V. План та організаційна структура заняття

№ п/п	Основні етапи лекції та її зміст		Цілі в рівнях абстракції	Тип лекції. Засоби активізації студентів	Матеріали методичного забезпечення	Розпо-діл часу
1	2		3	4	5	6
І. Підготовчий етап 8 хв.
	1. Організаційні заходи. 2. Визначення актуальності теми. 3. Постановка навчальних цілей лекції та мотивація			Перевірка присутніх, перевірка готовності до заняття	журнал	2 хв. 3 хв 3хв
ІІ. Основний етап 60 хв.
	Викладання лекційного матеріалу за планом: 1. Збудник дифтерії. Морфологія і фізіологія. 2. Bordetella pertussis — збудник коклюшу. Морфологічні і культуральні властивості. 3. Мікобактерії туберкульозу.		L ІІ	Оглядова лекція Питання для активізації студентів	Конспект лекції
ІІІ. Заключний етап 12 хв.
		1. Резюме лекції, загальні висновки. 2. Відповіді на можливі запитання 3. Завдання для самопідготовки студентів Тема: «Збудники повітряно-краплинних бактеріальних інфекцій». Література: Климнюк С.І., Ситник І.О., Творко М.С., Широбоков В.П. Практична мікробіологія. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2004. — 438 с.	L ІІ- L ІІІ	Узагальнення та систематизація знань	Ситуаційні задачі ІІІ рівня Методична розробка СРС № 9

VI. Зміст лекційного матеріалу

Тема: «Збудники повітряно-краплинних бактеріальних інфекцій».

План:

1. Збудник дифтерії. Морфологія і фізіологія.

2. Bordetella pertussis — збудник коклюшу. Морфологічні і культуральні властивості.

3. Мікобактерії туберкульозу.

1. Збудник дифтерії. Морфологія і фізіологія.

Дифтерія - гостра інфекційна хвороба з групи інфекцій дихальних шляхів, яка характеризується фібринозним запаленням слизових оболонок зіва, носа, гортані та токсичним ураженням серцево-судинної і нервової систем. Збудник - дифтерійна паличка (Corinebacterium diphtheriae)

Збудник дифтерії - C. Diphtheriae.Уперше дифтерійні бактерії описали і виділили в чистій культурі Е. Клебс і Ф. Леффлер у 1883-1884 рр., дифтерійний екзотоксин отримали Е. Ру та А. Ієрсен (1888), протидифтерійну сироватку - Е. Берінг, Я. Бардах, Е. Ру (1892-1894). У 1923 р. Г. Рамон виготовив дифтерійний анатоксин.

Морфологія і фізіологія. Коринебактерії дифтерії мають досить характерну морфологію. Це прямі або трохи зігнуті тонкі Гр(+) нерухомі безспорові палички довжиною 1-8 мкм, шириною 0,3-0,8 мкм із невеликими булавоподібними стовщеннями на кінцях. На полюсах бактерійних клітин розташовані метахроматичні зерна волютину або зерна Бабеша-Ернста. За хімічною природою вони належать до поліметафосфатів і є запасом поживних речовин. Найкраще ці зерна виявляють при забарвленні за методом Нейссера: цитоплазма забарвлюється в світло-коричневий, а зерна волютину - в темно-синій колір. Скупчення нуклеїнових кислот у цитоплазмі може надавати їм характерної смугастості (зеброподібної зернистості). У збудника дифтерії виявлено фімбрії, які зумовлюють адгезивність.

Бактерії в мазках виглядають досить характерно і нагадують купку розкиданих сірників. Взаємне розташування паличок також своєрідне: під гострим або прямим кутом, у вигляді латинських літер V, L, Y (рис. 17,18, вкл.). У носоглотці часто знаходять псевдодифтерійні палички, коротші й товстіші, ніж дифтерійні, розташовані паралельно, у вигляді частоколу. Зерна волютину в них бувають рідко.

Останнім часом морфологія збудника дифтерії дуже змінилася. Поряд із типовими паличками в полі зору можна зустріти зернисті й незернисті, тонкі й товсті, гіллясті й нерозгалужені, паличкоподібні й кокоподібні форми. Така безмежна мінливість виникла під впливом АБ, її обов’язково потрібно враховувати при лабораторній діагностиці дифтерії.

Інший патогенний представник C. ulcerans є природним патогеном великої рогатої худоби і викликає мастит у корів, однак може спричинити захв. і в людей, особливо в сільській місцевості.

