Розділ і. Склад та організація армії української народної республіки

1. Склад арміії унр та її командування

Основою відновлення й утримання кожної державності, якщо вона здобувається зброєю, є армія. У своїх спогадах "Похід українських армій на Київ­ - Одесу в 1919 році" генерал М. Капустянський пише ось що: "3агальне число козаків, головним чином селян, що стали на заклик Директорії в грудні 1918 р. ­ в ряди, на той час не перевисшало 300 тисяч душ. 3 огляду на неналагоджений апaрат постачання і недостачу старшинськоrо складу така кількість вій­ська була далеко більшою ніж яку Директорія могла при даних умовинах хутко зорганiзувати і засосмот­рити у все необхідне. Більшість військових з’єднань виникла революційним шляхом і уявляла мало opгa­нізовані дрібні тактичні одиниці зі своїми атаманами на чолі, що часто-­густо мало тямило у військовій справі [2, с.23]. У грудні 1918 р. Українська Народна Республіка мала ті,льки коло 300 тисяч вояків, але уряд не мав належної кількости зброї, щоб озброїти їх. Величезну більшість тих вояків становили рекрути - ­ примусово змобілізовані селяни. Генерал Капустянський характеризує їх так: "На:решті покликані через мобілізацію. Це най­більш численний елемент, але малонадійний­ в боротьбі з большевиками...» [2, с.23]. Організатором українських збройних сил вважають С.Петлюру ( див. додаток 1). У  Генеральному секретаріаті  Української Центральної Ради  він був на посаді Генерального секретаря з військових справ (28 червня — 31 грудня 1917). З приходом до влади Директорії -  Головний отаман військ УНР (з листопада 1918). Головний Отаман Симон Петлюра очолив збройні сили України. Йому був підпорядкований міністр військових справ, а згодом Наказний отаман. Військовому міністрові підлягав начальник Головного управління Генерального штабу, роль якого була незначною. Наказний отаман мав ті ж права, що і головнокомандувач арміями. Спочатку ним був генерал Олександр Греків, а опісля — генерал Олександр Осецький, добрий організатор та енергійна людина. На жаль, як згадував генерал Капустянський, йому бракувало цивільної відваги твердо висловити свою думку перед Головним Отаманом та урядом і домагатися її здійснення [3, с.43]. Усіма операціями керував Штаб Дійової Армії, що був організований у Києві з частини особового складу Головного управління Генерального штабу [3, с.43]. Армія Директорії УНР у процесі повстання проти Гетьмана дуже швидко зростала, головно з селянських повстанських мас, які бажали боротися проти поміщиків і карних експедицій. Крім того, Директорія оголосила мобілізацію, на яку відгукнулися в багатьох місцевостях. Однак, мобілізація не була добре підготовлена, і часто вояки, не забезпечені харчами і зброєю, поверталися додому [3, с.45] . У той час Українська армія була тільки в стадії організації і поза регулярними частинами, які перейшли від Гетьмана до Директорії, складалася переважно з недисциплінованих повстанських загонів. „Численні наддніпрянські формації розтавали, як сніг, від дезерції, а ті з вояків, що залишилися в армії Директорії, панічно відступали. Із великих ще місяць тому назад військових частин громадяться вже тільки слабі і кволі рештки. То вже була пародія, а не військо. До винятків належали Січові Стрільці, Запорожці й деякі частини з інших угруповань", — писав генерал Омелянович-Павленко [3, с.45-46].

Під час Директорії УНР армія була поділена на армійські групи, армійські корпуси, дивізії та бригади. Під час Другої українсько-радянської війни були такі армійські групи: Лівобережна (керував отаман Болбочан), Північна (отаман Оскілко, який організував і очолив військовий загін і утримував у ньому дисципліну та бойову готовність, що в ті часи було неабиякою заслугою. Своїми здібностями він звернув на себе увагу Петлюри, який призначив його командувачем Північної групи), Південна (отаман Греков), Дністровська (УГА), Холмська (отаман Осецький) ( див. додаток 1). Під час походу на Київ було організовано три групи: 1-ша армійська група (керував генерал Вольф), 2-га армійська група (генерал Кравс), 3-тя армійська група (Штаб Дієвої Армії). Армійські корпуси почали утворюватись у 1917 році внаслідок українізації колишньої російської армії. Загалом були такі корпуси: Перший (генерал Скоропадський), Другий (генерал Мандрик), ХХІ-ий, Х-ий, ХІ-ий. Але під час правління Директорії УНР в Наддніпрянській армії було лише 2 корпуси – Січових Стрільців та Запорізький. До армії входили такі дивізії: Синьожупанна (генерал В.Зелінський), Сірожупанна ( полковник І. Перлик), Сердюцька (полковник В.Клименко), Дніпровська (отаман Зелений), Київська, Волинська, Поділь­ська, Херсонська (отаман Григор’єв), Чорноморська , Запорізька Січ (отаман Божко) [9, с.51]. ( див. додаток 3). У червні 1919 року Наддніпрянська армія мала такий склад: група Січових стрільців 4 500 багнетів і шабель, 200 кулеметів, 50 гармат; Запорізька: 3 500 багнетів і шабель, 20 кулеметів, 8 гармат; Волинська: 4 000 багнетів і шабель, 30 кулеметів, 12 гармат; Залізна: 1400 багнетів і щабель, 50 кулеметів, 15 гармат. Всього було 14 600 багнетів і шабель, 360 кулеметів, 102 гармати [27, с.21]. Українська Галицька армія не мала дивізій, а лише корпуси і бригади. Окремі бригади УГА мали такі назви: 1-ща бригада Українських Січових Стрільців, 2-га Коломийська, 3-тя Бережанська, 4-та Золочівська, 5-та Равенська, 6-та Сокальска, 7-ма Львівська, 8-ма Самбірська, 9-та Белзька, 10-та Яворівська, 11-та Стрийська, 14-та Станіславська, 15-та Станіславська, 16-та Чортківська, 17-та Бучацька, 18-та Тернопільска, 21-ща Тернопільська. До 1-го Галицького корпусу входили бригади: 5-та, 6-та, 9-та, 10-та; до 2-го Галицького корпусу входили: 1-ша, 3-тя, 4-та, 7-ма; до складу 3-го Галицького корпусу входили: 2-га, 8-ма, 11-та, 14-та; до складу 4-го Галицького корпусу входили: 16-та, 17-та,18-та, 21-ша [27, с.28].