Внутрішня та зовнішня політика Української держави

Внутрішня політика

1. Перетворено унр на Українську державу монархічного типу на чолі з гетьманом.

2. Створено гетьманський уряд — Раду міністрів; очолив полтавський поміщик Ф. Лизогуб отаман (голова)

Члени уряду:

Дмитро Дорошенко (історик) — міністр закордонних справ. (РУП)

Микола Василенко (професор історії Київського університету) — міністр освіти та мистецтв. Якийсь час був членом Тимчасового уряду Росії. Кадет.

М. Чубинський (професор Харківського університету) — міністр юстиції,український діяч і знаний правник. Стояв на правих позиціях, але до політичних партій не належав.

О. Рогоза (командувач однієї з армій Румунського фронту) — військовий міністр. Бойовий генерал, представник старовинного українського роду.

Aнон Ржепецький (відомий київський фінансист) — міністр земельних справ.

Bасиль Колокольцев — спершу державний секретар, перегодом міністр внутрішніх справ.

• Представники соціалістичних партій увійти в уряд гетьмана відмовилися.

• Особливістю нового уряду було те, що він формувався не за партійною, а за професійною ознакою.

3. Впорядкування місцевого управління:

• розігнано органи місцевого самоврядування;

• призначено губернських і повітових старост, переважно з місцевих поміщиків, земських діячів;

• в Київ, Одесу, Миколаїв призначено отаманів;

• міську, повітову міліцію переведено в державну варту (поліцію);

• перевибори органів місцевого самоврядування проведено на підставі майнового цензу;

• газети потрапили під жорстоку цензуру, заборонялися критика уряду, проведення зборів, мітингів, маніфестації.

Наведення порядку чиновницький апарат здійснював авторитарними та репресивними методами.

4. Основна опора гетьманського режиму: великі землевласники; буржуазія; старе чиновництво царських часів, з-поміж яких було чимало прихильників «єдиної і неподільної Росії».

5. Вирішення земельного питання:

• відновлено приватну власність на землю;

• поміщики за допомогою каральних загонів почали стягувати з селян контрибуції за втрати та знищене майно;

• селянам довелося повернути поміщикам землі й реманент, відшкодувати витрати, яких зазнали поміщики;

• поміщикам надавалося право використовувати примусову працю;

• оголошено про поновлення свободи продажу-купівлі землі;

• Розроблявся новий земельний закон, за яким:

• усі великі земельні маєтки підлягали примусовому викупу державою і продавалися селянам по 25 десятин в одні руки;

• окремі господарства могли зберегти до 200 дес.;

• лісові угіддя залишалися за власниками і в розподіл серед селянства не потрапляли.

• Така реформа відповідала інтересам заможних селян.

• Мета аграрної реформи — створення міцного прошарку дрібних і середніх власників, тобто продовження столипінської реформи, від якої гетьман був у захваті.

• Більшість селян була незадоволеною, що спричинило масові селянські повстання.

• Негативно поставилися до реформи і великі землевласники.