Організація навчально – виховного процесу у вальдорфській школі (Німеччина)

В 1919 році в м. Штутгарті була відкрита школа для дітей робітників і службовців цигаркової фабрики Вальдорф – Асторія. Від назви цієї фабрики і походить назва школи – вальдорфська. ЇЇ педагогічна концепція була розроблена німецьким філософом і вченим Рудольфом Штейнером (1861 – 1926).

У центрі всієї вальдорфської педагогічної системи - дитина, її внутрішній, динамічний, багатоколірний світ. За Р.Штейнером, організація життя дитини повинна бути максимально зорієнтована на психофізичні та біологічні ритми дихання, сну і денної діяльності, голоду і ситості, ритм тижня, пори року.

Першим з’являється ритм дихання, другим – харчування. Третій основний ритм у житті людини – ритм сну і відпочинку. Дитина поступово пристосовується до земного ритму. Отже, життя дитини повинне будуватись на основі ритмів. Наприклад, чергування занять із вихователем (“вдих”) і часу, коли діти надані самі собі (“видих”). Вихователь повинен вибрати такий ритм життя, який максимально підходить саме цій групі і саме цій дитині. (Ритм не можна плутати з режимом, це складніші взаємини людини з довкіллям).

Перший період життя – до 7 років – дитячий садок. Займаються музикою, малюванням, ліпленням, танцями та евритмією.

До школи – з семи років. Тут йде інтенсивний процес формування почуттів.

Розклад радикально відрізняється від загальноприйнятих. Він ритмічно повторюється і складається з трьох частин.

Перша частина - “головний урок”, та дисципліна, що поглиблено вивчається тепер ( з гуманітарної або природничої галузі), і охоплює перших два уроки. Її вивчають 3-4 тижні підряд як цілісну “епоху”. Коли закінчується “епоха”, діти починають вивчати інший предмет.

В другій частині (середина дня) школярі займаються такими предметами, які активізують дихання – іноземна мова, музика і евритмія. Евритмія – це мистецтво руху, розроблене Штейнером. У ній мова і музика перебувають у гармонії з рухом виконавця. Музика має таке саме значення, як і вивчення мови. З першого класу діти співають і грають на музичних інструментах. Діапазон музичного навчання розширюється, потім організовуються оркестри і різноманітні ансамблі.

З першого класу діти вивчають дві іноземні мови.

Підсумкова й обов’язкова частина дня – виховання ремеслом. Учні молодших класів вчаться в'язати, шити, виготовляти одяг.

У вальдорфській школі дитину не підганяють в її розвитку і не влаштовують хронометражів, зрізів, контрольних тощо, тому діти не знають страху перед оцінками. Відсутній і директор – це не педагогічна монархія, а республіка рівноправних громадян – учителів, учнів, батьків, пов’язаних спільною діяльністю і взаємною відповідальністю.

І, нарешті, третій період – 14-21рік. У цей період розвивають мислення. Головне у вихованні - “пошук істини, рух до правди”.

Один учитель веде дітей з 1-го по 8-й клас майже з усіх предметів, розповідає дітям про різні галузі людського знання. Великі вимоги ставляться до вчителя вальдорфської школи. Це глибока психолого – педагогічна підготовка. Вміти визначити темперамент учнів, розсадити їх у класі і відповідно пояснювати новий матеріал. Учитель повинен малювати, грати музичному інструменті.

Тут немає традиційного розкладу уроків, за яким кожні 40-45хв. – новий предмет. Викладання певної теми здійснюється впродовж 3-4 тижнів щоденно з 7.45 до 9.45. За цей час учні практично вивчають весь матеріал з певного предмета. Використовується такий підхід: спершу концентроване ознайомлення учнів з новим матеріалом, далі – його розгортання і закріплення.

Вальдорфські педагоги ніколи не кажуть дитині “ні” та “не можна”. Вони ніколи не критикують, не фіксують уваги на тому, що вона зробила щось не так. Важливішим є процес, а не результат. Тому що дитина пізнає світ. Ось чому у вальдорфських школах ніколи не виставляють оцінок, не принижують дитину порівнянням. А наприкінці року діти пишуть вірш чи картину. Це і є характеристика їх розуму і душі.

