3. Мікобактерії туберкульозу.

Туберкульоз - це хронічне інфекційне захворювання, котре уражає всі органи людини, але найчастіше легені. Йому притаманний хвилеподібний перебіг, тобто загострення чергуються з ремісіями.

Виникнення і перебіг туберкульозу залежать від особливостей його збудника, реактивності організму і санітарно - побутових умов.

Мікобактерії (Mycobacterium). На туберкульоз хворіють люди, тварини та птахи. Виділяють такі види збудників тубер­кульозу: М. tuberculosis (резервуар — хворі люди), М. bovis (резервуар — хворі тварини), М. avium (резервуар — хворі птахи).

Збудник туберкульозу — це тонкі палички, поліморфні (прямі, зігнуті, колбоподібні, гіллясті, зернисті — зерна Муха), нерухливі, не утворюють спор і капсул . Під дією лікарських препаратів легко перетворюються на L-форми та ультрадрібні. Це грампозитивні мікроорганізми, але через високий вміст ліпідів (40 %) у клітинній стінці вони погано забарвлюються. Тому для виявлення мікобактерій у лаборато­рії мікропрепарати забарвлюють за методом Ціля—Нільсена.

Мікобактерії культивують на спеціальних живильних се­редовищах (Левенштейна—Йєнсена, кров'яних) в аеробних умовах за температури 37 —38 °С та наявності 5—10% С0₂ протягом різного терміну (від 8—10 днів до 8 тиж). На щіль­них живильних середовищах вони утворюють сухі зморш­куваті колонії кремового кольору, які нагадують цвітну ка­пусту (R-форма). На рідких живильних середовищах міко­бактерії уворюють грубу плівку. Колонії інколи дисоціюють із типової R-форми в атипову S-форму.

У хворих іноді виділяють атипові мікобактерії, які здат­ні спричинювати захворю­вання легень, лімфатичних вузлів та шкіри. Ці захво­рювання називаються міко-бактеріозами. Атипові міко­бактерії утворюють колонії, забарвлені в жовтий або оранжевий колір.

Ферментативні властивості мікобактерій не постійні. Біохі­мічно вони малоактивні.

Фактори вірулентності:

1. Корд-фактор (гліколіпід) — основний фактор патогенності. Він міститься в клітинній стінці, високотоксичний. Цей фак­тор пригнічує дію ферментів і фагоцитів, тому мікроби роз­множуються в макрофагах і знищують їх.

2. Туберкулін діє на заражений організм як алерген, спричи­нює запальний процес, ГСТ.

3. Ліпіди справляють токсичну дію на клітини та тканини орга­нізму, зумовлюють переродження клітин макроорганізмів. Виникають гігантські епітеліоїдні клітини, формується ту­беркула (туберкульозний горбок).

Антигенна структура непостійна.

Резистентність. Мікобактерії туберкульозу дуже стійкі у навколишньому середовищі, оскільки вони містять багато лі­підів. У висушеному мокротинні ці мікроорганізми можуть збе­рігатися до 10 міс, у проточній воді — до 12 міс, у грунті — до 6 міс. Під час кип'ятіння мікобактерії гинуть протягом 5 —7 хв. Чутливі до дії сонячного випромінювання.

Дезінфекційні ре­човини (сулема 1:1000, 5 % карболова кислота) знищують цих збудників протягом доби. Патологічний матеріал і посуд для знезараження занурюють у 5 % розчин активованого хлорамі­ну на добу. Мікобактерії стійкі до етилового спирту, кислот, основ.

Патогенез захворювання. Туберкульоз — це інфек­ція, яка дуже поширена серед великої рогатої худоби, курей, індиків. Рідше хворіють свині, дрібна рогата худоба.

Джерело інфекції: хворий, рідко — тварина. Шляхи передачі інфекції: повітряно-краплинний, повітряно-пи­ловий, харчовий (молоко), плацентарний. Збудник туберкульо­зу уражує будь-який орган, але найчастіше — легені. Людей уражує М. tuberculosis (понад 92 % випадків), інколи — М. bovis (3 — 5% випадків). При проникненні збудника аерогенно в ле­генях виникає горбок (туберкула), який містить лейкоцити, гігантські клітини, мікобактерії туберкульозу. Це первинне вогнище (вогнище Гона) оточує сполучнотканинна капсула. Завдяки їй збудники туберкульозу не виходять за межі тубер­кули. Збереженню мікобактерій туберкульозу в макроорганіз­мі сприяє перетворення їх на L-форму. Ці мікобактерії здатні відновлювати вірулентні властивості та спричинювати захво­рювання. В ослабленому організмі відбувається некротизація капсули горбка. Мікобактерії виходять за його межі, виділя­ються з мокротинням і сечею. Процес поширюється на нові ді­лянки, хвороба загострюється, виникають каверни. Це відкри­та форма захворювання. Іноді спостерігається генералізація процесу, який закінчується летально. Туберкульоз — це хро­нічна інфекція. Вона може бути екзогенного та ендогенного походження. Ендогенна інфекція виникає, як правило, на фо­ні несприятливих соціальних факторів, а також за наявності в організмі хронічних захворювань, які уражують нервову, ендо­кринну та інші системи.

Імунітет інфекційний. Він формується за наявності міко­бактерій в організмі. У людини є природна резистентність до туберкульозної інфекції. Близько 80 % людей інфіковані на ту­беркульоз, але хворіють лише 3 —6 %. Поряд з імунітетом фор­мується алергічний стан, який можна виявити за допомогою туберкуліну.

