4.2 Методична інформація до виконання практичної частини

Кожен суб’єкт в межах своєї життєдіяльності стикається з різного роду кризовими явищами. Широка класифікація криз демонструє нам їх велику кількість, але найглибша криза, з якою не має великого бажання зіткнутися будь-який суб’єкт господарювання – це банкротство.

Банкрутство – це одна із юридичних підстав ліквідації підприємства, яка виявляється у неспроможності суб’єкта підприємницької діяльності задовольнити у встановлений для цього термін пред’явлені йому кредиторами вимоги і виконати зобов’язання перед бюджетом. Основна мета банкрутства – не ліквідація підприємства, а задоволення вимог кредиторів через визнання боржника банкрутом.

У зарубіжній практиці питаннями розробки методів і моделей оцінки вірогідності банкрутства підприємства займалися такі вчені: Спрінгейт, Альтман, Бівер, Таффлер та Тішоу, Ліс, Конан і Гольдер, Беєрман, Вайбель, Аргенті, Скоун, Фулмер, Чессер, Ж. Депалян та багато ін.

В Україні дослідженнями зарубіжних методів аналізу ймовірності банкрутства підприємства займалися такі вчені: О.О. Терещенко, О.І. Продіус, С.О. Черкасова, О.М. Барановська, Л.Л. Гриценко, В.А. Даниленко, Н.В. Черничко, І.М. Боярко, та ін.

Зарубіжна практика вже накопила достатній досвід оцінки фінансового стану підприємства та схильності його до банкрутства. Для цих цілей кожному первинному фінансовому показнику приписується деякий фінансовий коефіцієнт. Зазвичай, як мінімальний критерій стійкості фінансового стану підприємства використовується імовірність банкрутства. Найпоширенішими моделями є такі економетричні моделі: двохфакторна модель оцінки ймовірності банкрутства, оцінка ймовірності банкрутства на основі Z-рахунку Альтмана, модель Конана і Гольдера, модель Спрінгейта, модель Р. Ліса для оцінки фінансового стану підприємства, прогнозна модель Таффлера, R-модель прогнозу ризику банкрутства, модель Фулмера, узагальнена модель,  побудована  на основі дискримінантної функції.

Але потрібно відмітити, що ці моделі складалися на основі фінансового стану зарубіжних підприємств і тому не є адаптованими до фінансової ситуації на українських підприємствах. Для наших підприємств більше підходять наступні моделі: Терещенка О. О., Матвійчука А. В та російська R – модель (R-модель прогнозу ризику банкрутства).

Досить поширеною в Україні є діагностика банкрутства підприємства за моделлю Терещенка О.О., яка базується на застосуванні методології дискримінантного аналізу на основі фінансових показників вибіркової сукупності вітчизняних підприємств і комплексна оцінка фінансового стану підприємства на основі використання матричних моделей (розробки О. Хотомлянського, Т. Перната, Г. Северина). Цей метод оцінки дозволяє виявити тенденції у динаміці фінансового стану підприємства.

Модель О.О.Терещенка визначається за формулою 1:

ZТЕР = 1,5Х1 + 0,08Х2 + 10Х3 + 5Х4 + 0,3Х5 + 0,1Х6,                        (1)

де  Х1 –  відношення  грошових  надходжень  до  зобов’язань;

Х2 –  відношення  валюти  балансу  до  зобов’язань; 

Х3  –   відношення   чистого   прибутку  до  середньорічної  суми  активів;

Х4 – відношення прибутку до виручки;

Х5  – відношення виробничих запасів до виручки;

Х6 – відношення виручки до основного капіталу.

Коли ZТЕР.>2 – банкрутство  не  загрожує,

1< ZТЕР<2 –  фінансова стійкість  порушена,

0< ZТЕР<1 –  існує  загроза банкрутства.

Найоптимальнішою для українських підприємств на сьогодні вважається модель Матвійчука А. В. Методика розрахунку даної моделі подана у формулі 2:

Z=0,033Х1 + 0,268Х2 + 0,045Х3 -0,018Х4 -0,004Х5 – 0,015Х6 + 0,702Х7,      (2)

де  Х1- коефіцієнт мобільності активів;

Х2 – коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості;

Х3 – коефіцієнт оборотності власного капіталу;

Х4 – коефіцієнт окупності активів;

Х5 – коефіцієнт забезпеченості власними оборотними засобами;

Х6 – коефіцієнт концентрації залученого капіталу;

Х7 – коефіцієнт покриття боргів власним капіталом.