Одна з особливостей в організації школи – роль батьків. У спільних учительсько-батьківських об’єднаннях вирішуються питання будівництва, проведення спільних свят тощо. У багатьох школах один день на тиждень – батьківський. Батьки приходять сюди, щоб займатися евритмією у залах, ручною працею – у шкільних майстернях, малюванням і музикою разом зі своїми дітьми. Потім буває лекція або бесіда про життя школи, невеличкий концерт спільними зусиллями.

Оскільки вальдорфські школи не залежать від держави, навчання у них платне. Проте плата диференційована: бідні можуть бути від неї звільнені, а багаті вносять значні суми, що перевищують плату за навчання.

У всьому світі на цей час є понад 500 таких шкіл, які працюють за концепцією Штайнера. Термін навчання у вальдорфській школі 13 років. На думку дослідників, переваги вальдорфської школи ґрунтується на принципі глибокого індивідуального знання особистості учня, його темпераменту, характеру ... Через те істотною ознакою вальдорфської педагогіки є установка на цілісне виховання дитини, що досягається постійним формуванням у неї мислення, почуттів, сили волі.

Принципи виховання – вихідні положення, які визначають зміст, методи і форми організації виховання.

Сам термін „принцип” розкривається як основа, керівна ідея, що визначає напрям діяльності педагога, його виховну систему.

Принципи виховання виходять з мети виховання, його закономірностей, з вимог суспільства, з даних анатомії, фізіології, психології розвитку особистості.

Вихователю необхідно знати принципи, щоб правильно, на науковій основі здійснювати виховання, свідомо узгоджувати мету, засоби, методи виховання, передбачити вплив на вихованця тих чи інших умов.

Незнання принципів не відміняє їхнього існування і дієвості, а робить процес виховання ненауковим, суперечливим, несистемним, отже, малоефективним. Принципи виховання становлять струнку систему, їх ефективність проявляється тільки в комплексному та послідовному використанні. Вони тісно взаємопов’язані, їхні вимоги часто випливають одна з одної. Тому вони не застосовуються ізольовано

Обов’язковою умовою ефективності принципів виховання є творче їх застосування з урахуванням педагогічної майстерності вихователя, індивідуально-психічних особливостей вихованця і конкретної виховної ситуації.

В сучасній педагогіці існує декілька класифікацій принципів виховання. Вони постійно збагачуються під впливом вимог суспільства до виховання. Розглянемо найзагальніші.

У зв’язку з вимогами становлення України як незалежної, самостійної держави на чільне місце висувається принцип народності у вихованні дітей. Принцип передбачає єдність загальнолюдських і національних цінностей; забезпечення національної спрямованості виховання; оволодіння духовним багатством свого народу – мовою, традиціями, звичаями, культурою; шанобливе ставлення до національних надбань тих народів, які мешкають в Україні.

Ідея народності – це центральна ідея педагогічної системи К.Д.Ушинського, яку він глибоко обґрунтував у цілому ряді робіт, і перш за все в одній із перших статей „Про народність в громадському вихованні”. ( 1857 р.) Писав: „виховання, створене самим народом, засноване на народних засадах має ту виховну силу, якої нема в самих кращих системах, заснованих на абстрактних ідеях у інших народів”. „Загальної системи народного виховання для всіх народів немає не тільки на практиці, а і у теорії. У кожного народу своя особлива національна система виховання”.

"Не педагогіка і не педагог, а сам народ і його видатні люди прокладають дорогу в майбутнє: виховання тільки йде по цій дорозі”. К.Д.Ушинський вважав, що чим повніше і розумніше школа будуватиме свою навчально – виховну роботу на засадах народності, тим ближче стане до життя свого народу і тим краще буде виконувати своє завдання: готувати справжнє покоління патріотів своєї країни, її захисників, які одночасно поважають гідність інших народів. К.Д.Ушинський реалізував принцип у своїй роботі. Його книга „Рідне слово” мала 150 видань і побудована переважно на фольклорній основі. У першій частині вміщено 75, а в другій 50 % фольклорних творів. Ушинський ввів до „Рідного слова” 366 прислів’їв, 62 загадки, 51 баєчку, 32 нар. казки.

