СТРАТЕГІЯ

•Основні етапи стратегії формування інвестиційних ресурсів:

•Першим етапом є прогнозування потреби в загальному обсязі інвестиційних ресурсів. Він проходить у наступній послідовності:

По-перше, визначається необхідний обсяг фінансових коштів для реального фінансування.

По-друге, визначається необхідний обсяг інвестиційних ресурсів для здійснення фінансових інвестицій.

По-третє, визначається загальний обсяг необхідних інвестиційних ресурсів.

ЕТАПИ СТРАТЕГІЇ ФОРМУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИХ РЕСУРСІВ

•Другим етапом розробки стратегії є вивчення можливих джерел формування інвестиційних ресурсів.

•Залежно від належності до суб'єкта господарювання джерела фінансування інвестицій класифікують таким чином:

власні фінансові ресурси та внутрішні господарські резерви інвесторів: прибуток, амортизаційні відрахування, інші власні кошти;

запозичені фінансові ресурси інвесторів: банківські та комерційні кредити;

залучені фінансові кошти — кошти, які одержано від продажу акцій, пайових та інших внесків членів трудового колективу;

інвестиційні асигнування з державного бюджету;

іноземні інвестиції.

ЕТАПИ СТРАТЕГІЇ ФОРМУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИХ РЕСУРСІВ

•Наступним етапом розробки стратегії формування інвестиційних ресурсів є визначення методів їхнього фінансування. В умовах ринкових відносин є багато методів інвестування, що ґрунтуються на використанні як власних грошових коштів, так і запозичених, зокрема, наступні:

Самофінансування інвестиційних витрат - після вилучення з прибутку (доходу) податків та інших обов'язкових платежів у бюджет решта грошових накопичень залишаються в розпорядженні підприємства. За самофінансування за рахунок власних та запозичених джерел забезпечується розширене відтворення, а також вирішення соціальних завдань колективу. Створення системи самофінансування передбачає підвищення ролі власних джерел (прибуток, амортизаційні відрахування) у фінансуванні інвестиційних програм суб'єкта господарювання. При цьому власні накопичення інвестора доповнюються кредитними джерелами та запозиченими коштами (емісія цінних паперів).

Акціонування — емісія цінних паперів та боргових зобов 'язань. Випуск цінних паперів та боргових зобов'язань сприяє мобілізації розосереджених коштів для здійснення інвестицій.

Довгострокове кредитування інвестицій.

Лізинг. Цей метод інвестування являє собою довгострокову оренду основних фондів.

ЕТАПИ СТРАТЕГІЇ ФОРМУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИХ РЕСУРСІВ

•Обчислення необхідного обсягу виробничих інвестицій залежить від можливих варіантів конкретної економічної ситуації на ринку та на підприємстві:

за кількісними та якісними характеристиками попит ринку задовольняється повністю, а відтак немає потреби у збільшенні обсягу виробництва певної продукції на відповідному підприємстві;

попит на продукцію підприємства постійно зростає, а отже, виробник заінтересований у відповідному збільшенні обсягу виробництва з допомогою введення в дію додаткових виробничих потужностей;

має місце різке зменшення попиту ринку на пропоновану для продажу продукцію, через що підприємство мусить модернізувати її або терміново організувати виробництво нової, конкурентоспроможної продукції.

ПОТРЕБА ПІДПРИЄМСТВА В ІНВЕСТИЦІЙНИХ РЕСУРСАХ

•За першим варіантом має здійснюватись відтворення основних фондів за рахунок амортизаційних відрахувань. Розрахункова процедура обмежується визначенням акумульованої суми амортизаційних відрахувань на реновацію основних фондів та її порівнянням з потребою капіталу для заміни застарілих видів устаткування сучасними досконалішими моделями такого.

Необхідний для цієї мети розмір капіталу обчислюється на підставі інформації про потребу в новому устаткуванні у фізичних одиницях та про реальні ціни на нього. Мають бути враховані вартість монтажу нової техніки і капітальний дохід від реалізації машин та інших засобів праці, що вибувають з експлуатації.