Якщо при застосуванні даної моделі для оцінки фінансового стану отримується значення Z, яке більше від 1,104, то це свідчить про задовільний фінансовий стан підприємства та низьку ймовірність його банкрутства. Чим вище значення Z, тим стійкішим є становище компанії. Якщо ж значення Z для підприємства виявилося меншим від 1,104, то виникає загроза фінансової кризи. З подальшим зменшенням показника Z імовірність банкрутства аналізованого підприємства збільшується.

Російські вчені Іркутської державної економічної  академії  пропонують  для  прогнозування  ризику  банкрутства R-модель,  яка має  наступний  вигляд  (формула 3):

R = 0,38К1 + К2 + 0,054К3 + 0,63К4,                                      (3)

де К1 –  відношення   оборотного   капіталу  до  середньорічної  суми    активів;

К2 – відношення  чистого  прибутку  до  середньорічної суми  власного  капіталу; 

К3 –  відношення виручки до середньорічної суми активів; 

К4 – відношення чистого прибутку до сукупних затрат.

Якщо R=0 –  імовірність банкрутства максимальна (90-100%),

0-0,18 – висока (60-80%),

0,18-0,32 –  середня (35-50%),

0,32-0, 42 – низька (15-20%),

більше 0,42 – мінімальна (до 10%).

Модель О.П. Зайцевої для оцінки ризику банкротства підприємства має наступний вигляд:

К = 0,25Х1 + 0,1Х2 + 0,2Х3 + 0,25Х4+ 0,1Х5 + 0,1Х6, (4)

де, Х1 = Куп - коефіцієнт збитковості підприємства, що характеризується відношенням чистого збитку до власного капіталу;

Х2 = Кз - коефіцієнт співвідношення кредиторської та дебіторської заборгованості;

Х3 = Кс - показник співвідношення короткострокових зобов'язань і найбільш ліквідних активів, цей коефіцієнт є зворотною величиною показника абсолютної ліквідності;

Х4 = Кур - збитковість реалізації продукції, що характеризується відношенням чистого збитку до обсягу реалізації цієї продукції;

Х5 = Кфл - коефіцієнт фінансового левериджу (фінансового ризику) - відношення позикового капіталу (довгострокові і короткострокові зобов'язання) до власних джерел фінансування;

Х6 = Кзаг - коефіцієнт завантаження активів як величина, зворотна коефіцієнту оборотності активів - відношення загальної величини активів підприємства (валюти балансу) до виручки.

Для визначення ймовірності банкрутства необхідно порівняти фактичне значення Кфакт з нормативним значенням (Кn), яке розраховується за формулою:

Кn = 0,25 х 0 + 0,1 х 1 + 0,2 х 7 + 0,25х 0 + 0,1 х 0,7 + 0,1 х Х6 (5)

Якщо фактичний коефіцієнт більше нормативного Кфакт > Кn, то ймовірність банкрутства велика, а якщо менше - то ймовірність банкрутства мала.

У 1977 р британські вчені Р. Таффлер і Г. Тішоу апробували підхід Альтмана на даних 80 британських компаній і побудували четирехфакторную прогнозну модель з відмінним набором факторів. Дана модель рекомендується для аналізу як модель, що враховує сучасні тенденції бізнесу і вплив перспективних технологій на структуру фінансових показників.

Z = 0,53X1 + 0,13Х2 + 0,18Х3 + 0,16X4 (6)

При Z> 0,3 ймовірність банкрутства низька, а при Z <0,2 висока.

Відзначимо, що в рівнянні Р. Таффлера і Г. Тішоу змінна X1 грає домінуючу роль в порівнянні з трьома іншими, а различительная прогностична здатність моделі нижче в порівнянні з Z-рахунком Альтмана, в результаті чого незначні коливання економічної обстановки і можливі помилки у вихідних даних, в обчисленні фінансових коефіцієнтів і всього індексу можуть призводити до помилкових висновків.