Збудник дифтерії добре росте в аеробних умовах на сироваткових середовищах. Ру (згорнута кінська сироватка), Леффлера (сироватка з 1/3 цукрового бульйону) та на мартенівському бульйоні. Широко використовуються сироватковий і кров’яний телуритовий агар, середов. Клауберга та ін. На мартенівському бульйоні утворюється ніжна плівка, яка поступово товстішає, стає крихкою і опускається на дно. На згорнутій сироватці, навіть при густих посівах, колонії ізольовані, ніколи не зливаються, бугристі, нагадують шагренєву шкіру. Вони круглі, сухуваті, кремувато-жовтого кольору, матові, з трохи піднятим центром.

За характером росту на телуритових середов. і деякими іншими ознаками збудник дифтерії поділяють на три біовари: gravis, mitis, intermedius. Біовар gravis утворює великі сірі колонії з радіальною зчерченістю і фестончатим краєм (“маргаритки”), високотоксичний, не викликає гемолізу, розкладає крохмаль і глікоген. Колонії біовару mitis малі, опуклі, чорні, гладенькі, токсичність їх <, бактерії викликають гемоліз, але не розкладають крохмаль і глікоген. Біовар intermedius за своїми властивостями займає проміжне становище. Раніше біовар gravis виділяли при тяжких формах дифтерії, а mitis - при легких. Тепер така закономірність втрачена. Дифтерійні бактерії розкладають глюкозу, мальтозу, галактозу, не ферментують сахарозу, виділяють цистиназу і не утворюють уреазу. Ці ознаки важливі для диференціації їх від інших коринеформних бактерій.

Токсиноутворення. Коринебактерії дифтерії утворюють сильний екзотоксин, який є основним фактором їх вірулентності. Крім токсину вони продукують гіалуронідазу і нейрамінідазу. Дифтерійний токсин - білок із молекулярною вагою 62000 дальтон. Він вибірково уражає м’язи серця, наднирникові залози, периферичну нервову систему. Синтез токсинів контролюють спеціальні tox+ гени. До складу екзотоксину входять гістотоксин, гемотоксин, некротоксин. Його силу вимірюють у мінімальних смертельних дозах. За 1 DLM приймають ту найменшу дозу токсину, яка при введенні в черевну порожнину гвінейським свинкам вагою 250 г викликає їх загибель на четверту добу. Існують токсигенні й нетоксигенні штами коринебактерій дифтерії. C. ulcerans також виділяє екзотоксин, але є штами, які не продукують його.

Дифтерійний токсин нестійкий, він швидко інактивується при кімнатній t, від дії світла, О2, повітря, різних хімічних речовин. При дії 0,3-0,4 % формаліну при t 38-40 °C протягом місяця він перетворюється в неотруйну сполуку - анатоксин. Останній зберігає імуногенні властивості й використовується для імунізації людей. Він входить до складу різних вакцин.

Антигенна структура. У дифтерійних бактерій виявлені як термостабільні, так і термолабільні антигени, за якими вони поділяються на 11 сероварів, але всі вони продукують однаковий екзотоксин, який нейтралізує будь-яка антитоксична протидифтерійна сироватка.

Екологія. Основний хазяїн коринебактерій дифтерії - хвора людина і бактеріоносій. Збудник локалізується переважно в рото- і носоглотці. Захв. передається, в основному, повітряно-краплинним шляхом, але може бути зараж. і ч/з посуд, іграшки, книги й інші предмети вжитку, а також харчові продукти, контаміновані збудниками. Важливе значення у виникненні й розповсюдженні хв. мають дифтерійні бактеріоносії. Виділені від хворих і носіїв коринебактерії дифтерії зберігаються в зовнішньому середов. декілька днів, у висушених плівках - значно довше. Стійкі до низьких і чутливі до високих температур, добре переносять висушування. Усі дезинфікуючі р-ни в звичайних концентраціях (3-5 %) вбивають їх ч/з 20-30 хв. Чутливі до пеніциліну, еритроміцину, тетрацикліну. Токсигенні штами більш чутливі до АБ, ніж нетоксигенні.

