Об’єднання італії

Семінарське заняття № 7

(12 квітня 2017 р.)

1. Національна політика Сардинського королівства у 1849–1859 рр.

2. Fate presto! : утворення Італійського королівства у 1859–1861 рр.

3. Завершення національного об’єднання у 1866‒1870 рр.

Джерела:

Гарибальди Дж. Мемуары / Джузеппе Гарибальди. – М. : Издательство “Наука”, 1966. – 468 с.

Хрестоматия по новой истории 1789‒1870 / Сост. А. Ефимов. – М., 1941. – С. 311‒312; 315‒318; 319‒321.

Хрестоматия по истории Нового времени стран Европы и Америки. Книга 1: Внутриполитическое развитие. Часть 2: ХІХ век / Сост. Д. Кузнецов. – Благовещенск, 2010. – С. 266‒271.

Хрестоматия по истории международных отношений. Книга 1: Новое время / Сост. Д. Кузнецов. – Благовещенск, 2013. – С. 272‒274.

Література:

Варварцев М. Джузеппе Мадзіні, мадзінізм і Україна. – Київ: Університетське видавництво Пульсари, 2005. – 304 с.

Дебидур А. Дипломатическая история Европы от Венского до Берлинского конгресса (1814‒1878). Т. 2: Революция. – М., 1947. – 544 с.

Дейвіс Н. Європа: Історія / Норман Дейвіс [пер. з англ. П. Таращука]. – Київ : Основи, 2006. ‒ 1464 с.

История Европы. Т. 5. От Французской революции конца XVIII века до Первой мировой войны. – Москва: Наука, 2000. – 676 с.

Канделоро Дж. История современной Италии. Т. 4 : От Национальной революции до Объединения [пер. с итал. К. Георгиевской, Ю. Фридмана]. – М. : Прогресс, 1966. – 616 с.

Канделоро Дж. История современной Италии. Т. 5 : Создание единого государства 1860-1871 [пер. с итал. В. Бондарчука, Ю. Фридмана]. – М. : Прогресс, 1971. – 616 с.

Кингъ Б. Исторія объединенія Италіи / Болтонъ Кингъ [пер. с англ. Н. Кончевской]. – М. : Изданіе С. Скирмунта, 1901. – 430 с.

Сабадаш Ю. Гуманістичні виміри епохи Рисорджименто: політика // Гілея: науковий вісник : Збірник наукових праць. –2011. – Вип. 45 (№ 3). – С. 387–392.

Сказкин С. История Италии. Т. 2. – Москва: Наука, 1970. – 602 с.

Срібняк І. Італія / Italia: короткий нарис історії. Навч. посібник. – К. : Науково-дослідний центр орієнталістики імені Омеляна Пріцака НаУКМА, 2011. – 205 с.

Тарле Е. Исторія Италіи въ новое время. – С.-Петербургъ : Типографія Акц. Общ. Брокгаузъ-Ефронъ, 1901. – 190 с.

Хобсбаум Э. Век капитала. 1848‒1875 / Эрик Хобсбаум [пер. с англ. Л. Якуниной]. ‒ Ростов-на-Дону : Изд-во “Феникс”, 1999. ‒ 480 с.

Языкова В. Пий ІХ: от “папы-либерала” к “узнику” либерального государства // Вестник Литературного института. – 2013. – № 2. [Электронный рессурс]. – Режим доступа: http://litinstitut.ru/uploads/Vestnik/ vestnikli_ 2_2013.pdf

Языкова В. К. Б. Кавур и “римский вопрос”. 1860–1861 годы // Новая и новейшая история. – 2007. – № 4.

Языкова В. Камилло Кавур – человек “золотой середины” // Вестник Европы. – 2006. – Том ХVІІ. – С. 151–156.

Методичні рекомендації:

Перше питання розпочніть із розгляду становища Сардинського королівства після поразки у Першій війні за незалежність. Яким були його внутрішньо-політична, соціально-економічна ситуації, позиція на міжнародній арені? Чи контрастувало становище Сардинського королівства з іншими італійськими державами? Охарактеризуйте політику глави уряду Каміло Бенсо ді Кавура (1852‒1861), як представника поміркованого лібералізму (“золотої середини”). Чому, на Вашу думку, П’ємонт, який позиціонував себе центром італійського національно-визвольного руху, не підтримав у 1853 р. повстанців у Мілані, а в 1857 р. на півдні Італії?

Посніть мотивацію Віктора-Еммануїла ІІ та К. Б. ді Кавура до вступу у 1855 р. у Кримську війну. Які аспекти італійського питання піднімалися на Паризькому конгресі у лютому‒березні 1856 р. Чому не було прийнято конкретних рішень по Італії? Що в історіографії називають “Пломб’єрською змовою”?

У другому питанні встановіть, завдяки чому Кавуру вдалося досягнути невтручання Прусського королівства у військовий конфлікт із Австрійською імперією в 1859 р. (т. зв. Друга війна за незалежність)? Простежте конкретні кроки, які свідчили про французько-сардинське зближення після зустрічі у Пломб’єрі. Які державні форму й устрій пропонував Наполеон ІІІ для майбутньої Італії? Чи можна розглядати угоду у Віллафранку (проаналізуйте її умови), як закінчення французько-сардинського консенсусу? Охарактеризуйте плебісцити, які відбувалися в італійських землях (Тоскана, Парма, Модена, Романья; Ніцца, Савойя). Якою була реакція великих держав на італійські події? Як Пій ІХ поставився до формування Італійського королівства довкола П’ємонту та Савойської династії? Чи визнала міжнародна спільнота приєднання Францією Ніцци та Савойї?

Висвітліть роль Джузеппе Гарібальді у справі італійського об’єднання. Чи діяв він у південно-італійській кампанії за погодженням із Віктором-Еммануїлом ІІ та Кавуром? Що сталося з місцевим монархом? Поясніть новий титул Віктора-Еммануїла ІІ – “король Італії милістю Божою і волею нації”. Чому він у березні 1861 р. не змінив порядковий номер на “Віктор-Еммануїл І”, хоч уже був монархом Італії, а не Сардинії? Вкажіть першу столицю об’єднаної Італії. Чи були спроби приєднання Риму?

У третьому питанні опишіть процес формування італо-прусського союзу навесні 1866 р. Опишіть італійський внесок у перемогу Прусського королівства над Австрійською імперією (т. зв. Третя війна за незалежність). Чому у Венеції було проведено плебісцит? Куди в 1867 р. перенесено столицю Італійського королівства? Опишіть перипетії довкола Риму. Чому до 1870 р. з Вічного міста не евакуювалися французькі війська? Окресліть умови, за яких із Риму виведений французький гарнізон. Для чого був потрібен плебісцит? Опишіть дії Дж. Гарібальді в умовах франко-прусської війни. На чиїй стороні він виступив, зважаючи, що французи так довго перешкоджали приєднанню Риму? Як відреагував Пій ІХ на приєднання Риму до Італійського королівства та перенесення туди столиці? У чому суть “Закону про гарантії”, прийнятого урядом Ланца 13 травня 1871 р.? Чи прийняв їх римський понтифік? Доки в Італійському королівстві діяла папська заборона католикам брати участь у політичному житті країни? Коли італійська влада врешті врегулювала відносини з папами Римськими?