Модель прогнозування банкрутства Е. Альтмана є класичною в своїй сфері, тому що вона включена до більшості західних підручників, присвячених фінансовому прогнозуванню та оцінці кредитоспроможності підприємств. На думку І.Е. Альтмана, модель Z може передбачити в 94 % випадків банкрутство фірми, у 95 % — віднести корпорацію до банкрутів або небанкрутів, передбачити банкрутство досить точно за два роки наперед.

Модель прогнозування банкрутства Альтмана має наступний вигляд:

Z = 0,717X₁ + 0,847X₂ + 3,107X₃ + 0,42X₄ + 0,995X₅,                      (7)

де X₁ – власний оборотний капітал/ всього активів;

X₂ – нерозподілений прибуток/ всього активів;

X₃ – прибуток до виплати відсотків/ всього активів;

X₄ – власний капітал/ зобов’язання;

X₅ – чистий дохід/ всього активів.

Узагальнюючий показник Z може набувати значень в межах [-14; +22], при цьому підприємства, для яких Z > 2,9 потрапляють в число фінансово стійких, а підприємства, для яких Z < 1,23 перебувають у загрозі настання банкрутства в найближчі 2-3 роки, а інтервал складає зону невизначеності.

Модель М. Спрінгейта передбачає розвиток інтегрального показника, за допомогою якого здійснюється оцінка ймовірності визнання підприємства банкрутом. Ця модель була побудована Гордоном Л. В. Спрінгейтом в університеті Симона Фрейзера в 1978 році за допомогою покрокового дискримінантного аналізу методом, який розробив Едуард І. Альтман в 1968 році. В процесі створення моделі з 19 фінансових коефіцієнтів, які вважалися найкращими, в остаточному варіанті залишилося тільки чотири. Точність даної моделі є досить високою і становить більше 90 %.

В загальному модель Спрінгейта, яка має наступний вигляд:

Z = 1,03X₁ + 3,07X₂ + 0,66X₃ + 0,4X₄,                                         (8)

де X₁ – власний оборотний капітал/ всього активів;

X₂ – прибуток до виплати відсотків/ всього активів;

X₃ – прибуток до оподаткування/ поточні зобов’язання;

X₄ – чистий дохід/ всього активів.

Якщо для підприємства критерій Z<0,862, то підприємство – потенційний банкрут, якщо Z>2,451, то загроза банкрутства мінімальна і підприємство являється фінансово надійним.

Модель Ліса є більш збалансованою, вона також акцентує увагу на рівень прибутковості діяльності та рентабельність активів підприємства, а також на структуру активів та джерел їх фінансування.

Z = 0,063Х₁ + 0,092Х₂  + 0,057Х₃ + 0,001Х_4,                                  (9)

де X₁ – оборотні активи/ всього активів;

X₂ – операційний прибуток/ всього активів;

X₃ – нерозподілений прибуток/ всього активів;

X₄ – власний капітал/ зобов’язання.

Основною перевагою моделі Ліса є відносна простота розрахунку, проте дана модель не пристосована до українських підприємств, оскільки розроблена для Англії. Модель Ліса створювалася з урахуванням західного розвитку.

Акцентування уваги під час прогнозування банкрутства на показниках фінансової стійкості не завжди дає правильну оцінку, оскільки підприємство може мати значну частку  залучених коштів, однак, до того ж ефективно використовувати фінансові ресурси і забезпечувати високу рентабельність, що дасть змогу розраховуватися з кредиторами. Інша ситуація, коли підприємство поряд із наявністю значної частки залученого капіталу має низькі показники прибутковості, у цьому разі ймовірність банкрутства значно зростає.

Розроблена також методика прогнозування банкрутства суб’єктів господарювання згідно з наказом Мінекономіки України № 14 від 19.01.2006 р.

Наказом затверджено Методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства. Згідно з Наказом, ці Методичні рекомендації розроблено з метою:

1) Визначення однозначних підходів під час аналізу фінансово-господарського стану підприємств на предмет виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства; своєчасного виявлення формування незадовільної структури балансу для вжиття заходів щодо запобігання банкрутству підприємств, а також виявлення резервів підвищення ефективності виробництва та відновлення платоспроможності підприємств шляхом їх санації (далі - аналіз).

