Євангеліст Лука. Мініатюра з Остромирового Євангелія. 1056–1057 рр.

Друга книга — "Ізборник Святослава", 1073 р., цікава зображенням сім'ї Святослава Ярославовича, а також заставками і малюнками на полях. “Ізборник Святослава” – уставний рукопис на 266 листків пергамену, з цікавим малюнком родини кн. Святослава, відкритий 1887 p. K. Калайдовичем у Воскресенському Новоерусалимському манастирі під Москвою, зберігається в Московському Історичному Музеї. За змістом є своєрідною енциклопедією – виписки з писань отців Церкви, хронологія, огляд фігур і тропів, притчі, загадки і перший у нас список заборонених книг. З грецького ориґіналу перекладений у Сх. Болгарії для царя Симеона (892-927), якому й присвячений у передмові, а в Києві лише переписаний з заміною імени Симеона на кн. Святослава. Переписували текст у Києві два писарі (один з них “Іоанъ дьякъ”), що внесли деякі фонетичні українізми.

Родина князя Святослава Ярославовича. Мініатюра з “Ізборника” 1073 р.

Для мініатюри Стародавпьої Русі характерна площинність, графічна манера письма. Часто зустрічалися стилізовані силуети храмів, геометричний і стилізований рослинний орнамент. Орнамент також пов'язаний з мотивами ювелірного та декоративно-ужиткового мистецтва. Заставки оточені численними зображеннями людей, тварин, птахів.

Найпоширенішим видом мистецтва Київської Русі було декоративно-ужиткове мистецтво. Воно охоплювало всі верстви населення і тому увібрало в себе і місцеві багатовікові традиції, і народні риси, і стилістичні тенденції світового художнього процесу, оскільки Київська Русь вела широкий торговельний та культурний обмін з іншими народами.

З художніх ремесел найвідоміша металопластика, інші ж — кісткорізьблення, деревообробка, ткацтво — відомі менше. Майстри працювали на замовлення князів та бояр, а часом і широкого загалу, створюючи коштовні й високохудожні вироби. Майстерність давньоруських ювелірів віртуозна, особливо у практиці виготовлення витончених предметів із золота та срібла. Так, наприклад, на площині у вісім квадратних сантиметрів ювелір розміщував багато коштовних квіток на тонких золотих стеблинках.

Одним з найпоширеніших видів металообробного ремесла на Русі було художнє ливарство. Давньоруські майстри відливали безліч різноманітних предметів — від малесеньких ґудзиків до великих панікадил-хоросів і церковних дзвонів. Прикладом художнього ливарства є великий хорос, знайдений на Подолі. На бронзових ланцюгах підвішений широкий декоративний орнамент-обруч, обабіч — штирі для свічок, перед якими стоять птахи. Це жар-птиці, символи світла. Хорос прикрашено на литій лампаді — тут майстерно виконано постаті святих.

великий хорос, бронза, ХІІ-ХІІІ ст.

Характерними виробами були широкі браслети, на яких зображувались складні орнаментальні композиції, звірі, птахи, казкові персонажі, танцюристи, музиканти. Ювеліри широко застосовували техніку скані (орнаменти з найтоншого дроту), штампування і тиснення.

скань, золото, ХІІ-ХІІІ ст.

Вершиною ювелірної техніки Київської Русі були вироби з перегородчастої емалі — золоті княжі діадеми. Широко відома, наприклад, діадема з с. Сахнівки на Черкащині. Золоті пластинки діадеми прикрашені різнобарвним рослинним орнаментом, що був символом життєдайної сили, та перлинами; на середши пластинці зображено Александра Македонського, що злітає на небо, — мотив, у якому вбачають не тільки ілюстрацію до середньовічної легенди, а й образ Дажбога — захисника й покровителя Русі.

Отже, якщо у часи Володимира і Ярослава нова культура, активно утверджуючи себе, прагнула промовляти мовою монументальних архітектурних образотворчих форм, то в останню третину XI — на початку XII ст. образотворча мова стає більш динамічною, здатною виражати багату асоціаціями думку. Утверджується смак до вишуканих рафінованих форм.

