ВИДИ СТРАТЕГІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ
9.За мірою реалізації стратегічного потенціалу:
фактичний – рівень потенціалу, який вже досягнуто (реалізовано) підприємством;
перспективний – рівень потенціалу, який характеризує вектор розвитку підприємства.
10.З огляду на кордони діяльності підприємства:
експортний – потенціал підприємства, який використовується для досягнення конкретних переваг на міжнародному ринку;
імпортний – потенціал підприємства, який використовується для осягнення конкурентних переваг на національному ринку.
ЕТАПИ ОЦІНЮВАННЯ СТРАТЕГІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА
Управління стратегічним потенціалом підприємства має включати такі етапи:
1)формування інформаційного забезпечення та виявлення структури потенціалу підприємства: − виділення процесів і ресурсів, що входять до складу стратегічного потенціалу, а саме: загальної системи управління, служби маркетингу, інноваційних змін та складових виробництва продукції; − встановлення місії та цілей організації; − оперативне управління ресурсами на основі ситуаційного ресурсно-функціонального підходу;
2)аналіз зовнішнього та внутрішнього середовища з метою виявлення конкурентних переваг та слабких сторін підприємства;
3)формування методики діагностики стратегічного потенціалу: кількісна оцінка складових стратегічного потенціалу, аналіз помилок і похибок, аналіз життєвого циклу підприємства та його продукції;
ЕТАПИ ОЦІНЮВАННЯ СТРАТЕГІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА
4)виявлення синергетичного взаємовпливу елементів та проведення інтегральної оцінки конкурентоздатності підприємства (конкурентоспроможності продукції, конкурентних переваг та споживчої цінності);
5)формування загальної та локальних стратегій підприємства (планування поточної діяльності, стратегічне планування виробничої програми);
6)використання механізму контролінгу з метою коригування поставлених цілей;
7)моніторинг використання стратегічного потенціалу з метою забезпечення економічної стабільності підприємства.
МЕТОДИ ОЦІНКИ РИНКОВИХ МОЖЛИВОСТЕЙ
Серед методів оцінки ринкових можливостей за способом оцінки виділяють індикаторні та матричні методи.
Індикаторні методи ґрунтуються на використанні системи індикаторів, за допомогою якої проводиться оцінка конкурентоспроможності потенціалу підприємства (фірми) і національної економіки в цілому. Під індикатором розуміють сукупність характеристик, які дають змогу у формалізованому вигляді описати стан параметрів того чи іншого досліджуваного об’єкта і на цій підставі сформулювати рекомендації з підвищення результативності його функціонування.
В основу матричних методів покладено ідею розгляду процесів конкуренції в їх взаємозалежності та динаміці. Використовуючи матричні методи, управлінці мають змогу оцінити рівень конкурентоспроможності потенціалу не тільки свого підприємства, а й найближчих конкурентів, що допоможе розробити стратегію поведінки на ринку.
КОМПЕТЕНЦІЇ ЯК НОСІЇ КОНКУРЕНТНИХ ПЕРЕВАГ ПІДПРИЄМСТВА
Компетенції, на відміну від нематеріальних активів, завжди мають «внутрішнє» походження, практично без часових обмежень їх використання, а також є підґрунтям для створення неповторної відмітності підприємства у ринковому просторі.
Компетенції підприємства запропоновано визначати у двох площинах:
1)для позначення наявності навичок (знань) у певній сфері діяльності;
2)для позначення відповідності вимогам для виконання певного виду роботи або реалізації певного напрямку діяльності.
КОМПЕТЕНЦІЯ. КЛЮЧОВА КОМПЕТЕНЦІЯ.
Компетенція підприємства (організації) — це невід'ємна складова його стратегічних активів, яка віддзеркалює комплекс колективного знання, досвіду та здібностей підприємства, що в поєднанні з унікальною технологією дозволяє створювати (підтримувати) конкурентні переваги та забезпечувати неповторну відмітність підприємства у певному ринковому оточенні.
Ключова компетенція – це важливий елемент бізнес-моделі підприємства, комплекс системно накопичених корпоративних знань і досвіду, які у поєднанні з іншими факторами інформаційно-інтелектуального характеру, є необхідною умовою забезпечення особливої, стійкої конкурентної переваги серед інших підприємств у галузі.
ОСОБЛИВІСТЬ КЛЮЧОВОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ
Особливістю ключової компетенції є її орієнтація на такий внутрішній ресурс компанії, як сформовані (індивідуально чи колективно) знання, досвід і навики, що в результаті тривалого, неперервного накопичення утворюють комплекс корпоративних знань.
Досліджуючи суть ключової компетенції, можна зробити висновок, що процес її набуття компанією тісно пов’язаний із формуванням інтелектуального капіталу.
Ключова компетенція по відношенню до активів, у тому числі й нематеріальних, –
це здатність, уміння та знання компанії управляти ними. В цьому сенсі актуальним є твердження Г. Хамела та К. К. Прахалада, що ключова компетенція не є бухгалтерським активом, тому вона не зношується, а навпаки збільшує свою цінність і досконалість із часом. Натомість, вона може просто втратити своє значення для компанії в певних ринкових умовах, у той час, коли активи компанії можуть відновлюватись.
ПОРТФЕЛЬ ТА ДЕРЕВО КОМПЕТЕНЦІЙ
У сучасних умовах конкуренції за майбутні можливості на існуючому чи потенційних ринках дослідники запропонували розглядати компанію як «портфель компетенцій», а процес формування ключової компетенції описали за принципом «дерева компетенцій».
Гілками «дерева компетенцій» є різні види диверсифікованого бізнесу (бізнес- одиниці), які виокремились на основі спеціалізації виробництва ключових продуктів.
Плодами «дерева компетенцій» є кінцеві продукти, поява багатьох із якихпов’язана із розвитком та інтеграцією компетенцій різних видів.
Коренева система «дерева компетенцій», яка забезпечує його живлення, стійкість до «конкурентних штормів», підтримку і стабільність — це ключова компетенція.
МОДЕЛЬ ДЕРЕВА КОМПЕТЕНЦІЙ КОМПАНІЇ