2) Об'єктом аналізу є фінансово-господарський стан підприємств, зокрема фінансові, виробничі та інвестиційні аспекти їх діяльності.

3) Суб'єктами аналізу є власники, органи, уповноважені управляти майном, або особи, які заінтересовані в отриманні інформації щодо діяльності підприємства (державний орган з питань банкрутства, арбітражний керуючий, органи податкової служби, керівництво).

Для використання цієї методики необхідно, насамперед, розрахувати за допомогою наданих нижче формул наступні коефіцієнти:

- коефіцієнт абсолютної ліквідності: Кал. = Грошові кошти/Поточні зобов’язання;

- коефіцієнт швидкої ліквідності: Кшл. = (Поточні активи – Запаси)/Поточні пасиви;

- коефіцієнт поточної ліквідності: Кпл. = Поточні активи/Поточні пасиви;

- коефіцієнт фінансової незалежності: Кфн. = Власний капітал/Пасиви;

- коефіцієнт забезпеченості власними оборотними засобами: Кзвз. = Власні оборотні засоби/Запаси;

- коефіцієнт забезпеченості запасів власним капіталом: Кззвк. = Запаси/Власний капітал.

Економічним показником ознак поточної платоспроможності (Пп) при наявності простроченої кредиторської заборгованості є різниця між сумою наявних у підприємства грошових коштів, їх еквівалентів та інших високоліквідних активів і його поточних зобов’язань.

Від’ємний результат алгебраїчної суми зазначених статей балансу свідчить про поточну неплатоспроможність даного суб’єкта підприємницької діяльності. Ознаки критичної неплатоспроможності, що відповідають фінансовому стану потенційного банкрутства, мають місце, якщо на початку і в кінці звітного місяця (кварталу, року) передував поданню заяви про порушення справи про банкрутство, мають місце ознаки поточної неплатоспроможності, а коефіцієнт покриття (Кп) і коефіцієнт забезпечення власними засобами (Кз) у кінці звітного кварталу менше їх нормативних значень – 1,5 і 0,1 відповідно.

Коефіцієнт покриття (нормативне значення Кп=1,5) визначається за формулою:

Кп = А(1195)/П(1695) (10)

де А (1195) - підсумок 2 розділу активу балансу.

Коефіцієнт забезпечення власними засобами (нормативне значення Кз=0,1) визначається за формулою:

Кз = (П(1495) – А(1095))/ А(1195) (11)

де П(1495) – підсумок 1 розділу пасиву балансу;

А(1095), А(1195) – підсумки 1 и 2 розділів активу балансу.

З метою своєчасного виявлення тенденцій формування незадовільної структури балансу у прибутково працюючого підприємства застосовується коефіцієнт Бівера, який розраховується за формулою:

Кб = (Ф(2350) – Ф(2515)) / (П(480) + П(1695))

де Ф (2350), Ф(2515) – чистий прибуток і амортизація, наведені у формі 2;

П(1595), П(1695) - довгострокові і поточні зобов’язання.

Ознакою незадовільної структури балансу є таке фінансове становище підприємства, у якого протягом тривалого часу (1,5 – 2 роки) Кб<0,2. Тобто про незадовільну структуру казати ще рано, але є негативна тенденція, а саме - протягом звітного періоду значення Кб були менше нормативних.

Враховуючи досвід вітчизняних та зарубіжних економістів слід зазначити, що інтегральна бальна оцінка фінансової стійкості найбільш повно охоплює всю різноманітність показників фінансової стійкості, що дуже важливо при оцінці ризику банкрутства.

Фінансовий стан підприємства характеризується розміщенням та використанням засобів (активів) та джерел їх формування (особистий капітал та обов'язки, тобто пасивів). Ці відомості наведені в балансі (формі №1) та Звіті про фінансові результати (формі №2) досліджуваного підприємства.

Основними факторами, які визначають фінансовий стан підприємств є: виконання фінансового плану та поповнення по мірі потреби особистого оборотного капіталу за рахунок прибутку та швидкість обертання оборотних засобів (активів).