Сучасне світове мистецтво

Культура ХХ ст. – одне з найскладніших явищ в історії світової культури:

• По-перше, це пояснюється великою кількістю соціальних потрясінь, страшних світових війн, революцій, які витиснули духовні цінності на периферію людської свідомості і дали поштовх розвитку примітивних націонал-шовіністських ідей, посилення культу тотального руйнування старого.

• По-друге, відбуваються суттєві зміни в галузі економіки та засобів виробництва. Поглиблюється індустріалізація, руйнується традиційний сільський устрій життя. Маси людей відчужуються від звичного природного середовища, переїжджають до міст, що призводить до урбанізації культури.

• По-третє, поступове перетворення суспільства на комплекс різних об’єднань та угрупувань веде до процесу загальної інституціоналізації, результатом якої є позбавлення людини власного “я”, втрати індивідуальності.

• У ХХ ст. виразно виявилися дві тенденції:

• З одного боку, помітною є криза духовності, яка характеризується передусім відчудженням мас від культурних надбань нації та людства, витісненням духовних цінностей на периферію людської свідомості, пануванням стереотипів масової псевдокультури.

• З іншого боку, посилюється протилежний процес, пов’язаний із прагненням частини суспільства повернутися до лона культури, зробити своє буття дійсно духовним.

В океані пароксизмів безкультур’я нашого століття - кровопролитних світових та регіональних війн, ядерної загрози, національно-етнічних та релігійних конфліктів, політичного тоталітаризму, руйнування та знищення природи, зростаючої егоїзації індивідів - багато хто починає сприймати культуру як землю обітовану, як панацею, єдину рятівну силу, спроможну розв’язати проблеми сучасного людства.

Культура XX ст. про йшла три етапи розвитку:

1) Для початку ХХ ст. (1900-1920 р.р.) характерна гостра боротьба всіх форм антиреалістичного мистецтва за право на існування. Саме в цей період склались основні модерністські течії, які пізніше виступали лише в різних модифікованих варіантах.

2) Час між двома світовими війнами (1921-1939 рр.) характеризується посиленням боротьби між реакційною культурою і реалістичною, демократичною. Цей період дав світовій культурі видатних письменників і майстрів образотворчого мистецтва. В духовному житті більшості індустріальних країн широко йшов процес дальшої демократизації. В той же час в тоталітарних державах панував догматизм, страх, конформізм, войовнича ідеологізація, чинились репресії проти діячів науки і культури, знищувались пам'ятки культури, твори видатних письменників.

3) На розвиток культури періоду після другої світової війни (1946 - до нинішнього часу) значний вплив справили новітні досягнення НТР і технологічна революція засобів масової інформації. Утверджується індустрія “масової культури”, різні течії неомодернізму. На відміну від сучасного західного суспільства в країнах з тоталітарним режимом до кінця 80-х років спостерігався культурний регрес, у художній творчості панувало всезаборонство. Після повалення там комуністичних режимів почалось культурне відродження, народам повертаються імена і твори видатних діячів культури, заборонених за часів тоталітаризму. Значно ширше стали проявлятись тенденції інтернаціоналізації культури, підвищується значення міжнародного культурного і наукового обміну. Величезну роль відіграє Організація об’єднаних націй (ООН), основними завданнями якої є підтримання і зміцнення міжнародного миру та безпеки і розвиток співробітництва поміж державами. Спеціалізованою установою ООН є Організація об’єднаних націй з питань освіти, науки й культури (ЮНЕСКО).

Сучасне мистецтво ( англ. contemporary art ) – сукупність художніх практик, що склалися в другій половині ХХ ст. Зазвичай під сучасним мистецтвом розуміють мистецтво, що сходить до модернізму, або перебуває в протиріччі з цим явищем. Сучасне мистецтво в нинішньому своєму вигляді сформувалося на межі 1960-70-х рр. Художні пошуки того часу можна охарактеризувати як пошук альтернатив модернізму (найчастіше це виливалося в заперечення через введення прямо протилежних модернізму принципів). Це виразилося в пошуку нових образів, нових засобів і матеріалів вирази, аж до дематеріалізації об'єкта (перформанси та хеппенінг). Багато художників пішли за французькими філософами, що запропонували термін “постмодернізм”. Можна сказати, що стався зсув від об'єкта до процесу. На арт-процес великий вплив зробив розвиток технологій: в 60-х - відео та аудіо, потім - комп'ютери, і в 90-х - Інтернет. Початок 2000-х років відзначено розчаруванням у можливостях технічних засобів для художніх практик. При цьому конструктивних філософських тлумачень сучасного мистецтва ХХІ ст. поки не з'явилося. Деякі художники 2000-х вважають, що сучасне мистецтво стає інструментом влади “постдемократичного” суспільства. Цей процес викликає ентузіазм у представників арт-системи, і песимізм у художників.

