8.1 Деякі особливості мовного оформлення наукового тексту

Основне завдання наукового мовлення – оформити вислів так, щоби він найбільш точно і повно передавав думку. Це великою мірою залежить від освоєння синонімічного арсеналу, стереотипних мовних формул наукового стилю. Кожна сфера людської діяльності має свій набір мовних формул (своєрідних штампів, кліше).

Стереотипні мовні формули логізації наукового викладу

Мета висловлювання	Мовні конструкції
Наголосити на чомусь, привернути увагу до важливих моментів	важливо вказати на те, що; розглянемо внесок цього науковця; перейдемо до питання; навіть; лише; тільки; аж ніяк
Висловити оцінку (впевненість або сумнів)	очевидно; зрозуміло; напевне; без сумніву; безперечно; не викликає сумніву той факт, що; не потребує доведення; цього цілком досить, щоб довести; звичайно; можливо; мабуть
Пояснити, уточнити, виділити	наприклад; так; зокрема; а саме; навпаки; навіть; адже; іншими словами; причому; крім цього; ось це; справа в тому, що; це значить; саме; тобто; мова йде про те, що
Узагальнити, зробити висновок	отже; словом; зрештою; що й треба було довести; можна зробити висновок про; у результаті можна прийти до висновку про те, що; на закінчення скажемо; сутність викладеного дає підстави стверджувати, що; на основі цього ми переконуємося, що; узагальнюючи сказане; зі сказаного виходить (випливає), що; ці дані свідчать про те, що
Розчленувати інформацію	по-перше; по-друге; з одного (іншого) боку
Вказати на час, послідовність	тепер; тоді; потім; спочатку; спершу; раніше вже йшлося про; насамперед; передусім; почнімо з того, що; перейдемо до питання; перш за все; в першу чергу; щойно; знову; ще раз; потім; пізніше; на закінчення; на завершення
Відобразити зіставлення й протиставлення частин інформації; показати причину, умову чи наслідок	і, а, але, проте, однак, і все-таки, з іншого боку; тільки (не лише), а й; таким чином; тоді як; на противагу цьому; інша справа (річ), що; бачимо, тому; отже; значить;внаслідок цього; у такому разі (випадку)
Поєднати частини інформації	і, також, при цьому, до речі; крім цього; більше того;разом з тим; між іншим; цікаво відзначити, що; інакше кажучи; одним словом; як уже було зазначено; як було показано; згідно з цим; відповідно до цього

Стереотипні мовні формули

структурно-семантичних складових наукового викладу

Структурно-семантичні складові	Мовні конструкції
Констатація відомого і наявного	як відомо; як стверджує (такий-то); доведено, що; дослідження в цій галузі свідчать; у наш час; останнім часом; свого часу
Критичний аналіз відомого або наявного	автор розглядає (аналізує, характеризує, доводить, порівнює, зіставляє, з'ясовує, підкреслює, посилається на, зупиняється на, розглядає зміст, наголошує на важливості, формулює, виходить із того, що; заперечує, стверджує, критично ставиться до...; ставить завдання, підтверджує висновок фактами; пояснює це тим, що; причину цього вбачає в...; вважає, що); у статті (монографії, підручнику, дисертації тощо) викладений погляд на...; викладені дискусійні твердження, суперечливі, цінні відомості, експериментальні дані; зроблено спробу довести; враховано, взято до уваги; необхідно підкреслити, що; схвалювати, погоджуватися, визнати здобутки, дотримуватися тієї ж думки; відзначити недоліки, критикувати, заперечувати, спростовувати, випускати з уваги; суперечити фактам, необґрунтовано твердити; одним з найвизначніших досягнень є; особливо слід відзначити
Обґрунтування	досить актуальною залишається проблема; переважна більшість публікацій стосується; ніде не порушувалося питання про...; привертає увагу той факт, що...; найбільша складність полягає в тому, що...; назріла необхідність; пропонується новий підхід (метод); метою розробки є...
Опис нового	у роботі описано; запропоновано; представлено...; є (існує) можливість; перевага цих підходів (методик, поглядів тощо) у тому, що...; дослідження (спостереження, експерименти тощо) підтверджують..
Прогноз щодо застосування нового	це забезпечує такі основні можливості...; ефективне застосування; дає можливість успішно використовувати...; дослідження (спостереження, експерименти тощо) показали...

8.2. Робота з літературними джерелами

Під час роботи з літературою студент користується різними видами каталогів: систематичним, у якому назви джерел розташовані за галузями наук; алфавітним, де назви творів розташовані в алфавітному порядку, та предметним, що містить праці з конкретних проблем. Крім того, необхідно звертатися також до періодичних видань.

Під час опрацювання літератури необхідно робити записи, які можуть бути повними і точними (дослівними) або скороченими (коротким викладом матеріалів, що вивчаються). При цьому можна зробити:

• детальний конспект, записати всі основні положення робіт, фактичний матеріал, практичні зауваження тощо;

• короткі записи зі своїми роздумами або без них;

• виписки у формі цитат;

• хронологічні записи тощо.

