5. Синтаксичні властивості дієслова

Дієслово характеризується такими синтаксичними особливостями:

1. Основна синтаксична функція в реченні – присудок. Напр.: В тремтінні слів твоїх крилатих я барвінкову щирість чую (Б.-І. Антонич). Гречка поплила білим пінистим шумом до ріллі. Припадала теплими грудьми пташки (М. Коцюбинський).

2. Інфінітив у реченні може виступати будь-яким членом речення: підметом, присудком або другорядним членом речення

Відвідувати виставки – моя улюблена розвага (підмет). Жити – батьківщині служити (присудок). Наказ знищити обидва ворожі танки було виконано (означення). Зброя дзвенить, не дає на край суходолу ступити (додаток) (М. Зеров). Прийшов попрощатися, поїхав відпочити, вступив учитися (обставина мети).

3. Дієслово керує іменником, займенником.

Додолу верби гне високі,

Горами хвилю підійма (Т. Шевченко).

4. Дієслово може бути як опорним (зустрічає сонце), так і залежним компонентом синтаксичного словосполучення (мрія літати).

5. Дієслово самостійно або разом із підметом формує граматичну основу речення (тобто предикативне ядро):

Кохай мене звичайно й просто,

так, як кохають всі дівчата.

Коли проходиш білим мостом,

зоря в твоє волосся вп’ята (Б.-І. Антонич).

6. Дієприкметник може виступати в реченні означенням або іменною частиною складеного присудка: Пожовтіле листя опадає (означення). Листя пожовтіле (іменна частина складеного присудка).

7. Дієприслівник (самостійно або в складі дієприслівникового звороту) виступає обставиною: Відвідавши подругу, почну виконувати домашнє завдання.

8. Безособові форми на -но (-ено), -то – головний член односкладного безособового речення: У полі роботу зроблено вчасно.

6. Інфінітив

Інфінітив (лат. infinitivus – “неозначений”), або неозначена форма дієслова, становить собою найбільш загальне вираження дії без віднесення її до способу, часу і певної особи.

Це початкова форма дієслівної парадигми, тобто словникова форма. У цій формі дієслово відповідає на питання що робити? що зробити? За походженням це давальний відмінок імені, який перейшов у супін, а той – в інфінітив.

З граматичних значень дієслова в інфінітиві виражається лише вид (бігти – прибігти, бити – збити), стан – активний і пасивний (тягнути – тягнутися, читати – читатися) і відношення дії до об’єкта – перехідність і неперехідність (турбувати, читати; сидіти, спати). Категорій часу, особи, числа, способу інфінітив не має.

У реченні інфінітив виступає в ширших синтаксичних функціях, ніж інші форми дієслова: він може бути підметом, присудком і другорядним членом речення. Це, а також походження, споріднює інфінітив з іменником (недаремно деякі науковці називають його дієйменником).

Підмет: Життя прожити – не поле перейти.

Присудок: Ділити на їдця – не бачити кінця. Я повинен повідомити.

Означення: Командир прийняв рішення відпочити.

Додаток: Поранений просив пити.

Обставина: Юнак прийшов попрощатися.

У словосполученні інфінітив буває опорним і залежним компонентом. Якщо є опорним, то керує: казати правду. Якщо залежний, то прилягає: необхідність читати. Виступає у формі майбутнього складеного часу: буду читати, будеш малювати.

Інфінітив твориться за допомоги формотворчого суфікса –ти, рідше – аломорфа –ть. Після голосного вживаються суфікси –ти і –ть (робити – робить), а після приголосного – тільки –ти (нести, везти, бігти). Між коренем і суфіксом –ти бувають суфікси –ува- (мандрувати, розказувати, байдикувати), -ну- (рухнути, гримнути), -а- (співати, писати, дрімати), -и- (ліпити, косити), -і- (уміти, боліти).

Інфінітив може мати суфікси, спільні з іменником, а саме зі значенням пестливості: їстоньки, спатоньки, спатусі, спатки, питки, сісточки і т. ін.: І їстоньки не їм, і питоньки не п’ю, та виглядаю все Зозуленьку мою (Глібов).

Деякі дієслова мають в інфінітиві паралельні форми: охлянути – охляти, розтанути – розтати, тягнути – тягти. (Але лише лягти!).

За допомоги постфікса -ся (-сь) твориться форма інфінітива зі значенням неперехідності: творитися.

У кон тексті інфінітив може набувати значення:

1) наказового способу: Піднести продуктивність праці!

2) умовного способу (додаються частки би (б)): Тільки й думки, як би то погуляти весело (Марко Вовчок);

3) дійсного способу: Цап крутнувсь. Зівп’явсь на дибки і... тікать, задравши хвіст (С. Олійник). Люди жати, а ми на межі лежати (Нар. творчість).

Висновки

Отже, дієслово є центральною самостійною повнозначною частиною мови, що має категоріальне значення процесуальної ознаки.

Спільне категоріальне значення процесуальної ознаки об’єднує дієслова багатьох різноманітних лексико-семантичних груп. Дієслова різноманітні й за семантичною повнотою та валентністю.

Дієслово має найбільше число граматичних категорій, серед яких більшість є власне-дієслівними.

Дієслово є складною частиною мови й охоплює п’ять основних дієслівних форм інфінітив, серед яких виділяють фінітивні (особово-родові форми) та вербоїдні (інфінітив, дієприкметник, дієслівні форми на -но, -то, дієприслівник).

Основна синтаксична функція дієслова – присудок.

Категоріальне значення, морфологічні ознаки, синтаксичні властивості – це ті ознаки, які виокремлюють дієслово як самостійну частину мови.

Інфінітив є початковою форма дієслова, яка розширює його синтаксичні можливості.

Література