Тема 3: Філософія Нового часу, марксизм та філософія хх ст.

План

1.Основні риси та особливості філософії Нового часу та Просвітництва.

2. Філософські погляди марксизму.

3. Плюралізм філософських пошуків ХХ ст.

Західноєвропейська філософія Нового часу

1. Особливості філософії Нового часу.

ФІЛОСОФІЯ Нового часу XVІІ ст. - період встановлення буржуазного суспільства та розвитку науки. Основним об’єктом філософії виступає природа як новий образ реальності (пізнання природи з метою її практичного використання).

ГОЛОВНЕ ЗАВДАННЯ

ФІЛОСОФІЇ –

посилити володарювання

над природою та створити

методологію наукового

пізнання.

Тобто, визначальною особливістю Нового часу – 17ст - є зародження і утвердження нового суспільного устрою – буржуазного, який висуває і обґрунтовує нові цінності і засади людського буття у порівнянні з феодалізмом. В центрі нового світогляду була вже не віра, а розум.

(парадигма - сукупність переконань, поглядів, цінностей, прийнятих у суспільстві, які забезпечують його існування і сприяють збереженню традицій)

Основна парадигма Нового часу – Знання – це сила! (в основі ставлення людини до світу лежить знання; перевага надається фактичному, позитивному знанню явищ дійсності, що базується на науці та експеременті)

Друга парадигма - опануй природою в ім’я корисності людини (прагматично діловий підхід до світу, що виробляється на основі впровадження науки в виробництво).

Основні проблеми філософії Нового часу:

• гносеологічні

• методологічні

• онтологічні

філософія виступає одночасно як:

метафізика - наука

вчення про надчуттєву ( механіка Ньютона)

реальність людини

абсолютизація законів

механіки в житті

називається МЕХАНІСТИЧНИМ МАТЕРІАЛІЗМОМ

Однією із центальних в філософії Нового часу постає Проблема методу.

На зміну споглядальній натурфілософії приходить експерементальне природознавство. Важливого значення набувають спостереження, вимірювання, порівняння, аналіз, експеременти і основані на них індуктивні умовисновки. Біля джерел такого розуміння наукової творчості стоїть Френсіс Бекон.

Прагнення до систематизації, кількісний ріст знань викликають розвиток теоретичного мислення. Тому поряд з розвитком чуттєвого, емпіричного пізнання світу розвивається іраціональне, математичне мислення. Ці два типи пізнання і формують основні напрямки філософского мислення Нового часу: емпіризм та раціоналізм. Найбільш яскравими представниками цих напрямків

були відповідно анг. філософ. Ф.Бекон і фран. філ. Рене Декарт.

Основні способи пізнання:

емпіризм - раціоналізм -

в основі пізнання лежить основою пізнання є розум

чуттєвий досвід (розум здатний самостійно

(не має в розумі нічого, робити відкриття)

чого б не було у відчуттях) Декарт, Спіноза, Лейбніц

Бекон, Гоббс, Локк.

Емпіризм – (від гр. емпірія – досвід) – вважає чуттєвий досвід єдиним істинним джерелом знань. Розум не привносить ніякого нового занння, а лише систематизує дані чуттєвого досвіду.

Раціоналізм – (від лат. раціо – розум) - вважає розум, думку вищим ступенем в системі філософських цінностей, основою пізнання та діяння людини. Достовірне знання не може бути виведене з досвіду. Воно може бути виведене тільки із самого розуму.