•Другий варіант передбачає здійснення розширеного відтворення основних фондів і об'єктів соціальної інфраструктури. Як наслідок має бути нарощування до необхідних розмірів виробничої потужності підприємства через його технічне переозброєння, реконструкцію або розширення за попередньо розробленим проектом.

Такий варіант збільшення виробничих можливостей підприємства зумовлює необхідність ретельного складання програми його технічного переозброєння та реконструкції. Розробці програм мають передувати аналіз і оцінка техніко-економічного й організаційного рівня виробництва за системою показників, яка охоплює такі основні групи: технічна оснащеність виробництва і технічний рівень устаткування; відповідність застосовуваних технологій сучасним вимогам; технічний рівень і якість продукції; рівень організації виробництва.

ПОТРЕБА ПІДПРИЄМСТВА В ІНВЕСТИЦІЙНИХ РЕСУРСАХ

•Програма (план) складається за розділами:

зведені техніко-економічні показники (приріст виробничої потужності й обсягу товарної продукції; підвищення рівня механізації (автоматизації) виробництва; зростання продуктивності праці; економія енергетичних і матеріальних ресурсів; загальна сума капітальних вкладень);

заходи за окремими напрямками техніко-технологічного та організаційного розвитку (впровадження прогресивної технології, механізація та автоматизація виробництва, модернізація діючого устаткування, удосконалення організації виробництва й управління) з визначенням для кожного з них приросту виробничої потужності та інших економічних показників;

потреба в устаткуванні (вітчизняне, у тім числі виготовлене власними силами; імпортне; типові вузли для модернізації діючого устаткування).

СТРУКТУРА ПЛАНУ ПЕРЕОЗБРОЄННЯ І РЕКОНСТРУКЦІЇ

•Для визначення необхідного обсягу капітальних вкладень використовують залежно від стадії планування два методи:

перший — попередньо-приблизних розрахунків (на підставі показника питомих капітальних вкладень на одиницю приросту виробничої потужності);

другий — прямих розрахунків (за даними кошторису технічного переозброєння і реконструкції або розширення підприємства).

МЕТОДИ ВИЗНАЧЕННЯ ОБСЯГУ КАПІТАЛЬНИХ ВКЛАДЕНЬ

•Найкоротший шлях — залучити до справи інших інвесторів (фізичних та юридичних осіб) через емісію цінних паперів і таким чином сформувати початковий капітал. Але це не завжди можливо, особливо для молодих (венчурних) фірм, передусім через брак довіри до них інших інвесторів.

•Одержання субсидій від держави, особливо при гостродефіцитному бюджеті, та іноземних інвестицій також проблематично.

•Залишається єдине джерело — ринок позичкових капіталів. Тому інвестор, вирушаючи на цей ринок, повинен вивчити і проаналізувати ціни на позичковий капітал, які відтворені у відсоткових ставках.

•Головними відсотковими ставками, що підлягають аналізу, мають бути:

реальна;

з урахуванням очікуваного рівня інфляції;

вільна від ризику;

базова;

з урахуванням ризику неповернення боргу;

бар'єрна;

внутрішня норма дохідності та ін.

СПОСОБИ ЗАЛУЧЕННЯ ІНВЕСТОРІВ

•Реальна відсоткова ставка віддзеркалює нормальний розвиток стабільної економіки держави. Вона характеризує нормальний приріст добробуту суспільства.

•Відсоткова ставка, яка враховує очікуваний рівень інфляції, призначена для відшкодування інвестору можливих витрат від знецінення вкладених капіталів внаслідок зростання цін на товари і послуги у вигляді інфляційної премії.

•Вільна від ризику (державна) ставка — ставка дивідендів чи відсотків, які обіцяють сплатити власникам державних цінних паперів. Ця ставка зазвичай на кілька пунктів вища від очікуваного рівня інфляції.

•Базовою відсотковою ставкою вважається найнижча ставка комерційних банків, яку вони призначають для своїх найнадійніших клієнтів. Ця ставка, як правило, на кілька пунктів вища за вільну від ризику ставку.

СУТНІСТЬ ГОЛОВНИХ ВІДСОТКОВИХ СТАВОК