Масова культура (популярна або поп-культура) – культура, яка, серед широких верств населення в даному суспільстві, переважно комерційно успішна та елементи якої знаходяться повсюди: в кулінарії, одязі, споживанні, засобах масової інформації, в розвагах (наприклад, в спорті і літературі) – контрастуючи з “високою культурою”. “Масова культура” в її розвинутому вигляді вперше сформувалася у США. Виникненню її сприяв розвиток засобів масової комунікації – газет, популярних журналів, радіо, грамзаписів, кінематографа. Все це, з одного боку, демократизувало культуру, відкривало до неї доступ масовій аудиторії, з іншого – зумовило проникнення в культуру комерційних інтересів, культура стала предметом бізнесу. Масовій культурі притаманні:

• свідома орієнтація на середній рівень масового споживача;

• бажання надати всім елементам культурної системи однорідності та абсолютної схожості;

• ескепізм, тобто втеча у світ мрій і фантазій. “Масова культура” принципово псевдореалістична, ґрунтується на створенні ілюзій, вимислів, міфів, котрі знімають реальне психологічне напруження і компенсують його світом вигаданих мрій і фантазій;

• маніпулятивний характер, тобто може бути небезпечним знаряддям впливу, знаряддям соціального дресирування людини людиною;

• антигуманний характер, тобто противага таким поняттям як духовність, духовні цінності, моральність, людяність, порядність. Вона їх безжально витісняє і руйнує. Проте насправді це роблять люди, які створюють продукт "масової культури", розміщують його в інформаційному та культурному просторі, активно його пропагують, тобто формують у суспільстві певне відношення до нього, створюють цінності цієї культури.

• Сучасна проблема “масової культури” є глобальною та всеосяжною.

Модернізм (франц. modernisme) – у мистецтві загальний термін, що використовується для напрямків, які виникли на початку ХХ ст. та були спробою порвати з художніми традиціями ХІХ ст.; заснований на концепції домінування форми на противагу змісту. В образотворчому мистецтві прямими представниками є абстракціоністи; у літературі – письменники, що експериментують з альтернативними формами оповіді; у музиці – традиційне поняття ключа було замінене на атональність; в архітектурі – центральними концепціями виступають функціоналізм і відсутність декоративності. Характерні ознаки модернізму:

• важливість форми, а не змісту;

• умовність у творах, відхід від реальної дійсності;

• заперечення того, що духовне життя людини обумовлене його матеріальними умовами життя;

• намагання проникнути крізь матеріальне у духовну сутність світу, в першу чергу людини;

• зосередженість на неповторному “Я”;

• в центрі уваги не зовнішній, а внутрішній світ, переживання;

• використання символів як засобу пізнання й відтворення світу;

• ліризм, увага до почуттів, емоцій;

• культ сили волі, боротьби й водночас – нетерпимість до інших напрямків, скандальні витівки, шокуючи висловлювання і вчинки;

• переконаність в тому, що людина здатна перебудувати світ, пропагування власних рецептів такої перебудови.

Цікавинка для допитливих:

• в Україні та Росії стиль називали «модерном»;

• в Бельгії і Франції – «ар нуво»;

• в Австро-Угорщині – «сецессіон»;

• в Німеччині – «югендштиль»;

• у Великобританії – «модерн стайл»;

• у США – «стиль Тіффані».

