1.2.2. Розвиток осушувальних меліорацій
Не менше проблем при господарському освоєнні перезволожених земель зони Полісся. Ще на початку 20 сторіччя експедицією І.І. Жилінського було відмічено: “Так зване болотне бродіння , що супроводжується виділенням багаточисельних міазмів, робило цю місцевість (Прип'ятське Полісся) вкрай шкідливою для здоров’я людей і тварин, і населення Полісся … гірко прославилося своїм слабосиллям і ковтуном, чисто місцевими хворобами, що спричинялися болотними випарами”. Землеробство на цих землях без осушення було малоефективним, а вирощування зернових недоцільним.
В той же час окультурений торф’яний грунт за родючістю не поступається чорноземам [Маслов, 1985].
Тобто, передумовами осушувальних меліорацій на Поліссі є висока потенційна родючість заболочених та перезволожених грунтів, відносно сприятливий температурний режим для основних видів зернових, кормових культур, коренеплодів, але дещо надмірна кількість атмосферних опадів в умовах слабкої природної дренованості території. Найбільш високу потенційну родючість мають торф’яно-болотні грунти, дернові заболочені і дерново-карбонатні заболочені грунти. Кількість атмосферних опадів на Поліссі в середньому складає 550-650 мм. Більше половини їх припадає на теплий період, що саме й викликає надлишкове зволоження та загрозу вимокання сільськогосподарських культур в період їх проростання та вегетації. На порівняно невеликій площі в Поліссі може спостерігатись дуже строкатий грунтовий покрив: від сірих лісових грунтів та чорноземів опідзолених до дерново-карбонатних і торф’яно-болотних грунтів. Таке широке різноманіття грунтового покриву, часто ускладнене підстилаючими їх слабопроникними моренними відкладами, слабкою дренованістю та мінливістю умов водного режиму, значно ускладнюють вибір технічних рішень та проведення меліоративних і сільськогосподарських заходів.
І все ж таки багаторічний досвід застосування осушувально-зволожувальних меліорацій дозволив знайти оптимальні підходи та рішення в освоєнні поліських земель. З початком осушення (70-ті роки минулого сторіччя) вихід валового прибутку і прибутку на 100 га сільськогосподарських осушених угідь став приблизно в 2 рази більший ніж у господарствах, розташованих переважно на надлишково зволожених землях, і приблизно в 1,5 рази більший, ніж в господарствах, де угіддя представлені, головним чином, грунтами з нормальним і надлишковим зволоженням. Середній рівень рентабельності виробництва товарної продукції рослинництва і тваринництва в колгоспах де меліорованість складає > 70% (при питомій вазі заболочених і перезволожених грунтів в загальній площі сільгоспугідь > 55%) складав 29,9 – 30,5 %, в той час як на неосушуваних землях (при тій же заболоченості) він дорівнював 17,9-28,1%.
За умов продуктивності 35-45 ц/га сіна чистий прибуток від лугівництва досягає 60-70 крб/га (на 80-ті роки ХХ сторіччя), а строки окупності капітальних вкладень, як правило не перевищують 4-5 років. За таких рівнів прибутковості та термінів окупності, осушення боліт і заболочених територій економічно виправдано.
Ще коротші строки окупності капітальних вкладень при збиранні трав на сінаж. Так, з осушеної поліпшеної сіножаті при зборі трав на сінаж вихід кормових одиниць склав 29,7 ц, або на 7,4 ц більше, ніж при збиранні трав на сіно.
За умов забезпеченості високої культури лугівництва осушення польських боліт з метою їх поступового освоєння під високопродуктивні сіножаті є економічно ефективним заходом. При використанні осушених площ під пасовища, економічна ефективність капітальних вкладень в осушення нижча.
Найбільша ефективність гідротехнічних меліорацій спостерігається на осушувально-зволожуючих системах, тобто при зволоженні земель в межінь.
До 2000 р. в західному і поліському регіонах України проведено меліоративні роботи на площі 3299 тис. га, в тому числі гончарним дренажем 2,3 тис. га. Найбільші площі осушуваних сільськогосподарських угідь (понад 30%) мають Львівська, Волинська, Рівненська, Закарпатська, Івано-Франківська області. Практично кожне друге сільськогосподарське підприємство у північно-західній зоні України (56%) використовує осушувані землі. Ще у 1990 р. за рахунок використання осушуваних земель (раніше малопродуктивних природних заболочених сінокосів і пасовищ) у Поліссі і Західному регіоні України забезпечувалося виробництво 2,7 млн. тонн зерна, 4,5 млн. тонн овочів і 5,3 млн. тонн к.од. кормів, або біля третини їх загального виробництва.
За рахунок комплексного будівництва і освоєння осушувальних систем суттєво була поліпшена соціальна інфраструктура багатьох поліських районів, здійснено захист населених пунктів та сільськогосподарських угідь від наслідків катастрофічних повеней і паводків.
В структурі земельного фонду України на 2002 р. налічувалось 3296,9 тис.га осушених земель, поширених на території 19 регіонів країни. Найбільші площі осушених земель знаходяться у Львівській (513,2 тис.га), Житомирській (425,4 тис. га), Волинській (416,6 тис. га, з них сільськогосподарські угіддя – 347 тис. га, при цьому використовується лише 275,1 тис. га), Рівненській (390,4 тис.га) та Чернігівській (300,0 тис. га) областях (дані 2008 р.). Тобто переважно осушення виконується в Поліссі, Прикарпатті та Закарпатті, а в лісостеповій зоні головні осередки осушення приурочені до долин річок Сула, Псел, Ворскла. Найбільш відомі технічно досконалі меліоративні системи двобічної дії: «Регулювання р. Прип’ять», Турська, Тобольська, Кортеліська (Волинська область). Значна кількість річок відрегульована (наприклад на Волині – 119 річок загальною довжиною 1980 км) і використовується в багатоводні періоди, - як водоприймачі для осушувальних систем, а у посушливі періоди (під час вегетації сільськогосподарських культур) – як джерела для зволоження осушених земель.