Для записів та цитат найкраще використовувати картки розміром аркуша паперу А5. "Карткова" система дозволяє швидше й легше дібрати та класифікувати записи, знайти необхідний матеріал, аналізувати різні погляди.

При цьому слід обов'язково робити повні бібліографічні записи джерел: автора, назва книги (статті), видавництва (назви журналу), року видання, обсягу книги (числа журналу), номера сторінки з тим, щоб використати ці записи для підготовки списку використаної літератури й зробити необхідні посилання на джерела в тексті дипломної роботи.

Посилання в тексті дипломної роботи слід позначати тим порядковим номером, яким воно записано у списку використаної літератури з виділенням двома квадратними дужками, наприклад:"... у працях [2; 4; 7–10]"; "... у статті [З, с. 35–39]".

Якщо використовують матеріали з монографій, оглядових статей, інших джерел з великою кількістю сторінок, тоді в посиланні необхідно точно вказати номери сторінок, ілюстрацій, таблиць, формул тощо.

Про кожен документ (книжку) подаються такі відомості: прізвище та ініціали автора; якщо книжка написана двома чи трьома авторами, то їхні прізвища перераховуються за таким порядком, в якому вони вказані в книжці, повна і точна назва книжки, яка не береться в лапки, підзаголовок, який уточнює назву (якщо він вказаний на титульному аркуші); дані про повторне видання; назва місця видання книжки в називному відмінку (для міст Києва, Харкова, Москви, Санкт-Петербургу) вживаються скорочення: К., X., М., СПб; назва видавництва (без лапок); рік видання (без слів "рік" або скорочення "р."); кількість сторінок зі скороченням "с.".

Кожна зона відомостей про джерело відокремлюється одна від одної знаком крапка і тире (.–).

Бібліографічний опис роблять мовою документа. Документи (книжки), які мають більше трьох авторів, описують за назвою. При цьому за косою рискою, яку проставляють після останнього слова назви, наводять ініціали і прізвище чотирьох авторів (якщо книжку написано чотирма) або трьох "та ін." (якщо книжку написано п'ятьма і більше авторами).

Якщо на титульному аркуші відсутнє прізвище автора (або авторів), то запис даних про книжку починають з назви, після чого за косою рискою вказують прізвище редактора та його ініціали, які ставлять перед прізвищем і всі останні елементи за прізвищем автора.

Відомості про статті, які опубліковані в збірниках, журналах та інших періодичних виданнях, повинні мати: прізвище та ініціали автора статті; назву статті; після чого ставиться дві косих риски, йде повна назва видання, в якому розміщена стаття за викладеними вище правилами, а для журналу – назва, рік випуску, номер сторінок, на яких розміщена стаття.

Для підтвердження власних аргументів посиланнями на авторитетне джерело або для критичного аналізу того чи іншого друкованого твору слід наводити цитати. Цитата (нім. zitat, від лат. cito – наводжу, проголошую) – дослівно наведений уривок з якогось тексту для підтвердження або ілюстрації певної думки.

Загальні вимоги до цитування такі:

• текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться в тій граматичній формі, у якій він поданий у джерелі, зі збереженням особливостей авторського написання. Наукові терміни, запропоновані іншими авторами, не виділяються лапками, за винятком тих, що викликали полеміку. У цих випадках використовується вираз "так званий".

• цитування має бути повним, без довільного скорочення авторського тексту і без перекручень думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без перекручення авторського тексту і позначається трьома крапками. Вони ставляться у будь-якому місці цитати (на початку, всередині, на кінці). Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;

• кожна цитата обов'язково супроводжується посиланням на джерело;

• при непрямому цитуванні (переказі, викладенні думок інших авторів своїми словами), що дає значну економію тексту, слід бути досить точним у викладенні думок автора, коректним щодо оцінювання його результатів і давати відповідні посилання на джерело;

• якщо необхідно виявити ставлення автора дипломної роботи до окремих слів або думок з цитованого тексту, то після них у круглих дужках ставлять знак оклику або знак питання;

• якщо автор праці, наводячи цитату, виділяє у ній деякі слова, робиться спеціальне застереження, тобто після тексту, який пояснює виділення, ставиться крапка, потім тире і вказуються ініціали автора, а весь текст застереження вміщується у круглі дужки. Варіантами таких застережень є: (курсив наш. – Т. Р.), (підкреслено мною. – О. С.), (розрядка моя. – Л. Р.).

Значна кількість суцільних цитат і посилань створює враження компіляції (лат. compilatio – крадіжка) роботи, її реферативності, відсутності авторського бачення проблеми.

Плагіат (лат. plagiatus – викрадений) – копіювання чужих ідей, тексту без посилання на першоджерело.