Авангардизм (від франц. аvant – попереду та garde – охорона) – 1) термін на означення так званих “лівих течій” у мистецтві, більш радикальних, ніж модернізм; 2) комплекс явищ у мистецтві 1-ої третини XX ст., якому притаманне прагнення до радикального оновлення змістовних та формальних принципів творчості, і як наслідок, відмова від канонів мистецтва епох, що передували йому. В авангардизмі переважають умовні форми, в яких несхожість з життям набуває самодостатнього характеру. Якщо абстрагуватися від зовнішньої галасливості деяких представників авангардизму, він мав серйозну мету — піти далі традиційного мистецтва. Кращі художники та письменники авангардисти прагнули проникнути в глибинні, непізнані та неусвідомлені сфери буття. Важливим досягненням авангардистів стало своєрідне втілення в їхніх творах жаху, трагічності існування людини XX ст., її відчуженості, абсурдності буття, прибитості тоталітарно-бюрократичною системою, бездушною технічною цивілізацією. Авангардистські тенденції виявились у мистецтві Західної Європи, США, Росії, Латинської Америки, хоча в кожному регіоні мали свої специфічні найхарактерніші особливості. Авангардизм проявився у цілій низці течій та шкіл (фовізм, кубізм, футуризм, абстракціонізм, дадаїзм, сюрреалізм, експресіонізм, конструктивізм, імажизм) – торкнувся різних видів мистецва (живопис, скульптура, архітектура, література, музика, кіно). Причиною появи авангардизму були найбільші соціальні зміни на поч. ХХ ст. (зокрема революції), відкриття в сфері науки та техніки. З іншого боку великий вплив на авангардистів мала Перша світова війна, яка зумовила їхнє трагічне світовідчуття.

Основні напрямки мистецтва поч. ХХ ст.

“Новий реалізм” – напрямок мистецтва початку ХХ ст., для якого характерні соціальні теми, критика та аналіз дійсності (В. Сєров, Ф. Ходлер та інші).

В. Сєров. Портрет Іди Рубінштейн.

Ф. Ходлер.Обрана.

Символізм (грец. symbolon - символ) – напрямок мистецтва початку ХХ ст., який одухотворював дійсність, надавав їй особливої глибини. Символісти прагнули осягнути вищі цінності за допомогою символів, узагальнень, асоціацій. Його представники насичували твори яскравими обов’язково “зримими” образами (М. Врубель, М. Реріх та інші).

М. Врубель. Шестикрилий Серафим.

М. Реріх. Гуру Чарака.

Абстракціонізм (лат. abstraction – віддалення, ухиляння ) – напрямок у європейському мистецтві 1910 – 1920 – х рр., який відходив від традиційних образів та основним завданням ставив “прорив” у нову духовну реальність, тому все зриме і матеріальне, на думку його представників, - оманливе. Світ зображали як поєднання форм, кольорових імпровізацій, геометричних фігур (В. Кандінський, К. Малевич та інші).

В. Кандінський. Абстрактна композиція

Кубізм (франц. cub – куб) – напрямок мистецтва початку ХХ ст., який спирався на геометричний аналіз форм реальності. Кубісти створювали геометризовані форми, конструювали об’ємні структури на плоскості, розкладали складні фігури на прості елементи(П. Пікассо та інші).

П. Пікассо. Авіньйонські дівчата

Футуризм – авангардний напрям у літературі й мистецтві, що розвинувся на початку XX ст. здебільшого в Італії й Росії і обстоював крайній формалізм, пропагував культ індивідуалізму, відкидав загальноприйняті норми. Творцем його вважають італійського письменника Філіппо Марінетті, який 1909 р. опублікував у французькій газеті “Ле Фіґаро” “Маніфест футуризму”. Футуризм виступав за знищення панівних у ХІХ ст. мистецьких форм, особливо реалізму і класики, та за безконтрольний індивідуалізм, який у мистецтві виявився фантастичними формами й кольорами. Футуризм – це мистецтво антигуманізму, яке має відбити настання часу техніки. Спрямування футуризму можна виразити трьома “М”: місто, машина, маса. Дві головні ознаки футуризму: по-перше, нове мистецтво зовсім не цікавиться людиною. По-друге, для цього мистецтва характерний виключний динамізм, опоетизування руху, швидкості, зорові пошуки засобів зображення руху. Відомі футуристи У. Боччоні, Н.Карра, Л.Гуссоло, Дж. Балла, Дж. Соверені, їхні твори представляють собою комбінацію площин та ліній, дисгармонію кольору та форми.