Матеріал для дослідження. Досліджують різноманіт­ний патологічний матеріал: мокротиння, сечу, плевральну та спинномозкову рідину, промивні води бронхів, шлунка, вміст гнояків, асцитичну рідину органів черевної порожнини, сек­ційний матеріал та ін. У дорослих частіше досліджують мокро­тиння, сечу, плевральну та спинномозкову рідину, а в дітей з вираженими клінічними проявами хвороби — промивні води бронхів і шлунка (діти ковтають мокротиння). Якщо для аналі­зу беруть промивні води шлунка, хворий не повинен уживати їжу перед цим (не менш ніж 12 год до забору патологічного матеріалу). Перед забором мокротиння треба почистити зуби, прополоскати рот. Збирати мокротиння можна протягом до­би. Його збирають у спеціальну плювальницю з кришкою, яка щільно закривається. Транспортують матеріал у герметично закритих металевих контейнерах, які поміщають у поліетиле­новий пакет. У разі необхідності (при транспортуванні на ве­ликі відстані) його консервують. Для цього застосовують глі­церин, 10 % розчин натрію фосфату. За високої температури повітря використовують 2 — 3 % розчин борної кислоти. Пато­логічний матеріал досліджують у лабораторіях відповідних лі­кувальних закладів (наприклад, у лабораторії протитуберку­льозного диспансеру).

Методи лабораторної діагностики туберкульозу:

бактеріоскопічний — з патологічного матеріалу готують мікропрепарати, забарвлюють за Цілем — Нільсеном та дослід­жують під мікроскопом (більш інформативна люмінесцентна мікроскопія);

бактеріологічний — для виділення чистої культури патоло­гічний матеріал обробляють розчином основи (NaOH, Na₃P0₄), що знищує сторонню мікрофлору, потім висівають на живиль­ні середовища. Виділену чисту культуру ідентифікують і визна­чають чутливість мікроорганізмів до лікувальних препаратів. Для прискореної діагностики застосовують метод мікрокультур Прайса, який дає змогу отримати культуру мікобактерій тубер­кульозу в коротший термін (через 2 — 3, максимум 7—10 діб);

біологічний — патологічним матеріалом заражають морсь­ких свинок і кролів. Морська свинка більш чутлива до М. tuber­culosis, а кріль — до М. bovis;

алергічний — внутрішньошкірну туберкулінову пробу Ман-ту застосовують для визначення інфікованості населення мі­кобактеріями туберкульозу, відбору осіб, які потребують вак­цинації (вакциною БЦЖ), оцінки її ефективності та важкості перебігу туберкульозного процесу.

Специфічна профілактика. Уводять вакцину БЦЖ згідно з календарем профілактичних щеплень (новонародже­ному — на 3-й день життя, ревакцинацію проводять у віці 7 та 14 років). Лікування проводять антибактеріальними препаратами.

Класифікація протитуберкульозних засобів за ефективністю: 1. Найефективніші протитуберкульозні засоби: а) гідразид кислоти ізонікотинової, його похідні — ізоніазид, флуренізид, фтивазид, салюзид; б) антибіотики — похідні рифаміцину (рифампіцин, рифампін, рифадин). 2. Протитуберкульозні засоби середньої активності: а) антибіотики (стрептоміцину сульфат, канаміцин, флориміцину сульфат, циклосерин,амікацин); б) тіоаміди кислоти ізонікотинової (етіонамід, протіонамід, піразинамід); в) похідні амінобутанолу (етамбутол); г) похідні фторхінолону (офлоксацин, ломефлоксацин). 3. Протитуберкульозні засоби з незначною активністю: а) похідні кислоти иврй-аміносаліцилової — ПАСК (натрію идра-аміносаліцилат — ПАСК-натрій); б) похідні тіосемикарбазону (тіоацетазон).

VII. Матеріали активізації студентів під час викладення лекції.

4. Збудник дифтерії. Морфологія і фізіологія.

5. Bordetella pertussis — збудник коклюшу. Морфологічні і культуральні властивості.

6. Мікобактерії туберкульозу.

VIII. Матеріали для самопідготовки студентів:

• Конспект лекції №9

• Методична розробка самостійної роботи № 9

• Климнюк С.І., Ситник І.О., Творко М.С., Широбоков В.П. Практична мікробіологія. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2004. — 438 с.

IX. Література для викладачів

Навчальна література:

Основна:

Климнюк С.І., Ситник І.О., Творко М.С., Широбоков В.П. Практична мікробіологія. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2004. — 438 с.

Люта В.А., Заговора Г.І. Основи мікробіології, вірусології та імунології. — К.: Здоров’я, 2001. — 273 с.

Медична мікробіологія, вірусологія та імунологія: підручник / За ред. В.П. Широбокова. – 2-ге вид. — Вінниця: Нова Книга, 2011. — 952 с.

Додаткова:

Денисенко О.В. Інфекційні хвороби в модулях: навч. посіб. — К.: Медицина, 2009. — 168 с.

Медицинская микробиология / Под ред. В.И. Покровского. — М.: Медицина, 1999.

Мікробіологія, вірусологія, імунологія, інфекційні хвороби. Словник/ Г.К. Палій, В.Г. Палій, В.М. Мруг та ін. ; за ред. Г.К. Палія, В.Г. Палія. — К.: Здоров’я: 2004. — 296 с.

СПИД — синдром приобретенного имунодефицита / Под ред. В.П. Широбокова. — К.: Здоров’я, 1988. — 232 с.

Тарасюк В.С. Медична сестра в інфекційному контролі лікарні. — Вінниця: Нова книга, 2002.

Методична:

Люта В.А. Практикум з мікробіології: навч. посіб. / В.А. Люта, О.В. Кононов. — К.: Медицина, 2011. — 184 с.

Люта В.А., Кононов О.В. Мікробіологія з технікою мікробіологічних досліджень та основами імунології: У 2 кн. — К.: Здоров’я, 2006.

15