Захворювання людини. Частіше виникає в дітей від 2 до 8 років. Останнім часом дифтерія “подорослішала”. В Україні були численні випадки захворювань із тяжким перебігом у дорослих, які не мали імунітету. Інкубаційний період триває від 2 до 10 днів. Найчастіше виникає дифтерія зіва (98 %), рідко - носа, вуха, очей, шкіри, статевих органів. На місці вхідних воріт інф виникає запалення з утворенням сірувато-жовтої фібринозної плівки (diphthera - плівка), яка міцно спаяна з підлеглою тканиною. Якщо її зняти - тканина кровоточить. Інколи процес із глотки переходить на гортань, трахею, виникає набряк, розвивається асфіксія. Захв. супроводжується загальною інтоксикацією організму. В кров можуть проникнути і самі бактерії (бактеріємія). Смерть може настати від ядухи або паралічу серця.

Імунітет. Після хвороби виникає антитоксичний імунітет, хоча можливі повторні випадки захворювання. Його формування залежить від накопичення в крові антитіл - антитоксинів. Коли їх кількість досягає 1/30 МО, такі діти несприйнятливі до дифтерії.

Лабораторна діагностика. Успіх бактеріологічного дослідження значною мірою залежить від своєчасного і правильного взяття матеріалу від хворого. Це повинен робити лікар або спеціально підготовлені середні медичні працівники. Матеріал з мигдаликів і носа беруть окремими стерильними сухими ватними тампонами натщесерце або не раніше, ніж ч/з дві години після прийому їжі. У зв’язку з мінливістю морфології збудника дифтерії, бактеріоскопічне дослідження в сучасних умовах малокорисне. Основне значення має виділення чистої культури і визначення її токсигенності. Результати дослідження видають ч/з 48-96 год. Діагноз дифтерії встановлює лікар. Мікробіологічне дослідження тільки підтверджує клінічний діагноз. Розпізнавання дифтерійного бактеріоносійства можливе лише за допомогою лабораторних методів. Детальніше ці питання викладені в матеріалах до практичного заняття.

Профілактика і лікування. Загальні профілактичні заходи зводяться до ранньої діагностики, госпіталізації хворих, виявлення бактеріоносіїв, проведення повноцінної дезинфекції приміщення і предметів вжитку. Основне значення має специфічна профіл. - активна імунізація людей дифтерійним анатоксином, який входить до складу багатьох вакцин: АКДП - адсорбована коклюшно-дифтерійно-правцева, АДП-М - адсорбований дифтерійно-правцевий анатоксин із зменш. вмістом антигенів, АД-М - адсорбований дифтерійний анатоксин із зменш. вмістом дифтерійного антигена.

2. Bordetella pertussis — збудник коклюшу. Морфологічні і культуральні властивості.

Кашлюк – гостре інфекційне захворювання із повітряно-краплинним механізмом передачі, характеризується циклічним затяжним перебігом і наявністю судомногонападоподібного кашлю, відсутністю інтоксикації.

Bordetella pertussis — збудник коклюшу, був виділений від хворих коклюшем у 1906 р. Т. Борде й О. Жангу.

Морфологічні і культуральні властивості. Збудники коклюшу — дрібні палички овоїдної форми (кокко-бацилли), Гр^-, слабко зафарблюються аніліновими барвниками. Мають капсулоподобну оболонку і включення волютина. Спор і жгутиків не мають. Аероби. Opt t 37°С. На простих середовищах ростуть погано. Для первинного виділення бордетелл використовують агар Борде-Жангу і КУА. Підвищений зміст ІЗ2 сприяє прискоренню росту цих збудників. На агарі Борде-Жангу з додаванням крові бордетелли утворять колонії, що нагадують крапельки ртуті. Колонії бактерій коклюшу бувають зернистими і гладкими. У кров'яному бульйоні вони утворять каламуть і дають невеликий осад.

Резистентність. В зовнішнім середовищі бордетелли не стійкі. На сонячному світлі гинуть через 1 годину. Чуттєві до дезрастворам.

Антигенна структура. У бордетелл виділяють загальні (родові) і специфічні (видові) антигени. До загального антигену відноситься термостабільний соматичний О-антиген. Видові антигени позначають як фактори. Їх у бордетелл виявлено 14. Фактор 7 є родовим, загальним для всіх бордетел; фактор 1 — властивий В. pertussis, фактор 1 —У. parapertassis. Інші зустрічаються в різних комбінаціях — у залежності від їхнього сполучення розрізняють 6 сероварів збудника.

Епідеміологія. Коклюшем хворіють тільки люди, тому джерелом інфекції є хвора людина. Бактеріоносійство не виявлено. Шлях передачі інфекції — повітряно-краплинний, зараження відбувається через дихальний тракт. Найбільш піддані цьому захворюванню діти дошкільного віку. Захворювання характеризується сезонністю і найчастіше реєструється в осінньо-зимовий період.