У. Боччоні.Сила вулиці.	Дж. Балла. Динамізм собаки на поводку

Дадаїзм – авангардистська літературно-мистецька течія, прихильники якої стверджують, що алогізм є основою творчості. Спираючись на алогізм, безглуздий набір слів та звуків, дадаїсти створюють свій специфічний світ — світ словотворчих трюків, гри, містифікації. Дадаїзм народився ще в першу світову війну у нейтральній Швейцарії, де доля звела художників та поетів з ворогуючих країн Європи. Їх об'єднувала ненависть до війни, до суспільства , яке паразитує на кривавій різні. Своїм ворогом вони вважали будь-які авторитет чи традицію і врешті-решт саме мистецтво. Дадаїсти не мали визначеної художньої програми і займалися творчістю для того, щоб довести, що творчість теж ніщо. Підкреслювали безглуздість навколишньої дійсності та будь-яких проявів людської творчості. Замість образотворчого мистецтва або скульптури дадаїсти демонстрували на виставках праску з припаяними шипами (М.Рей) або нічний горщик та пісуар (М.Дюшан). Відраза до існуючого способу життя та по в'язаної з ним культури у дадаїстів набрала форми антикультури. Дадаїзм розпався у першій половині 20-х років, проте своєю антихудожньою практикою, активним насадженням культу абсурду він сколихнув всю Європу та багато в чому визначив наперед подальшу еволюцію модернізму.

М.Дюшан. Колесо від велосипеда.

Фовізм ( франц. fauve – дикий, хижий ) – напрямок мистецтва ХХ ст., який отримав назву в одній з рецензій як живопис “без правил”, без врахування світла і тіні, обсягу і перспективи. Особливостями фовізму були інтенсивні кольори, колористичні контрасти, узагальнені форми, плоска композиція (А. Матісс, А. Дерен та інші).

А. Матісс. Музика.	А. Дерен. Дерева в Кольюрі.

Експресіонізм (лат. expression – вираження ) – напрямок мистецтва ХХ ст., який висунув принцип виразності мови і форми як ознаки “перемоги Духа над матерією ”; він виражає насамперед емоційний стан людини. Основною метою експресіоністів було вираження внутрішніх переживань людини, заглибленням у глибинні психічні процеси. Відмінними рисами цього стилю було не прийняття оточуючої дійсності і протест проти придушення особистості, що виливалось у пристрасність і емоційність художніх образів, умовні кольорові поєднання, екзальтацію образів, грубі, деколи примітивні форми. Е. Мунк, Е. Шилле та інші.

Е. Мунк. Крик.	Е. Шилле. Осіннє сонце і дерева.

Суперматизм – напрям модерного мистецтва, що утворився під впливом кубізму і футуризму у 1915 р. Зачинателем вважається К. Малевич. Суперматизм – це остаточний розрив живопису із зображенням реального світу. На думку митця, усі зусилля потрібно зосередити на кольорі, формі, фактурі, русі. Суперматизм характеризується регулярними геометричними фігурами, написаними чистими локальними кольорами й зануреними у трансцендентну (незбагненну) білу безодню. Фоном для супематичних композицій завжди є білий колір. Усі вони мають широкі, розгорнуті назви. Найвизначнішим супрематичним шедевром світ визнав “Чорний квадрат”. Його поява була сенсацією, свого роду екпериментом нового мистецтва.

К. Малевич. Суперматизм.

Сюрреалізм (франц. surrealisme – надреалізм) – напрямок мистецтва ХХ ст., який спирається на людську підсвідомість як єдину справжню реальність та намагається зобразити ірраціональний світ. Художники прагнули звільнити творчість від кайданів розуму. Звідси і виникають абсурд і алогізм, парадоксальність поєднання форм, змінність образів (С. Далі та інші).

С. Далі. Передчуття громадянської війни.

