1. Оптимізація програми реальних інвестицій, етапи здійснення.

Важливим напрямом роботи над програмою реальних інвестицій є її оптимізація.

Існують три варіанти такої оптимізації: просторова, часова та просторово-часова.

Просторова оптимізація програми реальних інвестицій передбачає наступне:

• загальна сума фінансових ресурсів обмежена в кожному з періодів інвестування;

• для реалізації доступні тільки взаємонезалежні інвестиційні проекти із загальним обсягом необхідних інвсстиційних ресурсів, що не перевищує наявного їх обсягу у підприємства, а також перенесення реалізації деяких проектів на інший час;

• необхідно сформувати програму реальних інвестицій, яка б забезпечувала максимізацію сумарного ефекту від інвестування.

Для інвестора в цьому разі пропонується така послідовність дій:

• як базовий обрати критерій максимізації загальної чистої приведеної вартості програми реальних інвестицій;

• проекти ранжирувати у порядку зменшення індексу дохідності;

• до програми послідовно включати проекти з найвищим значенням індексу дохідності, поки для цього достатньо інвестиційних ресурсів.

Часова оптимізація програми реальних інвестицій передбачає таке:

• загальна сума інвестиційних ресурсів упродовж кількох років обмежена кожним роком інвестування;

• для розгляду приймається кілька доступних незалежних інвестиційних проектів, які не можуть бути реалізовані в плановому році одночасно, але можуть бути повністю чи частково реалізовані у наступні роки;

• необхідно найбільш оптимально розподілити інвестиційні проекти за часовим параметром у межах програми реальних інвестицій.

В основу цієї методики оптимізації програми реаль­них інвестицій покладений принцип мінімізації загаль­них витрат.

Послідовність аналітичних процедур має бути такою:

• за кожним проектом розраховують чистий приведений дохід;

• потім визначають втрачений дохід через відкладення реалізації проекту в часі;

• розрахова­ні значення дисконтують на початок моменту аналізу;

• розраховують індекс можливих втрат (відношення дисконтованої втрати до суми інвестиційних витрат);

• програми реальних інвестицій не охоплюють проектів з мінімальним значенням індексу можливих втрат.

Просторово-часова оптимізація програми реальних інвестицій зумовлена ситуацією, коли передбачається, що інвестор може об'єднати в часі доступні інвестиційні проекти та джерела їх фінансування.

Оптимізація програми в такому разі передбачає:

• визначення горизонту планування (кількість років);

• інвестору доступна відповідна кількість інвестиційних проектів, кожен із яких має власну, відмінну від інших, ставку дохідності;

• інвестор має кілька варіантів використання інвестиційних ресурсів, які мають різну вартість залучення;

• кожен інвестиційний проект піддається дробленню в часі, тобто може реалізуватися в будь-який момент часу;

• за кожним інвестиційним проектом можна оцінити ліквідаційну вартість у будь-якому році реалізації програми;

• грошові потоки, отримані від кожного інвестиційного проекту, можуть бути реінвестовані в інші проекти в межах програми реальних інвестицій або вилучені інвестором.

Найбільш поширеним є спосіб оптимізації програми на основі побудови графіка інвестиційних можливостей та графіка граничної вартості інвестицій­них ресурсів.

Він передбачає виконання певної послі­довності дій.

На першому етапі формування оптимальної програми реальних інвестицій відбувається створення графіків інвестиційних потреб (можливостей) підпри­ємства шляхом нанесення на вісь ординат значень ста­вок внутрішньої норми дохідності за запропонованими інвестиційними проектами в їх економічно незалежно­му сполученні та відповідно до рангу величин ВНД, а на вісь абсцис — обсягів капітальних вкладень послідовно за кожним включеним до розгляду проектом. За наяв­ності альтернативних інвестиційних проектів створю­ються відповідні комбінації незалежних проектів, які розводяться за окремими графіками кожна.

Наступним етапом формування оптимальної інве­стиційної програми є створення графіка граничної вар­тості інвестиційних ресурсів.Зростання обсягів інвестиційних ресурсів обумо­влює залучення додаткових джерел фінансування за умов повного використання наявних фінансових можливостей в оптимальній для підприємства структурі задіяних інвестиційних ресурсів. Це зумовлює відповідну зміну в структурі інвестиційного капіталу і у значенні їх середньозваженої вартості. Гранична вартість інвестиційних ресурсів визнача­ється точкою перетину графіків інвестиційних можли­востей та вартості інвестиційних ресурсів. Значення цього показника використовують як оцінку мінімально допустимої дохідності інвестицій у проекти із середнім ступенем ризику. Також точка перелому графіків характеризує і граничний розмір допустимих інвести­цій, а інвестор має охоплювати програмою реальних інвестицій усі проекти, інвестиційна доходність яких перевищує граничну вартість інвестиційних ресурсів.

Оптимізація програми реальних інвестицій є процесом відбору інвестиційних проектів, які задоволь­няють критеріям ЧПД і ВНД в умовах обмежених можливостей фінансування.

При оптимальному виборі інвестиційних проектів до програми реальних інвестицій виникають такі труднощі:

1. кількість проектів (обрана сукупність проектів), виходячи з техніко-технологічного та економічного розуміння в межах ліміту фінансування, має забезпечи­ти максимальне значення консолідованого ЧПД в умо­вах середнього ризику;

2. проекти можуть мати різний ступінь ризику, що ускладнює забезпечення зіставності проектів і показни­ків підприємства та механізм відбору проектів;

3. обмеження у зв'язку з великою кількістю періодів.

Отже, формування програми реальних інвестицій є завершальним етапом робіт у процесі управління реаль­ними інвестиціями в межах інвестиційної стратегії підприємства, який дає змогу диверсифікувати процес реального інвестування з метою максимізації інвести­ційного доходу та мінімізації інвестиційного ризику.