Ринкові умови господарювання зобов'язують підприємство в будь-який період часу бути здатним погасити свої короткострокові зобов'язання, тобто бути ліквідним.

Ліквідність - це здатність оборотних коштів перетворюватися в готівку, необхідну для нормальної фінансово-господарської діяльності. Показники ліквідності вважаються найбільш важливими із всіх аналітичних показників кредитоспроможності позичальника.

Підприємство вважається ліквідним, якщо його поточні активи більші, ніж короткострокові зобов'язання. При цьому важливо врахувати, що для успішного фінансового управління підприємства наявні (готівкові) кошти більш важливі, ніж прибуток. їх відсутність на рахунках в банку в силу особливих обставин кругообігу коштів (неспівпадіння моменту, потреби і вивільнення коштів в кожний даний момент) може призвести до кризового фінансового стану підприємства.

Аналіз платоспроможності і ліквідності підприємства здійснюється порівнянням засобів по активу, згрупованих за ступенем їх ліквідності і розміщених в порядку зниження ліквідності, з зобов'язаннями по пасиву, згрупованих за строками їх погашення і розміщеними в порядку збільшення строків. По суті ліквідність підприємства означає ліквідність його балансу.

Залежно від міри ліквідності, тобто швидкості перетворення на грошові кошти, активи підприємства розподіляються на наступні групи:

Найбільш ліквідні активи: А1 = р.1160 + р.1165 форми 1

Активи, що швидко реалізуються: А2 = р.1103 + р.1104 + р.1120 + р.1125 + р.1130 + р.1135 + р.1140 + р.1145 + р.1155 форми 1

Активи, що повільно реалізуються: А3 = р.1101 + р.1102 + р.1110 + р.1170 + р.1190 форми 1

Активи, що важко реалізуються: А4 = р. 1095 ф. 1

Пасиви балансу групуються по мірі настання терміну їх оплати. Використовуючи цей критерій, зобов'язання підприємства можна згрупувати таким чином:

Найбільш термінові зобов'язання: П1=р.1615 форми 1

Короткострокові пасиви: П2 = р. 1900 - р. 1495 - р. 1595 - р. 1615 форми 1

Довгострокові пасиви: ПЗ = р, 1595 + р. 1665 форми 1

Постійні (стійкі) пасиви: П4 = р.1495 форми 1

Для визначення ліквідності балансу необхідно співставити підсумки приведених груп по активу і пасиву. Баланс вважається абсолютно ліквідним, якщо дотримуються наступні нерівності: А1 >П1 А2 > П2 АЗ >ПЗ А4 < П4.

Коефіцієнт загальної (поточної) ліквідності - це відношення поточних активів до короткострокових зобов'язань. Показує платіжні можливості підприємства, оцінювані за умови не тільки своєчасних розрахунків з дебіторами і сприятливою реалізації готової продукції, але і продажу у випадку потреби інших елементів матеріальних оборотних коштів. Рівень коефіцієнту залежить від галузі виробництва, тривалості виробничого циклу, структури запасів і витрат і ряду інших чинників, але нормальним вважається рівне 2. Якщо його значення нижче 1, то це означає відсутність здатності до виконання короткострокових зобов'язань за рахунок поточних активів.

Коефіцієнта загальної ліквідності можна представити в наступному вигляді: К₃лг=(Л1+Л2+ЛЗ)/(П1+П2)

Коефіцієнт проміжної (термінової) ліквідності, який дорівнює відношенню ліквідних коштів першого і другого класу до заборгованості, відображає прогнозовані платіжні можливості підприємству за умови своєчасного проведення і розрахунків з дебіторами. Оптимальне значення коефіцієнта вважається рівним 1, однак, він може бути і нижче, але не повинен опускатися нижче 0,5. Коефіцієнт проміжної ліквідності розраховується по формулі:

К _{пр л}. = (Л1+Л2)/(П1+П2) (12)

Формула розрахунку коефіцієнта абсолютної ліквідності має наступний вигляд:

К_{а :л} = Л1/(П1+П2) (13)

При виконанні практичного завдання кожен студент має на свій розсуд вибрати п’ять моделей (методик) оцінки вірогідності настання банкрутства підприємства, які він застосує при оцінки обраного підприємства.