Мистецтво др. пол. ХХ ст.:

Другу половину ХХ століття в мистецтві визначають як постмодернізм. Термін досить широкий. Епоха постмодернізму так само далека від єдності, як і модернізм. Збереглися прихильники авангардизму першої половини сторіччя, який сам перетворився на класику. Не припиняється подальше новаторство. У той же час повернувся ряд історичних традицій. Для багатьох пошук нових форм перестав бути самоціллю, а перетворився просто в один з засобів вираження.

Постмодернізм – світоглядно-мистецький напрям, що в останні десятиліття ХХ ст. приходить на зміну модернізму. Цей напрям є продуктом постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем – світоглядно-філософських, економічних, політичних. Постмодерністи, завдяки гіркому історичному досвідові, переконалися у марноті спроб поліпшити світ, втратили ідеологічні ілюзії, вважаючи, що людина позбавлена змоги не лише змінити світ, а й осягнути, систематизувати його, що подія завжди випереджає теорію. Прогрес визнається ними лише ілюзією, з'являється відчуття вичерпності історії, естетики, мистецтва. Реальним вважається варіювання та співіснування усіх (і найдавніших, і новітніх) форм буття. Митець має справу не з “чистим” матеріалом, а з культурно освоєним, адже існування мистецтва у попередніх класичних формах неможливе в постіндустріальному суспільстві з його необмеженим потенціалом серійного відтворення та тиражування.

Риси постмодернізму у мистецтві:

• культ незалежної особистості;

• потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого;

• прагнення поєднати, взаємодоповнити істини (часом полярно протилежні) багатьох людей, націй, культур, релігій, філософій;

• бачення повсякденного реального життя як театру абсурду, апокаліптичного карнавалу;

• використання підкреслено ігрового стилю, щоб акцентувати на ненормальності, несправжності, протиприродності панівного в реальності способу життя;

• суміш багатьох традиційних жанрових різновидів;

• сюжети творів – це легко замасковані алюзії (натяки) на відомі сюжети попередніх епох;

• запозичення, перегуки спостерігаються не лише на сюжетно-композиційному, а й на образному, мовному рівнях;

• як правило, у постмодерному творі присутній образ оповідача;

• іронічність та пародійність.

Поглиблення культурної кризи призвело до появи нових форм авангардизму в ост. третині XX ст ., які часто тлумачаться як антимистецтво. Умовно їх можна об'єднати в поняття "концептуальне мистецтво" (від англ. - поняття, ідея, загальне уявлення). Концептуальне мистецтво – це мистецький рух постмодернізму, що склався в кінці 1960-х рр. Концептуалісти ставлять своїм завданням перехід мистецтва від виконання художніх творів до вільних від матеріального втілення “художніх ідей” (т. з. концептів – загальних уявлень), які застосовуються в різних галузях знання: філософії, соціології, антропології тощо, наприклад: “рух”, “поняття”, “пуста форма”, “умовність”, “художник” і т.п. Творчість осмислюється концептуалістами як статично зафіксований процес залучення глядача в “гру ідей”. Для ілюстрації понять застосовуються різні матеріали: літературні тексти, графіки, людське тіло, відеозаписи, природні об'єкти, промислові вироби, графіки, діаграми, схеми, цифри, формули, написи тощо. Яскравими представниками концептуалізму є Роберт Раушенберг, Ів Клейн, Джозеф Кошут.

Роберт Раушенберг. Каньон

В концептуальному мистецтві можна вирізнити такі течії:

Боді-арт (від англійського body art) – це мистецтво прикрашати тіло, авангардний напрям, що виник в 60-х роках. У широкому сенсі до цього поняття відносяться: макіяж (make up), татуювання і пірсинг (та інші види модифікації тіла), менді (біотату хною) і, власне, бодіпейнтінг (bodypainting) – мистецтво розпису тіла, або боді арт у вузькому сенсі слова. Сучасний боді арт знаходиться на стику графіки і живопису, декоративно-прикладного мистецтва, дизайну, макіяжу і стилю, перукарського мистецтва. Боді арт є підкатегорією перформансу, в якому художники використовують або зловживають власним тілом задля особливого самовираження.