Реалізації принципу народності великого значення надавав Б.Грінченко. Він вважав опору на народність у вихованні як головний виховний засіб.

Видатний український письменник, педагог, громадський діяч, автор багатьох поезій, оповідань (1863 – 1910) народився на Харківщині. Його твори на педагогічні теми „Народні учителі і українська школа”, „Яка нам потрібна школа”, читанка „Рідне слово”, словник української мови були найкращим шляхом реалізації даного принципу. Перебуваючи під впливом думок К.Д.Ушинського, він критикував недоліки навчально – виховної роботи в тодішніх школах (зубріння, фізичні покарання, засилля релігії ...) Боровся за створення народних шкіл з українською мовою навчання, сам нелегально вчив школярів і дорослих українською мовою за складеним ним рукописним підручником „Українська граматика до науки, читання і письма”.

У статті „Яка тепер народна школа на Україні”, Грінченко, посилаючись на твори Ушинського, великого значення надавав принципу народності в освіті і вихованні, розуміючи його як вивчення рідної мови і літератури та історії народу.

Яке ж сучасне звучання принципу народності?

Національною педагогікою для української школи є українська народна педагогіка – це багатотомний усний підручник навчання і виховання, який зберігається у пам’яті народу, постійно ним використовується, систематично збагачується і вдосконалюється.

Поняття „народознавство” ширше, порівняно з терміном „народна педагогіка”. Народна педагогіка входить у склад народознавства і одночасно виступає як головний засіб його реалізації.

Народознавство – сукупність знань про народ, його походження, розселення, історію, національну культуру, побут. Внаслідок його вивчення формується історична пам’ять та духовність підростаючих поколінь.

Завдання:

- домогтися, щоб народознавчим змістом була пройнята вся навчально – виховна робота школи. Для цього більше уваги приділяти вивченню рідної мови, літератури, історії України, природи, спеціальні уроки народознавства, заняття народної музики, образотворчого мистецтва, краєзнавства, фольклору.

- народознавство повинно охопити всі виховні ланки: сім’ю, дитсадок,

школу, позакласні заклади через перепідготовку кадрів, всеобуч

батьків.

• народознавчу роботу проводити систематично.

Засоби реалізації принципу народності: рідна мова, фольклор, систематична посильна праця, національні звичаї, культурно – історичні традиції, народне мистецтво, ремесла і промисли, народні свята, обряди, символи, атрибути, дитячі ігри, іграшки, народний календар, знання народної моралі, культура сімейних, родинних відносин.

Форми: уроки народознавства, перегляд кінофільмів, подорожі, читання книг, живої природи, години улюбленої праці, творчості, фестивалі народної пісні, танці, студії народної пісні, мандрівки в історію рідного народу, конкурси „казка за казкою”, гуртки, фольклорні свята, свята рідної мови, малі академії народних мистецтв.

Принцип цілеспрямованості.

Передбачає спрямування виховної роботи на досягнення основної мети виховання – формування гармонійно розвиненої і суспільно активної особистості з науковим світоглядом, з високим моральним потенціалом, яка бажає і вміє працювати, духовно багатої і фізично досконалої.

К.Д.Ушинський підкреслював: „погодьтесь, якщо ми хочемо досягти якоїсь мети виховання, то повинні перш за все усвідомити цю мету”.

Реалізується цей принцип за умови підпорядкованості виховної роботи загальній меті, знання цієї мети вихователями і вихованцями, недопущення стихійності у вихованні, наявності перспективи.

Знання мети виховання має надзвичайно важливе значення, бо вона є стрижневою в педагогічній науці, вихідним пунктом теорії та практики виховання. Мета виховання безпосередньо стосується всіх компонентів виховного процесу, визначає зміст усіх його складових.

Виходячи з мети виховання можна визначити основні завдання виховання в українському суспільстві.

Принцип зв’язку виховання з працею, активною діяльністю учнів.

