2. Основні (словникові) форми іменника та прикметника

Іменники та інші змінні частини мови запам’ятовуються в основній (словниковій) формі. Для іменника це три форми – Nom. sing., Gen. sing. і рід.

Нприклад:

terra, terrae, feminīnum – земля;

popŭlus, popŭli, masculīnum – народ;

acĭdum, acĭdi, neutrum – кислота.

Скорочена словникова форма запису:

terra, ae, f; popŭlus, i, m; acĭdum, i, n.

Форма називного відмінка – це назва об’єкта чи явища позначуваного цим словом. Крім того, за закінченням називного відмінка визначається граматичний рід іменника. За формою родового відмінка визначається: а) відміна; б) основа. Якщо від форми родового відмінка однини відкинути закінчення, то отримаємо основу, яка називається практичною (саме до цієї основи додаються закінчення усіх інших відмінків. Наприклад, в іменнику terra, ae, f практична основа – terr-, історична – terrā-.

Прикметник слід запам’ятати у трьох формах: masculīnum (чоловічий рід), feminīnum (жіночий рід), neutrum (середній рід), наприклад: magnus, -a, -um – великий, -а, -е.

3. Перша відміна (Declinatio prima)

До першої відміни належать іменники, прикметники, присвійні займенники, порядкові числівники жіночого роду, які в Nom. sing. закінчуються на -ă, у Gen. sing. – на -ae. Історична основа – -ā. Наприклад:

Іменники Прикметники Присвійні займенники

silva, ae, f – ліс magna (f) – велика mea (f) – моя

via, ae, f – дорога clara (f) – славна tua (f) – твоя

pecunia, ae, f – гроші alta (f) – висока sua (f) – своя

stella, ae, f – зірка parva (f) – мала nostra (f) – наша

cellŭla, ae, f – клітина recta (f) – пряма vestra (f) – ваша

Порядкові числівники

prima (f) tertia (f)

secunda (f) quarta (f)

До першої відміни, як винятки, належать також деякі іменники чоловічого роду, що є назвами чоловічих професій, імен, народів, рік (пор. в українській мові іменники чоловічого роду на -а, (-я) теж належать до першої відміни: Ілля, Микола, суддя тощо):

agricŏla, ae, m – землероб Catilīna, ae, m – Катіліна

collega, ae, m – друг, колега Belga, ae, m – бельгієць

nauta, ae, m – моряк Persa, ae, m – перс

athlēta, ae, m – атлет Scytha, ae, m – скіф

poēta, ae, m – поет Harumna, ae, m – ріка Гарумна

Numa, ae, m – Нума Sequăna, ae, m – ріка Сена

Відмінкові закінчення першої відміни:

Casus	Singulāris	Plurālis
Nom.	-ă	-ae
Gen.	-ae	-ārum
Dat.	-ae	-is
Acc.	-am	-as
Abl.	-ā	-is
Voc.	-ă	-ae

Відмінювання словосполучень: aqua liquĭda (f) – прозора вода; terra magna (f) – велика земля

Casus	Singulāris	Plurālis
Nom.	aqu-a liquĭd-a	aqu-ae liquĭd-ae
Gen.	aqu-ae liquĭd-ae	aqu-ārum liquĭd-ārum
Dat.	aqu-ae liquĭd-ae	aqu-is liquĭd-is
Acc.	aqu-am liquĭd-am	aqu-as liquĭd-as
Abl.	aqu-ā liquĭd-ā	aqu-is liquĭd-is
Voc.	aqu-a liquĭd-a	aqu-ae liquĭd-ae

Casus	Singulāris	Plurālis
Nom.	terr-a magn-a	terr-ae magn-ae
Gen.	terr-ae magn-ae	terr-ārum magn-ārum
Dat.	terr-ae magn-ae	terr-is magn-is
Acc.	terr-am magn-am	terr-as magn-as
Abl.	terr-ā magn-ā	terr-is magn-is
Voc.	terr-a magn-a	terr-ae magn-ae

Nota bene! Прикметник у латинській мові переважно стоїть після іменника і узгоджується з ним у роді, числі і відмінку.

4. Прийменники (Praepositiōnes)

У латинській мові прийменники вживаються з акузативом, аблативом, акузативом і аблативом, рідко з генетивом.

1. Найуживаніші прийменники з акузативом:

ad – до, біля, для; ante – перед, до; apud – в, біля, при; contra – проти, навпроти; extra – ззовні, поза, за; infra – нижче, під, після; intra – всередині, протягом; inter – між; ob – перед, внаслідок; praeter – мимо, крім; per – через, крізь; post – після, позаду; trans – через, за, по той бік; supra – вище, над.

2. Найуживаніші прийменники з аблативом:

a (ab) – від; de – з, про, по; pro – попереду, перед, за, замість; sine – без; cum – з; e (ex) – із, з; prae – перед, через.

3. Прийменники з акузативом і аблативом:

in – в, на, до;

sub – під;

super – над чим, на чому, на що.

На питання де? керують аблативом, на питання куди? – акузативом.

Два прийменники causa, gratia – заради, для, із-за – керують генетивом і вживаються постпозитивно.

Відповідно, завдяки “прив’язаності” прийменників до певного відмінка, можна за прийменником визначити відмінок іменника.

5. Синтаксис простого поширеного речення

Порядок слів у латинській мові такий:

а) підмет (subiectum) стоїть на першому місці;

б) присудок (praedicātum) – переважно на останньому;

в) прямий додаток (obiectum) стоїть тільки в акузативі без прийменника перед присудком;

г) узгоджене означення стоїть після означуваного слова, якщо воно виражене прикметником; якщо займенником – перед. Наприклад:

S O P

Silvae materiam multam et variam praebent. – Ліси постачають багато різних матеріалів.

2. Дієслово esse (бути) у значенні дієслова-зв’язки не пропускається за винятком прислів’їв, крилатих висловів, сентенцій.

3. Іменна частина складеного присудка виражається іменником, прикметником, дієприкметником, займенником і стоїть у номінативі, узгоджуючись з підметом:

Ferrum est metallum necessarium. – Залізо є потрібним металом.

4. Заперечення при дієсловах не змінює дієслівного керування і побудови речення:

Incolae terrārum Europe agriculturae student. – Жителі країн Європи займаються землеробством.

Incolae terrārum Europe agriculturae non student. – Жителі країн Європи не займаються землеробством.

5. У латинському заперечному реченні може бути тільки одне заперечення. Якщо в реченні є два заперечення, то все висловлювання набуває позитивного змісту:

Natura nihil sine causa gignit. – Природа нічого без причини не створює.