Ленд-арт (від англ. Land – земля, та англ. Art – мистецтво) – художня діяльність, об'єктом якої є реальний пейзаж, фрагмент природного середовища. Діяльність такого типу є інтеграцією в пейзаж, перетворенням його фрагменту, або використанням натуральних процесів (ерозії, атмосферних чинників) для створення художнього об'єкта. Твори цього типу з'явилися в мистецтві у 1960-х рр. Це були різні за масштабом і характером проекти, монументальні, що іноді сягали кількох кілометрів, або такі, що вимагали масштабних земельних робіт (розкопи, канави), іноді делікатних, складні для знаходження навіть на відкритому просторі, або композиції, що існували лише одну мить, нищені вітром або припливом. Багато творів такого типу були презентовані в традиційних мистецьких установах (галереї, музеї) в якості документальних фотографій чи фільмів, нарисів, карт. Ідеї цього мистецтва були близькими з роздумами на тему цінності природного пейзажу, безцінністю непорушеного людиною простору. Початково, суто мистецька діяльність, мала свій вплив і розвивалася у формі прикладної діяльності, що реалізовувалась у закладенні садів, парків, архітектурних проектах.

Перформанс (від англ. Performance – вистава, спектакль) – одна з форм мистецтва-акції, де твором вважають дії автора, за якими глядачі спостерігають у режимі реального часу. Започаткований у ХХ ст. Виявляється не тільки у театральних постановках, але і у літературі, візуальній та музичній сферах. В основі перформансу лежить уявлення про творчість як спосіб життя.

перформанс “ДАХа”	Жалоба за Мавкою. Перформанс Надін Сурес.

Відео-арт – напрям в медіамистецтві, що використовує для вираження художньої концепції можливості відеотехніки, комп’ютерного і телевізійного зображення. Відео-арт (навідміну, наприклад, від музичних кліпів, трейлерів, телевізійної реклами чи заставок MTV) не є лише комерційним продуктом, навпаки, він орієнтований на показ у просторі мистецтва (в музеях, галереях, на фестивалях і т. д.) і часто розрахованний на подготовленого глядача. У 1973-1974 рр. в продажі стали зявлятись ручні відеокамери. Це сприяло значному розвитку відео-арта. Художники прийнялись знімати короткі відеофильми, в яких висміювались прийоми комерційного телебачення і домінуючої культури в цілому. Інші художники вибирали більш ігрові і виразні форми. Четверо художників і архітекторів – Чіп Лорд, Хадсон Маркес, Дуг Майклс і Кьортис Шреєр організували перформанс з приводу комерційного ТВ. Наприклад, художники склали штабель з телевізорів, в який врізався Кадилак з встановленою на ньому відеокамерою.

Оп-арт (від англ. op art (optical art)) або оптичне мистецтво – стиль сучасного мистецтва, який широко використовує оптичні ілюзії. Митці оп-арту досягають створення ілюзій руху або мерехтіння нерухомих об'єктів через зображення періодичних структур і влучне використання кольорів та форм. Зазвичай твори оп-арту носять абстрактний характер. Ця течія є продовженням раціоналістичної лінії техніцизму. Напрямок зародився у 50-ті рр. ХХ ст. Завдання оп-арта – ввести в оману очі, спровокувати їх на хибну реакцію, викликати неіснуючий образ. Представник Віктор Вазарелі.

Поп-арт (англ. pop-art, скорочення від англ. popular art, етимологію також пов'язують із англ. Рор – уривчастий удар, плескіт) – напрям в образотворчому мистецтві 1950-1960-х рр., що виник як реакція на абстрактний експресіонізм та використовує образи продуктів вжитку. Поп-арт орієнтується на нову образність, що створюеться засобами масової інформації та рекламою. Виразні засоби, реальні предмети побуту, афіші, газети, реклама – ці та інші подібні предмети, вирвані з свого звичайного оточення, служили в поп-арті для створення довільних, звичайно дуже несподіваних і химерних комбінацій. Міжнародну славу американському поп-арту принесли такі художники як Роберт Раушенберг, Рой Ліхтенштейн, Джаспер Джонс, Джеймс Розенквіст, Том Вессельман, Клас Олденбург, Енді Воргол.

Енді Воргол. Мерлін Монро.