Народна мудрість розглядає працю як могутній засіб і мірило людської порядності. Людина живе для того, щоб працювати, створювати матеріальні і духовні цінності. „Чесна праця – наше багатство”. Діти повинні розуміти, що тільки в праці формуються всі її якості: інтелектуальні, трудові, моральні, естетичні, фізичні. Основні вимоги цього принципу:

• формування у вихованців шанобливого ставлення до будь – якої суспільно корисної діяльності: „Далеко не кожен стане ученим, письменником, артистом, далеко не кожному призначено відкрити порох, але майстром у своїй праці повинен стати кожний – це дуже важлива умова всебічного розвитку особистості”;

• поєднання практичної діяльності вихованців з виховними впливами на них;

• досягнення свідомого ставлення вихованців до опанування свого фаху;

• формування у вихованців почуття відповідальності за наслідки власної діяльності;

• шанування результатів праці інших;

• заохочення дитячої активності в різних видах діяльності в школі і дома (активність – це природна форма розвитку дитини);

• оптимальна та якісна організація життєдіяльності колективу тощо.

Отже, праця – це формування моральних якостей, розуміння, що це життєва потреба, здібність і вміння сумлінно і творчо працювати, бережне ставлення до результатів праці ...

Цей принцип широко використовував Станіслав Теофілович Шацький у колонії „Бадьоре життя”. (1878 – 1934). Створена ним в 1911 р. трудова колонія поблизу Калуги виросла в першу дослідну станцію Наркомосу з десятками шкіл і різноманітних дитячих закладів. С.Т.Шацький писав про ідею трудової школи „мій ідеал – мозолі на руках і вища культура. Фізична праця необхідна для загального розвитку. Школу я розумію як школу життя”.

Цією ідеєю керувався Мойсей Михайлович Пістрак (1888 – 1940) доктор педагогічних наук, професор. З 1918 – 1931 р. працював в Наркомосі і одночасно керував школою – комуною ім. Лепешинського в Москві.

В своїй науковій діяльності головну увагу звертав на питання трудового виховання та політехнічного навчання, самоврядування учнів. „Участь загальноосвітньої школи в фабрично – заводській праці є кардинальна проблема виховання сучасного юнацтва”. Пістрак був прихильником зв’язку школи з великим виробництвом і не відкидав жодної форми трудової діяльності, доступної дітям, в тому числі і посильного побутового самообслуговування.

В школі-комуні Лепешинського застосовувалась обслуговуюча праця, діловодство, статистика, облік; культосвітня робота. Але основним видом праці школяра педагог вважав працю на фабриці, заводі, с/г працю. Тільки безпосередня праця, пліч-о-пліч з дорослими робітниками, не в якості глядача чи екскурсанта, а робітника, що своїми власними руками намагається відчути фабричну працю, може викликати потрібні для соціального виховання емоції.

Сорока – Росинський.

Досвід його роботи перегукується з досвідом виховної системи А.С.Макаренка. Сорока – Росинський очолював „школу соціально – індивідуального виховання ім. Достоєвського” (для важковиховуваних ) по дитячому названу „Шкід”. На основі якої Г.Білих і Л.Пантелєєв написали книгу „Республіка Шкід”. Сам Сорока – Росинський написав книги: „Школа Достоєвського”, „Від примусовості до добровільності”. Він писав „В основу школи повинна бути покладена праця ... Праці належало перебудувати всю систему нашої народної освіти. Праця, а не примусовий трудовий обов’язок, не підготовка з дитячих років до будь – якого ремесла, навіть не самообслуговування, але творча праця, що одночасно розвиває і руки і мислення, що виховує і пильність ока і спритність всіх рухів, і винахідливість, ініціативність в будь – якій діяльності, тісний зв’язок навчання з працею і праці з навчанням – ось найважливіші принципи”.

В.О.Сухомлинський у книзі „Павлиська середня школа” розробив систему принципів трудового виховання.

1.Єдність трудового виховання і загального розвитку.

2. Розвиток індивідуальності в праці.

3. Висока моральність праці.

4. Суспільно – корисна направленість праці.

5. Раннє залучення до праці.

6. Різні види праці.

7. Безперервність праці.

8. Творча праця.

9. Єдність праці з багатогранністю духовного життя.

„Ми бачимо своє виховне завдання в тому, щоб праця увійшла в духовне життя дитини, в життя колективу, щоб захоплення працею вже в роки дитинства і ранньої юності стало одним із найважливіших її інтересів”.