та систематично поповнюється. До її складу входять:

• народна фамілогия – народні знання й досвід створення здорової та міцної родини;

• народне дитинознавство як сталі погляди на дітей (годувальники в старості, продовжувачі роду, творці культури тощо), емпіричні знання про онтогенез людського організму та формування особистісних якостей, про закономірності розвитку особистості в дитячі роки;

• батьківська педагогіка як мудрість соціалізації дитини в родині, передача дітям духовної спадщини та досвіду батьків;

• народна дидактика як узагальнений досвід розумового розвитку й формування світогляду підростаючого покоління;

• народна деонтологія (у перекладі з грецької, наука про вкрай необхідне) як формування правових відносин у родині, засвоєння певних прав і обов’язків, набуття відповідальності та статутної культури взаємин, становлення працьовитості, поважного ставлення до дорослих, батьків, до хліба, любові до рідної землі, мови тощо.

Історія педагогіки вивчає закономірності функціонування та розвитку освіти в минулому. Вона пов'язана з дослідженнями з цивільної історії, археології, етнології, етнографії. При розкритті історико-педагогічних проблем на сучасному етапі особливе значення має незалежність науки від ідеології, що, безсумнівно, підсилює об'єктивність цієї галузі знань, а від її дослідників жадає не тільки компетентності, а й неупередженості, чесності, об'єктивності у викладі конкретно-історичних фактів та обґрунтуванні закономірностей суспільного існування.

У систему педагогічних наук входять також численні методики навчання школярів і студентів різним дисциплінам а також методика виховної роботи. Вони вивчають специфічні закономірності управління формуванням особистості та розвитком мислення учнів, збагачують науку предметним добутком у навчанні конкретній дисципліні, можливостями виховання її засобами. Отримані в такий спосіб методичні знання розширюють арсенал загальної педагогічної теорії.