Патогенез захворювання. Проникнувши в організм через верхні дихальні шляхи, бактерії коклюшу розмножуються в слизуватій оболонці дихальних шляхів. У кров вони не попадають. Екзотоксини, виділювані коклюшем, викликають катаральне запалення слизуватої оболонки трахеї і бронхів, дратують рецептори слизуватої оболонки й обумовлюють безупинний потік імпульсів у центральну нервову систему, утворити стійкий патологічні порушення. Таким чином, приступи кашлю розвиваються під дією екзотоксина (цей специфічний вплив), а також під дією неспецифічних факторів (різкий звук, дотик, ін'єкції і т.д.). У виникненні приступів кашлю має значення і сенсибілізація організму до токсинів В. pertussis.

Клінічні прояви. Інкубаційний період коклюшу в середньому складає 9 днів. Хвороба характеризується циклічністю плину і протікає в 3 періоди:

1) катаральний — триває 2 тижня, характеризується грип-поподобним станом, кашлем, температура тіла нормальна чи субфебрильна;

2) конвульсивний (судорожний) період — триває 4—6 тижнів, супроводжується важкою клінічною картиною. У хворого з'являються приступи спазматичного кашлю, який доводить до блювоти, ціанозу, судорог і зупинки подиху. Таких приступів може бути 5—40 у добу. Температура тіла — нормальна;

3) період угасання — триває 2—3 тижня. Поступово зменшуються частота і виразність приступів кашлю.

У цілому хвороба триває довго — 10—11 тижнів. Після перенесеного захворювання в людини виробляється стійкий, довічний імунітет. Профілактика здійснюється раннім виявленням і ізоляцією хворих коклюшем. Для профілактики контактним дітям вводять у-глобулін, вітаміни. Специфічну профілактику проводять шляхом вакцинації коклюшу — дифтерійно-столбнячною вакциною (АКДС), у 1 мол який міститься 40 млрд убитих мікробних кліток коклюшу і 60 Ед очищеного дифтерійного анатоксину. Вакцину вводять дітям починаючи з 3-місячного віку, триразово, підшкірно в дозі 1 мол. До введення обов'язкової вакцинації дітей випадки захворювання коклюшем часто закінчувалися летально, особливо у віці до року. Правильно проведена вакцинація знижує захворюваність у 10 разів.

Bordetella parapertussis — збудник паракоклюша, подібний з В. pertussis, але клінічний плин захворювання протікає легше. Паракоклюш складає приблизно 20% від числа захворювань з діагнозом коклюш. Перехресного імунітету при цих хворобах не виникає. Дифференцировку видів проводять визначенням рухливості і здатності утилізувати цитрат, а також у реакції аглютинації зі специфічними антисироватками. Імунопрофілактика паракоклюша не розроблена.

Кашлюкова паличка виділяє специфічний токсин. Він уражає нервові закінчення. Блокує їх і в результаті в кашльовий нервовий центр надходять імпульси. Вони й обумовлюють прояв приступообразного кашлю. Якщо в процес втягненні сусідні нервові центри з'являється блювота, може відбутися судинний спазм, падає артеріальний тиск, можуть бути навіть судороги. Хворим коклюшем складно допомогти в домашніх умовах. Приступи кашлю не можна зняти лікарськими препаратами. Ці приступи можуть виникати від будь-яких подразників - яскравого світла, руху і т.д. Під час приступу кашлю хворий не може вдихнути повітря, коли вдихне кашель, починається знову. Такий приступ може тривати 4-5 хвилин і може повторюватися в залежності від ваги захворювання до 30 разів у день. Є небезпека під час приступу повної зупинки подиху. У середньому захворювання триває близько 2 місяців

Кашлюк небезпечний не стільки своїм проявом скільки ускладненнями. До цього захворювання приєднуються інші, не менш важкі – пневмонія, ателектази легень, енцефалопатії. І звичайно основна складність полягають у тому, щоб не поплутати коклюш з іншими захворюваннями верхніх дихальних шляхів. Справа в тім, що способи лікування цих захворювань абсолютно різні і при неправильній діагностиці можна тільки нашкодити хворим. Підтвердити, що в людини дійсно коклюш можна тільки після лабораторних досліджень, при виявленні коклюшної палички.